Главная Обратная связь

Дисциплины:






НАПРИКІНЦІ XVI – У 20-30-х РОКАХ ХVІІ ст



¾ Козацько-селянські повстання кінця XVI ст.

¾ Визвольна боротьба українського народу під проводом П.Конашевича-Сагайдачного.

¾ Народні рухи 20-30-х рр. XVII ст. та їх значення.

 

Наприкінці XVI ст. соціальні, економічні, релігійні та національні утиски польської влади викликали опір українського народу. Боротьбу селян і міщан підтримало козацтво, яке власне й розпочало контрнаступ проти польсько-шляхетського панування.

Перше повстання 1591 – 1593 рр. очолив гетьман реєстрового козацтва К. Косинський. У грудні 1591 р. його загін оволодів Білою Церквою, захопив артилерію і військові припаси. Невдовзі повстання охопило Київщину, Брацлавщину, Поділля та Волинь. Повстанці повсюди нищили документи на панське землеволодіння, сподіваючись таким чином зламати владу магнатів. На початку 1593 р. у бою під П’яткою на Волині повсталі зазнали поразки і відступили на Запоріжжя. Невдалою виявилася і облога Черкас влітку 1593 р. К. Косинський був підступно вбитий, а його загін розгромлений. Осінній похід повсталих на Київ також закінчився безрезультатно.

1594 року спалахнуло друге повстання проти польсько-шляхетського панування. Очолив його С. Наливайко. До повсталих приєдналось реєстрове козацтво на чолі з гетьманом Г. Лободою і полковником М. Шаулою. Повстання набрало великого розмаху і охопило майже всю Україну. Були захоплені Брацлав, Гусятин, Бар, Канів, Черкаси, Луцьк. Перейшовши в Білорусію, повстанці захопили Слуцьке, Бобруйськ, Могилів та інші фортеці і населені пункти. В запеклих боях поблизу Білої Церкви і в урочищі Гострий Камінь урядові війська зазнали великих втрат. Але й повстанські загони не змогли втриматися і змушені були відійти на Лівобережжя. 16 травня 1596 року в урочищі Солониця поблизу Лубен вони потрапили в оточення і, незважаючи на запеклий опір, були жорстоко винищені. Наливайка, Шаулу та інших ватажків вивезли до Варшави і після тортур 1597 року стратили. Смерть С. Наливайка стала легендою козацького геройства.

Перші козацько-селянські виступи продемонстрували свою неорганізованість і внутрішню нез’єднаність, що призвело до їх поділу на дві групи: радикальну і помірковану. До першої входили незаможні й неосілі козаки, безземельні селяни, міські ремісники, степові промисловці. До другої – заможні козаки, багате міщанство і шляхта. Обидві групи домагалися свободи і вольностей, але для досягнення мети застосовували іноді протилежну тактику.

Початок XVII ст. виявився для українського козацтва більш сприятливим. Польща потребувала його допомоги у боротьбі проти Молдавії, Швеції і Московщини. В цей час козацтво і очолив П. Конашевич-Сагайдачний. Він уславився своїми походами проти турків і татар. Намагаючись зміцнити становище козацтва, певний час проводив компромісну політику щодо Польщі. Як гетьман він реформував козацьке військо, перетворивши його на регулярне. Серед козаків було запроваджено порядок, ієрархію і дисципліну, їх число збільшилось до 40 тисяч. Та найголовніше полягало в іншому. Розглядаючи козацтво як постійного рушія українського суспільства, Конашевич-Сагайдачний трансформував його у політичний чинник з державними цілями, задля чого об’єднав військову силу козацтва з політичне слабкою церковною та культурною верхівкою України. Це об’єднання відбулося 1620 року, коли Конашевич-Сагайдачний переніс осередок козацтва до Київського братства. Одночасно Конашевич-Сагайдачний сприяв відновленню ієрархії української православної церкви. Як бачимо, боронивши православну віру, - козаки виступали захисниками своєї національної самостійності. 1621 року у битві під Хотином українське козацтво допомогло Польщі розгромити турецько-татарські війська. Туреччина і Кримське ханство зобов’язалися припинити грабіжницькі напади на українські і польські землі. Але Польща, скориставшись з козацької допомоги, не виконала своїх зобов’язань, виписала більшість козаків з реєстру і примусила їх працювати на польських панів, що в свою чергу призвело до нової хвилі повстань. Зокрема, 1625 року 20-тисячні об’єднані повстанські загони на чолі з М. Жмайлом на Київщині завдали шляхті відчутних втрат, але не більше. Скориставшись об’єктивними труднощами повсталих, угодовська старшина усунула Жмайла з гетьманства. За Куруківською угодою козацький реєстр скоротився до 6 тис. Решта виписувалася з реєстру і переходила на становище залежних селян. Старшина зобов’язувалася не допускати повстань.



Великого піднесення антифеодальна і визвольна боротьба українського народу набула в 30-х рр. XVII ст. 1630 року спалахнуло повстання під проводом Т. Федоровича (Трясила). 15 травня під Переяславом його загони завдали нищівної поразки польсько-шляхетському війську. Цю битву в поемі "Тарасова ніч" оспівав Т. Шевченко. Та, незважаючи на перемогу, угодовська старшина усунула Федоровича з гетьманства. Він змушений був з групою козаків повернутися на Запоріжжя. І все ж таки наляканий польський уряд поступився. Православне населення отримало право відправляти релігійні обряди, будувати церкви, засновувати братства, школи, друкарні, займати урядові посади. Ці подачки не заспокоїли народ. 1637 року виступили нереєстрові козаки під проводом Павлюка (Павла Бута). Повстання набрало великого розмаху й поширилося на Лівобережжя. Зазнавши поразки під Кумейками і Боровицею, Павлюк та його помічники потрапили до поляків. Наступного року їх стратили у Варшаві. Нові обмеження прав козацтва, жорстокі утиски польського уряду призвели 1638 року до повстання під керівництвом Д. Гуні та Я. Остряниці. Однак і це повстання закінчилося капітуляцією під Старцем.

І все ж таки провідну роль в обороні православної віри і української нації перебрали на себе міщани. Гуртуючись у братства, саме вони в цей Час проповідують національні ідеї, культурно-літературний гуманізм. Разом із запорозькими козаками братчики виступають головним чинником українства проти полонізації, експансії католицизму, відстоюють національно-релігійні та культурні традиції свого народу.

Отже, неодноразові спроби козацтва, міщан і селянства наприкінці XVI – першій половині XVII ст. обмежити польсько-шляхетський наступ на Україну закінчилися невдало. Жорстокими карами, масовими стратами, оголошенням запорожців поза законом польський уряд на десять років добився безмежного визиску українського населення та польського панування. Цей період (1638 – 1648 рр.) польські історики назвали "золотим спокоєм". Але це був спокій перед ще грандіознішим повстанням українства, яке переросло у визвольну війну, а потім і в народну революцію середини XVII ст.

 





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...