Главная Обратная связь

Дисциплины:






Культура доби розпаду первісного суспільства



Продовжуючи вивчення змісту й рівня розвитку культури первісного суспільства, охарактеризуємо її в добу розпаду первісного ладу. Насампе­ред підкреслимо, що активні економічні й соціальні процеси епохи роз­паду первісного ладу сприяли подальшому розвиткові культури, розши­ренню знань.

Розвиток землеробства потребував точного визначення початку по­льових робіт, а це, у свою чергу, зумовило упорядкування календаря та вдосконалення системи астрономічних знань.

Перші календарі були сидеричними (від лат. sideris, sidus — небесне тіло, зоря), тобто ґрунтувалися на зміні фаз Місяця. Саме з того часу в багатьох сучасних мовах (наприклад, в українській, англійській) збе­реглося поняття "місяць" як позначення небесного тіла і назва кален­дарної одиниці: англійською moon — небесне тіло і month —• кален­дарна одиниця.

Поряд із сидеричним календарем виникли сонячні. Сонячний кален­дар на 11 діб довший від сидеричного, бо останній складався приблизно з 29,5 доби. Потреба узгодження цих календарів стимулювала розвиток ма­тематичних знань. Розвиток скотарства потребував обліку поголів'я худо­би, обміну — обчислення міри вартості. Потреба оперування великими числами і розвиток абстрактних уявлень привели до встановлення чис­лових розрядів і системи числення, в основу яких було покладено прин­цип лічби на пальцях. Зародження приватного землеволодіння зумовило диференціацію математичних знань, а саме появу основ геометрії. Ство­рення укріплень і таких транспортних засобів, як віз, вітрильний корабель, сприяло розвиткові не лише математики, а й механіки.

Про те, що наші давні предки були знайомі з математикою, зокрема з геометрією, зі складними професіями та вміли обчислювати площу трикут­ника, об'єми циліндра, півкулі, розміри будівель, гробниць, пірамід тощо, свід­чать епохальні знахідки українських вчених: осколок амфори із зображен­ням досить досконалого за конструкцією плуга, знайдений влітку 2000 р. на Волині, сім велетенських пірамід, знайдених у грудні 2001 р. у Криму.

З початком виплавки рудних металів зародилися основи хіміїі мета-лознавства. Сухопутні й морські походи, пов'язані з грабіжницькими війнами, сприяли розвиткові астрономії, географії і картографії.

Полінезійці під час своїх тривалих морських походів користувалися картами з паличок і камінців, які зображали острови, морські шляхи, на­прямки течій і вітрів. Певною мірою війна відігравала свою роль у розвит­ку хірургії, якій під силу були операції, не лише пов'язані з ампутацією кінцівок або трепанацією черепа, а й складніші — пластичні, які були відомі давнім індіанцям і народам майя. Цікаво зазначити, що первісна медици­на емпірично прийшла до практики примітивних запобіжних щеплень ослабленої форми інфекційних хвороб, які спалахували внаслідок збільшення кількості населення і розвитку скотарства.



Суспільствознавчі знання розвивалися значно повільніше. Тут, як і раніше, панували тісно пов'язані з релігією міфологічні уявлення про при­роду всіх основних явищ господарського, громадського й ідеологічного життя. Пояснюється це тим, що населення доби розпаду первісного суспільства значною мірою зберегло духовні традиції попередньої епо­хи. Свідченням цьому є пам'ятники і зображення Кам'яної Могили, зокре­ма коні, людські ступні, стилізовані гарби (волокуші) із запряженими до них биками.

На цей час припадає зароджетія правових знань, які також були невід'ємні від релігійних уявлень. Про це яскраво свідчить первісний суд, в якому вирішальну роль відігравали не обставини справи, а "знамення згори". Щоб з'явилося знамення, звинуваченим пропонували поєдинок або "божий суд", ордалії (від лат. ordalia — суд) — випробування клятвою, освяченою їжею, отрутою, зануренням у воду із зав'язаними руками тощо. Вважали, що винний загине, а невинний залишиться живий і здоровий. Слід зауважити, що поряд з поєдинком та ордаліями почали практикува­ти, наприклад, у ряді племен Західної Африки, раціональні методи дізнання — огляд місця злочину, пошук і ознайомлення зі свідками і ре­човими доказами.

