Главная Обратная связь

Дисциплины:






Палата (збори) депутатів




Виборці

Виборці


Загальне виборче право

До 1926 р. депутати обиралися на основі загальних і пропор­ційних виборів, із 1926 р. — за новим виборчим законом. Тепер депутати обиралися за мажоритарною системою. Враховувався ценз осілості. Не мали виборчих прав:

• жінки;

• деякі національні меншини (цигани);

• особи без постійних занять;

• службовці.

Режим особистої влади Кароля II весь час посилюється. Цей режим він законодавчо закріпив у-конституції 1938 р.

Ним була встановлена королівська диктатура фашистсь­кого типу.


Висновки:

1.Кароль II встановив диктатуру, одержавши підтримку
фінансового капіталу. Цей режим одержав назву "мо-
нархо-фашистський".

2. Він не мав масової соціальної бази.

3. Не зумів воєдино згуртувати всі фашистські угрупован­
ня, які боролися за владу.

4. Режим Кароля II був слабким.


 




ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ

1. У 20-х — на початку 30-х рр. Румунія орієнтувалася на
країни Антанти, в першу чергу на Францію:

1920-1921 рр.Був створений військово-політичний
блок — Мала Антанта (Чехо-Словаччина, Румунія,
Югославія) під егідою Франції.

Мета цього союзу:

закріпити створення Версальською системою кор­донів; зберегти здобуті території.

1934 р. ВАфінах був створений союз Румунії, Греції,
Туреччини і Югославії — Балканська Антанта під егі­
дою Франції.

Ці союзи виявилися нетривалими і суперечливими.

2. Наприкінці 30-х рр. Румунія пішла на зближення з Німеч­
чиною, щоб мати підтримку в протидії Угорщині, яка за­
зіхала на Трансільванію. Але Німеччина в цьому питан­
ні підтримала Угорщину. За рішенням "віденського
арбітражу" Румунія повинна була передати Північну
Трансільванію Угорщині.

3. 1939 р.Румунія і Німеччина підписали договір про зміц­
нення економічних відносин.

4. Серпень 1939 р.За радянсько-німецьким договором Ні­
меччина визнала права СРСР на Бессарабію.

5. Червень 1940 р.Уряд вимагав від Румунії виведення
військ із Бессарабії, а також із тієї частини Північної Бу­
ковини, де проживало українське населення. Не маючи
підтримки Німеччини, уряд Румунії віддав наказ своїм
військам залишити вказані в ультиматумі території.


Й. Антонеску встановив у країні профашистську військову диктатуру. Він надав представникам "Залізної гвардії" важливі по-сади в уряді. Скасував конституцію, всі громадянські права і свобо­ди, розпочав терор проти опозиції.

Причини встановлення диктатури Й. Антонеску:

1. Незадоволення різних верств населення територіальними
втратами Румунії.

2. Прагнення "сильної влади", яка була б здатна навести по­
рядок у країні.



Й. Антонеску встановив тісні зв'язки з Німеччиною.

Жовтень 1940 р.Німецькі війська були введені в Румунію. Німеччина встановила контроль над румунською проми­словістю.

Значні військові сили знаходилися в районі нафтових про­мислів.

24 листопада 1940 р.Румунія приєдналася до Троїстого пакту (Німеччина, Італія, Японія). Економіка Румунії була під­порядкована стратегічним інтересам Німеччини. Румунія постачала Німеччині продовольство, нафту, сировину. Почалася мілітаризація економіки.

6 квітня 1941 р.Румунія вступила у Другу світову війну на боці Німеччини.

22 червня 1941 р.Напад Німеччини на СРСР. Румунія захопила Бессарабію й Одесу.

Серпень 1944 р.Повалено уряд Й. Антонеску антифашистсь­кими силами країни. У 1946 р. Й. Антонеску був страче­ний за вироком народного трибуналу.


 


РЕЖИМ Й. АНТОНЕСКУ (1882-1946)

Воєнно-фашистський диктатор Румунії у 1940-1944 рр., професій­ний військовий, маршал. Учасник придушення селянського повстання 1907 р., інтервенції проти Угорської радянської республіки у 1919 р.

