Главная Обратная связь

Дисциплины:






Трагедія як драматичний жанр: генезис, особливості.

Трагедія- драматичний твір, який ґрунтується на гострому, непримиренному конфлікті особистості, що прагне максимально втілити свій творчий потенціал, з об'єктивною неможливістю його реалізації.

Конфлікт трагедії має глибокий філософський зміст, є надзвичайно актуальним у політичному, соціальному, духовному планах, відзначається високою напругою психологічних переживань героя. Трагедія майже завжди закінчується загибеллю головного героя. Кожна історична доба давала своє розуміння трагічного і трагедійних конфліктів.

Виникнення трагедії пов'язано передовсім із культом Діоніса.

На думку стародавніх греків, у їх основі лежало втручання фатуму в долю окремих людей, оскільки наявний світопорядок й долі людей цілковито залежали від нього. Такий погляд яскраво виявляється в античній трагедії.

Вже не фатум, не воля богів, а реальні соціальні обставини визначали долю персонажів. У трагедіях В. Шекспіра («Ромео і Джульєтта», «Король Лір», «Отелло», «Гамлет») герої виступають борцями проти старих усталених звичаїв і традицій. Події з життя шекспірівських героїв мотивуються внутрішнім розвитком їх характерів, що виявляються у відповідних обставинах. Джульєтта, Отелло, Гамлет вступають у поєдинок із суперниками, які сповідують протилежні, пов'язані з минулими часами, погляди на життя, й гинуть, ставши жертвою суспільства, що відмирає.

Трагедія класицизму базувалася на культі античності та розуму. Конфлікт у творах П. Корнеля («Сід», «Горацій»), Ж. Расіна («Федра») виник між почуттями героїв і їх обов'язками перед державою. Особисте й державне переплелося у непримиренному двобої. Пізніше, в епоху Просвітництва, конфлікт у трагедії змінюється. Наприклад, у творах Вольтера його герої Заїра, Сеїд гинуть, обстоюючи просвітницькі ідеї, борючись з прибічниками соціального та національного гніту, фанатизму у вірі.

Особливості трагедії:

· зображення глибоких трагічних суперечностей суспільного або побутового життя;

· побудова сюжету на гострому зіткненні протилежних соціальних устроїв, суспільних тенденцій, політичних поглядів або моральних переконань;

· динамічне розгортання подій, що викликає напруження всіх духовних сил конфліктуючих сторін;

· наявність трагедійного героя – людини великих пристрастей, сильної волі, високих поривань, героїчного складу характеру;

· трагічне завершення дії, сповнене високої патетики;

· діалогічний спосіб викладу художнього матеріалу;

· прозова форма (рідше – віршова);

· обсяг середній.

 

8. Комедія як драматичний жанр: генезис, особливості.( все є вище).

Комедія— це вид драми, протилежний трагедії. Вона зв'язана з низьким і потворним. Комедія (грец. komodia від komos — весела процесія і ode - пісня) — сатиричний твір, у якому викриваються негативні явища в житті людини і суспільства. Першим видатним комедіографом у Стародавній Греції був Аристофан. У комедіях "Мир", "Вершники", "Лісістрата"він викриває негативні суспільні явища, що й визначило особливості цього виду драми як викривального.



Першим теоретиком комедії і комічного був Арістотель. Комедія, на думку Арістотеля, є "зображення всього порівняно поганого в людині, але вади відтворюються не у всій повноті, а лише в тій мірі, в якій смішне є частиною неподобного, бо смішне — це яка-небудь помилка або неподобство, тільки не шкідливе і не згубне". Античний теоретик зауважував, що в основі комедії — перехід від нещастя до щастя.

Антична комедія має композицію, яка відрізняється від структури комедій інших епох. Вона починалася прологом, у якому викладалася головна тема і визначався зміст боротьби героїв. За ним йшов парод (виступ хору), він був підготовкою до агона. Агон — суперечка героїв на актуальні теми. За агоном — парабаса, актори залишали сцену і слово переходило до хору. Завершував комедію ексод, у якому перемагало добро, позитивне, а негативне засуджувалося. Аристофан і вська композиційна структура проіснувала недовго.

Досягнення комедійного мистецтва Відродження пов'язані з іменами Лопе де Всій, Кальлсрона і Шекспіра. їх комедії відзначаються майстерністю сюжетів, жвавістю діалогів і виразністю характерів. Новий тип комедії створив Мольєр ("Тартюф", "Дон Жуан", "Мізантроп"). Мольєр викриває духовне зубожіння аристократії, її показну набожність, цинічне лицемірство. їм протиставляє позитивні образи простих людей. Просвітники виступили проти класицистичного трактування комічного. Класицисти предметом комічного вважали життя простих людей.

У XIX ст. з'являється комедія ідей (її основоположники О. Уайльд і Б. Шоу), комедія настроїв (А. Чехов), у XX ст. комічні каїки-алегорії (Є. Шварц), ексцентричні комедії-буфонади (Ж. Жіроду і Д. Хармс).

Приклади: Досягнення української комедії XIX ст. пов'язані з творами "Москаль-чарівник". Котляревського, "Сватання на Гончарівці" Г. Квітки-Основ'яненка, "За двома зайцями" М. Старицького, "Мартин Боруля", "Сто тисяч", "Хазяїн" Івана Карпенка-Карого, "Чмир", "Мамаша" М. Кропивницького.

Сфера комічного — обмежена. Не всі види мистецтва звертаються до комічного. Немає комічного в архітектурі, мінімальні можливості для його створення має музика. Звертається до комічного графіка, карикатура, рідко — скульптура (дерев'яні, глиняні, фарфорові вироби).

Інтермедія (від лат. intermedius — те, що знаходиться посередині) — комічна п'єса або сцена, яку виконували між діями основної драми.

 





sdamzavas.net - 2017 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...