Главная Обратная связь

Дисциплины:






Фінікійсько-палестинське перехрестя

У центрі Близького Сходу приблизно за З тис. років до н. е. слідом за високорозвиненими цивілізаціями шумерів та єгиптян на східному узбе­режжі Середземного моря оселилися фінікійці.Це були досвідчені мо­реплавці та купці, які на багато століть опанували середземноморську тор­гівлю. Вони заснували багато міст-держав (Акко, Тир, Сидон, Беритос, Ар-вад, Угарит); тримали в руках високорозвинене ремесло (у тому числі ко­раблебудування, ткацтво, виробництво скла, пурпуру). Особливого роз­витку Фінікія досягла в XI—VIII ст. до н. е.

Саме тут було винайдено письмо (з літературним позначенням тільки приголосних). Фінікійці уже в ІІІ тис. до н. е. довели до кінця велике відкрит­тя єгиптян, винайшовши алфавітне складове письмо у вигляді простих значків консонантного звукового, складового письма, яке з X ст. до н. е. стали запозичати греки, а вже від них пішла більшість сучасних алфавітів.

Незважаючи на свій економічний та культурний розвиток, Фінікія (су­часні Ліван і частина Сирії) політично завжди залежала від найсильніших у певний період держав: Ассирії, Вавилонії, Персії, Греції, Риму, Візантій­ської імперії, аж поки у VII ст. н. е. її не завоювали араби.

Тут же, на території майбутньої Палестини, утворилася стародавня краї­на Ханаан,заселена семітськими племенами, які на початку II тис. до н. е. створили чимало міст-держав. Згідно зі Старим Заповітом, ця земля була обіцяна Богом ізраїльським племенам.

Палестина— це історична країна на Близькому Сході від узбережжя Середземного моря до Йорданської долини і Мертвого моря, із сухим суб­тропічним кліматом. Головні міста — Єрусалим, Тель-Авів, Газа; заселена за доби бронзи ханаанцями. У XIII—XI ст. до н. е. вона була завойована пле­менами гебреїв, які наприкінці XI ст. до н. е. утворили самостійну об'єдна­ну державу (найвищий розквіт за часів царя Соломона). У X ст. до н. е. відбув­ся поділ на 2 царства: Ізраїль та Юдею, завойованих по черзі стародавніми імперіями: Персією, Александра Македонського, Римом.

Власне саме Близький Схід став місцем народження 3 великих моно­теїстичних релігій. Монотеїзм (віра в єдиного Бога) був основою вірувань стародавніх гебрейських племен. Розуміння сутності Бога в розвинутій релігії євреїв — юдаїзм і було сприйняте християнством, а згодом ісла­мом. У VII ст. весь регіон завоювали араби.

Палестина була розташована на роздоріжжі культурних держав. Ско-тарі-семіти сповідували юдаїзм, який однак, не став світовою релігією вна­слідок своєї замкнутості. Тут ідея нації підмінюється ідеєю обраності, інди­відуальності, воскресіння.

Розглядаючи міфологію Близького Сходу, спостерігаємо, що міфо­творців єднало не лише уповання на божественні сили у своїх житейських справах, а прагнення вивести людські закони життя з вселенських. Це засвід-



чує сама Біблія, в якій поряд із богоборчими мотивами (книга Йова), що зоб­ражують трагічний результат суперечки людини з Богом, невідомим книж­ником XIV ст. до н. е. Еклезіастом описуються марність і безглуздість буття, абсурдність синів людських і напружений пошук Абсолюту.

Пророк проповідує не світову гармонію, а світовий смисл, тобто розу­міння власне людського значення того, що відбувається. На землі немає миру, а є бентежна, ненаситна, стражденна людська душа. "Все марнота марнот, всяка марнота і стомлення духу".

Незважаючи на суперечливий характер близькосхідної і насамперед палестинської культури, не можна применшувати її значного впливу на культуру Європи і всього людства. "Саме ця традиція стала основою вели­кого культурного синтезу між Заходом і Сходом, Європою і Азією, Афіна­ми і Єрусалимом, еллінським раціоналізмом та юдейською містикою, син­тезу, ім'я якому — християнство. Протягом двох тисяч років цей синтез визначає культурне обличчя значної частини населення нашої планети1". Складовою культури Сходу, зокрема духовної, була і є релігія, яка з ло­кальних конфесій виросла у світові релігії, що збереглися донині.

