Главная Обратная связь

Дисциплины:






Соціальна переорієнтація економічної політики.



Створення передумов для набуття Україною повноправного членства в Євросоюзі.

Це основне геополітичне завдання нашої держави і в найближчі 10 років ми мусимо створити реальні передумови для його вирішення, щоб посісти належне місце в Європі.

Забезпечення сталого економічного зростання.

Реалізація завдань європейської інтеграції в значній мірі залежить від прогресу на вирішальному напрямку – забезпечення сталого зростання та прискореного подолання на цій основі розриву в обсягах ВВП на душу населення між Україною та державами – членами ЄС.

Утвердження інноваційної моделі розвитку.

Тільки за умови опанування інноваційного шляху розвитку можна змінити сировинну направленість розвитку економічних процесів які стихійно формуються нині в державі.

Соціальна переорієнтація економічної політики.

Головним завданням у соціальній сфері має стати цілеспрямоване забезпечення надійних передумов реалізації прав та свобод громадян, утвердження середнього класу – основи політичної стабільності та демократії суспільства, обмеження диференціації доходів населення та подолання бідності.

Вирішення цих стратегічних завдань вимагає часу, тому прогнозується їх поетапне здійснення.

І етап – 2004–2005 рр. Основна мета – зміцнення конкурентоспроможності вітчизняної економіки, створення сприятливих умов для накопичення інвестиційних ресурсів, значне розширення внутрішнього попиту й утвердження на цій основі стабілізації і сталого зростання, посилення на цій основі іміджу України як стабільного міжнародного партнера.

При цьому слід урахувати, що екстенсивні чинники, які забезпечували економічне зростання у 2000–2004 роках (використання наслідків глибокої девальвації гривні в 1997–1999 рр.(регульоване зниження курсу валют – з метою вирівнювання платіжного балансу), завантаження виробничих потужностей, що простоювали в роки економічної кризи, сприятлива зовнішньоекономічна кон‘юнктура, (ріст світових цін на продукцію українського експорту) значною мірою вичерпані.

Щоб не допустити нового падіння виробництва, потрібна ефективна політика держави, яка повинна забезпечити у 2004–2005 рр. закріплення щорічних темпів зростання ВВП на рівні не менше як 6–7%, інвестицій в основний капітал – 10–12%, інфляцій – 5–6%, реальних доходів населення – 7–8%. У цей період необхідно завершити формування базових інституцій ринкової економіки, створити середовище здорової та ефективної конкуренції.

ІІ етап – 2006–2009 рр. передбачає комплексну модернізацію підприємств, утвердження структурно–інноваційної моделі розвитку та формування базових засад соціально орієнтованого ринкового господарства, упорядкування відносин власності, глибокої демократизації суспільних процесів. За ці роки необхідно довести річні темпи зростання ВВП до 7,1%, інвестиційні в основний капітал – до 12–13%. Середньорічний рівень інфляції слід знизити до 4–5%. Зберігатиметься високий рівень зростання реальних доходів населення – у межах 7–8% за рік.



ІІІ етап – 2010–2015 рр. – період закріплення стійких темпів зростання з акцентами на вирішення широкого комплексу проблем поліпшення добробуту населення, прискореної реалізації структурних завдань євро інтеграційного курсу України. У зазначений період середньорічні темпи зростання ВВП становитимуть 6%, інвестицій в основний капітал – 11,7%, реальних доходів населення – 6%. Інфляція в середньому за рік зменшиться до 3–4 %.

Нова стратегія економічного та соціального розвитку, вирішення завдань якої планується здійснювати поетапно (IІI етапи), передбачає такі кроки:

Йдеться про здійснення послідовної політики демократизації економічних процесів, утвердження повноцінних інститутів економіки та громадянського суспільства, що передбачає:

1. Підвищення дієздатності держави.

