Главная Обратная связь

Дисциплины:






Дванадцятипала кишка



(duodenum)

 

Вона має вигляд підкови, розміщена у пупковій ділянці та поділяється на:

- верхню частину (pars superior), яка починається ампулою – (ampulla) на рівні XII грудного – І поперекового хребців;

 

- низхідну частину (pars descendens) на рівні І–ІІІ поперекових хребців;

 

- горизонтальну частину (pars horizontalis) на рівні III поперекового хребця;

 

- висхідну частину (pars ascendens) на рівні ІІІ–ІІ поперекових хребців.

 

 

При переході верхньої частини (pars superior) в низхідну (pars inferior) утворюється верхній згин дванадцятипалої кишки (flexura duodeni superior).

 

При переході низхідної частини (pars descendens) в горизонтальну частину (pars horizontalis) утворюється нижній згин дванадцятипалої кишки (flexura duodeni inferior).

 

При переході дванадцятипалої кишки (duodenum) в порожню кишку (jejunum) утворюється дванадцятипало–порожньокишковий згин (flexura duodenojejunalis), який фіксується м’язом–підвішувачем дванадцятипалої кишки (musculus suspensorius duodeni) до лівої половини II поперекового хребця.

 

Дванадцятипала кишка (duodenum) прилягає:

- вгорі до квадратної частки печінки (lobus quadratus hepatis);

- унизу до правої нирки (ren dexter) з наднирковою залозою (glandula suprarenalis) і своєю увігнутою поверхнею оточує головку підшлункової залози (caput pancreatis).

Дванадцятипала кишка (duodenum) вкрита очеревиною (peritoneum) спереду, тобто з однієї сторони (екстраперитонеально).

 

Лише на самому початку – біля воротарної частини шлунка (pars pylorica gastris), і в самому кінці – в ділянці дванадцятипало–порожньокишкового згину (flexura duodenojejunalis), дванадцятипала кишка вкрита очеревиною з усіх боків (інтераперитонеально).

 

Від печінки (hepar) до кишки йде печінково–дванадцятипалокишкова зв’язка (ligamentum hepatoduodenale).

 

 

Стінка дванадцятипалої кишки (paries duodeni) має три оболонки:

- зовнішню оболонку; адвентиційну оболонку (tunica adventitia; tunica fibrosa), а спереду – серозну (tunica serosa);

- середню оболонку, або м’язову (tunica muscularis), яка складається із:

- зовнішнього поздовжнього шару (stratum longitudinale);

- внутрішнього колового шару (stratum circulare);

- внутрішню оболонку, або слизову оболонку (tunica mucosa), з добре розвинутим підслизовим прошарком (tela submucosa), внаслідок чого на слизовій оболонці утворюються численні колові складки (plicae circulares).

 

На присередній стінці низхідної частини дванадцятипалої кишки (paries medialis partis descendentis duodeni) слизова оболонка (tunica mucosa) містить:



- поздовжню складку дванадцятипалої кишки (plica longitudinalis duodeni), яка має:

- великий сосочок дванадцятипалої кишки (papilla duodeni major), який розташований у кінці складки і на якому відкривається печінково–підшлункова ампула (ampulla hepatopancreatica), що утворилась внаслідок злиття:

- спільної жовчної протоки (ductus choledochus);

- протоки підшлункової залози (ductus pancreaticus);

 

- малий сосочок дванадцятипалої кишки (papilla duodeni minor), розташований дещо вище великого сосочка на поздовжній складці, є непостійним і на ньому відкривається:

- додаткова протока підшлункової залози (ductus pancreaticus accessorius).

Порожня кишка(jejunum)

 

За довжиною вона складає 2/5 від тонкої кишки (intestinum tenue), а стінка її має типову для кишки будову:

- серозна оболонка (tunica serosa) із підсерозним прошарком (tela subserosa);

- м’язова оболонка (tunica muscularis), яка утворена:

- зовнішнім поздовжнім шаром (stratum longitudinale externum);

- внутрішнім коловим шаром (stratum circulare internum);

- слизова оболонка (tunica mucosa), яка утворює численні колові складки (plicae circulares) завдяки добре розвинутому підслизовому прошарку (tela submucosa).

