Главная Обратная связь

Дисциплины:






Зайнятість – це ді-сть громадян, пов’язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм дохід у грошовій або іншій формі



Державна служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Мін.праці, МДА та органів МС. Держа.служба зайнятості скл. з де-вного центру зайнятості Мін.праці, центру зайнятості АРК, обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, міськрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості, а також центрів організації професійного навчання незайнятого населення, центрів процесійної орієнтації населення, інспекції по контролю за додержанням зак-ва про зайнятість населення. До складу де-вної служби зайнятості також входять навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення, інформаційно-обчислювальні центри, територіальні та спеціалізовані бюро зайнятості, центри реабілітації населення, підприємства, установи та організації, підпорядковані службі зайнятості. Послуги, що надаються службою є безкоштовною. Діяльність їх фінансується за рахунок фонду державного загальнообов’язкового фонду соц. страхування на випадок безробіття. У складі служби ств. інспекція, яка здійснює контроль за дотриманням роботодавцями зак-ва про зайнятість. Служба аналізує та прогнозує попит та пропозицію на робочу силу і інформує де-вні органи та населення про стан ринку праці, надає власникам п.,у.,о. консультації, веде облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються за працевлаштуванням, здійснює у порядку, встановленим зак-вом збір та опрацювання адм.даних, які відображають стан ринку праці та становище в сфері зайнятості населення, надає допомогу громадянам та роботодавцям, організують професійну підготовку та перепідготовку громадян у сфері служби зайнятості, надає послуги по працевлаштуванню та професійній орієнтації працівникам, які вважають змінити роботу або професію, реєструє безробітність і подає її в межах своєї компетенції допомогу, у тому числі грошову.

ТЕМА: ДУ в сфері освіти.

1. Загальна характеристика ДУ в сфері освіти.

2. Органи, які здійснюють ДУ в сфері освіти.

3. Засоби державного впливу в сфері освіти.

НПА: КУ, ЗУ „Про освіту”, „Про професійно-технічну освіту”, „Про загальну середню освіту”, ЗУ „Про позашкільну освіту”, „Про дошкільну освіту”, „Про вищу освіту”.

1. Розпорядження КМУ від 12 липня 2006 року №396-Е схвалено концепцію державної програми розвитку освіти на 2006-2010 рік. В зазначеному документі фіксовано поточний стан галузі освіти та визначено основні напрямки та способи реформування освіти. Концепцією передбачено, що виконання програм має здійснюватися за такими основними напрямками:

1) досягнення європейського рівня якості та забезпечення доступності освіти;

2) визначення духовних орієнтирів в освіті;



3) розвиток демократизму;

4) підвищення соц.статусу педагогів;

5) підвищення ефективності використання фінансових та матеріально-технічних ресурсів, які залучаються для забезпечення розвитку галузей.

Основними способами розв’язання проблем в галузі освіти є:

1) здійснення профільного навчання учнів старшої школи;

2) розроблення та впровадження державних стандартів нового покоління, національної системи кваліфікації, інформатизації та компутеризації навчально-виховного процесу;

3) створення умов для здобуття якісної освіти у сільській місцевості;

4) забезпечення варіативності здобуття якісної освіти відповідно до здібностей та індивідуальних можливостей громадян;

5) передача відомчих навч.закладів до сфери управління Міністерства освіти і науки;

6) удосконалення механізму ліцензування, атестації та акредитації навчальних закладів, поєднання громадського і де-вного контролю в провадження нової етики управлінської діяльності, яка грунтується на принципах взаємоповаги і позитивної мотивації.

Основні принципи держ.політики в сфері освіти:

- доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, які надаються державою;

- рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту та всебічного розвитку;

- гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей;

- органічний зв’язок із світовою та національної історією, культурою та традиціями;

- незалежність освіти від політичних партій, громадських та релігійних організацій;

- науковий, світський характер освіти;

- інтеграція з наукою та виробництвом, взаємозв’язок із освітою інших країн;

- єдність і наступність системи освіти;

- гнучкість і прогностичність системи освіти;

- безперервність та різноманітність освіти;

- поєднання ДУ та громадського самоврядування в освіті.

 

2. До держ. органів відносяться: Міністерство освіти і науки, міністерства та інші центральні органи вик.влади, яким підпорядковані навчальні заклади, Вища атестаційна комісія України, Міністерство освіти АРК, місцеві органи державної вик.влади, органи МС та підпорядковані їм органи управління освітою.

Головним, центральним органом вик.влади в сфері освіти є Міністерство освіти та науки України. Повноваження закріплені в ЗУ „Про освіту”, деталізовані в Положенні, що затв.Постановою КМУ від 19 грудня 2006 року №1757. Згідно з Положенням основними завданнями є:

1) участь у формуванні та забезпеченні реалізації держ.політики в сфері освіти;

2) створення умов для здобуття громадянами повної загальної середньої освіти;

3) забезпечення розвитку освітнього потенціалу України;

4) визначення песпектив і пріоритетних напрямків розвитку в сфері освіти;

5) забезпечення інтеграції вітчизняної освіти у світову систему із збереженням та захистом національних інтересів.

Міністерство освіти і науки має такі повноваження:

- розробляє де-вні стандарти в сфері освіти, здійснює контроль за їх додержанням;

- присвоює в установленому порядку вчені звання доцента і професора, наукового та наукових педагогічних працівників;

- в установленому порядку проводить ліцензування, атестацію та акредитацію вищих і професійно-технічних навч.закладів, незалежно від форм власності та підпорядкування і веде реєстр навчальних закладів.

 

3. Основні засоби де-вного впливу в галузі освіти.