У процесі поглиблення реформ потрібно подолати штучне протиставлення держави і ринку. Держава є основним суб'єктом політики економічного зростання, звідси об'єктивна необхідність істотного зміцнення її дієздатності. Удосконалення посилення її дієвості має забезпечуватись такими діями:

§ створення державою сприятливих інституційних передумов реалізації завдань європейської інтеграції та утвердження в Україні соціально орієнтованої структурно–інноваційної моделі розвитку;

§ державне сприяння максимальній реалізації конкурентних переваг української економіки, зміцненню та розвитку передусім наукомістких галузей;

§ утвердження цілісної системи державного планування та прогнозування (щоб попереджати стихійні зміни ринкової кон'юнктури, забезпечувати достатній рівень економічної безпеки, зокрема надійну стабілізацію грошово–фінансового середовища, регулювати базисні макроекономічні відтворювальні пропорції і т.інше);

§ зміцнення регулюючої функції держави, направленої на розвиток соціальної сфери, її впливу на подолання глибокого розшарування населення щодо його доходів, зміцнення позицій середнього класу;

§ забезпечення екологічної безпеки як однієї з невід'ємних складових національної безпеки взагалі;

§ в процесі поглиблення ринкової трансформації економіки створення державою нормативно–законодавчої бази та інфраструктури.

2 Проведення адміністративної реформи.

Складні і відповідальні завдання потребують істотного прискорення та поглиблення адміністративної реформи, яка відповідала б стандартам демократичної правової держави.

Нова адміністративна реформа передбачає:

§ створення ефективної системи державного управління, яка б забезпечувала неухильне дотримання конституційних прав та свобод людини, утвердження дієвого механізму громадського контролю за діяльністю законодавчої та виконавчої гілок влади;

§ проведення конституційної реформи. У поєднанні з адміністративною реформою вона має усунути наявну розбалансованість між трьома гілками влади –законодавчою, виконавчою та судовою, забезпечити їх ефективну співпрацю. В першу чергу – це створення парламентської більшості, введення процедури імпічменту (контролю за діями президента) та права президента на розпуск парламенту, якщо той не здатний створити діючу більшість;

§ проведення судової реформи, яка повинна вдосконалити діяльність судів та суддів, сприяти створенню умов для посилення захисту прав та свободи людини;

§ сформувати ефективну систему виконавчої влади як на центральному рівні, так і на місцевому, з метою розмежування і збалансування повноважень та відповідальності;

§ делегування управлінських функцій згори донизу і всебічний розвиток місцевого самоврядування;

§ формування в системі управління компетентних, енергійних та ініціативних кадрів нової генерації

3. Подолання корупції та тінізації економіки.

Одним з визначальних завдань державної політики є боротьба з корупцією та обмеження тіньової економічної діяльності шляхом легалізації тіньового капіталу, розширення міжнародного співробітництва, яке б запобігало відмиванню доходів, отриманих кримінальним шляхом.

4. Дебюрократизація економіки.

Настійною вимогою часу є дебюрократизація економіки, спрямована на:

§ звуження адміністративного регулювання, упорядкування механізмів реєстрації підприємницької діяльності, обмеження відомчої нормотворчості, підвищення відповідальності державних службовців за прийняті рішення та їхні наслідки;

§ забезпечення стабільної, прозорої та зрозумілої людям економічної й соціальної політики держави, запровадження відкритих консультацій органів виконавчої влади з представниками суб'єктів господарювання і т. інше.

5. Інституювання ринкових механізмів.

Формування ефективного конкурентного середовища. Удосконалення відносин власності.