 

Слизова оболонка має специфічні вирости – кишкові ворсинки (villi intestinales), через які проходить всмоктування поживних та інших речовин.

 

Лімфоїдний апарат слизової оболонки порожньої кишки представлений поодинокими лімфатичними вузликами (noduli lymphoidei solitarii).

Клубова кишка(ileum)

 

Вона займає 3/5 довжини брижового відділу тонкої кишки (intenstinum tenue) і за будовою подібна до порожньої кишки (jejunum).

 

Лімфоїдний апарат слизової оболонки клубової кишки (tunica mucosa ilei) представлений скупченими лімфатичними вузликами (noduli lymphoidei aggregati), які називаються Пейєровими бляшками.

 

Порожня та клубова кишки (jejunum et ileum) вкриті очеревиною з усіх боків (інтраперитонеально) і мають брижу тонкої кишки (mesenterium) – дуплікатуру очеревини (peritoneum), в якій міститься жирова клітковина та лімфатичні вузли, а також проходять судини і нерви, що живлять тонку кишку (intenstinum tenue).

 

Тонка кишка (intenstinum tenue) займає майже увесь нижній поверх черевної порожнини (cavitas abdominis).

 

ТОВСТА КИШКА(intestinum crassum)

 

Товста кишка(intestinum crassum) у вигляді рамки обмежовує нижній поверх черевної порожнини.

 

Вона має такі ознаки, за якими її можна відрізнити від тонкої кишки (intenstinum tenue):

- стрічки ободової кишки (taeniae coli), які утворені зовнішнім поздовжнім шаром м’язової оболонки кишки (stratum longitudinale externum tunicae muscularis coli). Їх є три:

- вільна стрічка (taenia libera);

- чепцева стрічка (taenia omentalis);

- брижовоободовокишкова стрічка (taenia mesocolica);

- випини ободової кишки (haustra coli), які утворюються внаслідок того, що поздовжні м’язові стрічки ободової кишки (taeniae coli) коротші за довжину кишки;

- чепцеві привіски (appendices omentales) або жирові привіски ободової кишки (appendices adiposae coli).

 

Крім того, слизова оболонка товстої кишки (tunica mucosa intestini crassi) має півмісяцеві складки ободової кишки (plicae semilunares coli) і не має ворсинок (villi).

 

Товста кишка (intestinum crassum) має такі відділи:

- сліпу кишку(caecum);

- ободову кишку (colon), яка складається з:

- висхідної ободової кишки(colon ascendens);

- поперечної ободової кишки(colon transversum);

- низхідної ободової кишки(colon descendens);

- сигмоподібної ободової кишки(colon sigmoideum);

- пряму кишку (rectum);

- відхідниковий канал (canalis analis).

Сліпа кишка(caecum) – розміщена у правій клубовій ямці (fossa iliaca dextra), оточена очеревиною (peritoneum) з усіх боків (інтраперитонеально), але не має власної брижі (mesenterium).

 

У місці сходження стрічок (taeniae coli) на сліпій кишці (caecum) розташований червоподібний відросток (appendix vermiformis), який вкритий очеревиною (peritoneum) з усіх боків (інтраперитонеально) і має брижу червоподібного відростка (mesoappendix).

 

Через отвір червоподібного відростка (ostium appendicis vermiformis) він сполучається з порожниною сліпої кишки (cavum caeci).

 

Червоподібний відросток (appendix vermiformis) є вторинним лімфоїдним органом (organon lymphoideum secundarium), у своїй стінці містить скупчені лімфатичні вузлики (noduli lymphoidei aggregati).

 

При переході клубової кишки у сліпу є клубовий отвір (ostium ileale), який розташований між верхівками клубових сосочків (papillae ileales) і має вигляд горизонтальної щілини. Ця щілина обмежена:

- зверху клубово–ободовокишковою губою (labrum ileocolicum), або верхньою губою (labrum superius);

- знизу клубово–сліпокишковою губою (labrum ileocaecale), або нижньою губою (labrum inferius).

Основу губ утворює коловий шар м’язової оболонки клубової кишки (stratum circulare tunicae muscularis ilei).

 

У місцях з’єднання верхньої і нижньої губ (labrum superius et inferius) – спереду і ззаду, є парна вуздечка клубового отвору (frenulum ostii ilealis).