В сфері вищої освіти ліцензуванню підлягає: підготовка фахівців різних освітньо-кваліфікаційних рівнів за напрямами, спеціальностями; військова підготовка студентів вищих навчальних закладів за програмою офіцерів запасу; перепідготовка за спеціальностями; розширення профілю (підвищення кваліфікації) та спеціалізація; підготовка іноземців, що прибули в країну для навчання до вступу до вищих навч.закладів; підготовка та перепідготовка та підвищення кваліфікації іноземців, які прибули на навчання; підготовка до вступу у ВНЗ.

Для розгляду атестаційних справ наукових та науково-педагогічних працівників в Міністерстві науки і освіти створюється атестаційна колегія. Вчені звання присвоюються на основі рішення вченої Ради ВНЗ.

Міністерством освіти інауки надаються два види грифів:

1) затверджено Мністерством…;

2) рекомендовано Міністерством.

 

ТЕМА: ДУ в сфері науки.

 

  1. Основні засади держ.політики в сфері науки.
  2. Органи, що здійснюють управління.
  3. Засоби державного впливу в сфері науки.

 

1. Пріоритетні напрями держ.політики в сфері науки є:

- проведення фундаментальних досліджень найважливіших проблем природничих, суспільних та гуманітарних наук;

- проблема демографічної політики, розвитку людського потенціалу;

- збереження навколишнього природного середовища та сталий розвиток;

- новітні біотехнології, діагностика та методи лікування найпоширеніших захворювань, нові комп’ютерні засоби та технології інформатизації суспільства;

- новітні технології в сфері енергетики.

 

2. Здіснює: Міністерство освіти і науки, КМУ, місцеві органи вик.влади, органи МС.

Основними цілями державної політики в галузі наукової ді-сті є:

- примноження національного багатства на основі наукових та науково-технічних досягнень;

- створення умов для досягнення високого рівня життя кожного громадянина, його фізичного, духовного та інтелектуального розвитку через використання сучасних досягнень науки та техніки, зміцнення нац.безпеки на основі використання наукових та науково-технічних досягнень;

- забезпечення вільного розвитку наукової, науково-технічної творчості.

Повноваження Міністурства освіти і науки:

- участь у формуванні та забезпечення реалізації державної політики в сфері наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності, забезпечення розвитку наукового та науково-технічного потенціалу України, визначення перспектив та пріоритетних напрямів розвитку в сфері наукової, науково-технічної, інноваційної ді-сті;

- сприяння функціонуванню національної системи науково-технічної інформації.

Вища атестаційна комісія України здійснює діяльність на підставі Положення, затвердженого Указом Пр. У. від 25.02.95 року № 216/99. ВАК є центральним органом виконавчої влади, що реалізовує де-вну політику в галузі атестації наукових та науково-педагогічних працівників, здійснює присудження наукових ступенів кандидата наук і доктора наук, а також присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника. Функції: формування та забезпечення атестації наукових та науково-педагогічних працівників, проведення атестації, керівництво роботої з присудження наукових ступенів кандидата наук і доктора наук і наукового співробітника.

ТЕМА: ДУ в сфері культури.

1. Загальні засади держ.політики.

2. Органи, які здійснюють управління в сфері культури.

3. Основні засоби державного впливу в сфері культури.

Принципи державної култтурної політики:

1) визнання культури як одного з головних чинників самобутності української нації та національних меншин, які проживають в Україні;

2) ствердження гуманістичних ідей, високих моральних засад у суспільному житті, орієнтації як на національні, так і на загальнолюдські цінності, визнання їх пріоритету над політичними та класовими інтересами;

3) збереження і примноження культурних надбань, розвиток культурних зв’язків з українцями, які проживають за кордоном як основу збереження цілісності української культури;

4) невтручання у творчий процес з боку держави, політичних партій та інших громадських об’єднань;

5) рівність прав і можливостей громадян, незалежно від соціального стану та національної приналежності у створенні, використанні та поширенні культурних цінностей;

6) доступність культурних цінностей, всіх видів культурних послуг та культурної діяльності для кожного громадянина;

7) забезпечення умов для творчого розвитку особистості, підвищення культурного рівня та естетичного виховання громадян;

8) заохочення благодійної діяльності в сфері культури підприємтсв, організацій, гром.об’єднань та окремих громадян;

9) всебічне міжнародне культурне співробітництво, визнання пріоритету міжнародних правових актів в сфері культури;

10) поєднання державних і громадських засад у забезпеченні розвиьтку культури.

Пріоритетні напрямки визначаються державними програмами, що затв. ВРУ. Де-ва у пріоритетному порядку створює умови для розвитку:

- культури української нації та культур національних меншин;

- збереження, відтворення та охорони культурно-історичного середовища;

- есететичного виховання дітей та юнацтва, проведення фундаментальних досліджень з питань теорії та історії культури;

- розширення соціальної інфраструктури села.

 

2. ВРУ визначає де-вну політику в сфері культури, правові, соціальні та економічні гарантії її реалізації, систему соціального захисту працівників в сфері культури. Повноваження також мають КМУ, центральні органи вик.влади, місцеві органи вик.влади.

Повноваження КМУ визначені в ЗУ „Про КМУ”, в основах зак-ва України про культуру.

В сфері охорони культурної спадщини КМУ має такі повноваження:

1) здійснення де-вної політики в цій сфері, здійснення де-вного контролю;

2) занесення об’єктів культурної спадшини нац.значення до де-вного реєстру нерухомих пам’яток України та внесення змін до нього;

3) надання у відповідній міжн.інстанції пропозицій про занесення пам’яток до списку всесвітньої спадщини;

4) надання дозволу на переміщення або перенесення пам’ятки нац.значення;

5) затвердження списку історичних населених місць України та змін до нього;

6) оголошення ансамблів і комплексів пам’яток заповідниками чи музеями-заповідниками;

7) затвердження нормативів і методик грошової оцінки пам’яток.