Це передбачає:

§ розвиток конкуренції, посилення її впливу на ціноутворення, державне регулювання суб'єктів природних монополій;

§ забезпечення необхідної правової та політичної підтримки і надійного захисту прав приватної власності;

§ вдосконалення механізмів корпоративного управління, удосконалення законодавства в частині забезпечення гарантій прав акціонерів;

§ поглиблення відповідно до критеріїв ЄС лібералізації всіх сфер економічної діяльності;

§ один з пріоритетних напрямків інституційної політики полягає в утвердженні механізмів захисту прав на інтелектуальну власність у виробничій, науковій, літературній та художній сферах;

§ підвищити ефективність роботи державних підприємств і водночас проводити роботу у напрямку зменшення їх питомої ваги до 8–10%;

§ глибоке технологічне переоснащення, структурна перебудова економіки потребують формування потужних виробничих комплексів – національних та транснаціональних корпорацій, холдингових компаній і т. д.

6. Державна підтримка малого підприємництва.

Держава повинна створити стабільні нормативно–правові умови для розвитку малого підприємництва, утвердження ефективної системи його захисту та страхування. 7. Розвиток інституту банкрутств та захист прав кредиторів. Держава повинна сформувати механізм відновлення платоспроможності боржника, створити правове середовище для забезпечення ефективного захисту кредиторів та власників від ризиків утрати контролю над власністю внаслідок недобросовісного застосування процедур банкрутства, також має активізувати участь у процедурах банкрутства підприємств, які перебувають у її власності, є містоутворюючими або мають стратегічне значення для економіки та національної екологічної безпеки з метою відновлення їх платоспроможності або ефективної ліквідації.

Основна мета стратегії макроекономічної політики – забезпечення умов довготривалого зростання. Це вимагає збереження принципу пріоритетності макроекономічної стабілізації, яке потребує наступних дій:

1.Трансформація бюджетних ресурсів у чинник ефективного соціально – орієнтованого економічного зростання і зниження податкового навантаження:

§ внесення змін у формування держбюджету зміцнення фінансів суб'єктів господарювання;

§ жорсткий контроль за використанням державних фінансів;

§ узгодження національного податкового законодавства з законодавством Євросоюзу.

2. Обмеження боргової залежності держави:

§ дотримання в наступному десятиріччі принципу бездефіцитності державного бюджету;

§ перебудова відносин з МВФ до рівня консультативних угод;

§ надійна збалансованість валютного ринку;

§ зростання золотовалютних запасів держави;

§ створення умов для повернення з–за кордону національного капіталу;

§ забезпечення прозорості сфери управління державним боргом, що не давало б можливості його розкрадання.

3. Підвищення надійності грошової стабілізації.

Має бути запроваджена політика "плаваючого" валютного курсу, який збалансовує реальний попит на іноземну валюту з її пропозицією, урівноважує торговий баланс.

У перспективі грошово–кредитна і валютна політика мають визначатися необхідністю налагодження тісного валютного співробітництва з Європейським Центральним банком, поступовим впровадженням критеріїв вступу до валютного союзу ЄС.

Невідкладним завданням уряду є зменшення частки експорту в її торговому балансі, випереджаюче зростання внутрішнього споживання, нарощування його питомої ваги у ВВП, і для цього необхідні:

1. Створення механізмів захисту внутрішнього ринку:

§ забезпечення рівноправних умов господарювання вітчизняного та іноземного товаровиробника і захист від недобросовісної конкуренції;

§ відповідно до процедур, прийнятих у рамках СОІ вводитимуться ставки ввізного мита та розміри акцизів, застосовуватимуться стандарти та технічні регламенти, механізм ліцензування та квотування.

2. Модернізація промисловості:

§ подальший розвиток структури промисловості, в т. ч. високотехнологічних галузей літакобудування, ракето–космічного будування, адаптація промисловості до умов ринкової кон'юнктури;

§ збільшення частки галузей соціальної спрямованості (харчової, легкої), машинобудування, металообробки і зменшення частки паливно–сировинних галузей у структурі промисловості;

§ масове оновлення ОФ;

§ освоєння енерго– та ресурсозберігаючих технологій;

§ освоєння машин для розвитку АПК;

§ закриття, санація та перепрофілювання неефективних виробництв.

3. Розвиток телекомунікацій та інформаційної структури.

