Главная Обратная связь

Дисциплины:






Реалізм у літературі. Класичний реалізм. Явище соцреалізму (дискусія навколо нього).



У мистецтві й літературі реалізм прагне до найдокладнішого опису спостережених явищ, без ідеалізації. Проте поняття реалізм дуже широке: реалістичним можна назвати монументальне єгипетське мистецтво, але реалістами є й митці, які з фотографічною точністю копіюють природу. Популярність реалізму зумовлена загальною доступністю і зрозумілістю його мистецьких засобів, тому його тенденції в українському мистецтві проявлялися за кожної доби, і як стиль він актуальний понині.

Визначальні риси реалізму:

· раціоналізм, раціоцентричний психологізм (ототожнення психіки і свідомості, недооцінка позасвідомих процесів);

· правдиве, конкретно-історичне, всебічне зображення типових подій і характерів у типових обставинах при правдивості деталей;

· принцип точної відповідності реальній дійсності усвідомлюється як критерій художності, як сама художність;

· характер і вчинки героя пояснюються його соціальним походженням та становищем, умовами повсякденного життя;

· конфліктність (драматизація) як сюжетно-композиційний спосіб формування художньої правди;

· вільна побудова творів;

· превалювання (перевага) епічних, прозових жанрів у літературі, послаблення ліричного струменя мистецтва;

· розв'язання проблем на основі загальнолюдських цінностей.

Поняття "класичний реалізм" з'явилося у першій половині XIX ст. щодо мистецтва й естетики, які використовували кращі надбання естетики попередніх епох і сягали філософських глибин у розумінні соціального життя, психології особистості, витоків людських стосунків і закономірностей їх вияву. Естетика класичного реалізму — не просто етап зрілості реалізму, а явище усвідомлення естетичною теорією законів суспільного життя, відносин особи і суспільства, законів психічного життя людини. У XX ст. за напрямом закріпилося поняття "критичний реалізм".Класична естетика — філософія художньої творчості, яка аналізує закономірності життя з опорою на здобутки соціальних та гуманітарних наук. Водночас естетика класичного реалізму позбавляється просвітницьких ілюзій стосовно природної доброчесності людини та можливості суто виховними засобами подолати соціальне зло й удосконалити суспільне життя. Класичний реалізм поглиблює поняття реальності, розглядаючи її виявом закономірного в соціальних відносинах, не обмежуючись розумінням реальності лише як міжособистісних взаємин людей та випадковостей зіткнення характерів. Величезний здобуток напряму — інтерес до внутрішнього світу особистості, що зумовлює психологізм художньої творчості.

Соціалістичний реалізм - термін, що закріпився у радянському мистецтвознавстві на окреслення художнього методу літератури і мистецтва, «що являє собою естетичне вираження соціалістично усвідомленої концепції світу й людини, зумовленою епохою боротьби за встановлення й творення соціалістичного суспільства» Соціалістичний реалізм був єдиним офіційно дозволеним в СРСР «творчим методом» літератури і мистецтва.



Поняття соцреалізму пов'язували насамперед з творчістю письменників М.Горького, В. В. Маяковського, М. О. Шолохова.

Ідейний зміст методу було закладено діалектико-матеріалістичною філософією і комуністичними ідеями марксизму У ньому затверджувалися наступні принципи:

описувати реальність "точно, відповідно до конкретних історичних революційним розвитком".

погоджувати своє художнє вираження з темами ідеологічних реформ і вихованням трудящих в соціалістичному дусі.

Горький вважав, що головним завданням соціалістичного реалізму є виховання соціалістичного, революційного погляду на світ, відповідного відчуття світу

Критика Андрій Синявський у своєму есе "Що таке соціалістичний реалізм" зробив висновок, що цей стиль насправді не має відношення до справжнього реалізму, а є радянським варіантом класицизму з домішками романтизму. Також в цій роботі він стверджував, що через помилкову орієнтації радянських діячів мистецтва на реалістичні твори XIX століття (особливо на критичний реалізм), глибоко чужі класицистичної природі соцреалізму, - і отже через неприпустимого і курйозного синтезу класицизму і реалізму в одному творі - створення видатних творів мистецтва в цьому стилі неможливо.

32. Натуралізм у літературі.

Натуралізм(від лат. natura — природа) — літературний напрям, який утвердився в Європі і США у 60—80-х роках XIX ст. Філософською основою натуралізму став позитивізм. Позитивісти вважали, що наука повинна описувати явища, вона не здатна проникнути в їх суть. Натуралісти обмежують роль літератури копіюванням дійсності.

 

Натуралізм з'явився у Франції, теоретиком напряму був Е. Золя. Він писав, що не хоче, як Бальзак, розв'язувати питання, яким повинен бути устрій людського життя, бути політиком, філософом, моралістом. Картини, які він малює, — "простий аналіз шматка дійсності, такої, якою вона є".

 

Літературні попередники натуралізму - - письменники "реалістичної школи" 1850-х років — Ж. Шанфлері і Л.Е. Дюранті, які намагалися об'єктивно змалювати дійсність, показали естетичні можливості "низьких" тем. У руслі натуралізму розвивалася творчість Ґ. Флобера, Е. і Ж. Ґонкурів. Але як напрям натуралізм оформився у творчості Е. Золя. Золя розробив теорію натуралістичного роману і театру (зб. "Експериментальний роман" (1880 p.), "Романісти-натуралісти"). Він створив школу письменників-натуралістів.

Натуралісти вважали, що завдання письменника — досліджувати закономірності життя людини. Оскільки людина — істота біологічна, письменник повинен досліджувати біологічні закони її існування. Характер людини, на думку натуралістів, зумовлений спадковістю, фізіологічною природою і біологічними законами. Біологічний фаталізм яскраво виражений у творчості Е. Золя. У багатотомному циклі творів під назвою "Ругон-Маккари" Золя пояснює кар'єру Ругонів тим, що в їх жилах тече здорова кров, а занепад роду Маккарів — їх біологічною неповноцінністю. Фізіологічні імпульси диктують поведінку Жерміні Ласерте з однойменного роману братів Гонкурів. Натуралісти втілюють у своїх творах теорію Ч. Ламброзо про злочинність, яку диктує погана спадковість. Натуралісти показують вплив середовища на людину, забуваючи, що людина впливає на середовище, змінює його. їх герої — пасивні, статичні, вони жертви соціальних умов. Звичайно, не всі твори натуралістів проникнуті ідеями фаталізму і песимізму. Натуралісти вважали, що література повинна використовувати науковий метод пізнання, відмовитися від моралізаторства, бути безпристрасною. Твори натуралістів іноді нагадували протоколи судової експертизи, історії спадкових хвороб.

Тенденції натуралізму проявилися у творчості Д. Маміна-Сибіряка, О. Писсмського, П. Боборикіна, Б. Пільняка, В. Верссаєва (Росія), у творах Панаса Мирного та Івана Білика "Пропаща сила", Панаса Мирного "Повія", І. Франка "Boa constrictor", В. Винниченка "Чесність з собою", "Записки Кирпатого Мефистофеля", "Базар", "Гріх".





sdamzavas.net - 2017 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...