Міністерство культури і туризму України. Повноваження визначені у Положенні, що затв. Постановою КМУ від 8 листопада 2006 року №1566.

Основні завдання Мінкульту є:

1) участь у формуванн і забезпеченні реалізації держ.політики в сфері культури, туризму, діяльності курортів, а також державної мовної політики;

2) участь у формуванні та реалізації державної політики в сфері захисту суспільної моралі;

3) координація ді-сті інших центральних органів ВВ з питань, що належать до його компетенції;

4) сприяння створенню умов для задоволення національно-культурних потреб громадян України та українців, які проживають за межами України, збереженню і популяризацїі культурних надбань українського народу;

5) здійснення міжн. співробітництва з питань, що належать до компетенції міністерства.

Мінкульту має такі повноваження:

1) здійснює повноваження центрального органу вик. Влади у сфері охорони кульутрної спадщини та спеціально уповноваженого де-вного органу контролю за вивезенням та ввезенням, поверненням кульутрних цінностей;

2) реалізація де-вної політики в сфері охорони кульутрної спадщини;

3) ведення державного реєстру нерухомих пам’яток України;

4) здійснення координації і контролю за паспортизацією об’єктів кульурної спадщини;

5) надання дозволу на переміщення або перенесення пам’яток місцевого значення;

6) встановлення режиму використання пам’яток національного значення, їхніх територій, зон охорони, охоронюваних археологічних територій, історичних ареалій населених пунктів;

7) здійснення функцій управління заповідниками, музеями-заповідниками, які перебувають у державній власності;

8) здійснює заходи щодо створення умов для відродження та розвитку культури української нації, культурної самобутності корінниз народів і нац.меншин, всіх видів мистецтва, самодіяльної творчості, осередків традиційної народної творчості, художніх промислів та ремесел, розробляє вимоги щодо створення на території кожної адм.-територіальної одиниці соціально необхідного комплексу заходів, підприємств, організацій культури, нормативи мінімального забезпечення громадян культурними послугами, а також здійснює контроль за дотриманням таких вимог та нормативів;

9) формує де-вний реєстр національного культурного надбання;

10) веде де-вний кадастр природних курортів, територій України;

11) здійснює заходи щодо удосконалення туристичної інфраструктури розвитку ринкових відносин у цій сфері, веде державний реєстр суб’єктів туристичної діяльності.

Державна служба туризму і курортів. Повноваження – Постанова КМУ від 13 лютого 2006 року №132. Основними завданнями Держтуризму курортів є:

1) участь у реалізації де-вної політики у туристичній і курортній галузі;

2) здійснення управління в туристичній галузі, зокрема, управління майном підприємств, установ, організацій, що провадять ді-сть у туристичній галузі;

3) розроблення пропозицій щодо його удосконалення, виконання відповідно до зак-ва контрольно-наглядових функцій;

4) здійснення регулятивних і дозвільно-реєстраційних функцій у туристчній і курортній галузі.

Урядовий орган в складі Мінкульту – Держкіно (ДС кінематографії). Постанова від 7 березня 2006 року №251.

Основні завдання:

1) сприяння відродженню нац.кінематографії, посилення впливу на формування духовних цінностей українського народу, створення належних правових і економічних умов для розвитку нац.кіномистецтва та конкурентно спроможної на міжн.ринку кіноіндустрії;

2) участь у реалізації де-вної політики в сфері кінематографії і координація роботи місц.органів ВВ з питань реалізації де-вної політики в сфері кінематографії.

Державна служба з питань нац.культурної спадщини. Постанова КМУ від 15 березня 2006 року №336. Основними завданнями Держкультурспадщини є:

1) участь в межах своєї компетенції у реалізації держ.політики в сфері охорони культурної спадщини та музейної справи;

2) здійснення ДУ та забезпечення координації діяльності органів ВВ в цій сфері;

3) здійснення державного конролю і нагляду за додержанням умов зак-ва з питань охорони культурної спадщини та музейної справи;

4) виконання регуляторних та дозвільно-реєстраційних функцій в сфері охорони культурної спадщини та музейної справи;

5) здійснення міжн.співробітництва в цій сфері.

В сфері збереження та використання об’єктів кульутрної спадщини діє загальноде-вна програма, основними завданнями якої є:

1) забезпечення де-вного обліку та контролю за збереженням та використанням об’єктів культурної спадщини;

2) сприяння залученню інвестицій в ді-сть щодо збереження, реставрації, реабілітації та використання пам’яток;

3) створення розвинутої інфраструктури, науково-дослідних, проектних, реставраційних, реабілітаційних та інших організацій в цій сфері;

4) удосконалення законодавчого забезпечення охорони та використання об’єктів кульутрної спадщини;

5) сприяння залученню об’єктів культурної спадщини до національних та світових туристичних маршрутів і подальший розвиток міжн.співробітництва в сфері охорони культурної спадщини.

 

 

ТЕМА: ДУ в сфері охорони здоров’я.

1. Принципи охорони здоров’я:

1) визнання здоров’я пріоритетним напрямком діяльності суспільства і де-ви одним із головних чинників виживання та розвитку українського народу;

2) дотримання прав і свобод людини і громадянина в галузі охорони здоров’я та забезпечення пов’язаних з ними державних гаратній;

3) гуманістична спрямованість забезпечення пріоритету загальнолюдських цінностей, підвищений медико-санітарний найбільш вразливих верств населення;

4) рівноправність громадян;

5) демократизм;

6) загальнодоступність медичної допомоги та інших послуг в галузі охорони здоров’я;

7) відповідність завданням і рівню соціально-економічному та культурному розвитку суспільства;

8) наукова обгрунтованість;

9) матеріально-технічна і фінансова забезпеченість;

10) орієнтація на сучасні стандарти здоров’я та медичної допомоги, поєднання вітчизняних традицій і досягнень із світовим досвідом в галузі;

11) попереджувально-профілактичний характер, комплексний соціальний, екологічний та медичний підхід до охорони здоров’я;

12) багатоокладність економіки охорони здоров’я, багатоканальність її фінансування, поєднання державних гарантій з демонополізацією та заохоченням підприємництва і конкуренції;

13) децентралізація ДУ, розвиток самоврядування закладів та самостійності працівників охорони здоров’я на правовій і договірній основі.

