Главная Обратная связь

Дисциплины:






ФУНКЦІЇ МОВИ ТА КАТЕГОРІЇ ТЕКСТІВ. ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ ТЕКСТІВ РІЗНИХ КАТЕГОРІЙ



Функції мовленнєвого повідомлення у свою чергу співвідносяться з функціями мови, яких для спрощеного розгляду виділимо слідом за К.Бюлером три: експресивну, інформативну та вокативну, яку також називають апелятивною або конативною. Експресивна функціяпов’язана з бажанням автора вихідного повідомлення виразити власні почуття, не беручи до уваги реакцію читача або слухача. У центрі інформативної функціїзнаходиться зовнішня ситуація, факти, до яких належать також думки та теорії інших осіб. Вокативна функція орієнтована на адресата, читача. Мета вокативного тексту – закликати адресата до дії, роздумів або почуттів.

Різні тексти, в залежності від своєї жанрової належності та комунікативної настанови автора, виконують різні функції. Оскільки звичайно той же самий текст може виконувати декілька функцій, говорять про функціональну домінанту даного тексту, маючи на увазі головну функцію тексту. Наприклад, у публіцистичному тексті поряд з інформативною функцією важливу роль відіграє експресивна, пов’язана з відношенням автора до того, про що він розповідає. Навпаки, якщо ми розглянемо діловий текст або юридичний документ, то емоційна оцінка інформації має бути зведеною до мінімуму.

Таким чином, завдання перекладача – відтворити функції ВТ з урахуванням їхньої ієрархії, приділяючи головну увагу домінантній функції.

П.Ньюмарк здійснив класифікацію текстів за домінантною функцією.

А) Експресивну функціональну домінанту мають, за його визначенням, такі тексти:

v Серйозна художня література, причому з чотирьох основних її типів—поезії, оповідань, романів та драматургії – поезія виділяється як найбільш особистісний жанр, а драматургія адресується широкій аудиторії, що потребує від перекладача особливої уваги до відтворення культурних реалій.

v Авторитетні тексти. До таких Ньюмарк відносить тексти будь-якого змісту, які є авторитетними внаслідок високого статусу або надійності та лінгвістичної компетенції їх автора або авторів. Типовими прикладами є політичні промови, документи, підготовлені міністрами, лідерами держав; статути та законодавчі документи; наукові, філософські та навчальні праці, написані визнаними авторитетами.

v Автобіографії, есе, особиста кореспонденція. Ці тексти є експресивними, коли відображають почуття автора і не орієнтуються на читача.

Перекладаючи такі тексти, перекладач повинен максимально зберегти особливості авторського стилю: незвичні словосполучення, оригінальні метафори, неологізми, відхилення від традиційної синтаксичної будови речення, тому що вони є компонентом експресивної функції.

Б) Інформативна функція є домінантною для текстів, пов’язаних з різними галузями знань. Це підручники, статті, наукові роботи, технічні звіти, дисертації, протоколи зборів та інші аналогічні тексти.



Оскільки тематично й з точки зору формату тексту до цієї групи належать дуже різні тексти, можна виділити різні мовні особливості чотирьох груп текстів:

1) академічний беземоційний стиль наукових та науково-технічних робіт, який в АМ характеризується частими пасивними формами дієслова, переважанням форм теперішнього часу та перфектної групи часів, слідування літературним нормам, латинізована лексика, численність термінів, широке застосування десемантизованих дієслів, відсутність метафор;

2) нейтральний або розмовний стиль підручників, який для АМ означає: використання займенників першої особи множини, дієслів теперішнього часу, активних дієслівних форм та неускладнених концептуальних метафор;

3) розмовний дружній стиль науково-популярних книжок та книжок про мистецтво з їх простими граматичними конструкціями, багатою лексикою, стандартними метафорами;

4) фамільярно-розмовний колоритний стиль журналістики, який відрізняється оригінальними метафорами, короткими реченнями, американізмами, незвичною пунктуацією, застосуванням жаргонних слів та прикметників перед власними назвами.

В) Вокативну функцію найчастіше виконують об’яви, інструкції, рекламні та пропагандистські матеріали, клопотання, прохання, пояснення. Ньюмарк відмічає, що популярна белетристика, єдиною метою якої є продати книжку та розважити читача, також має вокативну функцію за домінантну. Для встановлення особистого зв’язку з читачем вокативні тексти застосовують займенники другої особи однини або множини, імперативні форми, умовні речення, зменшувальні та пестливі форми. Мова повинна бути миттєво зрозумілою читачеві, звідки походить вимога особливої уваги до перекладу культурно-специфічних реалій.

