Главная Обратная связь

Дисциплины:






Особливості розвитку зарубіжної культури



 

У другій половині 60—80-х років тривала науково-технічна революція, яка мала дедалі більший вплив не лише на науку, техніку, виробницт­во, а й на всі сторони життя, матеріальної і духовної діяльності люди­ни. Важливою ланкою, через яку НТР впливає на всі сфери людської діяльності, виступає культура, що відбиває аксіологічний аспект будь-якої людської діяльності та її результатів. НТР має культурно-цивілі­заторську функцію саме тому, що наукове знання є одним з істотних

компонентів духовної культури, а його матеріалізація в новій, більш удосконаленій техніці — цінність матеріальної культури. Завдяки досягненням науково-технічної революції зароджуються нові види і жанри мистецтва, нові засоби відображення й вираження, які впливають на характер образного сприйняття світу. Так, нові матері­али в архітектурі, монументальному живопису, нові технічні можли­вості в музиці, кіно істотно змінили їх характер. Внаслідок цього куль­турні процеси стали більш досконалими, доступними народним ма­сам, посилилась їх гуманістична спрямованість.

Науково-технічний прогрес значно підвищує вимоги до культури ви­робництва, спеціальної і загальноосвітньої підготовки людей, 'їх культурно-технічного рівня. Він не тільки якісно змінює працю в галузі виробницт­ва, а й участь особистості в управлінні суспільством, вихованні, науково-технічній творчості, художній самодіяльності.

На основі широкого використання новітніх досягнень НТР значного розвитку набула наука, яка дедалі більше інтегрується з виробництвом, перетворюючись у безпосередньо продуктивну силу. її видатними досяг­неннями стали дослідження космосу, створення нових прогресивних тех­нологій, синтетичних матеріалів із заздалегідь заданими властивостями тощо. Зарубіжні вчені чимало зробили для розвитку атомної електроенер­гетики, кібернетики, генної інженерії, таких нових наукових напрямів, як кваліметрія, радіоелектроніка, біохімія, математична лінгвістика, косміч­на медицина.

Вимогам НТР підпорядковується і система освіти, з якої виходять і ті, хто рухає науку, і ті,хто на різних рівнях праці й управління реалізують її досягнення заради поступу цивілізації. У другій половині 60—80-х років у СІЛА, Японії та в країнах Західної Європи суттєво змінюється організа­ція освіти в напрямі зближення її з наукою і виробництвом. Розроблено концепції безперервної освіти, що дає можливість змінювати професію і фах упродовж всього життя. Інтенсивний обмін досвідом зблизив систе­ми вищої освіти і виробив світовий стандарт якості підготовки студентів. Сфера освіти в цих країнах пріоритетна, і для неї виділяються значні кош­ти. Так, витрати на вищу освіту в США за останні 30 років зросли у 20 разів, тоді як у колишньому Союзі всього в 4,3 раза.



Вища школа в розвинутих країнах надає пріоритет не вузькоспеці­альній, а загальнонауковій і загальногуманітарній підготовці фахівців, здат­них не тільки до виконавчих функцій, а й, насамперед, до організації та управління, вміння охопити весь процес виробництва, вивчити всі його аспекти. Така підготовка сприяє також вихованню індивіда як активного і вольового суб'єкта, здатного до самостійних зусиль у навчанні. Вона більше відповідає майбутньому розвиткові, ніж просто підготовка висококвалі­фікованих фахівців. Гуманітарно орієнтована освіта навчає студентів мис­лити творчо, мати власну думку, а не запам'ятовувати і відтворювати інфор-

мацію. У ряді зарубіжних країн студентам не читають лекцій так, як у на­ших вищих навчальних закладах; лекції проводять у формі запитань-відпо-відей, розігрування конфліктних ситуацій. Найпрестижніші університети Японії — Токійський і Кіотський — відомі власне фундаментальністю й універсальністю, широкою загальноосвітньою підготовкою випускників. Саме такі університети і формують інтелектуальну еліту. Тому не випадко­во, що в наш час у Японії на одну людину, яка працює руками, припадає понад десять осіб розумової праці.