Право на охорону здоров’я включає:

1) життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування, яке є необхідним для підтримання здоров’я людини;

2) безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище;

3) санітарно-епідемічне благополуччя території та населеного пункту;

4) кваліфіковану медико-санітарну допомогу;

5) вільний вибір лікаря;

6) достовірну і своєчасну інформацію про стан свого здоров’я та здоров’я населення, включаючи існуючі та можливі фактори ризику та їх ступеню;

7) внесення пропозицій щодо формування де-вної політики в цій галузі;

8) участь в управлінні охороною здоров’я, проведенні гром.експертизи з цього питання;

9) пр.захист від будь-яких проявів дискримінації, пов’язаних із станом здоров’я;

10) відшкодування заподіяної здоров’ю шкоди, оскарження неправомірних рішень працівників, закладів та органів охорони здоров’я;

11) можливість проведення незалежної медичної експертизи у разі незгоди громадянина з висновками державної експертизи, застосування до нього заходів примусового лікування та в інших випадках, коли діями працівників охорони здоров’я можуть бути ущемлені загальновизнані права людини і громадянина;

12) право пацієнта, який перебуває на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров’я на допуск до нього інших медичних працівників, членів сім’ї, опікуна, піклувальника, нотаріуса та адвоката, а також священнослужителя для відправлення богослужіння та релігійного обряду.

Гарантії:

- створення установчої мережі закладів охорони здоров’я;

- організація і проведення системи де-вних і гром.заходів щодо охорони та зміцнення здоров’я;

- подання всім громадянам санітарної допомоги;

- здійснення де-вного та забезпечення можливості гром.контролю в галузі охорони здоров’я;

- організація системи на де-вному рівні збирання, обробки та аналізу соціальної, екологічної та спеціальної медичної інформації;

- встановлення відповідальності за порушення прав та законних інтересів громадян в галузі охорони здоров’я.

 

2. ВРУ (формує політику), КМУ (реалізує).

КМУ: організує розробку та здійснення державних цільових програм, створює економічні, правові та організаційні механізми, що стимулюють ефективну діяльність в галузі охорони здоров’я, забезпечує розвиток мережі закладів охорони здоров’я, кладає міжурядові угоди, координує міжн.співробітництво, а також в межах своєї компетенції здійснює інші повноваження.

Головним провідним органом є МОЗ, повноваження визначенні в законах: Положення про МОЗ, затв. Постановою КМУ від 2 листопада 2006 року №1542.

Забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я, санітарного та епідемічного благополуччя населення, створення виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів і виробів медичного призначення. Основні завдання:

- забезпечення реалізації держ.політики в сфері охорони здоров’я, санітарного та епідемічного благополуччя населення;

- розроблення координації та контролю за виконанням державних програм розвитку охорони здоров’я, зокрема профілактики захворювань, надання медичної допомоги, розвитку медичної та мікробіологічної

- організація та надання безоплатної медичної допомоги населенню;

- організація і надання медичної допомоги у невідкладних та ексремальних ситуаціях, здійснення в межах своєї компетенії заходів, пов’язаних з ліквідуванням анслідків катастрофи на ЧАЕС;

- розроблення заходів щодо профілактики зниження захворювання, інвалідності.

МОЗ забезпечує додержання закладами охорони здоров’я, установами і закладами державної епідемологічної служби права громадян на охорону здоров’я; організовує та проводить де-вну акредитацію закладів охорони здоров’я, здійснює координацію їх діяльності; здійснює контроль і нагляд за додержанням санітарного зак-ва де-вних стандартів, критеріїв та вимог, спрямованих на забезпечення санітарного та епідемологічного благополуччя населення, забезпечує проведення де-вної; встановлює де-вні стандарти якості лікарських засобів, імуно-біологічних препаратів, питної води, виробів мед.призначення; забезпечує відповідно до зак-ва проведення реєстрації та здійснення контролю за виробництвом, належним режимом зберігання та реалізації якістю лікарських засобів, підтримує обов’язковий їх асортимент, визначає вимоги до професійної підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації медичних та фармацевтичних працівників; встановлює кваліфікаційні вимоги до осіб, які провадять медичну та фармацевтичну діяльність.

Медична практика- це ді-сть, пов’язана з комплексом медичних заходів, спрямована на сприяння поліпшенню здоров’я, підвищення санітарної культури, запобігання захворюванням, на діагностику, допомогу особам із захворюванням, реабілітацію хворих та інвалідів, що здійснюється особами, які мають спеціальну освіту.

Госп.ді-сть з певних видів мед.практики здійснюється суб’єктами госп. на підставі ліцензій та за наявності приміщень, що відповідають встановленим санітарним нормам і правилам, за наявності приладів, обладнання, оснащення. Мед.практикою можуть займатися особи, які мають спеціальну освіту та відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам. Про надання спеціального дозволу на медичну діяльність в галузі народної медицини.