На додаток до трьох головних функцій та слідом за К.Бюлером та Р.Якобсоном виділимо ще три функції мови: естетичну, фатичну та металінгвістичну.

 

Г) Естетичну функцію виконують ритм, співвідношення та протиставлення речень, словосполучень та слів. Сюди також належать ономатопея, алітерація, асонанс, рима, розмір, інтонація, наголос, які грають важливу роль у поезії, дитячій літературі, рекламі. При перекладі експресивних текстів частим є конфлікт між „істиною” та „красою”: чи залишити зміст та втратити естетичний ефект чи передати естетичний ефект за рахунок утрати компоненту змісту. Перекладачі художньої літератури, особливо поезії, багато уваги приділяють збереженню оригінальних метафор та ономатопеї оригіналу (ономатопея – це зображення якогось немовного звучання за допомогою схожих з ним звуків).

Наприклад, у баладі Е.По „Крук” ефект шарудіння створюється використанням звука [s]:

And the silken, sad, uncertain rustling of each purple curtain

Thrilled me – filled me with fantastic terrors never felt before…

У перекладі російською мовою збережено звукову гру, але застосовано інший звук:

Шелковый тревожный шорох в пурпурных портьерах, шторах

Полонил, наполнил смутным ужасом меня всего…

(Пер. М.Зенкевича)

 

Д) Під фатичною функцією розуміємо функцію підтримання контакту з реципієнтом тексту. Це здійснюється за допомогою певних мовленнєвих сигналів. Кожна мова застосовує свої сигнали, що має враховувати перекладач при перекладі, скажімо, Nasty weather we are having, aren’t we? чи Right? Та ж сама фраза може виконувати різні функції в різних контекстах. Так, I don’t know виконує інформативну функцію в одному контексті – повідомляє про необізнаність з якогось питання, в той час як у іншому контексті це просто засіб заповнити паузу, зберегти контакт у розмові.

У писемному мовленні фатичну функцію виконують слова типу naturally, of course, it is important to note that тощо.

Металінгвістична функція вказує на спроможність мови пояснювати, називати та критикувати свої власні характеристики. Перекладачеві треба бути обережним з мета-лінгвістичними виразами типу so called, by definition, sometimes known as, strictly speaking, can also mean , тому що слова, які стоять після них у ВМ та МП, зазвичай мають семантичні розбіжності.

 

ЖАНРОВО-СТИЛІСТИЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ ПЕРЕКЛАДІВ

Слідом за В.Комісаровим (ЛП:95) у залежності від жанрово-стилістичних особливостей оригіналу виділимо також художній (літературний) переклад та інформативний (спеціальний) переклад. Він визначає художній переклад як такий вид перекладацької діяльності, основним завданням якого є створення тексту на МП, яке здатне справляти художньо-естетичний вплив ВТ.

Аналіз перекладів літературних творів показує, що у зв’язку з цим завданням для них є типовими відхилення від максимально можливої змістової точності з метою забезпечити художній ефект оригіналу. Наведемо приклад:

The mountain tops were hidden in a grey waste of sky... (A.Cronin)

Вершины гор тонули в сером небе. (Пер. М.Абакиной)

Відмова від найближчого відповідника англійському were hidden не є випадковою. Дієслово тонули більш рельєфно показує безмежність небозводу.

 

В інформативному перекладі підтипи виділяються за приналежністю текстів до різних функціональних стилів ВМ. За цією ознакою розділяються переклад науково-технічних, офіційно-ділових, газетно-інформаційних, патентних матеріалів тощо.

 

КЛАСИФІКАЦІЯ ВИДІВ ПЕРЕКЛАДУ ЗА ФІЗИЧНИМИ ПАРАМЕТРАМИ ПРОЦЕСУ (ПСИХОЛІНГВІСТИЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ ПЕРЕКЛАДІВ)

З точки зору засобу сприйняття оригіналу та створення тексту перекладу переклад розділяється на усний та письмовий.

Письмовим перекладом називається такий, при здійсненні якого ВТ та ТП мають вид зафіксованих текстів, до яких перекладач може неодноразово повертатися.

Усний переклад – це такий вид перекладу, при здійсненні якого ВТ та ТП не мають зафіксованої форми, що зумовлює однократність сприйняття перекладачем відрізків ВТ та неможливість подальших змін у ТП.

(С і П:288). З точки зору головних механізмів здійснення усного перекладу та умов його проведення усний переклад має низку відмінностей від письмового перекладу. В системі ТУП виділяються Т послідовного П й Т синхронного П.

