Главная Обратная связь

Дисциплины:






Силабо-тонічна система віршування: визначальні чинники, двоскладові й трискладові метри.

Силабо-тонічне віршування-система віршування, в основу якої покладено принцип вирівнювання наголошених та ненаголошених складів, їх чергування, кількість та місце розташування ритмічних акцентів у віршовому рядку.

В українській поезії силабо-тонічне віршування з'явилося у XIX ст., витіснивши силабічну систему та співіснуючи з національним коломийковим розміром, широко використовуваним Т. Шевченком. Однак перші спроби переходу на силабо-тоніку спостерігаються уже в творчості І. Некрашевича у другій половині 18 ст., але тільки в поемі І. Котляревського «Енеїда» чотиристопний ямб зазвучав природно, відкриваючи перспективу для силабо-тонічного віршування в українській поезії.

Складається воно з двоскладової (хорей — з наголосом на першому складі; ямб — на другому складі) та трискладової стоп (дактиль — з наголосом на першому складі, амфібрахій — на другому, анапест — на третьому складі); відповідно так називаються і віршові розміри. Характерна риса силабо-тонічного вірша — ритмоінтонаційна інерція завдяки схемі розподілу наголошених та ненаголошених складів, що дає можливість відповідно систематизувати ритмічний рух поетичного мовлення. Велике значення для ритмічного урізноманітнення такого вірша має також наявність пиріхіїв або поява надсхемних наголосів.

Силабо-тонічне віршування у сьогоденній українській поезії співіснує поряд із тонічним (акцентний вірш, паузник та інші).

 

24. Рима. Її функції у вірші, принципи класифікації..).

Рима (гр. rhythmos — мірність, сумірність, узгодженість) — суголосся закінчень у суміжних та близько розташованих словах, які можуть бути на місці клаузул або перебувати в середині віршового рядка. Інакше кажучи, — це співзвучність закінчень слів у віршових рядках, яка охоплює останній наголошений голосний і наступні за ним звуки.

Закінчення віршового рядка, починаючи з останнього наголошеного складу, називаєтья клаузулою (лат. clausula — кінцівка, замикання). Таким чином, співзвучні клаузули утворюють риму. При цьому слід мати на увазі, що рима — явище звукове, а не графічне: в ній збігаються звуки, а не букви.

Функції рими:

1) підсилює зміст, ідейне й емоційне звучання вірша, бо слова, включені в риму, самим своїм місцем у рядку привертають до себе особливу увагу читача;

2) створює багатий звуковий повтор, який посилює музикальність віршованої мови;

3) є важливим елементом ритму у віршах, оскільки чітко підкреслює завершеність кожного віршового рядка, що є одиницею ритму;

4) має велике композиційне значення, бо за допомогою рим віршові рядки об’єднуються у строфи.

В. Маяковський писав: «Рима вертає вас до попереднього рядка, примушує згадати його, змушує всі рядки, що оформляють одну думку, триматися купи.



...Я завжди ставлю найхарактерніше слово на кінець рядка і добуваю для нього риму за всяку ціну...» (В. Маяковський, «Як робити вірші?»).

ВИДИ РИМ

РИМА

За частинами мови

За характером закінчень рядка

За місцем голосу

Граматична, неграматична, точна, неточна, чоловіча, жіноча, дієслівна, прислівникова, дактилічна, гіпердактилічна

ими класифікуються:

1. За місцем ритмічного акцену (наголосу) в суголосних словах на:

— окситонні (чоловічі);

— парокситонні (жіночі);

— дидактичні;

— гіпердактилічні.

Походження термінів «чоловіча» і «жіноча» рима пов’язане з французькими прикметникам, що в чоловічому роді мають наголос на останньому складі (vif — живий), а в жіночому наголос падає на передостанній склад (vive — жива), бо «е» на кінці глухе.

Окситонною (чоловічою) називається така рима, в якій наголос на останньому складі (чужинí — менí); ця рима має сильне звучання.

Парокситонною (жіночою) називається така рима, в якій наголос на передостанньом складі (бýду — забýде). Жіноча рима надає закінченню рядків м’якого звучання. Вірші з жіночими римами, не маючи наголосів на кінцях рядків, можуть завдяки цьому набувати певної співучості.

Дактилічною називається така рима, в якій наголос падає на третій від кінця склад (вíченьки — нíченьки). Дактилічна рима надає віршеві ще повільнішого характеру, ще в більшій мірі відчувається співучість вірша. Наприклад:

Гори багрянцем кривавим спалáхнули,

З промінням сонця західним прощáючись,

Так моє серце жалем загорíлося,

З милим, коханим моїм розлучáючись.

(Леся Українка. «Східна мелодія»).

Гіпердактилічною називається така рима, в якій наголос падає на четвертий або п’ятий від кінця склад (кíшечкою — усмíшечкою). До цієї рими вдаються тільки тоді, коли треба надати віршеві особливої повільності. Наприклад:

Як була я молодою преподÙбницею

Повісила фартушину над вікÙнницею.

(Т. Шевченко. «Гайдамаки).

2. За різними ознаками рими поділяються ще на ряд видів:

а) за повнотою суголось:

точною називається така рима, коли збігаються усі звуки після останнього наголошеного звука в римованих словах: несíть — ідíть, зéрня — тéрня, прирÙдний — нарÙдний. Точна рима, що її творять п’ять, шість і більше фонем (сýджений — огýджений, стрáчених — небáчених), називається ще глибокою;

неточною (приблизною) називається така рима, в якій римовані звуки фонетично не збігаються, а тільки подібні приголосні, а навіть інші голосні, від наголошеного голосного звука:

хвúлі — долúні, прилітáють — складáю,

ожерéдами — всерéдину.

Коли ж співзвучними є тільки склади, на які падає наголос, або тільки голосні в цих складах, то така неточна рима називається асонансом:

красúва — невгасúма, сідáє — куняє.

Б) бідні і багаті( в словнику)

в) залежно від кількості слів, що римуються, розрізняють рими:

прості — це такі рими, які складаються з двох слів:

грÙші — хорÙші, рýки — крýки;

складні — це такі рими, які виникають із взаємодії двох-трьох слів:

сонце — сон це; колисці — колись ці;

колихати — коло хати; на камені — важка мені;

омонімічні — це такі рими, в яких римуються омоніми:

«діти, діти, де ж вас діти?» — народний каламбур;

 

г) залежно від місця у рядку рими бувають:

прикінцеві — римуються останні слова рядка:

«Густа, медова теплотá — високі налива житá»

(М. Рильський);

внутрішні — римуються будь-які слова в рядку:

«Все йде, все минає, і краю немає...»

(Т. Шевченко);

 

д) залежно від того, які частини мови римуються, розрізняються рими граматичні (одногрупні) — римуються слова, що належать до однієї частини мови, які діляться на підвиди:

 

— іменникові (хáти — палáти, грач — помагáч);

— прикметникові (чÙрний — мотÙрний, багáтий — пихáтий);

— дієслівні (пúше — колúше, почувáти — ночувáти).

Граматичні (одногрупні) рими вважаються іноді одноманітними і малоефектними. Більшу силу, загостреність, багатше звучання мають неграматичні рими, що утворюються співзвучністю слів, які належали до різних частин мови (годувáти — гордувáтий, крщчі — ревýчий, пýть — ідýть).

IV. Способи римування

РИМУВАННЯ

cуміжне

ааbb

четвертне

аааа

 

перехресне

аbаb

потрійне

ааа

кільцеве

аbbа





sdamzavas.net - 2017 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...