Главная Обратная связь

Дисциплины:






Розвиток уяви і здатності до фантазування ц онтогенезі



Фантазування: механізми та результат.

Оскільки існує якнайменше три погляди на зв’язок уяви та фантазії, то і розглядати механізми та результат останньої можна відповідно до них. Перший підхід полягає у розгляді уяви та фантазії як синонімів (Роменець), то до механізмів фантазії можна віднести основні механізми уяви: аглютинацію, акцентування, схематизацію, типізацію, комінування, гіперболізацію. Якщо розглядати взаємозв’язок уяви і фантазії у відношенні “процес- результат” (Рубінштейн), як другий підхід, то тут відбувається вже поділ вище перерахованих механізмів між цими психічними процесами. І нарешті третій підхід, що розглядає їх як прояви одного складного творчого процесу, які відрізняються засобами реалізації, продуктом/ результатом. Відповідно до нього, фантазія створює нереальний, фантастичний світ, тому її результатом є мара як певне накладання на реальний образ ідеального. Якщо розглядати фантазування саме у цьому контексті, то до його механізмів можна віднести такі, що своїм результатом мають щось нереальне, фантастичне: гіперболізація з>ння/ з<ння предмета, окремих його частин або характеристик, кількості—перебільшення; акцентування—підкреслення окремих ознак, рис, їх загострення; досягається через виділення характерного, суттєвого і “зсуву”, зміну його пропорцій; аглютинація—поєднання різних, часто непоєднуваних частин, хоча повного поєднання майже нема, бо одна з підсистем не виконує функції іншої. Фантазія як і інші психічні процеси має свої внутрішні компоненти, що входять у неї як складна і динамічна система. Говорячи про структуру образів фантазії у гнесеологічному плані, для них характерна комбінація різнорідних елементів. На думку Енгельса, механізми фант-ї—це комбінування того матерілу, зо є у свідомості людини як відображення реальної дійсності, але вони не обмежують фант-ю межами чуттєвого пізнання. Тому різноманітні перетворення можливі не лише з чуттєвими образами, а і поняттями, ідеями. Таким чином у фантазування активно включається 2га сигнальна система. Для того, щоб комбінаторна діяльність фантазії стала можливою, необхідна наявність певних навичок аналізування та синтезування елементів образу. Тобто фантазування-- це детермінуєме практично перетворюючою діяльністю людини явище її духовного життя, що виникає на основі аналітикосинтезуючої діяльності мислення по переробці матеріалу чуттєвих даних і направлена на реалізацію конкретної цілі. Фант-я виводить людину за межі беспосередньої данності, за межі відомого до припускаємого і невідомого.

Розвиток уяви і здатності до фантазування ц онтогенезі.

І.М. Сєчєнов, якому належить видатна спроба природничо-наукового аналізу псих-х яивщ, висловив думки щодо уяви, зокрема механізму ідеалізації, шляхів її виникнення в юнацькому віці, випадків її позитивного і негативного впливу на характер людини. Він довів, що в юнацькому віці, завдяки властивій йому симпатії уяві, легко виховати такі якості, як почуття обов’язку, любов до праці, добра. КДУшинський вважав, що в юності заверш-ся період утворення окремих плетениць уявлень, і якщо не всі вони, то значна їх частина групується в одну сітку, досить обширну, щоб дати рішучу перевагу тому чи іншому напрямові в образі думок людини. Закономірності розвитку уяви в онтогенезі людини намагався розкрити відомий франц. псих-г Т.Рібо взявши за основу специфіку взаємовідношень уяви та розуму у трьох періодах її розвитку. Перший—вік уяви—охоплює дитинство, підлітковий вік, іноді й наступні роки. В цей період уява суб’єктивна, незалежна від розуму. Другий—антагонізм між чистою суб’єктивністю уяви та об’єктивністю розумових прийомів. У третьому періоді уява стає раціоналізованю, “зникають юнацькі мрії, людина вступає у прозу життя”. Лише у деяких людей, в результаті збагачення уяви розумовими прийомами, вона не згасає, а набуває творчого характеру. Довільне фантазування справді згасає з віком, але його місце згодом заступає справжня творча уява. Існують певні недоліки цього погляду. Взаємовідношення “чистої суб’єктивності уяви” і “об’єктивності розумових прийомів” властиве не тільки юності, взагалі їх окреме існування не можливе, це нерозривні сторони складного інтелектуального процесу, що у своїй взаємодії створюють його рушійну силу. Яскравий антагонізм між ними можна спостерігати в дитячих малюнках (зміна назви 1го і того ж предмета), в зрілій фантазії діалектика уяви і розсудку є основою художньої, наукової та ін видів творчості, що сприяє евристичним операціям. З’ясуванню деяких вікових рис творчої уяви юнацтва присвячене дослідження нім пси-га Т.Валентінера. Він показав, що репродуктивний матеріал для уяви юнаки беруть з прочитаних книжок, бесід з дорослими, з того, що вони особисто спостерігали, переживали. На його думку, специфічною рисою юнацької уяви є здатність живо і яскраво зображувати переживання інш людей. У дослідж-і ЛС Виготського показано, що в юнацькому віці відбувається глибоке перетворення уяви, в побудові її образів все більше враховується умови і закони об’єктивної дійсності. Важлива роль у розвитку уяви належить юнацькій літературній творчості. Смисл і значення цієї творчості тільки в тому, що вона дозволяє здійснити дитині той крутий перелом у розвитку творч уяви, який дав нове спрямування її фантазії, що залишається на все життя. На таку вікову рису юнацької уяви, як те, що юнаки та дівчата соромляться своїх мрій, приховуючи їх, вважаючи мрію справою дитинства, чимось несерйозним для людини, що вступає в життя, вказує АВ Петровський.





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...