Юдаїзм — найдавніша монотеїстична релігія світу, яка виникла на те­риторії колишньої Палестини і викладена у Старому Заповіті з моменту спілкування Авраама з Богом (2085 р. до н. е.) та обітування, яке дав Бог Аврааму. Вже тоді Бог явив Себе як всемогутнього, люблячого, благого і справедливого. Він — нескінченний та глибоко особистісний Творець всього сущого. Через Яхве і пророків Бог здійснював постійні суспільно-моральні реформи Ізраїлю. Було введено жертвоприношення, що демон­струвало необхідність умилостивлення Бога та спокути гріхів. Юдеї ще в часи вигнання до Вавилонського полону стали збиратися для молитов і роздумів у особливих місцях — синагогах. З деякими перервами і змінами вони лишилися місцем молитовних зібрань і вивчення Мойсеевого зако­ну, який став регламентувати навіть найдрібніші деталі життя, дотриман­ня Суботи, яку тепер, наприклад, у США юдаїсти-ліберали перенесли на неділю.

До речі, сучасні юдаїсти сповідують найрізноманітніші звичаї, обряди і вірування. Зростають секуляризація євреїв, відмова від будь-якої форми юдаїзму і навіть від національних звичаїв. Національна народна творчість (фольклор) зубожіє. Однак євреї у будь-якому випадку відповідно до біблійного вчення вважають нащадками Авраама через Якова лише себе як єдиних обранців Бога на землі.

Зороастризм — найраніша іранська релігія, що носить назву її зас­новника, котрий народився в Східній Персії в часи, коли перси вклоняли­ся арійським божествам, які символізували сили природи, Заратустри (грецький варіант імені цієї людини — Зорастр (660—583 рр. до н. е.)). Вона визнавала єдиного Бога, пришестя Спасителя, воскресіння мертвих, суд

Божий та вічне життя (юдейський варіант). В основі зороастризму лежить дуалізм (двоїстість понять) добра і зла, які споконвіку ведуть між собою боротьбу. Заратустра — легендарний персидський пророк, котрий здійснив реформу давньоіранського племінного культу, створивши нову релігію, засновану на культі Агури Мазди, якому приписують авторство най-святішої частини "Авести", відомої під назвою "Гати" (IX—VI ст. до н. е.).

Християнство поширена і одна з найбільш розвинених релігій­них систем сучасного світу. Має багато запозичень догматичного і риту­ального характеру з релігій Стародавнього Сходу. Виникнувши у І ст. н. е. в умовах розвинутого суспільства з гострими політичними, економічними та соціальними суперечностями спочатку' в Палестині, воно поширилося майже по всій землі й розпалось на ряд самостійних напрямів зі своєрід­ними тлумаченнями деяких догматів і культів.

В основі християнського вчення — віра в єдиного Бога, який виступає в трьох іпостасях: Бога-Отця, Бога-Сина, Бога-Духа Святого (Свята Трійця). Заради спасіння людства Бог-Син зійшов з небес, втілився від Духа Святого і Діви-Марії і став боголюдиною Ісусом Христом, який за гріхи людства дав себе розіп'яти, по смерті похований, та на третій день воскрес і через 40 днів вознісся на небо. Християни очікують другого пришестя Ісуса Христа для суду мертвих і живих; саме тоді він воздасть кожному по заслузі, після чого встановиться Царство Боже. Християни вірять в існування пекла і раю, де, відповідно, грішники і праведники проводять своє загробне життя.

Християнські богослужіння провадяться по-різному, залежно від ста­туту тієї чи іншої конфесії, однак всі християни відзначають неділю — день молитви і відпочинку, а також день свята. Службу проводить священик. Чоловіки та жінки моляться разом, чоловіки у храмі повинні бути з непо­критою головою, а жінки з покритою. Служба супроводжується інструмен­тальною музикою та хоровим співом.

Християнство поділяється на православ'я, католицизм та протестантизм.

