Главная Обратная связь

Дисциплины:






Тема 2. Наднаціональна система ЄС: структура та принципи функціонування



2.1. Основоположні домовленості ЄС.

2.2. Основні та додаткові органи ЄС.

2.3. Принципи побудови системи права ЄС.

 

2.1. Основоположні домовленості ЄС

 

Договори основоположні – чотири основні договори, на яких базується європейська інтеграція. До них належать:

Договір про заснування Європейської спільноти з вугілля та сталі (Договір Паризький);

Договір про заснування Європейської спільноти (Римський договір);

Договір про заснування Європейської спільноти з атомної енергії;

Договір про Європейський Союз (Маастрихтський договір).

Основоположні договори зазнали численних змін і доповнень, які вносились за допомогою доповнюючих договорів (Амстердамський договір, Єдиний Європейський Акт, Ніццький договір та ін.). Зміни договорів здійснюються шляхом скликання міжурядових конференцій. Об’єднати всі договори в єдиний текст основного закону ЄС має на меті ухвалення Європейської Конституції.

 

Договір Паризький або Договір про створення Європейської спільноти вугілля і сталі (ЄСВС) – один з основоположних договорів європейської інтеграції. Був підписаний 18 квітня 1951 р. у Парижі. Зафіксував створення шістьма західноєвропейськими країнами (Бельгією, Францією, Німеччиною, Італією, Люксембургом і Нідерландами) Європейської спільноти з вугілля та стали (див. Європейська спільнота з вугілля та сталі). Договір набув чинності 23 липня 1952 р. і припинив свою дію рівно через 50 років 23 липня 2002 р.

Головними завданнями Договору було усунення різних торговельних бар'єрів та створення спільного ринку, в якому вугілля і сталева продукція країн-членів могла рухатися вільно для задоволення потреб всіх їх споживачів. Договір передбачав також вільний рух капіталу та робочої сили у вугільній і сталевій галузях. Для цього договором були закріплені певні правила на інвестиції і грошову допомогу, на виробництво та політику ціноутворення, на укладання угод і концентрацію бізнес-структур, а також на транспортування продукції. Ці правила мали здійснювати установи Європейської спільноти, які розвивали б повноваження, які до цього належали окремим державам в цих галузях. Паризький Договір заснував Європейську Асамблею та Європейський Суд.

Наміром засновників ЄСВС було проведення експерименту у вугільній та сталевій галузі, який міг би поступово поширитися на інші економічні сфери, досягаючи апогею в «Європейській Федерації». Для цього, тривалість Паризького договору була обмежена п'ятдесятьма роками. 23 липня 2002 р., коли закінчився термін його дії, специфічні правила у вугільній та сталевій промисловості були об'єднані в законі Спільноти та у специфічних програмах і міжнародних зобов'язаннях, прийнятих Європейською Спільнотою [Рішення 2002/234, 2002/595, 2002/596, 2003/76 і 2003/77]. Вугільна та сталева галузь, що до 2002 р. регулювалася Паризьким договором, перейшла до юрисдикції енергетичної та промислової політики ЄС.



Примітно, що текст Паризького договору був надрукований у французькій друкарні на голландському папері німецьким чорнилом. Плетіння було виконано в Бельгії та Люксембурзі, а шовкові закладки - в Італії.

 

Договір про заснування Європейської Спільноти (ДЄСп) або Римський договір – є одним з основоположних договорів європейської інтеграції. Був підписаний 25 березня 1957 р. у Римі шістьма країнами: Бельгією, Італією, Люксембургом, Нідерландами, ФРГ та Францією. Римський договір набув чинності 1 січня 1958 року.

Після перейменування Європейської економічної спільноти на Європейську спільноту, згідно з Договором про Європейський Союз, відповідний Римський договір почали називати «Договором про заснування Європейської спільноти» (ДЄСп).

Згідно договору, Європейська спільнота має за мету шляхом створення спільного ринку, економічного та валютного союзу, а також шляхом реалізації спільної політики сприяти на всій його території гармонійному і збалансованому розвитку економічної діяльності, високому рівню зайнятості та соціальному захисту, рівності між чоловіками й жінками, стійкому і безінфляційному зростанню, досягненню високого рівня конкурентоспроможності та зближення економічних показників, захисту й поліпшенню стану навколишнього середовища, підвищенню життєвого рівня та якості життя, економічній і соціальній згуртованості та солідарності країн-членів.