Лікарі, які не працюють більше 3 років можуть бути допущені до медичної практики лише після проходження стажування. Суб’єкти господарювання, які здійснюють медичну практику повинні:

- дотримуватись діючих санітарно-медичних норм;

- виконувати вимоги експлуатації та застосування виробів медичного призначення та матеріалів медичної інструкції;

- дотримуватись виомог щодо ведення медичної документації, обліку та звітності;

- надавати першу невідкладну медичну допомогу хворим, які перебувають у критичному стані, а також при нещасному випадку та гострих захворюваннях;

- дотримуватись вимог професійної етики та зберігати лікарську таємницю, крім випадків, передбачених зак-вом;

Ресєтраційні провадження в сфері охорони здоров’я – державна реєстрація лікарських засобів. Зазначають: назва, адреса виробника, назва лікарського засобу, його торгова назва, повний склад лікарського засобу, показання та протипоказання, дозування, умови відпуску, способи застосування, термін та умови зберігання, інформація про упаковку і дані щодо реєстрації цього лікарського засобу в інших країнах. Додаються матеріали до клінічного вивчення, клінічного випробування та експертизи, фармакопейна стаття, проект технологічного регламенту або відомості про технологію виробництва. Рішенням про де-вну реєстрацію затверджується, здійснюється погодження технологічного регламенту або технологію виробництва, а також присвоюється реєстраційний номер, який вноситься до державного реєстру. На зареєстрований лікарський засіб заявнику видається посвідчення, в якому зазначається строк дії, протягом якого…

ТЕМА: ДУ в сфері юстиції.

1. Суб’єктами юстиції є: органи державної виконавчої служби, адвокати, судді, прокурори, нотаріат.

Головним провідним центральним органом є Мін’юст. Основна сфера повноважень – державно-правова політика. Основні завдання:

1) забезпечення реалізації державної правової політики та політики в сфері адаптації зак-ва України до зак-ва ЄС;

2) підготовка пропозицій щодо проведення правової реформи сприяння розвитку правової науки;

3) забезпечення захисту прав і свобод людини і громадянина у зазначеній сфері;

4) підготовка пропозицій щодо удосконалення зак-ва, його систематизація, розроблення проектів НПА та міжн.договорів України з правових питань;

5) проведення правової експертизи проектів НПА;

6) державна реєстрація НПА та ведення єдиного державного реєстру НПА;

7) планування за пропозиціями інших центральних органів вик.влади законопроектної роботи та роботи з адаптацією зак-ва України до зак-ва ЄС, координація нормотворчої ді-сті центральних органів вик.влади та контроль за провадженням такої діяльності;

8) координація роботи з виконання загальнодержавної програми адаптації зак-ва України до зак-ва ЄС, що затв. ЗУ №1629-4 від 18 березня 2004 року із змінами від 14 січня 2009 року;

9) організація виконання рішень судів та інших органів відповідно до законів, робота з кадрами та експертне забезпечення правосуддя;

10) організація роботи нотаріату та органів реєстрації актів громадянського стану;

11) розвиток правової інформатизації, формування у громадян правового світогляду;

12) здійснення міжнародно-правового співробітництва.

Повноваження:

1) готує пропозиції щодо проведення правової реформи;

2) готує разом з міністерствами, іншими центральними органами ВВ, науковими установами проекти концепції розвитку зак-ва та їх наукове обгрунтування з урахуванням світового досвіду;

3) розробляє за дорученням КМУ, а також з власної ініціативи проекти законів інших НПА, які стосуються прав і свобод людини, відносин між громадянином та державною владою, конституційного устрою, повноважень і взаємовідносин ОДВ, судосутрою та судочинства, цивільного і кримінального зак-ва або разом з іншими органами державної влади бере участь у їх підготовці;

здійснює правову експертизу (готує висновки щодо відповідності КУ та законів України вимогам нормопроектувальної техніки, проектів законів, інших актів зак-ва, що подаються на розгляд ВРУ, Пр. У, а також НПА ВР АРК – Регламент КМУ

4) розробляє за поданням міністерств щорічні плани законопроектної роботи, а також координує нормотворчу ді-сть в центральних органах ВВ та здійснює контроль за такої ді-стю;

5) проводить експертизу (готує висновки) щодо відповідності актам зак-ва ЄС, проектів законів та інших НПА, що за предметом регулювання належать до сфер, відносини в яких регулюються правом ЄС;

6) здійснює державну реєстрацію НПА центральних органів виконавчої влади, органів гсоподарського управління та контролю, які стосуються прав, свобод і законних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер та веде реєстр таких актів;

7) здійснює роботу із систематизації зак-ва, готує пропозиції щодо кодифікації зак-ва та веде єдиний класифікатор в галузі зак-ва;

8) організовує в установленому порядку виконання рішень судів та інших органів посадових осбі, яке покладене на державних виконавців;

9) організовує відповідно до зак-ва експертне забезпечення правосуддя та проведення науково-дослідних розробок в галузі судової експертизи, спрямовує і координує діяльність науково-дослідних інститутів судової експертизи, які належать до сфери управління міністерства;

10) координує роботу центральних органів ВВ з питань розвитку судової експертизи;

11) проводить атестацію судових експертів, веде реєстр атестованих судових експертів та здійснює контроль за їх діяльністю;

12) здійснює легалізацію всеукраїнських об’єднань, проводить реєстрацію міжнародних громадських організацій, філій, відділень, представництв, інших культурних осередкі, громадських неурядових організацій іноземних держав України, всеукр. і міжн. благодійних організацій, контролює додержання об’єднаннями громадян положень їх статутів, проводить реєстрацію політ.партій, здійснює де-вну реєстрацію друкованих ЗМІ та інформаційних агенств як суб’єктів інформаційної діяльності;

13) сприяє розвитку юридичних послуг з метою реалізації прав, законних інтересів громадян та юридичних осіб, здійснює де-вну реєстрацію юр.осіб, веде де-вний реєстр застав рухомого майна;

14) організовує роботу нотаріату, перевіряє ді-сть установ нотаріату, здійснює керівництво державними нотаріальними конторами;

15) реєструє адвокатські об’єднання, присвоює кваліфікацію судового експерта, контролює діяльність органів реєстрації громадянського стану, забезпечує виконання зобов’язань, взятих за МД України з правових питань, здійснює опублікування МД, що набрали чинності;

16) представляє КМУ за його дорученням у МО та під час укладання МД України;

17) забезпечує підготовку відповідних документів та представництво інтересів держави в Європейському суді з прав людини під час розгляду справ про порушення прав людини в Україні, направляє спостерігачів у комісії з контролю за дотриманням прав людини.