В умовах первісного ладу розвинулися нові форми мистецтва, в яких відображено зміну акцентів у світогляді людини з обожнення природно­го циклу, душі, культу мертвих тощо на соціальні фактори: зростання ролі чоловіка, зміцнення сімейної власності, посилення майнової-нерівності. Така зміна була зумовлена дальшим розвитком продуктивних сил і вироб­ничих відносин, внаслідок чого відбувався поступовий перехід від первіснообщинного ладу до станово-класового. Відповідно до цих змін виникає монументальна кам'яна антропоморфна архітектура, еволю­ціонує й ускладнюється гама релігійних вірувань, зароджується основа майбутнього письма — піктографія.

Будівництво оборонних: споруд і розрахованих на віки, нерідко склад­них за своєю конструкцією, поховальних споруд поклало початок монументальній кам'яній архітектурі. Найдавнішими катакомбами (оригінальними підземними поховальними камерами) можна вважати галафські катакомби в Північній Месопотамії. Варіантом катакомби, на

думку дослідників, були підземні частини багатьох єгипетських мастаб і пірамід, у тому числі й найдавнішої—Джосерової, а також гробниці зі спуск­ними шахтами в усатівських курганах. Цікаво, що мастаби стали кам'яною стилізацією земляного могильного насипу, подібного до насипу кургану, а піраміди — багатократним повтором мастаби. Причому всі ці поховальні споруди споріднені між собою. Найдавніші мастаби й кургани з'явились одночасно — у мідному віці, яким у Єгипті був час Раннього царства, а перші піраміди — у Давньому царстві в епоху бронзи. І ось у грудні 2001 р. ук­раїнські геофізики й археологи повідомили про сенсаційне, найзначніше археологічне відкриття нинішнього тисячоліття. Вони знайшли сім веле­тенських пірамід, аналогічних єгипетським, розташованих на Південно­му узбережжі Криму прямою лінією від Севастополя до Фороса. Найдивн-іше, що на поверхні — над їхніми вершинами або куполами — немає жод­ної будівлі. Вчені вважають кримські піраміди старішими за єгипетські на 15—20 тис. років і ровесниками тибетських і мексиканських пірамід.

Ці ступінчасті споруди сягають 42—52 м заввишки, вершини їх знахо­дяться майже на поверхні землі, на глибині п'ять і менше метрів. Окрім розмірів, вражає співвідношення довжини сторін основи кожної пірамі­ди і її висоти — від рівно 1 до 1,6, що і є типовим, класичним для всіх пірамід, знайдених досі на материках нашої планети. Стіни підземних споруд ма­ють самозахисну природу. Вивчаючи їх, дослідники виявили колосальні перепади рівнів енергії, понадвисокочастотне поле, які йшли з глибини пірамід.

З'ясувалося, що схожі на кримські джерела випромінювання є в Авст­ралії, Англії й Мавританії. Науковці припускають, що новознайдені кримські піраміди могли використовувати ще невідомі нам цивілізації не лише як культові споруди, а й як "дармові" джерела отримування потуж­них потоків космічної чи іншої енергії. Адже відомо, що пірамідальні кон­струкції відіграють роль акумулятора і генератора енергетичного поля. За допомогою українського супутника "Січ" доведено, що подібні високоча­стотні випромінювання, що пов'язують Землю з Космосом, зафіксовано в 200 пунктах України'.

Новознайдені кримські піраміди є ще одним свідченням високого рівня розвитку матеріальної культури, зокрема монументальної архітектури, наших далеких предків.