Вступ у силу даного договору офіційно розпочав реалізацію таких спільних заходів: скасування митних зборів і кількісних обмежень на імпорт та експорт товарів у торгівлі між країнами-членами; проведення спільної торговельної та транспортної політики, спільної політики у сфері сільського господарства та рибальства; створення внутрішнього ринку, що характеризується скасуванням перешкод вільному руху товарів, осіб, послуг та капіталу; забезпечення конкуренції на внутрішньому ринку; зближення законодавства країн-членів; сприяння координації у здійсненні політики зайнятості та політики в соціальній сфері; посилення економічної та соціальної згуртованості; проведення політики у сфері навколишнього середовища; посилення конкурентоспроможності промисловості Європейської спільноти; сприяння дослідженням і технологічному розвитку; заохочення створення та розвитку транс'європейських мереж; розвиток освіти, професійного навчання та культури, досягнення високого рівня охорони здоров'я; реалізація політики співробітництва з третіми країнами і територіями з метою розширення торгівлі та сприяння спільному економічному і соціальному розвитку; захист прав споживачів; заходи у сферах енергетики, соціального захисту й туризму.

Договором передбачено, що завдання Європейської Спільноти виконуються такими установами: Європейський Парламент, Європейська Рада, Європейська Комісія, Суд ЄС, Палата Аудиторів. Також засновується Європейська система Центральних Банків (ЄСЦБ), Європейський Центральний Банк (ЄЦБ) та Європейський інвестиційний банк.

 

Договір про створення Європейської спільноти атомної енергії (Євратом) – один з Римських договорів, підписаних 25 березня 1957 р. у Римі шістьма країнами: Бельгією, Італією, Люксембургом, Нідерландами, ФРГ та Францією. Набув чинності в 1958 р. Згідно договору було створено Європейську спільноту атомної енергії (далі - Спільнота).

Необхідність підписання даного договору була обумовлена тим, що атомна енергія являє собою істотне джерело енергії, яке здатне забезпечити розвиток і відновлення виробництва, стимулювати технічний прогрес і, відповідно, сприяти зростанню добробуту своїх народів. Таким чином, було поставлене завдання Спільноти - шляхом створення необхідних умов для створення та швидкого зростання атомної промисловості сприяти підйому життєвого рівня в країнах-членах і розвитку взаємного обміну з іншими країнами.

З метою виконання цього завдання передбачалася реалізація таких заходів: розвиток досліджень і поширення технічних знань; розробка єдиних норм безпеки для захисту здоров'я трудящих і всього населення та спостереження за їх виконанням; спрощення інвестиційного режиму й забезпечення створення установ для фундаментальних досліджень, необхідних для розвитку атомної енергетики в Спільноті; спостереження за регулярним і справедливим постачанням споживачів у Спільноті ядерним паливом і рудою; гарантування неможливості використання ядерних матеріалів на інші цілі, крім тих, для яких вони призначені; використання права власності на володіння спеціальними матеріалами, що розщеплюються; забезпечення широкого збуту й доступу до кращих технічних засобів шляхом створення загального ринку спеціального устаткування й матеріально-технічного забезпечення, вільного руху капіталів для інвестицій в атомні галузі, а також шляхом вільного вибору місця роботи фахівцями всередині Спільноти; встановлення з іншими країнами й міжнародними організаціями різноманітних зв'язків, що сприяють прогресу в мирному використанні атомної енергії.

Згодом акцент був перенесений на національні програми окремих країн і фінансування Євратому істотно скоротилося.

 

Договір про Європейський Союз (ДЄС) або Маастрихтський договір – один з основоположних договорів європейської інтеграції. Був підписаний у Маастрихті (Нідерланди) 7 лютого 1992 р. дванадцятьма країнами: Бельгією, Данією, ФРН, Грецією, Іспанією, Францією, Ірландією, Італією, Люксембургом, Нідерландами, Португалією, Великою Британією після остаточного обговорення 9 грудня 1991 р. Набув чинності 1 листопада 1993 р.

Маастрихтський договір оформив створення Європейського Союзу, заснувавши його на базі Європейських спільнот, доповнених сферами політики й новими формами співробітництва. Відповідно до договору був сконструйований механізм співробітництва країн-членів у зовнішньополітичній галузі. Новими формами співробітництва стала насамперед взаємодія поліцій і судів у кримінально-правовій сфері.

Договір закріпив назву «Європейський Союз - ЄС» (European Union - EU) замість назви «Європейське економічна спільнота - ЄЕС» (European Economic Community - EEC). Була сформована структура ЄС - так звані «Три опори ЄС» або «Античний храм». Першу опору ЄС утворює Європейська економічна спільнота, другу - спільна зовнішня та безпекова політика й третю – політика з правосуддя та внутрішніх справ.