1933 р. — начальник генерального штабу румунської армії.

1937-1938 рр. — міністр оборони.

1940 р. В Румунії виникло загальне незадоволення внутрішньою і зо­внішньою політикою Кароля II. Щоб якось придушити народний рух і зміцнити монархію, король доручив генералу Йону Антонеску форму­вати новий уряд. Й. Антонеску поставив вимогу королю — зректися престолу, що був змушений зробити Кароль II, виїхавши за кордон.


Висновки:

1. За правління Й. Антонеску в країні проводився масовий терор. Румунію було перетворено на величезну в'яз­ницю. У вересні 1940 р. в Румунії налічувалося 35 конц­таборів.

2. Країна перетворилася на плацдарм гітлерівської агресії
на Балканах і проти СРСР.

3. Економіку Румунії було повністю підпорядковано стра­
тегічним інтересам Німеччини. Румунія постачала Ні­
меччині продукти харчування, сировину і нафту.


 




БОЛГАРІЯ

СТАНОВИЩЕ КРАЇНИ ПІСЛЯ

ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ З 1915 р. Болгарія воювала на боці Центральних держав.

1. Болгарія за Нейїським мирним договором 1919 р. втра­
тила значну кількість своїх територій на користь Руму­
нії, Югославії, Греції (всього 11 тис. кв. км).

2. Перша світова війна завдала великих втрат економіці

Болгарії.

3. Військові втрати Болгарії становили 87 тис. 500 осіб. За­
галом у роки війни загинуло майже 150 тис. болгар.

4. Великі руйнування в країні.

5. Скоротилися посівні площі на 25-30%, значно знизилося
сільськогосподарське виробництво, що призвело до па­
діння життєвого рівня людей.

 

6. Зростали податки, бо зросли затрати на ведення війни.

7. Зросли ціни на товари першої необхідності та спекуляція
товарами.

8. В країні почалася економічна криза, інфляція.

9. Болгарія відстала як аграрна країна:

 

• вона відстала в індустріальному розвитку;

• сільське господарство традиційно залишалося важли­
вою галуззю економіки Болгарії; воно характеризува­
лося низьким рівнем технічного оснащення, викори­
станням примітивних знарядь праці, низькими уро­
жаями;

• більшість селян Болгарії були малоземельними.

10. Занепали такі галузі промисловості, як видобуток вугіл­
ля, руд, залізничний і морський транспорт, засоби зв'язку.

11. Посилилася економічна залежність Болгарії від високо-
розвинених держав Європи.

12. Великий вплив у країні мав іноземний капітал.

13. Великі економічні труднощі спричинили соціальну на­
пруженість у Болгарії.

ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО

РОЗВИТКУ БОЛГАРІЇ у 20-30-х рр.

1. На виборах до Народних зборів у серпні 1919 р. переміг Болгарський хліборобський народний союз (БХНС) і його керівник Олександр Стамболійський очолив новий уряд Болгарії. Були здійснені спроби провести соціально-економічні реформи:


І • прийнято Закон про загальну трудову повинність для всіх громадян з метою ліквідації господарської розрухи в країні;

• запроваджено монополію держави на торгівлю зерном;

• зменшено поземельний податок;

• розпочалася аграрна реформа, яка мала на меті обме­
жити максимум землеволодіння в ЗО га, а решту земель
віддати в державну власність і розподілити між малозе­
мельними і безземельними селянами, плату за яку мож­
на було вносити протягом 20 років;

• було зменшено податки на зерно і худобу;

• планувалося ввести прогресивно-прибуткове оподатку­
вання;

• обмежити спекуляцію;

• ввести податки на прибутки товариств (торговельні і
промислові підприємства, банки тощо).

Висновки:

1) не всі реформи О. Стамболійського було втілено в
життя;

2) до 1923 р. землю отримало 75 тис. селянських госпо­
дарств.

2. У 1924-1925 рр. в Болгарії відбулася стабілізація економіки:

• збільшилися посівні площі;

• зросло технічне оснащення сільського господарства;

• уряд О. Цанкова проводив політику протекціонізму,
що стимулювало промислове виробництво.

