Главная Обратная связь

Дисциплины:






У Єгипетських царствах



Єгипет — це країна, розташована переважно вздовж Нілу, від гирла ріки до першого порога (1200 км). Як державне утворення існує з 3100 р. до н. е. Історія Стародавнього Єгипту охоплює епохи Старого Царства — XXVII — XXII ст. до н. е., Середнього Царства XXI — XVIII ст. до н. е. і Нового Цар­ства — XVI — XI ст. до н. е. Далі був Пізній період (X ст. — 31 р. до н. е.) — час панування різних завойовників: лівійців, ефіопів, ассирійців, персів і Му­сульманський Єгипет — з 641 р.

Житницею, джерелом і основою життя єгиптян є повноводна річка Ніл, чудовий теплий клімат і надзвичайно родючі ґрунти в її долинах що що-

року збагачуються мулом під час розливу Нілу, розвинена зрошувальна система та внутрішня й зовнішня торгівля, оскільки Єгипет лежить на пе­рехресті трьох материків, між якими велике Середземне море, що їх єднає. Царі (фараони) Стародавнього Єгипту добре організували адміністративні органи централізованої влади над державою (перша столиця Мемфіс) та постійну армію, створили божественний культ фараона, який вважався безсмертним, проводили будівництво палаців, фортець, гробниць (пірамід). Все це створювало свої особливості в історії цивілізації Старо­давнього Єгипту.

Відмінною рисою давнього Єгипту були монополізація і централізація влади, її персоніфікація в особі деспота-царя (фараона) та сакралізація (підлягання релігійним нормам всього життя суспільства, жорстокого при­гнічення мас). На культи, обрядовість, звичаєвість мали великий вплив при­родні умови: величезний контраст між позбавленою життя пустелею і квітучим оазисом обабіч Нілу, природна відокремленість держави від іншо­го світу пустинею і Середземним морем. Усе це разом зумовило етноцент-ризм ("людьми" вважалися тільки єгиптяни), фараон став живим боже­ством, предметом загального поклоніння. Про нього із сумнівною щирі­стю говорили так: "Це каратель, який дробить лоби, б'ється він невтомно, не милуючи нікого і винищуючи всіх до останку, загальний улюбленець, він сповнений чарівності. Він викликає любов. Місто любить його більше, ніж себе, віддане йому більше, ніж своїм богам"1. Дивитись на фараона і вимовляти його ім'я суворо заборонялося — настільки звеличеною була ця істота.

У цілому ситуація розвою єгипетської культури була дуже суперечли­вою. Адже ще на кінець додинастичної епохи (а всіх династій фараонів було аж ЗО від заснування єгипетської держави — IV тис. до н. е.) — давньо­єгипетська культура мала ієрогліфічне письмо, власний художній стиль; від пізніших часів залишились папірус, монументальна архітектура, скульп­турний портрет, ідея художнього канону, викладена в тексті "Розпоря­дження для стінного живопису" і канон пропорції, математичні та астро­номічні знання, літературні пам'ятки, такі як "Тексти пірамід", "Тексти саркофагів", "Книга мертвих", "Пісня арфіста", "Бесіди зневіреного зі своєю душею". Тут же — запаморочливі релігійні уявлення, культ мертвих, ней­мовірна забобонність, культ різних тварин, жука-скарабея, непохитна віра в те, що долею людей розпоряджаються боги, фараон і жерці.



Стародавні єгиптяни теж створили культ численних богів, які розпо­ряджалися долею своїх людей, котрі мали постати перед потойбічним Страшним судом, перед загробним царством, де боги зачитували записи добрих і поганих справ людини на землі. їй надавалося право захищатися перед судом. До нас дійшла одна із самовиправдувальних промов єгиптя­нина, в якій він запевняв богів, що не ображав удов і сиріт, не крав, не

лжесвідчив, не зводив наклепів, не підрізав гирі на базарі, не робив пере­шкод на шляху потоку води зрошувальної системи, не робив зла ближньо­му. Він — чистий, чистий, чистий. А куди дівалися гріхи, яких люди назби­рали безліч за все своє життя? Їх у вигляді різних предметів, амулетів, при­крас чіпляли на козла і виганяли бідолаху в пустелю, де цей "козел від­пущення гріхів" пропадав, а разом з ним пропадали і гріхи. До нас дійшло лише прислів'я: "Козел відпущення гріхів".