Згідно статті 2 Маастрихтського договору, Європейський Союз має на меті:

· сприяти соціально-економічному прогресу, високому рівню зайнятості, досягненню збалансованого і рівномірного розвитку шляхом створення простору без внутрішніх кордонів через посилення економічних та соціальних зв’язків, створення економічного та валютного союзу, що передбачає введення єдиної валюти відповідно до положень даного Договору;

· утверджувати свою ідентичність на міжнародній арені, зокрема шляхом здійснення спільної зовнішньої політики та політики безпеки, не виключаючи можливості оформлення в майбутньому спільної оборонної політики, яка може сприяти створенню спільної оборони згідно з умовами статті 17;

· посилити захист прав та інтересів народів, що входять до країн-членів, шляхом запровадження громадянства Союзу;

· повною мірою розвивати й утверджувати роль Союзу у сфері свободи, безпеки та справедливості, в якому забезпечується свобода пересування людей поряд з відповідними заходами по контролю за зовнішнім кордоном, наданням притулку, імміграцією, а також по запобіганню та боротьбі зі злочинністю;

· повною мірою забезпечити дотримання «acquis communautaire» і спиратись на нього для визначення, в якій мірі політика та форми співробітництва, запроваджені даним Договором, потребують перегляду з метою забезпечення ефективності механізмів та інститутів Спільноти.

Договір поклав початок створенню нових міжурядових структур: Спільної зовнішньої та безпекової політики - СЗБП (Common Foreign and Security Policy - CFSP), а також Політика з правосуддя та внутрішніх справ (Justice and Home Affairs - JHA). Крім того, договір передбачив створення Європейського омбудсмена, Комітету регіонів, запровадження процедури спільного ухвалення рішень, а також розширив сферу застосування процедури голосування кваліфікованою більшістю.

З набранням договором чинності усередині Союзу були остаточно усунуті останні обмеження на вільне пересування фінансових ресурсів. При цьому зводилися економічні бар'єри на кордонах країн ЄС із іншими державами. Крім того, спеціальні програми уніфікації зближували основні показники соціально-економічного розвитку всіх країн-членів ЄС (бюджети, торговельні дефіцити, рівень інфляції, державні борги і т.д.). Із створенням Європейського Союзу, сформовані раніше Європейські спільноти не припинили свого існування.

 

Доповнюючи Договори (Договір злиття або Брюссельський договір; Договір Амстердамський; Договір Ніццький; Договір Лісабонський або Договір реформування та ін.) розглянуто у Довіднику з Європейського Союзу (Донецьк: ДонНУЕТ, 2010 р.).

 

2.2. Основні та додаткові органи ЄС

 

Інститути ЄСнайбільш важливі органи, що наділені власними повноваженнями, які зазначаються в засновницьких документах ЄС терміном «інститути» або «інституції», інші іменуються «органами».

Важливою умовою цілісності ЄС виступає наявність єдиної системи управління, що складається з двох підсистем – інститути ЄС та органи ЄС.

Обов'язком інститутів ЄС є забезпечення й розвиток управління, що носить відкритий, ефективний характер і здійснюється на засадах лояльного співробітництва у відносинах між інститутами.

Система інститутів ЄС згідно Договору про створення Європейської економічної спільноти (1957 р.) (ст. 7 ч. 5 «Інститути Спільноти») включає п’ять інститутів: Європейський Парламент; Рада Європейського Союзу; Європейська Комісія; Суд Європейського Союзу; Суд аудиторів. В Договорі закріплено основи правового положення інститутів ЄС (ст. 189-280).

Згідно ст. 3 Договору про Європейський Союз (1992 р.) в Союзі функціонує «єдиний інституційний механізм», а перелічені інститути «здійснюють свої повноваження на умовах і в цілях, що передбачаються договорами, що засновують Європейські спільноти, та положеннями цього Договору» (ст. 5).

До політичних інститутів («інституційного трикутника») відносять ті, що розробляють і здійснюють політику ЄС: Раду Європейського Союзу; Європейську Комісію; Європейський Парламент.

Європейський Суд та Суд аудиторів при прийнятті рішень повинні керуватися нормами права і відносяться до неполітичних інститутів.

Кожен інститут діє відповідно до своїх повноважень, закріплених за ним Договором про створення Європейської економічної спільноти (1957 р.), Договором про Європейський Союз (1992 р.) з урахуванням змін щодо Амстердамського (1997 р.), Ніццького (2001 р.) та Лісабонського договорів (2007 р.).