 

Губи та вуздечки утворюють клубово–сліпокишковий клапан (valva iliocaecalis), що закриває клубовий отвір (ostium ileale) і замикає вихід з тонкої кишки, запобігаючи надходженню вмісту із товстої кишки до тонкої.

 

Нижче клубового отвору (ostium ileale) на внутрішній поверхні задньоприсередньої стінки сліпої кишки (caecum) розташований отвір червоподібного відростка (ostium appendicis vermiformis).

 

Висхідна ободова кишка (colon ascendens) розташована вертикально в правій бічній черевній ділянці і оточена очеревиною з трьох сторін (мезоперитонеально), брижі немає.

 

При її переході у поперечну ободову кишку (colon transversum) утворюється правий згин ободової кишки (flexura coli dextra), який прилягає до печінки (hepar) і тому називається печінковим згином ободової кишки (flexura coli hepatica).

 

Поперечна ободова кишка (colon transversum) перетинає черевну порожнину (cavitas abdominis) справа наліво. вкрита очеревиною (peritoneum) з усіх боків (інтраперитонеально), дуже рухома завдяки довгій брижі поперечної ободової кишки (mesocolon transversum).

 

На місці переходу її в низхідну ободову кишку (colon descendens) утворюється лівий згин ободової кишки (flexura coli sinistra), який прилягає до селезінки (splen) і називається селезінковим згином ободової кишки (flexura coli splenica).

 

 

Низхідна ободова кишка (colon descendens) розміщена майже вертикально в лівій бічній черевній ділянці, вкрита очеревиною (peritoneum) з трьох сторін (мезоперитонеально).

 

 

Сигмоподібна ободова кишка (colon sigmoideum) розміщена в лівій клубовій ямці (fossa iliaca sinistra), покрита очеревиною (peritoneum) з усіх сторін (інтраперитонеально) і має довгу брижу сигмоподібної ободової кишки (mesocolon sigmoideum).

 

 

Пряма кишка (rectum) відрізняється від усіх інших відділів товстої кишки відсутністю специфічних ознак і є кінцевим відділом товстої кишки (intestinum crassum), який розміщений між сигмоподібною ободовою кишкою (colon sigmoideum) та відхідниковим каналом (canalis analis).

 

Вона утворює такі згини:

1. Верхній – крижовий згин (flexura sacralis), який відповідає увігнутості крижової кістки (os sacrum).

 

2. Нижній – відхідниково–прямокишковий згин (flexura anorectalis), або промежинний згин (flexura perinealis), що розміщений в ділянці переходу прямої кишки (rectum) у відхідниковий канал (canalis analis) вище місця проходження кишки через тазову діафрагму промежини.

 

Ці два згини розташовані у стріловій площині.

3. Бічний згин (flexura lateralis), який складається з:

- бічного верхньоправого згину (flexura superodextra lateralis), або бічного верхнього згину (flexura superior lateralis);

- бічного лівопроміжного згину (flexura intermediosinistra lateralis), або бічного проміжного згину (flexura intermedia lateralis);

- бічного нижньоправого згину (flexura inferodextra lateralis), або бічного нижнього згину (flexura inferior lateralis).

 

Найширша частина прямої кишки (rectum), що розміщена над відхідниковим каналом (canalis analis) називається ампулою прямої кишки (ampulla recti).

 

Стінка прямої кишки має такі оболонки:

- зовнішня оболонка є адвентиційною оболонкою (tunica adventitia);

- середня оболонка є м’язовою оболонкою (tunica muscularis), яка має:

- зовнішній поздовжній шар гладких м’язових волокон (stratum longitudinale externum fibrarum muscularium glabrarum);

- внутрішній циркулярний (коловий) шар (stratum circulare internum);

- внутрішня оболонка є слизовою оболонкою (tunica mucosa), яка завдяки підслизовій основі утворює поперечні складки прямої кишки (plicae transversae recti) в ампулі прямої кишки (ampulla recti), яких є три:

- верхня складка (plica superior);

- середня складка (plica media);

- нижня складка (plica inferior), вона має складки гвинтоподібного напрямку.