Протекціонізм (від лат. —- захист) — система економічних за­ходів держави, спрямованих на захист національної про­мисловості й сільського господарства від іноземної конку­ренції.

Розвивалася лише легка і харчова промисловість (тютюнова, текстильна, шкіряно-взуттєва);

• Франція, США, Велика Британія надавали значні пози­
ки, що посилило залежність болгарської економіки від
іноземного капіталу;

• ремісники одержали значні податкові пільги, що спри­
яло пожвавленню розвитку дрібного підприємництва.

3. Світова економічна криза 1929-1933 рр. призвела до тяж­
ких потрясінь у всіх сферах життя:

• згорталося промислове виробництво;

• зростало масове безробіття;

• погіршилися грошові та кредитні відносини;


• відбувалося розорення селянських господарств.

Не маючи коштів, щоб сплачувати численні податки і борги, селяни були змушені продавати свої ділянки землі:

• значно зросла інфляція;

• різко знизився життєвий рівень населення;

• дрібні банки розорялися, а новостворений банк "Бол­
гарський кредит" фінансував лише великі банки, ря­
туючи їх від банкрутства.

4. Напередодні Другої світової війни:

• економіка Болгарії потрапила під вплив німецьких мо­
нополій;

• здійснювалася мілітаризація економіки;

• Болгарія мала великі зовнішні борги.

Висновок: економічна відсталість, гострі соціальні та націо­нальні суперечності спричинили слабкість Болгарії і хит­кість її позицій на міжнародній арені.

ОСОБЛИВОСТІ ПОЛІТИЧНОГО РОЗВИТКУ

БОЛГАРІЇ у 20-30-х рр.

Під час Першої світової війни Болгарія входила до Четвер­ного союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія, Туреч­чина) і воювала на боці Німеччини (з 1915 р.). 29 вересня 1918 р. Болгарія підписала в Салоніках перемир'я з країнами Антанти і була окупована військами держав-пе-реможниць.

Післявоєнні кордони Болгарії, що склалися за Нейїським мирним договором від 27 листопада 1919 р.:

• Болгарія втратила Західну Фракію, яку передала Греції;

• позбавлялася виходу до Егейського моря;

• Південна Добруджа залишалася в складі Румунії;

• частину Македонії було передано Королівству сербів,
хорватів і словенців.

Згідно з цим договором Болгарії заборонялося мати армію чисельністю понад 20 тис. чол.; протягом 37 років Болгарія повинна була сплачувати країнам-переможцям репарації на суму 2,25 млрд золотих франків.

Болгарія — конституційна монархія, в якій у 20-30-х рр склався монархо-фашистський режим.

Царем Болгарії з 1918 по 1943 р. був Борис III (1894-1943).


Провідними партіями в Болгарії були:

Соціал-демократична партія, Болгарський хліборобський народний союз (БХНС), Прогресивно-ліберальна партія, Болгарська комуністична партія (БКП), Народна партія та ін.

Серпень 1919 р. Перші післявоєнні парламентські вибори в Болгарії. Був створений коаліційний уряд, очолений О. Стамболійським (лідером БХНС). Внаслідок важкого соціально-економічного становища, яке склалося після Першої світової війни, в країні спостері­галася політична нестабільність, розгорнулися страйки, де­монстрації протесту. Щоб стабілізувати ситуацію в країні, уряд О. Стамболійського:

• запровадив надзвичайний стан;

• здійснив низку соціально-економічних реформ;

• у березні 1920 р. було проведено дострокові вибори до
Народних зборів. Було сформовано однопартійний
уряд з хліборобського народного союзу, який отримав
велику підтримку селян.

ОПОЗИЦІЯ ДО УРЯДУ О. СТАМБОЛІЙСЬКОГО Опозиція була лівого і правого спрямування:

1. 1922 р. виникла опозиція з правих партій, які об'єдналися в
"Конституційний блок". Вони прагнули відновити "зне­
важені конституційні права і свободи".

2. Опозиція з профашистських організацій (найвпливові-
ша — "Народна змова"), які прагнули встановити автори­
тарний режим. Завдяки зусиллям "Народної змови" праві
партії і створили "Конституційний блок".