Відокремлення ремесла від землеробства супроводжувалося розквітом ужиткового мистецтва. Для потреб військово-племінної знаті створювали ювелірні вироби, коштовну зброю, посуд, одяг. У зв'яз­ку з цим поширилась торевтика, тобто художнє карбування, вибивання, тиснення металевих виробів, а також застосування емалі, інкрустація коштовним камінням, перламутром тощо. Розквіт художньої обробки металу знайшов своє відображення у відомих скіфських й сарматських

виробах, прикрашених реалістичними або умовними зображеннями людей, тварин, рослин.

Досить специфічною формоюмистецтва у цю добу був героїчний епос, розквіту якого сприяли грабіжницькі й оборонні війни. Тут доречно зга­дати давньовавилонське сказання про легендарного Гільгамеша та епічний розділ П'ятикнижжя. "Іліада" й "Одіссея", "Едда", ірландські саги, "Рамая-на", "Калевала", бедуїнські перекази про Антафу й нартські сказання — ці та багато інших класичних зразків епосу, що виникли в добу розпаду первісного ладу, донесли до нас згадки про тривалі війни, героїчні подви­ги, багату здобич та її поділ. В усну народну творчість почали проникати класові тенденції: заохочувані військово-племінною знаттю співці та оповідачі прославляли їх благородне походження, воєнні подвиги, заслу­ги, багатство.

Розпад первісного суспільства зумовив появу нових форм релігії, які відповідали новим умовам життя. З переходом до патріархату утвердив­ся культ чоловічих предків — покровителів. А з поширенням землеробства й скотарства утвердилися сільськогосподарські культи родючості з їхніми еротичними обрядами і людськими жертвами, що символізували переда­вання землі статевої потенції людини, і широко відомими образами духів, які вмирають і воскресають. Звідси значною мірою ведуть свій початок древньоєгипетський Осіріс, вавилонський Думузу, грецький Діоніс, фінікійський Адоніс і, нарешті, Ісус Христос.

Посилення племінної організації й утворення союзів племен утвер­дили культ племінних покровителів, вождів, героїв, в образах яких перепліталися риси духів, що уособлювали явища природи. Особ­ливі форми релігії становили культи страхітливих духів таємних спілок, культ племінних вождів.

Цей культ у багатьох народів Океанії, Африки, Південної Азії виливав­ся в пряму сакралізацію (від лат. sacralis — священний) влади й особи вож­дя. В особі вождя вбачали носія добробуту племені, здатного впливати на явища природи, забезпечувати добрий урожай, військовий успіх. Вожді залишалися об'єктом культу і після смерті — вважалося, що вони стають впливовими духами, які допомагають своїм нащадкам і наступникам. Проте бувало й так, що вождя, який не виправдав сподівань племені, розвінчували й скидали, а в деяких народів Африки навіть існував звичай ритуального умертвіння старого вождя, який нібито втрачав свою свя­щенну силу. Усі ці види релігії з'єднувалися і перепліталися між собою, зумовлюючи політеїстичне шанування одночасно сімейно-родових і племінних покровителів, аграрних і космічних духів, страхітливих духів таємних спілок і оточених ореолом святості вождів. Виникла ієрархія об'єктів культу — від звичайних духів до кількох особливо могутніх бо­жеств.

З розвитком релігії виділялася особлива група служителів культу. Якщо раніше вважали, що здатність впливати на сили природи мали всі або значна кількість членів роду, а старійшини виконували релігійні функції лише як представники роду, то в умовах розпаду первісного ладу цією здатністю почали наділяти певних осіб, вва­жаючи, що вони мають сильних предків-покровителів і володіють таємничими знаннями тощо. Такі особи ставали професійними слу­жителями культу — жерцями. Звичайно вони монополізували не лише релігійні функції, а й деякі позитивні знання: судочинство, тлу­мачення звичаїв племені. Переважно їхню ієрархію очолював вождь, який був головним жерцем, в інших жерці створювали власну еліту, що змагалася зі світською владою. Проте в усіх випадках жерці ви­користовували своє становище для особистого збагачення, змика­лися із суспільною верхівкою і перетворювали релігію в засіб заля­кування родових общинників.