 

Пряма кишка (rectum) вкрита очеревиною особливо:

- верхня третина вкрита з усіх боків (інтраперитонеально);

- середня третина вкрита з трьох боків (мезоперитонеально);

- нижня третина вкрита з одного боку (екстраперитонеально).

 

Відхідниковий канал (canalis analis) є продовженням прямої кишки та кінцевим відділом травного тракту і закінчується відхідником (anus).

 

Під шкірою (cutis) відхідникового каналу (canalis analis) розташований зовнішній м’яз–замикач відхідника (m. sphincter ani externus), який утворений поперечно–посмугованими циркулярними м’язовими волокнами (myofibrae transversostriatae), цей м’яз належить до м’язів промежини (perineum) і є довільним м’язом, вольовим.

 

Глибше – міститься внутрішній м’яз–замикач відхідника (m. sphincter ani internus), який потовщений коловим шаром м’язової оболонки відхідникового каналу (stratum circulare tunicae muscularis canalis analis), побудований з гладких м’язових волокон і є мимовільним (невольовим) м’язом.

 

Слизова оболонка відхідникового каналу (tunica mucosa canalis analis) утворює 8–10 постійних поздовжніх складок – відхідникових стовпів (columnae anales), між якими знаходяться відхідникові пазухи (sinus anales).

Вони обмежовані знизу відхідниковими заслінками (valvulae anales).

 

У підслизовому прошарку (tela submucosa) в ділянці нижньої частини відхідникових стовпів (columnae anales) міститься добре розвинуте прямокишкове венозне сплетення (plexus venosus rectalis), і ця ділянка називається гемороїдальною зоною (zona haemorroidalis).

Анатомія великих травних залоз:

печінки та підшлункової залози

ПЕЧІНКА(hepar)

 

Печінка є найбільшою травною залозою, що бере участь в обміні речовин.

Топографія. Печінка займає:

- праве підребер’я (hypochondrium dextrum);

- частину надчеревної ділянки (regio epigastrica);

- частково ліве підребер’я (hypochondrium sinistrum).

 

Верхня межа печінки (hepar). Найвища точка печінки відповідає висоті стояння діафрагми (diaphragma): справа вона вища, ніж зліва, а саме проектується на рівні правого IV міжребрового простору (spatium intercostale) по середньоключичній лінії (linea medioclavicularis). Далі ця межа круто опускається праворуч до X міжребрового простору (spatium intercostale X) на середній пахвовій лінії (linea axillaris media), а ліворуч йде до лівого V міжребрового простору (spatium intercostale sinister V) на пригруднинній лінії (linea parasternalis).

 

Нижня межа печінки починається в Х міжребровому просторі (spatium intercostale X) по правій середній пахвовій лінії (linea axillaris media dextra) і прямує ліворуч вздовж краю правої ребрової дуги (arcus costalis dexter), перетинаючи справа IX ребровий хрящ (cartilago costalis IX). Далі ця межа йде в надчеревній ділянці (regio epigastrica) на 1,5 см нижче мечоподібного відростка (processus xiphoideus), перетинає зліва VII ребровий хрящ (cartilago costalis VII) і досягає V лівого міжребрового простору (spatium intercostale sinistrum V) на пригруднинній лінії (linea parasternalis), що відповідає точці перетину проекції верхньої та нижньої меж печінки (hepar).

Отже, тільки невелика ділянка поверхні печінки (facies hepatis) прилягає в надчеревній ділянці (regio epigastrica) безпосередньо до передньої стінки черевної порожнини (paries anterior cavitatis abdominis), де можна промацати нижній край печінки (margo inferior hepatis), якщо не напружені м’язи живота (musculi abdominis).

Печінка (hepar) має:

- діафрагмову поверхню (facies diaphragmatica), або передньо–верхню;

- нутрощеву поверхню (facies visceralis), або нижню.

 

До нутрощевої поверхні (facies visceralis) прилягають органи, які утворюють на печінці відповідні втиснення:

- ниркове втиснення (impressio renalis);

- надниркове втиснення (impressio suprarenalis);

- шлункове втиснення (impressio gastrica);

- дванадцятипалокишкове втиснення (impressio duodenalis);

- стравохідне втиснення (impressio oesophagealis);

- ободовокишкове втиснення (impressio colica).