Науково-технічна революція створює додаткові можливості не лише для підготовки високоосвічених фахівців, а й для вдосконалення са­мої людини. Однак у суспільстві можуть існувати як об'єктивні, так і суб'єктивні чинники, що стримують процес перетворення цієї мож­ливості в дійсність. Для такого перетворення великого значення на­бувають такі чинники, як історична доля народу, панівний політич­ний режим, геополітичне становище, наявність свободи і держав­ного суверенітету.

Згадаємо муссолінівську Італію, гітлерівську Німеччину, колишній СРСР, деякі країни Азії й Африки, де в першій половині XX ст. виникли тоталі­тарні режими. Панування у них диктатури призвело до відчуження люди­ни від власності, влади, духовно-культурних цінностей, супроводжувалось трагедією зламаних доль, нездійснених задумів, спустошених душ. Тра­гічною стала і доля культури, яка перетворилася в засіб ідеологічно-духов­ного маніпулювання людиною.

Намаганню тоталітарних режимів нівелювати своїх громадян, перетво­рювати їх на "масу", "натовп" підпорядковується система масової пропаган­ди, яка спрямовується на тотальну морально-психологічну обробку всієї нації. Саме бурхливий розвиток засобів масової комунікації (газети, журна­ли, радіо, грамзапис, кіно), якому значною мірою сприяло використання новітніх досягнень науково-технічної революції, зумовив значне поширен­ня в ряді зарубіжних країн "масової культури".

На відміну від офіційної культури, підпорядкованої державі, "масова культура" свідомо і вільно пропагує нейтральність, розважальність, нату­ральне насильство, секс, вивільняючи при цьому людину від витрат розу­мової енергії, почуттів та волі. Важливим для неї є створення іміджу, ілюзій, вимислів, міфів, які не потребують зусиль для свого сприйняття і компен­сують їх світом вигаданих мрій і фантазій. Тому міфологічними героями ряду зарубіжних детективних романів, вестернів, мюзиклів, фільмів жахів стали супермен, Кінг-Конг, вампір, Спайдермен — людина-паук, Бетмен — людина-кажан та ін.

У другій половині 60— 80-х років "масова культура" значно поширила свій вплив на всю зарубіжну культуру. І в тому, що вона відкрила широкій аудиторії доступ до культурних надбань, культивуючи видовищність і роз­важальність, немає нічого поганого, адже протягом останніх десятиліть

змінилася соціальна мораль людини. Переживши найжорстокішу світову війну, масовий терор фашистських і комуністичних режимів, вона не дуже бажає сприймати ті важкі життєві проблеми, які ставило колись справжнє мистецтво, не хоче вже нести відповідальності навіть у переживанні. Чим легше, бездумніше, нарешті — примітивніше мистецтво (тільки не народ­не), тим краще глядачеві, слухачеві. А якщо ще й врахувати доступність, дешевизну і досконалість, які дають можливість робити з мистецтва шоу, тоді цілком зрозуміло, чому воно викликає тотальне захоплення, передусім, найбідніших і середніх верств населення.

Значніш вплив на культуру, особливо на літературу і мистецтво, в ці роки продовжував справляти модернізм, зокрема така його різно -видність, як екзистенціалізм (від лат.existetia — існування, філософія існу­вання). Характерними його рисами є суб'єктивне тлумачення свободи, утвердження інтуїтивного сприйняття реальності. Одним з основних твер­джень екзистенціалізму є теза про існування "дійсного" і "недійсного". "Дійсне" існування людини може бути лише тоді, коли вона не скута стан­дартами виробництва, державними правилами і розпорядженнями, коли має змогу виявити свою індивідуальність. Екзистенціалізм сприяє і таким явищам, як противага особи суспільству, розуміння свободи як зосере­дження на своєму "Я". Найбільш відомими представниками цього методу, як уже зазначалося, були французькі письменники і філософи А. Камю та Ж. П. Сартр.

Модернізм у мистецтві, особливо в образотворчому, пропагує "нетря­ний стиль", монтажні "відеоефекти, "фотоарт", гіперреалізм. В архітек­турі він утверджує так званий міжнародний стиль, поп-архітектуру, деко­ративні гаражі, а в музиці — панк-рок і нову хвилю року. У 60— 80-ті роки з'явилося чимало музичних митців, які тяжіють до індивідуалізму. Для їхніх творів характерним є розрив з класичною музикою, надмірне захоплен­ня технічними новинками, що часто руйнує норми і гармонію в музиці.