Управління в сфері юстиції на місцях здійснює головне управління в АРК, областях, містах Києві і Севастополі. Ці органи підпорядковуються Мін’юсту і є територіальними органами Мін’юсту. Основні завдання та повноваження цих органів закріплене в Положенні. Реалізують завдання Мін’юсту, участь у реалізації де-вної правової політики, сприяння розвитку системи надання правової допомоги з метою реалізації прав і свобод громадян, підготовка пропозицій щодо проведення в У. правової реформи, державна реєстрація НПА міністерств та республіканських комітетів АРК, терит. органів центральних органів ВВ в АРК, обласних, Києвської та Севастопольської міські, їх управлінь, відділів, інших підрозділів, територіальних органів центральних органів ВВ, координація правової освіти населення, формування у громадян правової культури, ведення де-вного реєстру обтяжень рухомого майна, іпотек, правочинів, актів цивільного стану громадян, організація роботи відділів органів реєстрації актів цивільного стану та інших органів та установ юстиції, здійснення легалізації місцевиз об’єднань громадян та реєстрації інших юридичних осіб у порядку встановленому зак-вом, методичне керівництво правовою роботою місцевих органів ВВ, територіальних органах ВВ, урядових орагінв в системі міністерств, органах ВВ АРК, державних госп. об’єднань на підприємствах, установах та організаціях, а також надання їм та органам МС методичної допомоги у проведенні їхніх НПА у відповідність до зак-ва, організаційне та матеріально-технічне забезпечення діяльності районних, районних у містах, міських, міст обласного значення, міськрайонних управлінь юстиції, організація виконання рішень судів, інших органів та робота з кадрами.

 

ТЕМА: ДУ в сфері закордонних справ.

1. Загальні засади держ. зовнішньої політики.

2. Система органів, які здійснюють управління в сфері зовн.політики.

Основні напрями ЗП в Україні були схвалені Постановою ВРУ від 2 липня 93 року № 3360-12. В цьому документі було закріплено, що національні інтереси України у сфері міжн.відносин становлять три основні групи:

1) стратегічні та геополітичні інтереси, пов’язані із забезпеченням нац.безпеки України та захистом її політичної незалежності;

2) економічні інтереси, пов’язані з інтегруванням економіки України у світове господарство;

3) регіональні, субрегіональні, локальні інтереси, пов’язані із забезпеченням різноманітних специфічних потреб внутрішнього розвитку України.

З метою забезпечення нац.інтересів зовнішня політика України постійно спрямовується на виконання таких найголовніших завдань:

- утвердження і розвиток України як незалежної демократичної держави;

- забезпечення стабільності міжн.становища України;

- збереження терит.цілісності де-ви та недоторканності її кордону;

- включення нац.господарства у світову економічну систему, для повноцінного економічного - розвитку, забезпечення потреб громадян і підвищення добробуту народу;

- захист прав і інтересів громадян, її юридичних осіб, створення умов для підтримання контактів із зарубіжними українцями та вихідцями з України, подання їм допомоги згідно з МП;

- поширення у світі образу України як надійного і передбачуваного партнера.

ЗУ „Про міжнародні договори” Про транспорт ,Про дипломатичні ранги України, Про дипломатичну службу, Консульський статут України від 2 квітня 94 року №127/94.

Головним центральним органом є Міністерство закордонних справ України. Повноваження МЗС – Положення, затв. Постановою КМУ від 12 липня 2006 року №950. Згідно з положенням МЗС є головним провідним органом в системі центральних органів ВВ із забезпечення реалізації де-вної політики у сфері зовнішніх зносин України та координації відповідних заходів, зокрема тих, які спрямовані на досягнення стратегічних цілей зовнішньої політики України щодо забезпечення входження України в європейський простір і створення передумов для набуття Україною членства в ЄС та НАТО.

Основні завдання МЗС:

1) участь у забезпеченні захисту нац.інтересів безпеки України шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва членами міжнародного співтовариства;

2) забезпечення проведення зовнішньополітичного курсу України, спрямованого на розвиток політичних, економічних, гуманітарних, наукових та інших зв’язків з іноземними державами та МО;

3) забезпечення дипломатичними засобами захисту суверенітету, безпеки, терит.цілісності та непорушності кордонів України, її політичних, торгово-економічних та інших інтересів;

4) координація заходів, здійснюваних органами ВВ щодо проведення єдиного зовнішньополітичного курсу України, зокрема, реалізація стратегічних цілей і пріоритетних напрямків державної політики у сфері Європейської та Євроатлантичної інтеграції;

5) здійснення загального нагляду за виконанням МД України, у тому числі іншими сторонами, забезпечення реалізації прав, що випливають з договорів для України;

6) внесення в установленому порядку пропозиції щодо основних напрямів діяльності в сфері Європейської та Євроатлантичної інтеграції;

7) забезпечення прозорості реалізації стратегії Європейської та Євроатлантичної інтеграції;

8) сприяння входженню України до світового інформаційного простору;

9) сприяння забезпеченню стабільності міжнародного становища України, піднесенню її міжнародного авторитету, формування позитивного іміджу як надійного і передбачуваного партнера;

10) реалізація державної політики інтеграції до ЄС з питань зовнішньої політики та безпеки;

11) створення умов для зміцнення незалежності, державного суверенітету, економічної самостійності та збереження терит.цілісності України;

12) забезпечення в межах своїх повноважень послідовності та узгодженості зовнішньополітичного курсу України;

13) захист прав та інтересів громадян та юр.осіб України за кордоном;

14) забезпечення розвитку зв’язків із закордонними українцями та їх ГО, а також координація заходів, здійснюваних органами ВВ у цій сфері.