На діафрагмовій поверхні (facies diaphragmatica) лівої частки печінки (lobus hepatis sinister) знаходиться серцеве втиснення (impressio cardiaca), що утворилося внаслідок прилягання серця (cor) до діафрагми (diaphragma), а через неї до печінки (hepar).

 

Печінка вкрита очеревиною (peritoneum) з усіх сторін (інтраперитонеально) за винятком:

- голого поля (area nuda), яке знаходиться у задній частині діафрагмової поверхні (pars posterior faciei diaphragmaticae);

- ямки жовчного міхура (fossa vesicae biliaris; fossa vesicae felleae), розміщеної на нутрощевій поверхні печінки (facies visceralis hepatis);

- воріт печінки (porta hepatis).

Серпоподібна зв’язка(lig. falciforme) – це дуплікатура очеревини (peritoneum), що переходить у стріловій площині (planum sagittale) з діафрагми (diaphragma) на печінку (hepar) і розділяє діафрагмову поверхню печінки (facies diaphragmatica hepatis) на:

- більшу праву частку печінки (lobus hepatis dexter);

- меншу ліву частку печінки(lobus hepatis sinister).

 

Дозаду листки серпоподібної зв’язки (lig. falciforme) розходяться і продовжуються у вінцеву зв’язку (lig. coronarium), яка розташована в лобовій площині (planum frontale), обмежовуючи голе поле, і продовжується вниз до нирки, утворюючи печінково–ниркову зв’язку (lig. hepatorenale).

 

Вінцева зв’язка(lig. coronarium) по краях (справа і зліва) потовщується, формуючи:

- праву трикутну зв’язку (lig. triangulare dextrum);

- ліву трикутну зв’язку (lig. triangulare sinistrum).

 

На нутрощевій поверхні печінки є такі утвори:

- права стрілова борозна (sulcus sagittalis dexter);

- ліва стрілова борозна (sulcus sagittalis sinister), які з’єднуються посередині поперечною борозною (sulcus transversus), що називається воротами печінки (porta hepatis).

Ліва стрілова борозна (sulcus sagittalis sinister) спереду представлена щілиною круглої зв’язки (fissura ligamenti teretis), де проходить пупкова вена (vena umbilicalis) у плода (fetus).

 

У дорослого пупкова вена (vena umbilicalis) заростає і утворює круглу зв’язку печінки (lig. teres hepatis).

 

Задня частина лівої стрілової борозни (pars posterior sulci sagittalis sinistri) утворена щілиною венозної зв’язки (fissura ligamenti venosi), де міститься заросла венозна протока (Аранція) – венозна зв’язка (lig. venosum).

 

Права стрілова борозна (sulcus sagittalis dexter):

- спереду утворена ямкою жовчного міхура (fossa vesicae felleae (biliaris), де розташований жовчний міхур (vesica biliaris);

 

- ззаду утворена борозною порожнистої вени (sulcus venae cavae), де проходить нижня порожниста вена (v. cava inferior).

 

 

У ворота печінки (porta hepatis) входять:

- ворітна печінкова вена (vena portae hepatis);

- власна печінкова артерія (a. hepatica propria) і нерви (nervi).

Із воріт печінки (porta hepatis) виходять:

- загальна печінкова протока(ductus hepaticus communis);

- лімфатичні судини (vasa lymphatica).

 

 

Стрілові та поперечна борозни (sulci sagittales et transversalis) відмежовують у правій частці печінки (lobus hepatis dexter):

- квадратну частку (lobus quadratus), яка розташована попереду (вентрально);

- хвостату частку (lobus caudatus), яка розташована позаду (дорсально).

Отже, у печінки виділяють традиційні праву, ліву, хвостату і квадратну частки. Вони виділені за зовнішніми ознаками, а не за функціональною сутністю, і описувались по-різному в різних країнах.

 

За новою анатомічною номенклатурою поділ печінки ґрунтується на розгалуженні ворітної печінкової вени (vena portae hepatis), печінкових артерій (aa. hepaticae) і печінкових проток (ductus hepatici).

 

Ці частки печінки розвиваються окремо і хірургічно їх можна розділити.

 

Печінка (hepar) вкрита волокнистою (фіброзною) оболонкою(capsula fibrosa) – Гліссоновою капсулою.