3. Із лівих радикальних (комуністичних) прихильників, які
найбільше дестабілізували ситуацію в країні (організову­
вали страйки і демонстрації протесту, закликали до зброй­
ного повстання).

4. Із частини офіцерів, які утворили Військову лігу (1919 р.).
У ніч з 8 на 9-те червня 1923 р. Військовий переворот.

Уряд О. Стамболійського було заарештовано. До влади прийшли профашистські сили на чолі з лідером "Народної змови" Олександром Цанковим. Головні поса­ди в уряді отримали військові.

Фашистському військовому перевороту сприяв цар Борис III.


 




ОЛЕКСАНДР ЦАНКОВ

(1879-1959)

Організатор фашистського перевороту 1923 р. У 1923-1926 рр. — прем'єр-міністр Болгарії. У 1932 р. заснував фашистську партію. Проводив пронімецьку політику. В 1944 р. втік за кордон.

Вересень 1923 р.Невдала спроба комуністів Болгарії підняти народ на збройне повстання проти військової диктатури Повстання було придушено внаслідок відсутності єдності в партійних рядах і підтримки народу. В країні почалися ре­пресії і терор, жертвами якого стало близько 20 тис. осіб.

1926 р.Уряд О. Цанкова згодом втратив соціальну опору і по­пулярність серед народу і був змушений піти у відставку.

1926 р.При владі новий уряд "Демократичної змови", який очолив А. Ляпчев. Його дії:

• проголосив програму відновлення спокою в країні;

• затвердив програму відновлення демократичних прав і
свобод;

• оголосив амністію;

• дозволив діяльність різних суспільно-політичних орга­
нізацій.

Червень 1931 р.На виборах до Народних зборів перемогу над "Демократичною змовою" отримала опозиція. Був сформо­ваний уряд Народного блоку (діяв у 1931-1934 рр.). Проте уряд діяв нерішуче, не здійснив обіцяної напередодні виборів демократизації країни. Почалися суперечності між партіями Народного блоку. В країні набирала силу фашист­ська партія О. Цанкова ''Національно-соціальний рух" (НСР).

19 травня 1934 р. Вкраїні здійснено державний переворот. Був створений військово-фашистський уряд К. Георгієва. Його дії:

• скасував конституцію;

• розпустив Народні збори;

• заборонив усі політичні партії і профспілки;

• нормалізував відносини з Югославією та почав зближу­
ватися з Великою Британією і Францією, що викликало
протидію профашистських сил;

• прагнув обмежити вплив царя Бориса III.

Цар Борис III згуртував своїх прихильників, спираючись на мо­нархічно налаштованих офіцерів, домігся повалення уряду К. Ге­оргієва (1935 р.)і наприкінці 30-х роківзосередив усю повноту влади у своїх руках. В країні встановилася монархо-фашистськз диктатура царя Бориса Ш,яка почала орієнтуватися на Німеччину-


Висновки:

1. Внутрішня політична нестабільність спричинила хит­
кість позиції Болгарії на міжнародній арені.

2. Правлячі кола Болгарії виявилися нездатними стабілізу­
вати ситуацію в країні, яка призвела до військових пере­
воротів (1923, 1934 р.) і встановлення монархо-фа-
шистського режиму.

3. Болгарія напередодні Другої світової війни пішла на
зближення і співробітництво з фашистською Німеч­
чиною.

ЮГОСЛАВІЯ

УТВОРЕННЯ КОРОЛІВСТВА СЕРБІВ, ХОРВАТІВ І СЛОВЕНЦІВ

Напередодні Першої світової війни:

• Сербія і Чорногорія були незалежними державами і
воювали на боці Антанти;

• Хорватія, Боснія і Герцеговина, Словенія та ін. входили
до складу Австро-Угорщини.

Серпень 1918 р.Партії Словенії створили Народну раду.

5 жовтня 1918 р.Було утворено Народне віче Хорватії, яке

представляло інтереси всіх південнослов'янських земель.

6 жовтня 1918 р.Це віче було перейменовано на Народне віче

словенців, хорватів і сербів і мало на меті проголосити не­залежність південних слов'ян. До його складу ввійшли представники всіх провідних партій.