Постановою КМУ від 6 липня 2006 року №936 у складі МЗС утворено урядовий орган державного управління – українське агенство міжнародного розвитку. Основні завдання:

1) участь у реалізації державної політики у сфері наданням України міжнародної технічної допомоги іноземним державам;

2) узагальнення практики застосування зак-ва з питань, що належать до компетенції агенства, розроблення пропозицій щодо його удосконалення та внесення їх на рощгляд МЗС;

3) здійснення заходів щодо координації роботи, пов’язаної із наданням міжнародної технічної допомоги;

4) налагодження взаємодії у сфері міжн.технічної допомоги з іноземними де-вами, їх органами та установами, а також х міжнародними організаціями, які надають або одержують міжнародні технічні допомоги.

Постановою від 13 вересня 2002 року №1372 затв. Порядок участі центральних органів ВВ у ді-сті МО, членом яких є Україна.

Загальне забезпечення та координація ді-сті, повязаної з участю центральних органів ВВ у ді-сті МО здійснюється МЗС. Центральні органи ВВ, які беруть участь у ді-сті МО зобов’язані:

- ефективно використовувати потенційні можливості зазначених організацій з метою зміцнення національного спектру України, забезпечення її політичних, соціально-економічних та екологічних інтересів, прискорення економічних реформ;

- забезпечувати виконання зобов’язань, що випливають із членства України у таких організаціях;

- вживати заходів до забезпечення своєчасної сплати внесків до бюджетів МО згідно з умовами участі;

- стежити за дотриманням прав української сторони, що випливають із членства МО, а також за виконанням іншими членами МО своїх зобов’язань.

Дипломатична служба – це професійна ді-сть громадян України, спрямована на практичну реалізацію зовнішньої політики України, захист нац.інтересів України у сфері міжнародних відносин, а також прав і законних інтересів громадян і юр.осіб України за кордоном.

Систему органів дипл.служб складають: МЗС, представництва МЗС на території України, а також закордонні дипломатичні установи України.

Положення про представництва МЗС на території України затв. Постановою КМУ від 25 липня 2003 року. Згідно з Положенням представництво МЗС України утворюється КМУ, підпорядковується МЗС. Утворюється в регіонах України, де є іноземні консульські установи чи представництва МО. Округ представництва визначається МЗС з урахуванням меж консульських округів, іноземних дипломатичних представництв і консульських установ.

Завдання:

- сприяння розвитку дружніх відносин України з іноземними де-вами, розширенню економічних, науково-технічних, гуманітарних, культурних, спортивних зв’язків та туризму;

- подання допомоги іноземним консульським установам у виконанні ними функцій щодо захисту прав і законних інтересів іноземних фізичних та юридичних осіб, у здійсненні інспекцій щодо суден, літаків та їх екіпажів, а також інших;

- сприяння місцевим органам ВВ у здійсненні ними між.зв’язків, подання їм відповідної методичної, консультаційної та інформаційної допомоги.

Положення про дипл.предстанвицтва України за кордном затв. Розпорядженням Пр.України від 22 жовтня 92 року № 166/92-РК.

Дипл.пр.України за кордном є постійно діючою установою за кордоном, що покликана підтримувати офіційні міждержавні зв’язки, здійснювати представництво України, захищати інтереси України, права та інтереси її громадян та юридичних осіб. Керівництво дипл.пр. здійснює МЗС. Функції:

- представництвоУкраїни в де-ві перебування та підтримання де-ви в офіційних відносинах;

- захист інтересів України, прав та інтересів громадян та юр.осіб у де-ві перебування;

- ведення переговорів з Урядом де-ви перебування;
з’ясування всіма законними засобами становища і подій у де-ві перебування та інформування про них відповідних органів України;

- поширення в державі перебування інформації про події в Україні та події міжнародного життя;

- заохочення дружніх відносин між Україною та де-вою перебування та розвиток їх співробітництва в галузі економіки, культури і науки;

Главою дипл.пр. є посол або посланник або повірений у справах.

Указом Пр.України від 30 квітня 24 року № 200/94 у складі закордонних дипл.установ України утворено торговельно-економічні місії, які представляють та захищають у державі перебування інтереси України в галузі зовнішньоекономічної діяльності. Указ Пр.У. від 31 грудня 2005 року №1901/2005, яким затв. Положення про дипломатичного радника центрального органу ВВ. Дипломатичний радник – це дипломатичний працівник тимчасово відряджений міністром закордонних справ України у центральні органи ВВ для виконання дипл.ф-й. Основні його завдання:

- представлення позицій МЗС України під час здійснення центральним органом ВВ заходів у сфері зовнішніх зносин;

- надання допомоги у здійсненні зв’язків центрального органу ВВ з відповідними органами іноземних держав та МО;

- забезпечення центрального органу ВВ необхідною для ефективного виконання покладених на нього завдань інформацією щодо політичного та економічного становища в світі, зовнішьної та внутрішньої політики та ді-сті МО;

- розроблення та внесення у встановленому порядку пропозицій щодо підвищення ефективності ді-сті такого центрального органу ВВ в сфері зовнішніх зносин;

- забезпечення взаємодії центрального органу ВВ з МЗС.

