Главная Обратная связь

Дисциплины:






Автобіографія як автонаратив. Текст, як засіб осмислення особистого досвіду



Внутрішній діалог

Діалог – це комунікативний процес реальних або уявних партнерів, в ході якого відбувається не просто обмін інформацією, а виявлення точок зору смислових позицій, ціннісних орієнтацій та особистісних смислів партнерів. Результат діалогу – синтез нового смислу, який виникає в процесі зіткнення різних смислових позицій, що представлені зовнішніми або внутрішніми опонентами [119, 271].

Будь-який творчий процес включає в себе етап внутрішнього діалогу, тому вербальні й невербальні продукти творчої діяльності завжди містять у собі елементи діалогічного мислення. У творчому процесі внутрішнє мовлення як засіб реалізації внутрішнього діалогу виступає неусвідомлюваним механізмом свідомих дій і є зв’язуючою ланкою несвідомого зі свідомістю. Таким чином, можна говорити про усвідомлення особистого досвіду. Особистий досвід – довербальна, дорефлексивна складова свідомості, що виникає у конкретних життєвих ситуаціях. Основною одиницею особистого досвіду є зовнішня подія, представлена у свідомості людини в образній формі або у формі переживання [119, 272]. Результатом осмислення та інтерпретації особистого досвіду як сукупності конкретних життєвих ситуацій, переживань виступає досвід особистості чи особистісний досвід. На відміну від попереднього, основною одиницею його є смисл, який інтегрує події з їх ідейним змістом.

Ми пропонуємо студентам свідомо використовувати внутрішній діалог з метою творчого саморозвитку. За Р. Ассаджолі, кожний з нас наділений внутрішнім джерелом розуміння й мудрості. Це джерело співнастроєне з формуванням цілепокладання. Доторкнувшись до цього джерела, ми зможемо краще зрозуміти перепони, які виникають на шляху саморозвитку, а також застосувати власну волю й толерантність для їх подолання [5].

Внутрішній діалог спроможний допомогти поєднати свідомі та несвідомі вмісти особистості. Зазначене вище внутрішнє джерело розуміння часто проявляється у формі внутрішнього співрозмовника (прикладом якого може бути «даймон» Сократа). Але може з’явитися й у формі безпосереднього знання про те як слід вчиняти в тій чи іншій ситуації.

Внутрішній діалог пов’язаний з розрізненням та поясненням нових психологічних фактів особистісного досвіду. Ці процеси значно полегшуються при написанні автонаративу як засобу інтерпретації отриманої інформації про себе. Автонаратив також може бути формою прогнозування власного майбутнього та потенціювання свого творчого розвитку.

Автобіографія як автонаратив. Текст, як засіб осмислення особистого досвіду.

Текст – це будь-який семіотичний об’єкт, що має знакову природу та підлягає розумінню, інтерпретації, декодуванню. В семіотичному сенсі текст тлумачиться і як текст, представлений у письмових джерелах, і як повідомлення, що породжується клієнтом у психотерапевтичному процесі, і як текст, який творить людина у внутрішньому діалозі, намагаючись осмислити, зрозуміти навколишню реальність, а також себе, свій досвід, власні проблеми. Таким чином, текст виступає засобом інтерпретації не лише навколишньої дійсності, але й іншої людини, а крім того, одним з провідних засобів саморозуміння [119].



Розуміння тексту – процес засвоєння та породження смислів, основними характеристиками якого є відтворення смислу (концепту) вихідного повідомлення та синтез нового смислу, що здійснюється в результаті взаємодії, зіткнення смислу, який був закладений в текст його автором, і смислового поля суб’єкта, що сприймає дане повідомлення.

Розуміння може відбуватися на двох рівнях: значеннєвому, основною характеристикою якого є відтворення смислу, закладеного у текст його автором та смисловому, який в свою чергу може здійснюватися на двох підрівнях:

· осмислення – інтерпретація, яку можна розглядати як «накидання смислу на текст», тобто привнесення реципієнтом власного смисла у смисловий простір тексту;

· переосмислення, тобто трансформація змісту вихідного тексту в іншу знакову смислову систему.

Розуміння тексту на смисловому рівні призводить до синтезування нових смислів, яке відбувається завдяки діалогічній взаємодії смислових систем автора та реципієнта.

Інтерпретація призводить до вбачання у повідомленні певного смислу, відсутнього у самому тексті. Рецепієнт в процесі інтерпретації будує власний «зустрічний текст», який базується на смисловій основі вихідного повідомлення, але доповнює її власним осмисленням проблем, що викладаються. Інтерпретація є механізмом смислового збагачення тексту, що здійснюється завдяки зануренню у контекст – особистісний, діяльнісний, культурний. Саме він і задає ті чи інші інтерпретаційні рамки (або схеми), котрі, з одного боку, обмежують смисловий простір тексту, дозволяючи відкинути несуттєві смисли, а з іншого – розширюють його, збагачуючи новим розумінням змісту повідомлення, сприяючи тим самим породженню нових смислів [119].