З усього культу богів Єгипту найпоширенішими були Осіріс — бог, що вмирав і воскресав, символізуючи цикли Нілу, від якого залежали життя і добробут усіх єгиптян; Ізіда, Гор, Амон (Ра), Атон; культи лева, дикого бика, крокодила, кішки, жука-скарабея. 1 був, звичайно, культ фараона, який на­ганяв страх на єгиптян своїм деспотизмом і тиранством, а відтак і був "любимцем", перед яким падали ниць і не сміли навіть глянути на нього; до того ж настільки звеличеним, що вже за життя перетворювався в на­півбога, у легенду, для продовження життя якого після смерті треба було в пустелі вимурувати величезну гору — піраміду на сотні метрів у ширину і у висоту.

У період найбільшої могутності Єгипетської держави, яка розкину­лась на території від IV порога Нілу і Євфрату до північних окраїн Сирії, за панування XVIII династії фараонів відбулася перша в історії спроба ввес­ти монотеїстичну релігію. Фараон-реформатор Аменхотеп IV (ХІV ст. до н. е.) замінив культ Амона-Ра і цілий пантеон богів культом єдиного бога сонця — Атона, змінив своє ім'я на Ехнатон, що означає "корисний для Атона", переніс столицю з Фів на північ у новозбудоване місто Ахетотон. Під час розкопок цього міста (тепер Ель-Амарна) в одній зі скульптурних майстерень знайдено гіпсове погруддя цариці Нефертіті, головної дру­жини Ехнатона. Цей невеличкий портрет вважається одним зі світових ше­деврів скульптурного мистецтва, нині знаходиться в Берліні.

У Єгипті, як і в Месопотамії, на підґрунті задоволення матеріальних потреб людини, міфологічних засад, культу богів небесних і напівбогів земних працею тисяч і тисяч рабів створювалась вся архітектура, яка є мистецтвом проектування, спорудження та художнього оздоблення спо­руд, частиною матеріальних засобів існування суспільства: виробничі, житлові й громадські приміщення, зрошувальні системи, шляхи, мости, комунально-побутові вигоди, котрі всі разом характеризуються корисні­стю, зручністю та красою (чи не єдине, що у світі з найдавніших часів збе­реглося у своїй основі).

Кожна епоха має свої соціальні й науково-технічні завдання, уподо­бання і смаки, які впливають на розвиток архітектури, зумовлюють нові функції, конструктивні системи, художні засоби, індустріальні методи бу­дівництва. Однак кінцевою метою архітектури є задоволення матеріаль­них і духовних потреб усього суспільства.

Людство протягом свого існування витворило архітектурні споруди, які викликають здивування і навіть благоговійне тремтіння серця, коли бачиш або хоч уявляєш ці рукотворні дива, в яких втілились щонайменше 10 тисяч років людської історії: від найраніших осілих поселень в Єрихоні до найновіших досягнень сучасного зодчества в Японії і Північній Аме­риці та інших регіонах.

Ці чудеса світу розкидані по всій земній кулі, по всіх континентах. Перші зодчі, найменше ставлячи корисну і художню мету, всією силою своїх м'язів, розуму, майстерності й технічних можливостей намагаючись змінити звичне обличчя нашої планети, виконуючи волю земних вседержителів, прагнучи якомога вище піднятися до божественних начал, будували спо­руди більш могутні, монументальні, величні. Радо йшли на гігантські ви­трати коштів, матеріалів, часу, навіть людські жертви: багато про це могли б розповісти "Сім чудес світу".

Та людській природі це байдуже. Вона сприймає дива далекої давнини як великий дарунок народного генія і захоплюється ними. Адже, напри­клад, ті ж єгиптяни поряд із папірусом лишили світу монументальну ка­м'яну архітектуру — піраміди. Перша з них фараона Джосера. Спорудив її геніальний архітектор, цілитель і мудрець Імхотеп. Найбільша з єгипет­ських пірамід, збудована в Гізі у XXVI ст. до н. е. як гробниця фараона Хеопса, вважається одним із Семи чудес світу, її висота 146 м, довжина — 230, на спорудження цієї гори в пустелі пішло 2300 тис. кам'яних блоків по 15 т, точність припасування — не просунеш і леза ножа. Раби 10 років возили брили з Аравійського хребта. 20 років пішло на укладання їх у геометрич­ну фігуру у вигляді піраміди правильної форми з лабіринтами для схову награбованого золота й усипальниці самого фараона.