В цій галузі пріоритетними завданнями є створення умов для доступу широких мас до світових інформаційних ресурсів, удосконалення мережі телекомунікацій.

 

 

4. Технічне переоснащення збройних сил на базі вітчизняної промисловості:

§ системна реструктуризація оборонно–промислового комплексу (створення й організація випуску конкурентоспроможної продукції військового і цивільного призначення як для власних потреб, так і для продажу на зовнішніх ринках);

§ розвиток взаємовигідного військово–технічного співробітництва з іншими країнами.

5. Поглиблення реформ в АПК:

§ необхідно завершити земельну реформу;

§ створення ринку землі;

§ фінансове оздоровлення галузі;

§ технічне і технологічне оздоровлення галузі (практика лізингу);

§ інституційне забезпечення реформ в АПК;

§ соціальне переоблаштування села.

6. Енергетична стратегія.

Україна задовольняє свої потреби в енергоресурсах приблизно на 45%. В багатьох країнах ще нижчий показник. Проблема полягає в низькій ефективності використання енергоносіїв.

Енергетична стратегія полягає в розробленні Комплексної державної програми енергозбереження:

- економія традиційних паливно–енергетичних ресурсів в обсязі 12–15% від загального їх споживання;

- національна програма "Нафта і газ України до 2010 року", спрямована на збільшення обсягів розвіданих запасів нафти і газового конденсату;

- затверджена Програма "Українське вугілля";

- реалізація заходів з реконструкції теплових електростанцій.

Реалізація цих програм дасть можливість довести енергоємність української економіки до показників країн ЄС.

7. Використання геостратегічного потенціалу.

Реалізація проектів, які мають забезпечити Україні участь у формуванні міжнародних транспортно–комунікаційних мереж (з огляду на її географічне положення), зокрема в доставці Каспійських енергоресурсів на внутрішній та міжнародний ринки, набирає особливої ваги.

Провідну роль має прискорений розвиток транспортної інфраструктури, створення відповідно до міжнародних стандартів національної мережі міжнародних транспортних коридорів, її інтегрування в транспортні системи Європи та Азії, Балтійського і Чорноморського регіонів.

8. Модернізація туристичної та рекреаційної сфери.

Головними питаннями в цій галузі є:

– розширення міжнародного співробітництва;

– створення повноцінної, адаптованої до ринкових умов державної політики розвитку вітчизняного туризму;

- підвищення його ефективності та пізнавальної цінності;

- державний контроль і державне регулювання діяльності туристичної сфери з урахуванням досвіду держав – світових лідерів у цій сфері.

Інвестиційна та структурно–інноваційна політика включає в себе такі напрямки:

1. Формування інвестиційного потенціалу

Усунення в максимально стислі строки нижче перерахованих недоліків дасть можливість збільшити в найближчі роки інноваційний капітал в 1,5–2 рази. Реалізація державної інвестиційної політики в 2004–2015 рр. здійснюватиметься за такими напрямами:

- реформування діючої амортизаційної системи;

- удосконалення нормативно – правової бази інвестиційної діяльності;

- прискорений розвиток фондового ринку, ринку страхових послуг;

- запровадження економічних стимулів пріоритетного залучення інвестицій у наукову, науково – технічну та інноваційну діяльність;

- надання всебічної підтримки створенню промислово – фінансових груп;

- істотне збільшення обсягів прямих іноземних інвестицій.

2. Розвиток фінансової інфраструктури та фінансового посередництва

Серед головних завдань в 2004–2015 рр. є :

- а) реалізація комплексної програми реформування вітчизняної банківської системи згідно зі стандартами ЄС;

- б) розширення фондового ринку;

- в) прийняття заходів для розвитку ринку страхових послуг.

 

3. Державна науково–технічна та інноваційна політика.

