Главная Обратная связь

Дисциплины:






Українське військо княжої доби



У часи київської держави військо складалося з дружини князя та народного ополчення. До дружини входили місцеві люди з вищих верств суспільства. Члени дружини мали вірно служити князеві, бути готовими йти з ним на війну. Князі утримували дружинників, платили грішми, дозволяли привласнювати частину завойованого майна, давали землі. Другою частиною війська було народне ополчення — вої. Спочатку вої не мали постійної військової організації, а збиралися лише для самооборони, коли нападав ворог. Пізніше князі Олег та Ігор почали брати воїв у походи. До ополчення приймали міський люд, селян-хліборобів. При цьому до боротьби з ворогом залучали всіх, незважаючи на вік, озброєність, досвід. В разі крайньої небезпеки князі видавали ополченцям зброю зі своїх складів. Народне ополчення організовувалось і поділялось за територіальною ознакою на тисячі, їх називали за місцем формування — володимирськими, київськими, чернігівськими і т.д. Дружини князя складалися з полків (по 100—200 чоловік), їх називали за іменем князя. Полк міг підрозділятися на менші частини.
Зброя княжої доби була двох основних видів: охоронна й зачіпна. До першої належали броня (панцир, кольчуга), шолом, щит, що служили для захисту тіла в бою. Зачіпна зброя — це списи, меч, шабля, сокира (топір) і лук зі стрілами . Списи були зброєю і піхоти і кінноти, мали різну назву (сулиця, рогатина), були різної довжини (від 1,5 до 2,5 м). На кінці списа
було залізне вістря у вигляді видовженого листка з отвором. Меч (скандинавського або східного походження) був двосічною (двогострою) зброєю, завдовжки до 1 м; він вважався знаком судової влади князя. Шаблю запозичено зі Сходу, від степових народів. Вона була значно легшою від меча, але довшою — до 1,2 м, гострою з одного боку і трохи викривленою .
За княжої доби були два основні роди війська: оружники і стрільці. Оружники мали на озброєнні панцир.
Січна зброя княжої доби, знайдена на Київщині: 1-4— мечі; 5 — шабля; 6 і 7— ножі шолом, щит, меч, спис, сокиру . Стрільці, або ж лучники, були озброєні тільки луками та стрілами. До кінця XI ст. українське військо було пішим. Головною ударною силою виступала важкоозброєна піхота (у панцирах, із щитами, списами). Кінноту вперше використали Олег та Ігор у X ст. у походах на Візантію, на греків. Кіннота підрозділялася на важку (воїни у панцирах, шоломах, зі списами і щитами) і легку (стрільці з луків).
Бій з ворогом починав князь, першим кидаючи спис. Коли списи ламалися, бій продовжували мечами. Лучники із-за мурів міста обстрілювали ворога. З часом піхота поступилася місцем кінноті. Після того як кіннота здобувала перемогу, піхота закінчувала битву: розбивала залишки ворога, захоплювала бранців у полон, забирала здобич, зброю.
У княжу добу починає розвиватися й український військовий флот. Воєнні човни (судна) називали лодіями . Були річкові і морські лодії; вони мали різні розміри і вміщували від 40 до 100 воїнів. Річковий флот боронив Київ на Дніпрі, Чернігів на Десні. Човни нерідко перетягували з однієї річки на іншу волоком. Так, у 907 р. князь Олег ходив на Царгород флотилією з 200 лодій (по 40 воїнів на кожній), а в 941 р. князь Ігор — на Візантію з флотилією до однієї тисячі лодій.
Війну князі найчастіше, проголошували урочисто, офіційно, через послів, а іноді й несподівано нападали на ворога, щоб не дати йому можливості підготуватися до бою. В обороні військо було невеликим: від кількох сотень до кількох тисяч. У походи на Царгород, на Болгарію князі Олег і Святослав брали по кілька десятків тисяч воїнів. Воїнів, які брали участь у боях, нагороджували відзнаками. Це були спеціальні шийні браслети — гривни, виготовлені з дорогоцінних металів та бронзи. Золотою шийною гривною, а також золотим ланцюгом нагороджували воєвод. Рядових дружинників відзначали гривною меншої вартості зі срібла або бронзи.
Збиралося військо за наказом князя, оскільки не було на той час постійним. Спеціальні військові тренування, маневри, навчання у війську не проводилися. Дорослі в бою вдосконалювали свою військову майстерність. Дітей же змалечку в сім'ї знайомили зі звичаями народу, виховували почуття вірності князю і громаді, поваги до полеглих у бою, привчали до коней. Хлопці мали знати всі види зброї, вміти боротися, кидати спис, стріляти з лука, володіти мечем, шаблею, їздити верхи на коні, битися рукопаш. «Борба», «дужання» були улюбленими заняттями хлопчиків. Після такої підготовки підлітків брали у бойові походи. Наприкінці X ст. князь Володимир звелів створювати при монастирях школи для дітей феодальної знаті; в них здійснювалася загальноосвітня і військова підготовка. Військо підтримувало силу і могутність держави, обороняло її кордони.




 

 

 





sdamzavas.net - 2017 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...