Що стосується досліджень УП, то можна виділити три напрями:

1. Вивчення факторів, що впливають на вилучення перекладачем інформації, яка міститься в оригіналі. Сприйняття усного мовлення відрізняється відзначається короткочасністю та дискретністю. Повнота розуміння залежить від ритму, паузації та темпу мовлення; вилучення інформації відбувається в вигляді окремих порцій відповідно до розгортання ланцюга мовних одиниць в ораторському мовленні. Сприйняття відбувається на основі „смислових опорних пунктів”. Перекладач прогнозує подальший зміст тексту на основі вже сприйнятих „квантів” інформації.

2. Розгляд УП як особливого виду мовлення на МП. Опис специфіки усного мовлення перекладача, яке відрізняється від звичайного мовлення. Відмінності обумовлюються тим, що мовлення перекладача орієнтується на оригінал т формується у процесі перекладу. В межах цього напряму вивчаються також особливості синхронного П.

3. Вивчення УП як особливого виду перекладу, тобто протиставлення ПП. Основна увага при цьому надається виявленню кількісних та якісних особливостей усного перекладу, які відрізняють його від ПП і створюють його специфічність.

 

Послідовний переклад– це різновид УП, за якого перекладач починає перекладати після того, як оратор припинив говорити, закінчив своє повідомлення чи його частину. Послідовний переклад іде слідом за текстом оригіналу, який або вже пролунав, або вимовляється з перервами звучання – як правило, паузи робляться між абзацами, рідше – між реченнями або фразами у складі речення.

У залежності від напряму перекладу та можливості змінити його виділяють односторонній та двохсторонній переклади.

Синхронний переклад– це різновид усного перекладу, при виконанні якого перекладач, слухаючи мовлення оратора, практично одночасно з ним (припускаючи лише відставання на 2-3 сек.) промовляє переклад. Як правило, синхронний переклад здійснюється з використанням технічних засобів, у спеціальній кабіні, де мовлення оратора подається перекладачеві через навушники, а сам перекладач говорить у мікрофон, звідки його переклад транслюється для рецепторів. СП вимагає від перекладачів вміння одночасно виконувати різні мовленнєві дії: слухати мовлення однією мовою, перекладати іншою й говорити нею. Якщо для послідовного П потрібна добре натренована швидкодіюча пам’ять, то в процесі СП на перший план виходить вміння одночасного слухання й говоріння.

Можлива й дрібніша класифікація, коли виділяють такі підвиди:

· Усний послідовний односторонній переклад (переклад виступів);

· Усний послідовний абзацно-фразовий односторонній переклад (переклад виступів, лекцій тощо);

· Усний послідовний абзацно-фразовий двохсторонній переклад (переклад переговорів, інтерв’ю, розмов тощо);

· Синхронний переклад.

 

Виділяють такі відмінності УП від ПП:

Форма сприйняття ВТ та створення ТП: усна та письмова відповідно. При цьому в кожному з видів перекладу можуть застосовуватися елементи іншого виду. Так, письмовий перекладач може отримати оригінал, що є записаним на звуковому носієві інформації, або читати свій переклад у диктофон. У цих випадках переклад залишається письмовим, адже ВТ і ТП зберігаються у фіксованій формі, тобто їх можна проглядати, виправляти, порівнювати.

Фактор часу: у письмовому перекладі процес не обмежується жорсткими темпоральними межами. За умов УП дії перекладача обмежуються в часовому вимірі темпом мовлення оратора й необхідністю видачі перекладу одночасно з оратором або відразу після нього. Як наслідок, усний перекладач: не має часу на роздуми та перебирання варіантів; підвищується роль напівавтоматичних навичок, знання стійких відповідників та штампів; вміння швидко та чітко артикулювати висловлення МП. Перекладач вимушений ввести елементи адаптивного транскодування, відмовлятися від деяких деталей, скорочувати ТП, шукати відносини еквівалентності на рівні слів та словосполучень, а не на вищих рівнях.

Оперування неоднаковими відрізками оригіналу. У ПП перекладач має перед собою весь текст, з яким він може співвіднести кожне висловлювання. В УП перекладач сприймає та перекладає текст сегмент за сегментом, не маючи можливості звернутися до всього тексту оригіналу.

Характер зв’язку з учасниками міжмовної комунікації. У письмового перекладача, як правило, немає прямого або зворотного зв’язку з комунікантами. Усний перекладач має безпосередній (а іноді особистий) зв’язок з комунікантами. Це дає кращі умови для вирішення прагматичних завдань перекладу.

 

Розглянемо деякі характеристики усного послідовного перекладу.





sdamzavas.net - 2017 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...