Держава має створити такі умови, щоб була максимальна віддача від наукових досліджень, а для цього необхідно:

- а) поліпшення фінансування науки шляхом як збільшення бюджетних видатків (у межах не менше як 1,5–1,7% від ВВП на І етапі і до 2–2,5% – на II етапі), так і залучення позабюджетних асигнувань;

- б) зміцнення матеріально–технічної бази наукових установ, оснащення їх комп'ютерною технікою;

- в) інституційне забезпечення державної науково–технічної та інноваційної політики (удосконалення нормативно–законодавчої бази науково–технічної діяльності, удосконалення системи стандартизації та сертифікації, застосування системи стимулювання, розвиток і поглиблення міжнародного співробітництва);

- г) вдосконалення і розширення правової бази інноваційної діяльності;

- д) збереження кадрового потенціалу, заохочення молоді до участі в науковій діяльності;

- є) зміцнення інженерної праці, підвищення рівня її оплати;

- ж) інтеграція науки та виробництва в потужні структури (технопарки, технополіси, науково–технічні центри).

4. Реструктуризація державних підприємств

Дана програма має особливо здійснюватись в 2004–2006 рр. Вона передбачає:

- раціональне завантаження виробничих потужностей;

- переведення в комунальну власність об'єктів житлово–комунальної сфери;

- перехід на світові стандарти бухгалтерського обліку, оцінку основних виробничих фондів відповідно до їх ринкової вартості;

- поліпшення менеджменту та корпоративного управління.

5. Розвиток людського потенціалу — основного національного багатства і рушійної сили.

Світовою практикою доведено, що інвестиції в людський капітал найефективніші.

Ця програма полягає в наступному:

- в розробленні та реалізації модернізації системи освіти, щоб кожна людина мала можливість здобути вищу освіту, і її статус визначався б передусім рівнем освіченості, набутими знаннями і вмінням застосовувати їх на практиці;

- в оптимізації системи перепідготовки та підвищення кваліфікації;

- у 2004–2006 рр. здійснити цільову програму інформатизації навчальних закладів, комп'ютеризації сільських шкіл, запровадження пільгового кредитування студентів.

Реалізувати цю програму в перші 10 років незалежності заважали негативні чинники:

- недовіра населення до банків, страхових компаній, що не давало змоги акумулювати високий інвестиційний потенціал;

- неефективне використання амортизаційних фондів, амортизаційні фонди йшли на поповнення обігових коштів підприємств;

- значні обсяги тіньового бізнесу як основного джерела нелегального накопичення та вивезення капіталу;

- із–за відсутності адміністративно–правових норм зменшився обсяг іноземних інвестицій.

Перед державою і суспільством стоїть невідкладна проблема перебудови соціальної сфери і в першу чергу підвищення добробуту людей, що передбачає:

а) відновлення стимулюючої ролі заробітної плати – регульований державою мінімум погодинної заробітної плати (ЗП) (з 1.01.2003р.)

1) забезпечення випереджаючого розвитку освіти, медицини, культури;

2) зміцнення позицій середнього класу, питома вага якого б становила 45–50% від загальної кількості населення;

3) проведення політики продуктивної зайнятості, ліквідація прихованого безробіття;

4) запровадження повномасштабної пенсійної реформи;

5) поліпшення стану здоров'я населення на основі забезпечення доступності якісної медичної допомоги;

6) докорінна перебудова житлової політики (розвиток житлового будівництва, переважно за рахунок коштів громадян, іпотечного кредитування і т.п.).

Ключове завдання зовнішньоекономічної політики полягає в забезпеченні відповідно до світових стандартів та критеріїв оптимальних параметрів відкритості української економіки.