Згодом на зміну модернізмові прийшов постмодернізм, який орієн­тується більше на комерцію, бізнес. Масова комерційна кінопродукція (вестерни, детективи, фільми жахів з кривавими сценами) дедалі більше завойовує позиції в зарубіжному кіно. На кіно- і телеекрани виходять фільми "Джеймс Бонд...", "Клас — 1984", "Знищення по-техаськи" тощо, в яких пропагуються насильство, вбивство, жорстокість. Значного поши­рення набули фільми про космічні пригоди та інопланетян, різні катаст­рофи ('"Пожежа", "Щелепи", "Землетрус").

У зарубіжній літературі поширився і такий напрям, як детектив. Не ма­ючи художньої цінності, він значно впливав на масового читача. Тому по­ряд з кращими зразками зарубіжного детективу англійської письменниці А. Крісті і французького письменника Ж.. Сіменона, поширилась і примітив­на серія романів англійського письменника І. Флемінга про "Агента 007".

У мистецтві країн Заходу одним із провідних різновидів модернізму став неоавангардизм, який поєднує в собі й абстрактний живопис, і сучас­ний сюрреалізм, і структуралізм.

Помітний вплив на зарубіжну культуру справила і така досить мо­дерністська художня течія, як "поп-арт". Відмовляючись від звичних методів живопису й архітектури, логічних і образних закономірностей, "поп-арт" культивував випадкове поєднання готових побутових предметів, механічних копій (фотографій, муляжів, репродукцій), уривків із масових друкованих видань (реклама, промислова графіка, комікси та ін.), у ранг мистецтва зводились культ речей, любов до сенсації і "масова культура". "Поп-арт" започатковано як течію в елітарному мистецтві, потім його ад­ресували молоді як доступну сучасну культуру, в творах якої все дозволе­но. Поступово "поп-арт" став масовим явищем, проникнувши в літерату­ру, театр, кіно, музику і побут, стиль поведінки, образ думок.

Значного поширення в театрі, музиці, цирку Заходу набув такий різновид "поп-арту", як "хеппенінг"—пряме перенесення на сценутого, що відбувається в певний момент: актори чи музиканти виходять на сцену і без сценарію роз­починають імпровізувати. Інколи в таких діях бере участь і сама публіка.

Водночас із цими течіями в зарубіжній культурі у другій половині 60— 80-х років розвивалось реалістичне мистецтво. Видатними представника­ми реалізму в зарубіжній літературі стали французькі письменники Є. Тріо­ле, Р. Мерль, М. Дрюон, поет Ж. Превер, італійські письменники К. Кассола, А. Моравіа, письменник ФРН Г. Белль. Представниками англійського реаліз­му були письменники Дж. Олдрідж, Ч. Сноу, А. Мердок, американського — Т. Уільямс, Д. Апдайк, К. Воннегут.

Подальшого розвитку набула реалістична література в молодих краї­нах Азії й Африки, що розвиваються. У ній гучно звучить тема боротьби за незалежність, любові до своєї Батьківщини. Широковідомою стала твор­чість таких письменників, як Яшпал (Індія), Катеб, Ясин (Алжир), К. Лей (Гвінея), Нгугі (Кенія). Глибокий патріотизм пронизує поезію А Нето (Ан­гола), П. Неруди (Чилі).

Характерною для реалістичної зарубіжної літератури у другій половині 60—80-х років була тенденція до посилення уваги до витоків людської са­мосвідомості, культурної пам'яті, масштабного охоплення проблем жит­тя, долі сучасного світу. В цей час актуалізуються також проблеми співвідношення особистості з космічним і людським універсумом.

Значних творчих здобутків досягнуто і в театральному мистецтві. Саме в цей період подальшого розвитку набули й епічний театр, і нові жан­ри — трагікомедія, політична і документальна драма, а також езотерич­ний театр Китаю, Японії, Індії та інших країн Азії й Африки. Значних висот у цей час досяг американський театр, що дав світу грандіозну помпезність мюзиклів та різних шоу. Зарубіжний театр — різний і мінливий, ліричний і жорстокий, здоровий і хворий, перебував у постійному пошуку сенсу життя і вічної істини. Саме це було і є надзавданням сучасного театру.

