Главная Обратная связь

Дисциплины:






Формула духовного визволення Українців



 

Гасло Миколи Хвильового “Геть від Москви”, яке Валентин Мороз назвав “формулою духовного визволення”, не є наступальним, воно навіть не оборонне. Це гасло відступу, втечі. Але чи далеко втечеш, коли ми змушені сусідувати з Росією? Коли десятки мільйонів московських кочовиків щороку проносяться нашою територією в пошуках поживи. Коли цілодобово Росія обрушує на Україну шквал імперської теле- та радіо-продукції, сотні тисяч тонн шовіністичного чтива.

Зрозуміло, що гасло Миколи Хвильового не може бути формулою духовного визволення Українців. Радше мо­жна було б використати клич “На Москву”, або вже відоме гасло Ярослава Стецька “Київ проти Москви”. Але ці гасла, попри всю слушність, односторонні. В світі існує не тільки Росія... Якщо вже формулювати визвольний клич на протиставленні комусь або чомусь, то краще гасла “Смерть ворогам” не придумати. Але формула духовного визволення має виходити з нутра Hації, вона не може бути висловлена через поняття чи явища, які існують ззовні.

Щоб викристалізувати цю формулу, необхідно спочатку окреслити “моє”, національне, і “чуже”, неук­раїнське. “Моє” повинно однозначно асоціюватися з кращим, вищим, вартісним. Завдяки цьому виникне не тільки підсвідоме, але й свідоме бажання уберегти “своє” від гіршого – російського, американського, жидівського... Тільки на цій основі існує самоохороний інстинкт Hації. Цієї передумови цілком реально досягти шляхом потужної пропаганди Українства, завдяки чому виникне те “відчуття серединностi”, про яке писав Юрій Липа в “Призначенні України”.

Відчуття серединності – єдина і справжня формула духовного визволення Українців. Відчуття серединності – це коли “існує віра в можливість осягнути духовну довершеність в межах Української крові. Це певність, що все найважливіше з людських почувань є в Українських людях. Це переконання, що найвищі й найважливіші здобутки людства зростали й зростатимуть в Українській Расі. І врешті, що єдина доцільна дорога для Української одиниці до висловлення себе й розвою є лишень в Українській духовності” (Юрій Липа).

Коли ми підходитимемо до світу зі своїми мірками, оцінюватимемо його з Українських позицій, Українськими критеріями, а не навпаки – до України з чужинецькими критеріями, як це роблять українські демократи, ліберали і соціалісти – ми станемо серединою світу, його центром і найвищою – недоступною чужинцям – точкою, а значить духовно вільними. Отже, “власна раса є джерелом, і мірилом, і правом”. Оце і є формула духовного визволення українців.

Авторитет влади

 

“Предки знали, – писав Дмитро Донцов, – що права можна мати тільки “през шаблю”, що великі речі осягають великі люди, не крутії, комбінатори, хитруни, посибілісти, засадничі вороги великих ідей і великих зривів” (“Хрестом і мечем”).



Ці слова згадуєш, коли підходить чергова річниця проголошення Акту самостійності Української Держави: історичний акт змалюється куцими постатями, які його прийняли. Акт був прийнятий під тиском обставин людьми з нечистим сумлінням та брудними руками – комуністами України, передовим загоном Москви – безжалісного ворога України.

Ці духовні каліки, пристосуванці, які ніколи не були в опозиції до російського режиму, навряд чи можуть розраховувати на авторитет та повагу як зі сторони тих, кого зрадили, так і від тих, в чий табір вони несподівано для себе припленталися. Ці люди складають сьогодні хребет (яке невідповідне слово!) влади, влади, яка не має авторитету ні в самій Україні, ні за її межами.

Такій владі годі розраховувати, що її закони виконуватимуться. Невиконання ж законів веде до паралічу суспільства, роздержавлення України. І коли Українська рішуча сила не змінить неавторитетну київську владу, і та й далі дрейфуватиме під тиском обставин, створюваних противниками, можна починати відлік часу, коли порядок буде наведений армією іншої держави.

Доля нашої держави залежить від того: чи матиме Україна авторитетну владу, чи ні? Як же зробити, щоб влада здобула авторитет? Поступливістю? Миролюбністю? Гуманністю? Що найбільше поважають люди – союзники і противники? Доброту і чуйність? Чи, може, силу? Силу грубу, бруталь­ну, яка застрашує ворогів і підносить бойовий дух соратників. Сумнівів нема – сила завжди була найкоротшим шляхом для здобуття авторитету. Отже, необхідна її демонстрація чи то в Криму, чи в Закарпатті чи на Буковині. Сили – поліційні та військові – в Україні є і чималі. Але вони лишаються невикористаними, незадіяними. Київське керівництво часів Кравчука виявилося нерішу­чим, нездатним ужити силу. Йому бракує політичної волі.

Дії офіційного Києва викликані не доцільністю, прагматизмом, навіть не романтичним пацифізмом, а слабістю, страхом вступити в конфлікт чи з переважаючими силами ворога, чи з явно слабшим суперником. Нинішнє керівництво здатне сяк-так функціонувати в умовах стабільності чи її видимості. Своє невміння діяти в конфронтанційній ситуації Леонід Кравчук показав під час ГКЧП: він вибрав найгіршу тактику вичікування – і закликав Український народ до спокою, що було на руку гекачепістам.

Київська влада неініціативна, не здатна накинути, навіть задекларувати своєї волі ні на міжнародній арені, ні на власній території. Всі заяви міністерства закордоних справ на чолі з безбарвним Зленком є вислідом політики Вашингтону та Москви. “Позиція” Зленка є калькою міжнародної політики супердержав. Своїм конформізмом, неприкритою слабістю, така “влада” у прихильників викликає розчарування, у ворогів України – піднесення бойового духу й більш рішучий наступ.

Завданням еліти є приготувати Народ до неминучих випробувань. Українцю необхідно показати, що боротьба націй неминуча, що незалежно від того, хоче він чи ні, конфронтація військова буде і краще до тої критичної хвилі підійти вишколеним і добре озброєним, підійти вершником, позбавленим ілюзій щодо намірів противника, позбавленим жалю до нього. Ясна річ, що нинішня квазіеліта не готова до випробувань. І, тим більше, не здатна підготувати до випробувань Народ. Ця “влада” не здатна викликати ентузіазму мас, без якого Державу не відбудувати.

Вона, ця “владна” еліта, квола, нежиттєздатна. Вона може діяти лише під диктатом інших. Вона просить, щоб нею, неповноцінною, опікувались більш досвідчені в міжнародній політиці держави. Обмежена, хтива, слизька “українська еліта” провокує до скинення себе. Влада, як і восени 1917 року, лежить під ногами. Треба лише нахилитися і взяти її.

Альтернативою прорoсійському режиму з його “політикою зигзагів і гопсання” є режим Hаціональної диктатури військових, сильна своїм авторитетом і стабільністю Hаціократична влада. Необхідна лиш “віра в свого господаря, що прийде”.





sdamzavas.net - 2017 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...