Главная Обратная связь

Дисциплины:






Становище в західних областях.



Завдання.

Відповісти на запитання письмово.

· Чим пояснювали свою боротьбу з радянською владою представники ОУН-УПА?

· Які були методи радянської влади для боротьби з повстанцями?

У серпні 1943 р. був скликаний III Надзвичайний великий збір ОУН-Б. Він не тільки проголосив курс на боротьбу проти «московсько-більшовицького та німецького ярма, за по­будову Української самостійної соборної держави», а й виробив соціально-економічну та політичну платформи організації.

На початку 1944 р. Митрополит А. Шептицький зауважив: «Прибуття більшовиків не лише можливе, а й забезпечене». 29 лю­того 1944 р. командувач 1-м Українським фронтом Микола Ватутін з невеликою охороною на схід від Рівного натрапив на засідку од­нієї з сотень УПА і був смертельно поранений.

Робота з документом

Із листівки УПА

«Ми боремося за Українську державу, а не за чужий імперіа­лізм. Ми мусимо берегти наші сили, бо ми впевнені, що війна у сво­їй кінцевій фазі надасть нам державу».

Лише на Рівненщині у січні-лютому 1944 році було зареєстрованої 54 напади на загони Червоної армії, у яких загину­ло 600 червоноармійців. 24 квітня 1944 р. в околицях села Гурби на Рівненщині дійшло до великої битви, у якій з радянського боку взяло участь близько 30 тис, з боку УПА — до 5 тис. чол. Повстанці втратили вбитими близько 2 тис. осіб, ще 1,5 тис. потрапили в по­лон.

Бої навесні та влітку 1944 р. знесилили УПА. Протягом 1944 р. УПА спільно з німецькими саперами споруджувала схрони. У на­ступні 1945-1946 рр. було винайдено близько 29 тис. таких сховищ. У вересні 1944 р. з німецьких концтаборів звільнено 150 відомих націоналістів (Я. Стецька, С. Бандеру). Німецьке командування у жовтні надало 320 інструкторів для підготовки загонів УПА і роз­почало постачання зброї і спорядження.

У довідці НКВС УРСР від 22 жовтня 1945 р., підписаній за­ступником наркома Т. Строкачем, подаються такі дані: упродовж 21 місяця, починаючи з лютого 1944 р., проведено 26 685 бойових операцій проти ОУН УПА. Повстанці здійснили 6 128 операцій. За цей час вбито 98 846 повстанців і підпільників, захоплено 104 990, з'явилися з повинною 48 880 осіб. Із радянського боку загинуло 9 621 осіб, поранено 1 343, пропали безвісти — 2 456 осіб.

Завдання

Зробіть висновки з наведених фактів.

Методи боротьби радянської влади з повстанцями

· Бойові операції;

· облави та арешти підозрюваних у співпраці;

· депортація до східних районів СРСР підозрілих у зв'язках з по­встанцями, членів їх сімей та близьких. Загалом було депорто­вано понад 200 тис. осіб;

· проведення масових мобілізацій до лав Радянської армії;



· агітація, пропаганда, ідеологічний тиск на мирне населення;

· провокації з боку переодягнених у повстанців загонів НКВС, які влаштовували терор щодо місцевого населення;

· створення загонів самооборони;

· здійснення політики радянізації.

Деякі історики називають події, що розгорнулися в Західній Україні громадянською війною, інші — «війною патріо­тів і колонізаторів». Чию думку підтримуєте ви? Вибір обґрунтуйте.

Освіта, наука, преса в роки війни. Література і мистецтво.

Завдання.

Відповісти на запитання письмово.

· Які були негативні наслідки окупації для розвитку культури?

· Якими були цілі освіти в умовах окупації?

· Дати визначення колабораціонізму та нонконформізму.

· Чим характеризувалася робота радянських культурних діячів в евакуації на фронті?

Воєнні дії й окупація України негативно вплинули на розвиток української культури: німецько-фашистські загарбники знищили 32,9 тис. шкіл, технікумів, вищих навчальних закладів і науково-дослідницьких інститутів, 19,2 тис. бібліотек, багато театрів, музеїв, культурних пам’яток. З початком війни у східні райони СРСР було евакуйовано понад 70 українських ВНЗ, в тому числі Київський, Харківський, Одеський університети. В умовах війни й евакуації продовжували розвиватися українські наука, література та мистецтво.

За підсумками навчального 1941-1942 рр. у Запо­ріжжі працювало 33 народні семирічні школи, у яких навчалося 11 тис. учнів і працювало 433 учителі (порівняно з радянськими ча­сами кількість шкіл зменшилася лише на 3, а кількість учнів — на 3,5 тис.). У Дніпропетровській області за ініціативою бургомістрату до кінця року відкрили 138 шкіл, де навчались 30,7 тис. учнів і працювали 1 070 учителів, дев'ять професійно-технічних шкіл, до яких були зараховані 21 654 особи.