29 жовтня 1918 р.У Загребі було скликано Народне віче сло­венців, хорватів і сербів, яке оголосило про вихід з Авст­ро-Угорщини й утворення незалежної Держави словенців, хорватів і сербів.

Причини слабкості Держави словенців, хорватів і сербів:

1.Не отримала офіційного міжнародного визнання.

2. Важке становище у зв'язку з воєнними діями.

3. Були територіальні претензії з боку Італії.

4. Нова держава була нездатна:

 

• організувати керівництво державою;

• провести соціально-економічні перетворення;

• здійснити аграрну реформу.

5. Змушена була піти на союз із Сербією.


 




Сербія прагнула під своєю зверхністю об'єднати всі пів­деннослов'янські народи, тому представники радикальних партій Сербії, королівського двору активно пропагували цю ідею.

1 грудня 1918 р.Між Державою словенців, хорватів і сербів та Сербією була підписана угода про створення єдиної держави — Королівства сербів, хорватів і словенців, до складу якого ввійшли:

Сербія, Словенія, Хорватія, Боснія, Герцеговина, Далмація, Чорногорія, частина Македонії.

Королівство сербів, хорватів і словенців — конституційна монархіяна чолі з сербською династією Карагеоргієвичів. Це унітарна держава.

Унітарна держава — держава, що не має у своєму складі са­мостійних державних утворень.


Після Другої світової війни ці території (крім Трієсти) знову відійшли до Югославії (так називалося Королівство сербів, хорватів і словенців з 1929 р.).

Югославія погодилася визнати незалежність м. Фіуме (Рієка), але у 1924 р. Італія завоювала це вільне місто, що значно послабило зовнішньополітичні позиції Югославії.

Лютий 1919 р.У Королівстві сербів, хорватів і словенців роз­почалася аграрна реформа:

• було обмежено поміщицьке землеволодіння;

• поміщикам виплачувалася компенсація за відібрані
землі протягом 20 років;

• створено великий прошарок середнього селянства.

1921 р.Королівство сербів, хорватів і словенців увійшло до Малої Антанти (Югославія, Румунія, Чехо-Словаччина), що діяла під егідою Франції.

1927 р.Югославія уклала союзний договір з Францією.


 


ВИЗНАЧЕННЯ КОРДОНІВ КОРОЛІВСТВА СЕРБІВ, ХОРВАТІВ І СЛОВЕНЦІВ

Кордони королівства були визначені системою міжнародних договорів:

1. За Нейїським договором з Болгарією (27 листопада 1919 р.)
частина території Болгарії відійшла до Королівства сер­
бів, хорватів і словенців:

• македонський район Струмилиці;

• декілька міст.

2. За Тріанонським договором з Угорщиною (4 червня 1920 р.)
королівству передавалися:

• королівство хорватів і словенців;

• західна частина Банату.

3. За Сен-Жерменським договором з Австрією (10 вересня
1919 р.) королівство одержало:

• Боснію і Герцеговину;

• частину герцогства Корніольського;

• Південну Штирію.

4. За Раппальським договором з Італією (1920 р.) до Італії ві­
дійшли:

• вся Істрія;

• острови поблизу Далмації;

• деякі інші території.


Висновки:

1. Королівство сербів, хорватів і словенців не зняло напру­
женості на Балканах.

2. Балкани залишалися одним із найнебезпечніших районів
у Європі, "пороховою бочкою Європи".

3. Югославська держава не мала ні спільної історії, ні спіль­
ної мови, ні спільної релігії.

4. Об'єднані землі не були на однаковому економічному
етапі розвитку:

 

• економічно розвинені райони — Словенія і Хорватія;

• дещо відставала від них Сербія;

• інші регіони — економічно відсталі.


 



 


КОНСТИТУЦІЯ КОРОЛІВСТВА СЕРБІВ,

ХОРВАТІВ І СЛОВЕНЦІВ

28 червня 1921 р.Було затверджено Видовданську конституцію

(прийнята в день св. Вида, у річницю битви на Косовому Полі).





sdamzavas.net - 2018 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...