Не лише великі царі Месопотамії володарювали у великих палацах, оздоблених мармуром, слоновою кісткою, сріблом і цінними породами дерева, про що свідчать руїни основ величних палаців. Аналогічні витво­ри знаходимо і в Стародавньому Єгипті. Тут, як і в Месопотамії, була роз­винена монументальна та рельєфна кругла скульптура, що встановлюва­лася безпосередньо в житлах або в культових приміщеннях. Божества єги­петського пантеону також мали антропоморфний вигляд. Для їх земних втілень зводилися храми і палаци. Донині зберігся поряд з пірамідами ви­тесаний зі скельного моноліту 20-метровий Великий сфінкс, голова яко­го має портретну схожість із царем Хефнером IV династії. Про рівень архі­тектури та образотворчого мистецтва (скульптура, живопис) у Єгипті свідчить, зокрема, храм Аменемхета III в Ель-Фаюмі, статуї Сенсурета й Аменемхета III, розписи гробниць царів у Бені-Хасані з зображенням при­роди та картин повсякденного життя.

У скульптурних творах відбувається переосмислення ролі й образу са­мої царської особи, яку поступово знімають з божественних ідеалізова­них висот і наближають до конкретної людини, нехай історичної. Скульп­турні зображення для прославляння їх серед народів виносять за стіни храмів, щоб люди знали героїв — завойовників Нубії, приборкувачів кочів­ників Синаю та варварів-азіатів. Розвиток архітекгури, скульптури та живопису, які створювалися водночас у тому чи іншому храмі, впливав на інші види мистецтв і підхоплювався сусідніми країнами.

Проте скульптори, живописці зображували людину майже завжди у фас, а її голову і ноги — у профіль. Ця особливість була породжена перехідною формою від піктографії до ієрогліфічного письма, тобто художнє зобра­ження мало відповідати змістовним знакам письма, ієрогліфа-іменіта його масштабу, коли фараон виділяється з оточення його наближених, а ті у свою чергу — з простих смертних, рабів. Таким чином зображення набу­ває ієрархічного порядку, його головні персонажі розташовуються вгорі та в центрі композиції. Треба мати на увазі, що тільки портрет фараона чи його уславлених полководців повинен був мати схожість з оригіналом, решти персонажів це не стосувалося — всі вони були на одне обличчя. Ще до обряду поховання з фараонів знімали гіпсові маски, які потім відлива­ли з благородного металу, а для деяких царюючих осіб робили це ще за життя у вигляді сфінксів, але обов'язково, представляючи того чи іншого бога.

Живопис Стародавнього Єгипту за часів правління п'ятої династії фа­раонів мав декоративний характер; в одній з картин знатного єгиптянина про полювання в очеретяних хащах навколо чиновника виписані болота з рибою, крокодилами, гіпопотамами, численними маленькими пташка­ми і різними звірятками, котрі ворушаться поміж високих стебел папірусу з розкішними квітками і бутонами. До речі, єгипетські архітектори, скульп­тори стилізували під місцеву буйну рослинність капітелі колон, орнамент навколо входів, вікон.

Барельєфи та рельєфи широко використовувались у знаменитому Карнацькому храмі площею 5 тис. м2 який прославляв Амона і могутність Єгипту. Від часів XIX династії храм вважався державною святинею. Він вже тоді мав соборний вигляд з великими і меншими залами для гостей, багато прикрашеними проходами-нефами.

Багату історію має народна творчість Єгипту у вигляді пісень, любов­них та придворних віршів, казок, повістей, повчань та гімнів, присвяче­них фараонам, полководцям, мудрецям, оточеним ореолом святості. Част­ково вони дійшли до нас у вигляді ієрогліфічних текстів. У них червоною ниткою проходить тема оспівування ратної слави, проте пафос змінюється заспокійливими текстами гімнів богам ("Книга мертвих"). Любовна ліри­ка пориває з культом і в так званих піснях насолоди серця постає як світська, позахрамова. У цьому жанрі характерною була пісня про страж­дання красуні, яка хотіла потрапити до гарему фараона "Мехі" (певно, Хо-ремхеба). Гімни богам глибиною образів і щирістю почуттів, вкладених у них, послужили прикладом для біблейських псалмів; дидактичні тексти, як стверджують деякі дослідники, зокрема "Повчання Аменемопа" (XXII — XXVI династії"), паралельно відображені у "Притчах Соломонових". Це за­свідчено в "Діяннях святих апостолів": "І Мойсей був навчений всієї пре­мудрості єгипетської..."