Розпорядження КМУ від 6 червня 2007 року № 379-Е, яким схвалено концепцію де-вної цільової програми, формування позитивного міжнародного іміджу України на 2008-2011 роки. Метою програми є організація органами ВВ протягом 2008-2011 років інформаційної компанії з підвищення міжнародного авторитету України у сфері політики, економіки та культури. Способи формування іміджу:

Утворення спеціалізованого де-вного органу, забезпечення на міжвідомчому рівні постійної оперативної та скоординованої підготовки та розповсюдження у міжнародному та інформаційному просторі позитивних відомостей про де-ву.

Розроблення де-вної програми, до виконання якої залучатимуться органи ДВ.

Способи досягнення мети:

- розроблення стратегії інформаційної ді-сті, що передбачає чітке визначення специфіки іноземних держав та їх населення;

- здійснення комплексу заходів на основі впровадження ефективних форм інформаційно-роз’яснювальної роботи з урахуванням особливостей сприйняття України певних категорій;

- розширеного відображення позитивних відомостей про Україну в інформаційному просторі інших де-в, створення необхідної для цього інфрастуктури;

- налагодження співпраці з ГО та МО, заінтересованими у формуванні позитивного іміджу України.

 

ТЕМА: ДУ в сфері внутрішніх справ.

  1. Загальні засади.
  2. Органи.
  3. Основні засоби державного впливу.

Основні завдання:

1) забезпечення особистої безпеки громадян;

2) захист їх прав, свобод та законних інтересів;

3) запобігання правопорушенням та їх припинення;

4) охорона і забезпечення громадського порядку;

5) виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили;

6) забезпечення безпеки дорожнього руху;

7) захист власності від злочинних посягань;

8) виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень.

Принципи діяльності міліції:

1) законність;

2) гуманізм;

3) повага до особи;

4) соціальна спрведливість;

5) взаємодія з трудовими колективами, ГО та населенням;

6) гласності, який полягає в тому, що ді-сть міліції є гласною, вона інформує органи влади, управління, трудові колективи, ГО, населення, ЗМІ про свою ді-сть, стан громадського порядку та заходи щодо його зміцнення. Не підлягають розголошенню відомості, які становлять державну або службову таємницю;

7) у підрозділаз міліції не допускається ді-сть політичних партій, рухів та інших громадських об’єднань, які мають політичну мету;

8) при виконанні службових обов’язків працівники міліції незалежні від будь-яких політичних, громадських об’єднань.

Міліція є єдиною системою органів, яка входить до структури МВС, виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах). Міліція включає в себе такі підрозділи:

1) кримінальна міліція;

2) міліція громадської безпеки;

3) транспортна міліція;

4) державна автомобільна інспекція;

5) міліція охорони;

6) судова міліція;

7) спеціальна міліція.

Для забезпечення громадського порядку на об’єктах та територіях, які мають особливе народно-господарське значення або постраждали від стихійного лиха, екологічного забруднення, катастрофи МВС з дозволу КМУ можуть створювати спеціальні підрозділи міліції.

В своїй діяльності міліція підпорядкувується МВС, а МВС здійснює керівництво над підрозділами міліції. Повноваження МВС визначені в законах України та конкретизовані в положенні МВС, яке затв. Постановою КМУ від 4 жовтня 2006 року №1383. Згідно з положенням МВС України є головним органом в системі центральних органів ВВ з питань формування і реалізації державної політики у сфері захисту прав і свобод людини і громадянина, охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, захисту об’єктів права власності, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань безпеки дорожнього руху, громадянства і міграційної та паспортної роботи, протидії незаконній міграції.

Основні завдання МВС України є:

1) організація і координація ді-сть органів внутрішніх справ щодо забепечення захисту прав і свобод людини і громадянина, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки, участь і розробленні та реалізації державної політики щодо боротьби із злочинністю, забезпечення запобігання злочинам, їх виявленням, припиненням, розкриття і розслідування, розшуку осіб, які вчинили злочин, вжиття заходів щодо усунення причин і умов, що сприяють вчиненню правопрушення;

2) організація охорони та оборони особливо важливих державних об’єктів, забезпечення реалізації державної політики щодо громадянства;

3) забезпечення проведення паспортної, реєстраційної та в межах своїх повноважень міграційної роботи;

4) організація роботи, пов’язаної із забезпеченням безпеки дорожнього руху;

5) здійснення на договірних засадах охорони майна незалежно від форми власності.

В складі міліції є такий підрозділ як ДАІ, повноваження якого визначені в законах та в Положенні, яке затв. Постановою КМУ від 14 квітня 97 року №341. Згідно з Положенням ДАІ є головним органом, на яких покладається забезпечення безпеки дорожнього руху в Україні. Основні завдання ДАІ:

1) реалізація в межах своєї компетенції державної політики щодо забезпечення безпеки дорожнього руху;

2) організація контролю за додержанням законів, інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища від шкідливого впливу автотранспортних засобів;

3) удосконалення регулювання дорожнього руху з метою забезпечення його бепеки та підвищення ефективності використання транспортних засобів і виявлення та припинення фактів порушення бепеки дорожнього руху, а також виявлення причн та умов, що сприяють їх вчиненню.

Дозвільна система – це особливий порядок виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, обліку та використання спеціально визначених предметів, матеріалів і речовин, а також відкриття та функціонування окремих підприємств, майстерень і лабораторій з метою охорони інтересів держави та безпеки громадян.

Наказом МВС від 11 січня 99 року №17 затв.Інструкцію про порядок видачі міністерства та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, громадським об’єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень, на вигтовлення печаток і штампів та затвердження умов і правил провдження діяльності з відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстрень, виготовлення печаток і штампів.

Адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі. ЗУ Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі.

У складі МВС створено Урядовий орган державного управління, який має назву Державний департамент у справах громадянства, іміграції та реєстрації фізичних осіб – Постанова КМУ від 14 червня 2002 року №844.

 





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...