Главная Обратная связь

Дисциплины:






Як розвивалася драматургія у 20—30-ті роки?



Як у 20—30-ті роки розвивалося літературне життя в Україні?

У 20—30-ті роки літературне життя в Україні було багатим і розмаїтим. Молоді, яскраві, талановиті письменники розвивали нові для нашої літератури течії: футуризм, конструктивізм, революційний романтизм, неоромантизм, неореалізм, необароко, імпресіонізм, експресіонізм тощо. Було створено багато літературних угруповань: «Плуг», «Гарт», «Аспанфут», ВАПЛІТЕ, МАРС, ВУСПП та ін. У ці роки видавалося багато газет, журналів, збірників, де письменники і поети мали мої у заявити про свої погляди на естетичні, національні й соціальні питання. Ці твори збагатили нашу літературу, вивели її на новий рівень.

Як проявлявся диктат компартії щодо творчого процесу в Україні?

За комуністичною теорією, письменство має бути слухняним гвинтиком і коліщатком загадьнопролетарської справи. Більшовицькі ідеологи вважали, шо письменником може бути будь-хто, і оголошувати «призов ударників» у літературу. Талант не брався до уваги, вірші чи проза «класово свідомих» робітників негайно друкувалися в періодиці, незважаючи на художню безпорадність цих тво­рів. Цьому масовому засиллю бутафорної імітації літератури протистояла когорт митців, для яких література була засобом розкриття духовного багатства людської особистості, способом обстоювання гуманістичних цінностей.

Чому літературна дискусія 1925—1928років була неминучою?

Українська література постійно вибивалася за тісні межі, що були окреслені більшовицькими ідеологами. Письменство шукало шляхи розвитку літератури, яка мала створити культуру нації. Микола Хвильовий один із перших виступим проти «хуторянства», «малоросійщини», провінційщини і будь-якої вульгаризації мистецтва. Письменник протестував проти «диригентської палички Москви», закликав тікати якомога далі і якомога швидше від ідеологічних стилів, які тоді домінували в російській культурі й загрожували українській.

Але серед українського письменства було багато випадкових людей, які при йшли в літературу не за покликом душі, а за призовом партії. Саме вони насаджу вали панівну ідеологію великодержавництва, нівелювали самобутність української літератури, намагалися своєю масовою заангажованістю задавити нові, свіжі сили українського письменства. У таких умовах літературна дискусія була не тільки потрібною, а й неминучою.

Які процеси інтенсивного жанрового оновлення переживала проза 20—30-х років?

У 20—30-ті роки розвивається новелістика, яскравим представником якої був Г. Косинка. Та водночас багато українських письменників відходять від мани епічних форм, розвивають жанр міського роману. Вони експериментують зі словом, стилем. Юрій Яновський у романі «Майстер корабля» показав себе не тільки щирим романтиком, а й новатором щодо композиції твору.



Як розвивалася драматургія у 20—30-ті роки?

20—30-ті роки — це час експериментів. Найбільше ці тенденції виявилися и драматургії. Виникали псевдотеатри, які спеціалізувались на агітках, на уславленні месіанської ролі пролетаріату. Поряд із ними діяли професійні театри, які зосереджувались на художньому покликанні.

Талановитий режисер Лесь Курбас створив театр «Березіль», де ставив експериментальні вистави, пориваючи з традиційними театральними нормами.

Драматурги М. Куліш, І. Кочерга, Я. Мамонтов писали п’єси, в яких активнії обстоювали власне бачення сценічного мистецтва.

 

 

Словник понять:

· Український футуризм — який виник ще до революції, у перші післяреволюційні роки активізував свою діяльність. Оформилися організації футуристів. У 1922 у Києві вони створили «Аспанфут» («Асоціація панфутуристів»), у Харкові діяв «Ком-Космос», в Одесі — «Юголіф». Футуристи войовничо нападали на прихильників традиційних форм в літературі і мистецтві, пропагували урбанізацію культури й експериментаторство, європеїзацію та модернізацію змісту і форми українського мистецтва. У рядах футуристів було відносно багато колишніх символістів (О. Слісаренко, В. Ярошенко, М. Терещенко).