Узимку 1942-1943 рр., зазнавши військових поразок на Східно­му фронті, військове командування наказало закрити всі школи на невизначений термін у зв'язку з нестачею палива для обігріву при­міщень. Навчання було поновлене лише на початку весни 1943 р., а деякі школи запрацювали лише у квітні.

На територію Німеччини з України було вивезено близько ти­сячі вчених.

У 1942 р. у Львові почали функціонувати п'ять вишів, але мова викладання була німецька, лише в кінці кожної лекції упродовж 10 хв робили резюме українською, причому студенти спілкувалися між собою також німецькою. На Волині протягом 1941-1943 рр. іс­нував Інститут народної освіти у Кам'янці-Подільському, в інших округах — Житомирський інститут народної освіти (ІНО), Вінниць­кий медичний інститут, у Києві — Українська Академія наук (не­довго), у Харкові — Український художній інститут, у Дніпропе­тровську — університет тощо.

У роки окупації в Україні виходили 150 газет і журналів, пра­цювало 15 радіостанцій — певна річ, під суворим наглядом фа­шистської цензури.

В Україні працювали театри. На початку 1943 р. київські й хар­ківські артисти організували в Києві Театр музики і драми, Київ­ський оперний театр. Харківський драмтеатр гастролював у Полта­ві, в Одесі працювали чотири театри, у Києві здобула популярність студія «Ґроно» П. Коваленка. До березня 1943 р. театр ім. І. Фран­ка в Станіславі дав 43 вистави різних жанрів. У Ворошиловграді із серпня 1942 р. діяли Український музично-драматичний театр ім. Т. Шевченка, цирк, театр «Кабаре».

Українська хорова капела мала у своєму складі 30 артистів. Із вересня 1942 р. відчинив свої двері Історичний музей.

У Харкові функціонували: Український національний опер­ний театр, театр ляльок, Український національний драматичний театр, Український національний хор, Українське концертно- естрадне бюро, духовий оркестр, Український оркестр народних інструментів, хор національної консерваторії, джаз-оркестр, пра­цювали п'ять музичних шкіл, Харківський об'єднаний архів. У січні 1942 р. в оперному театрі у Харкові вперше після 1918 р. виконували гімн «Ще не вмерла Україна».

Упродовж 1941-1944 рр. у Львові відбулося п'ять виставок об­разотворчого мистецтва. Тут також діяло Українське видавництво, виходив місячник «Наші дні».

Це був не колабораціонізм, а політика нонконформізму, «тро­янський кінь», подарований Україною імперії Гітлера. Адже твор­чі колективи не пропагували фашистських ідей, а всіляко нама­галися підтримати людей у важкі часи окупації, хоча б тимчасово створити для них атмосферу людяності.

Колабораціоні́зм(від фр. collaboration — «співробітництво») — співпраця населення або громадян держави з ворогом в інтересах ворога-загарбника на шкоду самій державі чи її союзників. У роки Другої світової війни колабораціонізм був явищем розповсюдженим — і мав місце практично в кожній окупованій країні.

Нонконформі́зм (англ. non-conformism — «незгода») — незгода, неприйняття норм, цінностей, цілей, домінуючих у конкретній групі в конкретному суспільстві.

З вересня 1942 р. за наказом окупаційної влади розпочалося організоване пограбування українських національних культурних цінностей.

Робота радянських культурних діячів в евакуації та на фронті:

• Вчені АН УРСР розробили військові прилади для авіації, радіолокації і пеленгації; випробували якості артилерійських систем; розробили метод дугового зварювання під флюсом при зборці корпусів танків (Є. Патон); винайшли сироватку для лікування ран (О. Богомолець); створили препарат для згортання крові (О. Палладін).

• Українські письменники (П. Тичина, М. Рильський, М. Бажан, В. Сосюра, М. Стельмах) створювали патріотичні твори, працювали на фронті військовими журналістами.

• Художники (О. Довгаль, В. Касіян) малювали агітаційні плакати, що піднімали бойовий дух солдатів.

• Театральні діячі (З. Гайдай, І. Паторжинський, П. Вірський) виступали на фронті у складі театральних бригад.

• Кінорежисери (О. Довженко, М. Донськой, Л. Луков) знімали художні та документальні фільми про Велику Вітчизняну війну.

Представники української культури зробили вагомий внесок у перемогу над нацизмом і відродження культури України.





sdamzavas.net - 2017 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...