Значним здобутком духовної культури в добу розпаду первісного ладу був початок виділення професійної розумової праці. Причому цей про­цес поділу розумової і фізичної праці охопив усю культурну сферу. Формується верства професіоналів з осіб, зайнятих організаційно-управлінською діяльністю, вождів, жерців, воєначальників, а згодом — співаків, оповідачів, постановників театралізованих міфологічних ви­став, знахарів, знавців звичаїв, майстрів ужиткового мистецтва тощо. Утримувались професіонали общиною і правлячою верхівкою. Остан­ня почала використовувати різні види духовної творчості для зміцнення своєї влади над общинниками. Слід зазначити, що виділення професійної розумової праці й утворення найдавнішої інтелігенції, як й інші види спеціалізації, значно сприяли розвиткові і збагаченню ду­ховної культури первісного ладу.

Одним із найрельєфніших досягнень духовної культури первісного суспільства, що суттєво відокремлювало його від класових цивілізацій, було створення упорядкованої писемності. Це було досягнуто посту­пово, у міру перетворення піктографії — "передписемності", що пе­редавала лише загальний зміст повідомлення, на ідеографічне або логографічне письмо, в якому точно зафіксовані знаки означали окремі слова або, як у сучасних ребусах, повнозначні їх склади. Таким було протошумерське письмо араттів, шумерів, єгиптян, еламі-тів, критян, китайців, майя та інших народів, назване ієрогліфічним. Пізніше з ідеографічного письма виникли розвинені складові й букве-но-звукові "алфавітні" системи писемності, які конвергентно пошири­лись по всьому світу, в тому числі й в Україні. Ідеографія збереглася лише на Сході (Китай, Японія).

1. Культура в добу розпаду первісного ладу розвивалась адекватно тим економічним і соціальним процесам, які відбувалися у світі, втому числі й на території України, готуючи фундамент для подальших етапів розвитку людства, й особливо в епоху ранньокласових суспільств.

2. Матеріальна та духовна культура людства, у тому числі українська, зароджувались і розвивались зі своїх першооснов, які сформували­ся в первісному суспільстві й були планетарними. З. Українська культура з початку свого зародження стала невід'ємною складовою світової культури. Розвиваючись як своєрідна і неповтор­на, зазнаючи впливу інших культур (наприклад, культури Стародав­нього Сходу і античної культури) і відповідно впливаючи на них, українська культура підійшла до нових часів свого розвитку з вели­кими здобутками. Стародавній Схід — збірна умовна назва найдавніших цивілізацій планети Земля, що розвинулись у суперрегіоні Азії на 10 000 км від східного узбережжя Середземного моря до західних берегів Тихого океану, й на 1800 км від гірської Середньої Азії до Індійського океа­ну. Існували вони приблизно від IV тис. до н. е. до IV—V ст. н. е. або 476 р. (падіння Західної Римської імперії). Стародавній Схід охоплював наймо-гутніші на той час державні об'єднання, такі як Шумер (із середини IV тис. до н. е.), Єгипет (кінець VI тис. до н. е),Індія(III тис. до н. е.), Китай (сере­дина II тис. до н. е), Мала Азіяна чолі з Хетським царством (XVIII—XVII ст. до н. е.), Передня Азія на чолі з країною Ханаан (II тис. до н. е.).

На його теренах, відштовхуючись від первісного суспільства, починаю­чи зі створення рабовласницьких деспотій, повільного просування на шляху вироблення матеріальних благ існування, колективної праці, заро­дження мислення, мови, міфології, релігії, людина зробила справді помітний і разючий стрибок від утилітарності, примітивного задоволення фізіоло­гічних потреб до цивілізованості, тобто достатнього як на той час рівня духовної культури, освіти, образотворчого мистецтва, моралі тощо. Цей культурний процес, його спільність, відмінність, привабливість і вплив на подальший розвій людства і цікавлять нас у найбільш характерних істо­ричних абрисах.

 





sdamzavas.net - 2018 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...