Положення Лісабонського договору передбачають ряд суттєвих змін, спрямованих на реформування системи управління ЄС з ціллю посилення інститутів ЄС. Разом із набуттям ЄС міжнародної правосуб’єктності, основні зміни відбулися в інституційній сфері, в тому числі у механізмах ухвалення рішень інститутами ЄС.

 

Статті Європейський Парламент; Рада Європейського Союзу; Європейська Комісія; Суд Європейського Союзу; Суд аудиторів розглянуто у Довіднику з Європейського Союзу (Донецьк: ДонНУЕТ, 2010 р.).

 

Органи ЄС самостійні елементи організаційного механізму ЄС, який складається із «інститутів ЄС» та «органів ЄС».

Наряду з органами, які передбачені в засновницьких договорах, Європейський Парламент, Рада Європейського Союзу і Європейська Комісія своїми правовими актами засновують нові органи ЄС, кількість яких постійно збільшується (принцип відкритої системи).

До органів ЄС відносяться:

· Європейська Рада як орган політичної координації і планування ЄС;

· консультативні органи: Економічний і соціальний комітет, Комітет регіонів, Економічний та фінансовий комітет; Комітет із зайнятості; Консультативний комітет тощо;

· правоохоронні органи:Євроюст, Європол, Європейська служба боротьби проти шахрайства;

· контрольні органи: Європейський омбудсмен;

· банки ЄС: Європейський інвестиційний банк; Європейський Центральний Банк;

· органи спеціальної компетенції, що мають правосуб’єктність як юридичні особи, це як правило агентства: Європейське агентство з оцінювання лікарських препа­ратів, Європейське агентство з питань авіаційної безпеки тощо (див. Агентства Європейського Союзу);

· органи, що виступають підрозділами інших інститутів або органів (внутрішні органи), наприклад, Генеральний секретаріат як допоміжний орган (апарат) Європейського Парламенту, Ради Європейського Союзу та Європейської Комісії;Координаційний Комітет зі співробітництва між органами поліції та юстиції.

В засновницьких документах ЄС зафіксовано метод скоординованої субординації (або гармонізації), що забезпечує механізм взаємодії інститутів і органів ЄС. Створено гнучку і рухливу систему елементів розподілення і взаємодії влади, що не ставить перед собою ціль їх розділити і жорстко закріпити в певному взаємозв’язку, але дає можливість ефективно забезпечити їх взаємодію між собою.

Положення Лісабонського договору передбачають ряд суттєвих змін в інституційній сфері. В зв’язку з набуттям ЄС міжнародної правосуб’єктності, утворено новий орган – Європейська служба зовнішньої діяльності (дипломатичного відомства ЄС, яке практично буде відігравати роль «міністерства закордонних справ»).

 

Окремий розгляд органів ЄС представлено у Довіднику з Європейського Союзу (Донецьк: ДонНУЕТ, 2010 р.).

 

Агентства Європейського Союзу (додаткові органи) – не є інституціями ЄС та відносяться до децентралізованих структур Європейського Союзу, які мають власний юридичний статус. Ці органи, створюються відповідно до окремих актів вторинного законодав­ства з метою сприяння регулюванню діяльності окремих секторів на рівні Європейської Спільноти. Більшість агентств були створені для підтримки країн-членів Європейського Союзу й їх громадян. Вони - відповідь на бажання географічного делегування повноважень та потреб вирішення новітніх завдань, які мають юридичну, технічну та/або наукову природу. Конкретні умови та принципи участі будь-якої країни в агенціях мають встановлюватися двосторонніми угодами з кожною із них. Не всі ці органи мають слово «агентство» у своїй офіційній назві: вони називаються центрами, фондами, інститутами, офісами чи установами.

Перші агентства ви­никли в 70-х роках ХХ ст., але більшість із них почали роботу в середині 90-х.