· Неокла́сики— група українських поетів та письменників-модерністів початку 20 століття. До неокласиків належали Микола Зеров, Павло Филипович, Михайло Драй-Хмара, Освальд Бургардт (псевдонім Юрій Клен), Максим Рильський. До кола неокласиків відносять також наступних авторів: В. Домонтович, Михайло Могилянський, Борис Якубський, Ананій Лебідь, Михайло Новицький, Стефан Савченко, Михайло Калинович, Андрій Ніковський. Неокласики позиціонували себе як естетів і жорстко протиставляли себе народництву і романтизму. Крім художньої творчості, члени групи були також активними літературними критиками та теоретиками українського модернізму.На відміну від інших груп, «Неокласики» не дбали про своє організаційне оформлення і не виступали з ідейно-естетичними маніфестами. Проте їхня присутність у літературному житті була досить вагомою, що позначилося не лише на творчому рівні, а й під час літературних дискусій 1925— 1928 pp.

· Конструктиві́зм— один із напрямів авангардизму, що виник на початку XX ст., виявив тенденції раціоналізації мистецтва і архітектури за критеріями доцільності, економності, лаконічності формотвірних засобів, призводячи до спрощення та схематизації естетичних чинників під кутом зору утилітарних (виробничих) інтересів.

· Революційний романтизм — одна із стильових хвиль в українській поезії на межі 10-20-х XX ст., яка, на відміну від класичного романтизму, схильного до неподоланного розриву між ідеалом та дійсністю, намагалася "одним ударом" покінчити з усілякими суспільними суперечностями. Наполягаючи на абсолютизації заперечення одних цінностей задля тотального утвердження інших, P.p., на якому позначалися модні на той час риси більшовизму, переймався мотивами абстрактного космізму ("Електрида" В.Еллана, "Навколо" В. Сосюри, "В електричний вік" М. Хвильового та ін.), хоч і зберігав національний колорит. Подеколи P.p. обстоював принципи аскетичного ригоризму, доходив навіть до "оспівування" аморального "червоного терору" (В. Чумак) і цим різнився від неоромантизму, котрий прагнув уможливити духовний ідеал у дійсності, вивищити цю дійсність до нього.

· Експресіонізм- Напрям, назва якого походить від французького ixpressio (вираження).
Український експресіонізм започаткував В. Стефаник, який від декадентських поезій у прозі перейшов на засади експресіонізму. Класичний експресіонізм утвердив О. Туринський повістю «Поза межами болю». У стильову течію експресіонізму частково вписується творчість М. Куліша («97»), частково — М. Бажана (збірка «17-й патруль»), а особливо проза М. Хвильового, І. Дніпровського, Ю. Липи, Т. Осьмачки.

· Імпресіонізм -Художній напрям, заснований на принципі безпосередньої фіксації вражень, спостережень, співпереживань. Сформувався у Франції в другій половині XIX ст., насамперед у малярстві. Поетика імпресіонізму відбилася у творчості М. Коцюбинського, B. Стефаника, М. Черемшини, частково О. Кобилянської, а також Г. Михайличенка, М. Хвильового, Є. Плужника та ін.

· Неореалі́зм— стильова течія в українській літературі і світовій літературі початку XX ст., (її ще називають соціально-психологічним, романтичним, імпресіоністичним або лірико-психологічним реалізмом), яка розвинулася з класичного реалізму. Не сприйнявши наслідувального (міметичного) принципу «зображення життя у формах життя», неореалісти визначали свій концептуальний принцип між документальною достовірністю, філософсько-аналітичним заглибленням у дійсність та ліричною стихією. Часто промовиста деталь для них значить більше, ніж розгорнутий за всіма правилами реалістичного письма сюжет. Неореалізм виявився у творчості В. Винниченка, В. Підмогильного, Б. Антоненка-Давидовича, І. Сенченка, В. Домонтовича (В. Петров) та інших митців.





sdamzavas.net - 2017 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...