 

Прошарки сполучної тканини розділяють паренхіму печінки (parenchima hepatis) на класичні часточки (lobuli).

Всередині прошарків між часточками печінки (lobuli hepatis) проходять:

- гілки ворітної печінкової вени (rami venae portae hepatis) – міжчасточкові вени (aa.interlobulares);

- гілки печінкової артерії (rami arteriae hepaticae) – міжчасточкові артерії (aa. interlobulares);

- гілки жовчної протоки (rami ductus biliferі) – міждолькові протоки (ductuli interlobulares), які формують печінкову тріаду, до якої долучаються сплетення лімфатичних судин, що формуються з лімфатичних капілярів інтерлобулярної сполучної тканини. Від печінки відтікає близько половини усієї лімфи тіла.

На відміну від усіх інших органів, печінка (hepar) отримує:

- артеріальну кров із власної печінкової артерії (a. hepatica propria);

- венозну кров з ворітної печінкової вени (vena portae hepatis).

 

У печінковій часточці (lobulus hepatis) кров проходить через синусоїдні судини (vasa sinusoidea) до центру часточки і є мішаною.

Увійшовши у ворота печінки (porta hepatis), ворітна печінкова вена (vena portae hepatis) та власна печінкова артерія (a. hepatica propria) розгалужуються на часткові, сегментарні, міжчасточкові та навколочасточкові вени й артерії (arteriae et venae lobales, segmentales, interlobulares, perilobulares), які йдуть разом з жовчовивідними міжчасточковими проточками (ductus biliferi interlobulares). Останні приймають на себе жовчні проточки (ductuli biliferi), що розташовуються між рядами гепатоцитів.

 

Від навколоміжчасточкових артерій і вен всередину часточок відходять вхідні артеріоли і венули, які на периферії часточок зливаються, утворюючи синусоїдні капіляри діаметром до 30 мкм, що проходять між печінковими пластинками, по яких тече мішана кров до центральних вен (vv.centrales).

 

Вийшовши із часточки, центральні вени впадають у збірні або підчасточкові вени, від яких починається система печінкових вен.

 

Останні збираються в 3–4 печінкові вени (vv. hepaticae) і впадають у нижню порожнисту вену (vena cava inferior) біля місця її прилягання до печінки.

 

Сукупність синусоїдних капілярів між двома системами вен: ворітної печінкової вени (vena portae hepatis) і печінкових вен (venae hepaticae) – що є притоками нижньої порожнистої вени (vena cava inferior), називається дивовижною (чудовою) венозною сіткою печінки (rete mirabile venosum hepatis).

 

Вона так називається тому, що кров, яка притікає в нижню порожнисту вену (vena cava inferior) по печінковиx венаx (vv. hepatis), проходить на свому шляху через дві капілярні сітки (retia capillaria) – капілярні судини (vasa capillaria):

- одна з нихрозташована в стінці травної трубки, де беруть початок притоки ворітної печінкової вени (vena portae hepatis);

- другарозміщена в паренхімi печінки (parenchyma hepatis), яка представлена синусоїдними капілярами часточок печінки (vasa capillaria lobulorum hepatis).

 

 

Жовчний міхур (vesica biliaris; vesica fellea)

Жовчний міхур є резервуаром для зберігання жовчі і має:

- дно жовчного міхура (fundus vesicae biliaris; fundus vesicae felleae);

- тіло жовчного міхура (corpus vesicae biliaris; corpus vesicae felleae);

- лійку жовчного міхура (infundibulum vesicae biliaris; infundibulum vesicae felleae);

- шийку жовчного міхура (collum vesicae biliaris; collum vesicae felleae), яка переходить в міхурову протоку (ductus cysticus), що має спіральну складку (plica spiralis).

Жовчний міхур (vesica biliaris; vesica fellea) розміщений в ямці жовчного міхура і вкритий очеревиною переважно з трьох боків (мезоперитонеально).

 

Дно жовчного міхура (fundus vesicae biliaris) трохи виступає з–під нижнього (переднього) краю печінки (margo inferior hepatis) біля місця з’єднання між собою VIII і IX ребрових хрящів (cartilagines costales VIII et IX), у цьому місці його інколи можна промацати.

 

 





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...