1. Створення в 2004–2015 р.р. згідно з копенгагенськими критеріями необхідних передумов набуття Україною повноправного членства в ЄС, яка передбачає такі кроки:

- 2004–2007 р.р. – приведення законодавства України у відповідність до вимог законодавства ЄС у пріоритетних сферах;

- 2005–2006 р.р. – розв’язання проблем, пов’язаних зі вступом України до СОТ;

- 2004–2005 р.р. – здійснення переговорного процесу щодо:

- нового формату стосунків Україна – ЄС та підписання відповідної угоди;

- створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС;

- поступове залучення України до участі в галузевих програмах ЄС;

– 2004–2007 р.р. – інтеграція інфраструктурних мереж України в Європейські (енергетичні, транспортні та телекомунікаційні);

– 2005–2007 р.р. – виконання процедур, необхідних для набуття чинності нового формату Україна – ЄС (План дій Україна – ЄС);

– 2008–2015 р.р. – розробка проекту Стратегії технічного та техніко – економічного співробітництва;

- 2007–2009 р.р. – створення Митного союзу між Україною та ЄС, метою якого має стати поступове усунення митних, правових і технологічних перешкод;

- 2007–2011 рр. – повне виконання Україною зобов’язань за укладеними міжнародними угодами та досягнення копенгагенських критеріїв членства в Євросоюзі.

2. Економічні відносини з Російською Федерацією. Росія є нашим найбільшим торговим сусідом. Україна залишається одним з найбільших споживачів російських енергоносіїв. Виходячи з цього в 2004–2015рр. передбачається подальший розвиток співробітництва в усіх галузях н\г.

- співробітництво в енергетичній галузі;

- науково–технічне та інноваційне співробітництво;

- розвиток транспортної мережі в інтересах обох держав;

- розвиток військово–технічного співробітництва;

- розвиток фондових ринків;

- взаємне розширення ринку трудових ресурсів;

- спільний розвиток регіонів;

- співробітництво в протидії економіки.

3. Що стосується співробітництва з іншими країнами – це:

- лібералізація ЗЕЗ з країнами СНД;

- формування зони вільної торгівлі;

- розширення зв'язків з США, Польщею, іншими країнами Центральної та Південно–Східної Європи;

- поглиблення відносин з НАТО, що є запорукою національної безпеки;

- поглиблення співпраці з МВФ.

Метою державної регіональної політики є створення умов для динамічного, збалансованого розвитку територій, усунення основних регіональних пропорцій. Така політика має забезпечити:

- формування оптимальної високоефективної структури господарств регіонів;

- запровадження системи стратегічного бюджетного планування та фінансового вирівнювання соціальних стандартів;

- застосування договірних засад при визначенні спільних дій центральних і місцевих органів виконавчої влади в стимулюванні регіонального розвитку;

- вирішення спільних регіональних проблем шляхом об'єднання фінансових ресурсів місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;

- комплексний розвиток територій із спільним економічним статусом, вільних зон шляхом залучення інвестицій у пріоритетній галузі;

- удосконалення системи державного стратегічного програмування регіонального розвитку;

- формування інфраструктури підтримки регіонального розвитку; і т.д.

Глобальні тенденції соціально–економічного розвитку несуть в собі суттєві загрози в плані економічної і екологічної безпеки.

Така загроза існує для України і ключовими завданнями у цій сфері мають стати:

– остаточне подолання наслідків економічної кризи, забезпечення сталого зростання;

– посилення фінансової безпеки, зміцнення фінансового потенціалу реального сектора економіки;

– створення надійних гарантій технічної та технологічної безпеки;

– посилення енергетичної безпеки;

– вирішення комплексу проблем, від яких залежить продовольча безпека держави;

- на всіх рівнях – національному, регіональному, об'єктному – мають постійно й послідовно вирішуватися найгостріші питання екологічної безпеки. Сутність концептуальних засад стратегії економічного та соціального розвитку України на 2004–2015 р.р. полягає у визначенні чітко окреслених завдань прискореного виведення економіки на траєкторію сталого зростання через посилення дієздатності держави та дальше поглиблення ринкових реформ, утвердження соціально–орієнтованої структурно–інноваційної моделі розвитку. Реалізація цих завдань має створити реальні передумови набуття Україною спочатку асоційованого, а потім повного членства в ЄС.





sdamzavas.net - 2018 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...