Таким чином, текст є засобом організації, осмислення й упорядкування особистого досвіду. Взаємодія людини з власним досвідом відбувається через розповідь про нього. Дійсно, досвід й поведінка особистості означені; саме тому для саморозуміння, потрібно прояснити систему значень, які складають наш внутрішній світ, нашу ментальність. Звідси випливає базовій принцип наративної психології: особистість розуміє себе через мову, розповідь й письмо й через ці процеси постійно себе конструює [118].

Поняття наратива (від лат. Narratio - оповідання) було узагальнене, розширене водночас специфіковане в широкому спектрі питань від способів організації пам’яті, намірів, життєвих історій до ідей самості й «персональної ідентичності». Наративи є посередниками між особистістю й культурою. На думку Й. Брокмейера та Р. Харре, ми не отримуємо спеціальних інструкцій як розповідати історії, а просто звикаємо до широкого репертуару сюжетних ліній, тобто вростаємо в культурний канон наративних моделей [20].

Інакше кажучи, культурні наративи впливають на нас, спонукаючи приписувати певні значення життєвим подіям. Я-концепція особистості, таким чином, виглядає як наративна конфігурація завдяки якій різні життєві події й епізоди структуруються в єдине ціле [117].

Важливу роль в створенні наративу грає використання інтуїтивного методу (вчування). В процесі психологічної герменевтики запропонованого художнього тексту, як тільки суб’єкт інтерпретації ототожнює себе з суб’єктом подій, про які йде мова, це вже не той самий суб’єкт висловлювання. Автор інтерпретації мимовільно починає говорити про себе. «Говорити про себе самого – значить уже більше не бути тим самим «Я» [102, 76].

Такий розвиваючий особистісне й професійне самоусвідомлення майбутніх психологів наратив накладається на сприйняття подій, їх осмислення, переживання. Він може виступати як певна інтерпретаційна рамка, яка сприяє розумінню не тільки навколишнього світу, але й себе в ньому. А це в всвою чергу – дозволяє краще допомагати особистісній самореалізації інших.

Метою написання автобіографії є усвідомлення того, яким чином минуле особистості визначило її теперішнє й продовжує впливати на нього задаючи орієнтири на майбутнє. Завдяки цьому в особистості з’являється можливість звільнитися від тих форм обумовленої поведінки, які для неї вже не актуальні. Під автобіографією в даному випадку розуміється опис внутрішнього життя, а не проста фіксація зовнішніх подій. Йдеться також про психологічне вивчення умов, подій та особистостей, які визначили конфігурацію сьогоденного життя. Аналіз взаємовідносин з цими елементами життєвого світу особистості спроможний висвітлити її власну роль у формуванні свого майбутнього [5].

Автонаратив базується на особистісному міфі. Особистісний міф в данному разі є досеміотичним невербальним утворенням, що виступає своєрідним перекладом безпосередніх вражень, переживань у континуальну систему наративу. Характерним для особистого міфу є його надцінність. На відміну від міфу, який може гальмувати особистісний розвиток, наратив допомагає конституювати особистість. Тому студентам пропонується синтезувати автонаратив у вигляді психологічної автобіографії, що допоможе сформувати навички перетворення особистого міфу в смисловому просторі індивідуальної авторської міфотворчості.

Включаючи в автобіографію записи про зовнішні події, кожного разу вказуйте, який вплив вони на вас справили. Автобіографію можна писати по-різному. Можна взяти за основу хронологічний підхід, розглядаючи поступово кожний рік власного життя. А можна заглибитися в опис подій, які особливо привертають вашу увагу. Іноді більш результутивним виявляється поєднання обох підходів: головні події описуються в хронологічному нарисі, виступаючи переліком подій, які підлягають розгляду, а потім останній поглиблюється довільним чином. Записи бажано вести в найбільш доступній формі, навіть якщо для цього необхідно знехтувати досконалістю стилю.

Можливо, запис «потоку свідомості» з послідовним виділенням головних тем і сюжетних ліній виявиться у цьому плані більш ефективним, порівняно зі спробою «втиснути» факти в якусь заздалегіть задану схему.

Якщо ваша біографія буде здаватися розтягнутою та недостатньо зв’язаною, можна доповнити її більш стислим і впорядкованим варіантом, який би дозволив ясніше побачити «візерунок» свого життя й структурувати власні думки, усвідомити індивідуальні смисли та цінності.





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...