Тема боротьби за утвердження миру і соціальної справедливості жи­вить творчість і художників-реаліс?пів. Яскраво реалістична течія ви­явилася, зокрема, у творчості французького карикатуриста і політичного графіка Ж. Еффеля, американського художника Р. Кента, датського по­літичного карикатуриста Г. Бідструпа. Серед визначних майстрів живопи­су слід згадати мексиканського художника Д. Сікейроса, який працював над розробкою нових засобів зображення і технічних методів живопису. Ці художники не були байдужими, фальшивими. Вони ніколи не висували перед собою концепцію, а, приглядаючись до життя, намагалися зрозуміти або людей, які їх оточують, або самих себе. Концепції вироблялися у них згодом, під кінець життя. Митець здатен самореалізуватися, коли він про­ник у життя, прагне зрозуміти людину і щось про неї чи для неї сказати.

Пошуки символічної образності, найбільш економних і зручних і вод­ночас художньо виразних форм продовжувалися в архітектурі, особливо у громадських і спортивних спорудах. Багатьох архітекторів приваблю­ють образи окремого будинку і міста в цілому. Виникло чимало оригіналь­них забудов нових міст: паралельних (поряд з Римом — Новий Рим тощо), надводних, мостових (на мостах над водою), діаполісних та ін. Правилом стало використання спортивних будівель як універсальних трансформо­ваних залів. Привабливих форм набули вокзали та аеропорти. Так, амери­канський архітектор Єеро Саарінен надав форму польоту проектові аеро­вокзалу поблизу Нью-Йорка.

У другій половині 60— 80-х років розширило можливості художнього сприйняття дійсності зарубіжне кіно. Прогресивний гуманістичний і де­мократичний зміст притаманний фільмам кінорежисерів М. Антоніоні (Іта­лія), А Пенна, Ф. Копполи (СІЛА), Р. Атенборо (Англія), М. Тротта (ФРН) та ін. У їхніх кінострічках розкривається проблема прав людини, її буття, значен­ня великої любові. Цій темі присвячений і фільм кінорежисера В. Вендерса "Париж—Техас", який у 1984 р. на Каннському кінофестивалі одержав голов­ний приз — "Золоту пальмову гілку". Прагнення до добра, злагоди і справед­ливості виявили і кінофестивалі у Венеції (1986) і Західному Берліні (1987).

Бурхливий розвиток у цей час відеоі ндустрїі, зумовлений зростанням темпів науково-технічного прогресу, значно послабив монополію кінема­тографа і поширив можливості для зростання аудиторії масового глядача (особливо молодіжного) в інших видах мистецтва, зокрема музичного.

Прогресивні тенденції відбивало і реалістичне музичне мистецтво Заходу. Гідне місце у скарбниці світової культури зайняли твори таких ком­позиторів, як Б. Бріттен (Англія), І. Стравінський (США) та ін. Характер­ним для їхньої творчості є поєднання національно-музичних традицій минулого із сучасними музичними засобами.

У зарубіжній естраді широкої популярності в любителів музики набула творчість англійського квартету "Бітлз"1, ансамблів і дуетів "Роллінг Сто-унз", "Карз", "Лед Зеппелін", оркестру К. Сантани, у складі якого успішно

1У листопаді 1994 р. у музичному архіві Бі-Бі-Сі знайдено альбом з піснями «Бітлз», записаний 30 років тому, але з різних причин вони ніколи не викоігувались для ши­рокої публіки. Цей альбом напередодні Різдва 1994 р. з'явився у магазинах Англії, і шанувальники цього квартету познайомилися з його творчістю періоду 60-х років. виступав один із кращих джаз-гітаристів світу П. Метені. Широке визнан­ня здобули і такі творчі колективи, як "АББА", "Модерн Токіні" тощо.

Відомими світу стали імена естрадних музикантів і виконавців М. Матьє (Франція), Л. Армстронга (США), А. Челентано (Італія), К. Готта (Чехосло-ваччина), А. Герман (Польща) та ін.

Так можна коротко охарактеризувати стан зарубіжної культури у другій половині 60 — 80-х років. Роблячи вагомий внесок у створення за­гальнолюдських духовних цінностей, вона впливала на культурні про­цеси, що відбувалися у різних країнах світу в ті роки.

 





sdamzavas.net - 2018 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...