Агентства ЄС згруповані в 5 різних категорій:

1) агентства Спільноти:

· Агентство зі співробітництва енергетичних регуляторів, Agency for the Cooperation of Energy Regulators (ACER) – знаходиться на стадії планування. Очікується, що з 3 березня 2011 р. ACER буде повністю функціонувати у своєму постійному офісі в м. Любляна, Словенія;

· Агентство Спільноти з питань контролю рибальства, Community Fisheries Control Agency (CFCA), (м. Віго, Іспанія);

· Офіс Спільноти з питань рослинного розмаїття, Community Plant Variety Office (CPVO), (м. Анже, Франція);

· Європейське агентство з питань безпеки та охорони здоров’я на робочих місцях, European Agency for Safety and Health at Work (EU-OSHA), (м. Більбао, Іспанія);

· Агентство ЄС з менеджменту оперативного співробітництва на зовнішніх кордонах, European Agency for the Management of Operational Cooperation at the External Borders (FRONTEX), (м. Варшава, Польща);

· Європейське агентство з питань авіаційної безпеки, European Aviation Safety Agency (EASA), (м. Кельн, Німеччина);

· Європейський центр з питань профілактики та контролю хвороб, European Centre for Disease Prevention and Control (ECDC), (м. Стокгольм, Швеція);

· Європейське хімічне агентство, European Chemicals Agency (ECHA), (м. Гельсінкі, Фінляндія);

· Європейське агентство з охорони навколишнього середовища, European Environment Agency (EEA), (м. Копенгаген, Данія);

· Європейський орган з питань безпеки продуктів харчування, European Food Safety Authority (EFSA), (тимчасово м. Брюссель, Бельгія);

· Європейський інститут з питань гендерної рівності, European Institute for Gender Equality (м. Вільнюс, Літва);

· Європейська фундація з питань поліпшення умов життя та праці, European Foundation for the Improvement of Living and Working Conditions (EUROFOUND), (м. Дублін, Ірландія);

· Європейський наглядовий орган Глобальної навігаційної супутникової системи, European GNSS Supervisory Authority (GSA), (м. Брюссель, Бельгія);

· Європейське агентство з питань морської безпеки, European Maritime Safety Agency (EMSA), (м. Лісабон, Португалія);

· Європейське агентство з оцінювання лікарських препа­ратів – European Medicines Agency (EMEA), (м. Лондон, Великобританія);

· Європейський моніторинговий центр з питань наркотиків та наркозалежності, European Monitoring Centre for Drugs and Drug Addiction (EMCDDA), (м. Лі­сабон, Португалія);

· Європейське агентство з питань мережевої та інформаційної безпеки, European Network and Information Security Agency (ENISA), (м. Іракліон, о. Кріт, Греція);

· Європейське агентство залізниць, European Railway Agency (ERA), (м. Лілль та м. Валанс’єн, Франція);

· Європейський центр розвитку професійної освіти, European Centre for the Development of Vocational Training (Cedefop), (м. Салоніки, Греція);

· Європейська освітня фундація, European Training Foundation (ЕТF), (м. Турин, Італія);

· Центр перекладів для органів ЄС – Translation Centre for the Bodies of the European Union (CdT), (Люксембург);

· Бюро з гармонізації внутрішнього ринку – Office for Harmonisation in the Internal Market (ОНІМ), (м. Аліканте, Іспанія);

· Агентство ЄС із захисту основних прав,European Union Agency for Fundamental Rights (FRA), (м. Відень, Австрія).

2) агентства загальної безпеки та оборонної політики:

· Європейське оборонне агентство, European Defence Agency (EDA), (м. Брюссель, Бельгія);

· Інститут з питань дослідження безпеки Європейського Союзу, European Union Institute for Security Studies (ISS), (м. Париж, Франція);

· Супутниковий центр ЄС,European Union Satellite Centre (EUSC),(м. Торрехон-де-Ардос, Іспанія).

3) агенства з правового співробітництва щодо кримінальних справ:

· Європейське бюро судової співпраці (Євроюст), The European Union’s Judicial Cooperation Unit (EUROJUST), (м. Гаага, Нідерланди);

· Європейський поліцейський коледж, European Police College (CEPOL), (м. Бремшил, Великобританія);

· Європейський поліцейський офіс, European Police Office (EUROPOL), (м. Гаага, Нідерланди).

4) виконавчі агенства:

· Виконавче агентство з освіти, аудіовізуальної продукції та культури, Education, Audiovisual and Culture Executive Agency (EACEA);

· Виконавче агентство Європейської дослідницької ради, European Research Council Executive Agency (ERC);

· Виконавче агентство з конкурентоспроможності та інновацій, Executive Agency for Competitiveness and Innovation (EACI);

· Дослідницьке виконавче агентство, Research Executive Agency (REA);

· Виконавче агентство з охорони здоров’я та споживачів,
Executive Agency for Health and Consumers (EAHC);

5) агенства та органи Європейської спільноти з атомної енергії (Євратом):

· Агенство з постачання для Євратом, EURATOM Supply Agency;





sdamzavas.net - 2017 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...