Іслам (з араб. — покірність) — одна з найпоширеніших релігій, яка виникла в VII ст. Її засновник Мугаммад (Магомет, Мухаммед). Шляхом за­воювань вона була поширена на Близькому і Середньому Сході, в Азії, Аф­риці. Головні принципи викладені в Корані, основним догматом якого є поклоніння одному Богові й визнання Мугаммада як "посланця Аллаха". Від юдаїзму і християнства іслам сприйняв низку догматичних та обрядо­вих положень, які за ритуалом стали тут простішими і доступнішими для звичайних людей. Нескладні й етичні норми ісламу, немає моральних норм, яких важко дотримуватися.

Існує п'ять стовпів ісламу: сповідання віри, намаз (салат) — п'ятиразова щоденна молитва, піст у місяць рамадан (саум), благодійництво (закат) та паломництво до Мекки (хадж). Мусульманський культ включає також ри­туал омовіння (очищення), регулярне відвідування мечеті, дотримання мусульманських свят — ід-аль-адха (жертвоприношення) тощо, обряд обрізання у хлопчиків (сунат) та ін. Ті, хто сповідують іслам (мусульмани),

становлять близько 20 % населення світу і поділяються на сунітів (пере­важна більшість) та шиїтів.

Іслам першими прийняли арабські кочові племена Аравійського пів­острова. Іслам виходить з традиції юдаїзму і християнства; визнає Аллаха єдиним Богом, проголошує віру в страшний суд і кару, а також нагороду після смерті.

Щодо художньої літератури, то в близькосхідній (юдейській) літе­ратурі виділяється епічний розділ П'ятикнижжя — перші 5 книг Біблії (в іудаїзмі називаються Тора): Буття, Ісход, Левіт, Числа, Второзаконня, ство­рені в основній своїй частині в IX—VII ст. до н. е. З'являється світового зна­чення "Пісня пісень" (збірка ліричних пісень НІ ст. до н. е. мовою іврит).

Ці та інші зразки літератури, що виникли на основі усної народної твор­чості й "підправлені" придворними письменниками, описували тривалі війни, героїчні подвиги королів, їх полководців, велику людську і матеріальну здобич та її розподіл між воїнами, зайняли чільне місце в напівпрофесійній художній літературі. Це такі міфічні й легендарні герої, як давньоєгипет­ський Осіріс, вавилонський Думузу, грецький Діоніс, фінікійський Адоніс і найбільш популярний Ісус Христос як мудрець і месія.

Оскільки література наймогутніший з усіх видів мистецтва, і народ став її успішно опановувати, це вже свідчило, що людство невпинно рухається від первісного суспільства, тяжкої фізичної праці, до більш розвиненого, професійної розумової праці, виділяючи зі свого середовища не лише пра­вителів, вождів, жерців, воєначальників, а й письменників, співаків, опові­дачів, поетів, артистів, постановників вистав, сатурналій та інших видо­вищ, до зародження інтелігенції.

Культура античного світу цілком справедливо вважається фунда­ментом європейської цивілізації. За образним визначенням французького мислителя Поля Валері, все, що бере свій початок з Афін, Риму та Єрусалима, є дійсно європейським. Проте для цього антична спадщина та християнство мали з'єднатися з культурами народів Стародав­ньої та Середньовічної Європи: кельтів, германців, слов'ян. Саме цей своєрід­ний культурний сплав заклав фундамент сучасної європейської культури.

Говорячи про вплив античності на сучасність, слід пам'ятати, що бага­то понять і термінів дійшли до нас з античного світу: академія, ліцей, шко­ла, демократія, тиранія, імперія, олігархія. Та й сам термін "культура" похо­дить з латинської мови, що означає "обробка, виховання, освіта".

Античний вплив безпосередньо відчуваємо й в Україні. Античні міста Північного Причорномор'я — це символи елліністичного впливу. Пам'ят­ки давньогрецького мистецтва у скіфських курганах, і, нарешті, один із перших описів території України та народів, що її населяли, були зроб­лені давньогрецьким істориком Геродотом. Античне мистецтво в цілому стало для нас класикою, тобто таким мистецтвом, яке не підвладне часові, воно вічне, поки є людина, яка здатна сприймати прекрасне.

Цей далеко не повний перелік переваг античності дає нам право, а най­головніше зобов'язує нас зробити спробу зрозуміти античну культуру і скласти власне уявлення про прекрасне.

 





sdamzavas.net - 2017 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...