На основі джерел усної народної творчості, найдавнішого письма як знакової форми фіксації усної мови виникла література. До речі, письмо мало чотири типи креслюнкових (графічних) позначок: ідеографічне, словесно-складове (ідеографічно-ребусне), силабічне (складове) і букве-но-складове (алфавітне), а також стенографічне. У Єгипті з початку III тис. до н. е. попередником письма, як раніше і в Месопотамії, теж були засоби, які служили запам'ятовуванню і фіксації усних повідомлень (вампуми, кіпу, піктографія). У Єгипті найдавніша писемність виникла самобутньо, з най­простіших малюнків і візерунків. Ця малюнкова ієрогліфічна система була дуже незручною для читання. В епоху Стародавнього царства було винай­дено алфавіт для запису 24 основних звуків. Нова система письма-скоро-пису у вигляді сучасної стенографії виникла у VIII ст. до н. е. Ієрогліфічне письмо стало привілеєм жерців та писців, і вони довго його тримали в таєм­ниці як дар бога мудрості Тота тільки для себе.

Єгипет — одне з найстародавніших вогнищ цивілізації — залишив світу малюнкові знаки письма, застосовували також у багатьох неалфа-вітних писемностях (китайське і японське, корейське і в'єтнамське пись­мо), яке в певні періоди налічувало близько 50 тис. знаків. Тут також за­родилися художній стиль, релігійні уявлення та культ мертвих. І досі при­ваблюють літературні пам'ятки на папірусах — "Тексти пірамід", "Тексти саркофагів", "Книга мертвих", "Пісня арфіста", "Бесіди зневіреного зі своєю душею", різні художні канони, математичні та астрономічні знан­ня тощо.

Почесне місце в літературі Стародавнього Сходу займає єгипетська література, особливо релігійно-філософська поезія епохи Старого цар­ства, а в ній чудова пам'ятка — текст, відомий під назвою "Мемфіський бо­гословський трактат". Як і поема "Енума еліш", трактат прагне довести пріо­ритет молодого бога перед старшим, схиляючи симпатії до бога Птаха (а отже, і міста Мемфіса), показує його спадкоємцем геліопольського бога-творця Атума. Мова трактату насичена філософськими термінами, якими міг володіти тільки непересічний єгиптянин того часу. Творення пов'я­зується з думкою, котра відвідала серце бога, з мовленням повеління, яка втілює цю думку в реальність. Правитель творить подумки через "серце" і "язик" — мовлення для висловлення наказу. Відштовхуючись від вчення про Логос, "Мемфіський богословський трактат" щільно підступає до єднання думки і мови, тобто Слова, яке пізніше, за Євангелієм, було у Бога, і Слово

було Бог.

Таким чином, у Стародавньому Єгипті була створена багата художня література (міфи, казки, повісті, гімни, повчання), вони мали ритмічну форму і були художньо досконалі. Хоча під впливом консервативної релі­гійної ідеології протягом тисячоліть зберігалися традиційні сюжети на релігійні теми, з'явилися літературні твори і на світські теми, повісті та оповідання про пригоди мандрівників, про мудрість простих ремісників ("Повчання Хеті, сина Дуауфа, своєму сину Непі", "Бесіда зневіреного зі

своєю душею", де зневірений доходить висновку, що світ, у я кому живе лю­дина, ворожий їй, і тільки загробне життя може принести полегшення).

Та не лише цим уславився Стародавній Єгипет. Його ремесла, винахо­ди (ткацтво, гончарство, металообробка, суднобудування, виготовлення скла, папірусу, монументальне будівництво, обробка каменю та його до­ставка, іригаційне землеробство), перші наукові знання (астрономія, ма­тематика, медицина), що формувалися тут, стали важливим чинником по­дальшого розвитку світової культури.

Як не парадоксально, але навіть своєрідний тип східної деспотії склав­ся як результат пошуків раціональної і ефективної форми державного бу­дівництва. Він враховувався якоюсь мірою в практиці інших народів і країн. А щодо монументальної архітектури, оригінальної скульптури, витонче­ного живопису, міфологічних образів, релігії, проповідництва, філософ­ської та світської поезії, прози, ораторського красномовства як доверше­ного прояву людського духу, то всі ці галузі не тільки дали поштовх до роз-вою високої й оригінальної культури інших епох, цивілізацій, а й самі по собі є неперевершеним скарбом планети Земля.

 





sdamzavas.net - 2017 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...