Главная Обратная связь

Дисциплины:






Музично- теоретичний



Аналіз твору

Музична форма

 

Музичною формою прийнято називати композицію чи особливості побудови музичного твору співвідношення чи засоби розвитку музично-тематичного матеріалу, співвідношення і чергування тональностей.

Кожний музичний твір моє свої неповторні риси. Але, все ж протягом віків розвиток європейської музики має певні закономірності, принципи по котрим будуються музичні твори.

У відповідності з літературним текстом музичний текст можна поділити на три частини, тобто на три періоди. Форма твору –трьохчастна.

Трьохчастна форма (тернарна) – це музична форма, яка має три розділи, 1-3-однакові чи східні, середня (чи 2 розділ) різниться з початком твору та його кінцем, вона контрастна. Буває складна та проста трьохчастна форма, в нашому випадку проста. В простій кожний розділ є періодом.

Музика складається з різних музичних фраз – маленьких цілісних музичних фрагментів. Музичні фрази, вже потім об’єднаються в періоди.

Період – це найменша форма , в котрій викладається одна відносно розвинута і закінчена думка.

Періоди різні по складу із-за включення в музичний матеріал поліфонічних елементів.

Перший період - 8 тактів - складається з двох речень: 4т+4т, квадрат.

Другий період – 9 тактів ( 9-17 ) складається з двох речень: 4т+5т-період неквадратної структури.

Таку ж будову має і третій період. По музичному матеріалу він подібний першому періоду.

 

 

Схема побудови твору:

А + В + А1

8 тактів 9 тактів 9 тактів

 

 

4т. + 4т. 4т. + 5т. 4т. + 5т.

 

 

Ладо-тональний план.

Тонáльність — звуковисотне положення ладу, в ширшому сенсі — ієрархічна система висотних зв'язків, центральною категорією якої є тоніка. Тональності отримують назви за їх основним тоном («тонікою») та нахилом ладу («мажор» або «мінор»)

Тональності притаманний внутрішній динамізм і активність, напруженість цілеспрямованого руху, гранична раціональна вивірена централізованість і багатство функціональних зв'язків. Активні динамічні зміни акордів і модуляції з однієї тональності в іншу виступають як вища форма руху. При цьому зміни тимчасових гармонічних центрів не скасовують центрального тяжіння, а навпаки — інтенсифікують його. Велике значення для формування тонального почуття має музичний метр і метрична екстраполяція — очікування певного продовження на основі даного початку. Відповідно до цих властивостей тональність характеризується постійно і чітко відчутним тяжінням до центру ладу.

Тональність має велике значення для того, щоб вірно передати всі нюанси образу, створеного автором слів. Основна тональність твору – е-moll. З неї починається та нею закінчується твір.



Присутня V‌‌‌‌ підвищена ступінь, яка характерна для гармонічного виду мінора, такти: 2, 3, 4, 5, 6, 7, 19, 20, 21, 22, 23, тобто в першій та третій частині твору.

 

Також у творі виникає відхилення в інші тональності, які збагачують його новими забарвленнями та гармонійними нюансами. В 11, 12, 13 тактах – Es-dur, в 20 такті-е-moll, в 24 такті – F-dur. Відхилення в h –moll здійснюється по принципу | ступені споріднення, тому що це тональність домінанти основної тональності.

 

Не дивлячись на те, що всі відхилення здійснюються плавно та гнучко, вони являються однією з складностей цього твору. Тональності Es-dur та F-dur не являються спорідненими по відношенню до основної, тому потребують від співаків кращого ладо-тонального слуху.

 

 

Динаміка.

Одним з важливих засобів музичної виразності являється динаміка.

Динаміка – це сила звучання музичного твору, під дією різних акустичних компонентів. Використання динаміки зумовлюється змістом і характером музики, особливостями її структури та стилю.

Динаміка слугує важливим формотворчим чинником в музиці. Майстерне використання динамічних відтінків дозволяє відтіняти різні пласти музичної фактури, що в найбільшому ступіні важливо для поліфонічного та гомофонно-гармонічного складу, виразно інтонувати мелодичну лінію. В ряді музичних стилів переважно академічної музики динаміка постає одним з найважливіших чинників художньої драматургії. Ефекти динамічних контрастів, поступового наростання або спадання звучності використовуються, як потужний засіб для створення емоційних та психологічних ефектів. В нашому випадку це спонукало композитора до розширення умовної динамічної шкали до нюансу ррр..

В музичному матеріалі використовується динамічні відтінки від mf до ppp.

Саме така динаміка відповідає літературному тексту і дозволяє більш точніше намалювати картину нічної природи. Зустрічається cresc. і dimin. в тактах № 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 13, 14…

 

Темп.

Темп (італ. tempo від лат. tempus — час). швидкості виконання і характер руху музичного твору, а також один із засобів музичної виразності (ЗМВ).

Загальний темп твору Andante sostenuto – спокійно, стримано.

Andante - в перекладі з італійської означає «кроком, не кваплячись».

Sostenuto – в перекладі з італійської «витриманий, стриманий».

Спів в тихій динаміці і достатньо повільному темпі, являється складністю цього твору. Вони вимагають від виконавців навику співу на ланцюжковому диханні і опорі.

Для вдалого проведення твору, диригенту важливо взяти вірний темп. Завдання диригента втримати темп, не уповільнити його, для того, щоб твір не втратив форму, цілісність художнього образу музики.

 

 

Ритм.

Оскільки музика є часовим мистецтвом (музичний твір розгортається та сприймається у часі), музичні звуки чітко організовані у часі. Часова організація послідовності та групування тривалостей музичних звуків і пауз називається музичним ритмом.

Ритм — чергування і співвідношення довгих і коротких долей та акцентів; один із трьох основних елементів музики, поряд з мелодією і гармонією.

В даному творі розмір 4/4, складний, ніде не змінюється. Сполучення розміру 4/4 з повільним темпом придає твору розмірність, непоспішність та наспівність.

 

 

Фрази починаються з 4-ої та 2-ої долі. Твір з самого початку починається з затакту.

Затакт – це один чи кілька звуків на початку музичної фрази, котрі записуються перед першою тактовою рискою твору. Затакт завжди приходиться на слабку долю і перед сильною долею першого повного такту

 

 

В ритмічному малюнку використовуються восьми, чверті, чверті з крапкою, половинні з крапкою та цілі тривалості, наприклад:

 

 

В роботі над матеріалом потрібно звернути увагу на відмінність в ритмічних малюнках партії, особливо середній частині, де яскраво виражено переплетення різних ритмів - № 9, 10, 11, 12 тактах.

 

Мелодика.

Мелодики ( від грецької – мелодійний, пісенний ) – сукупність мелодичних виражальних засобів властивих музичному напрямку.

Основна мелодична тема твору звучить в перших 2-х тактах. І виконується С1 та А1. В другому такті з ними перекликається А2:

 

 

В другій частині твору тема видозмінюється та проходить в партію А1, з яким перекликаються С1.

 

 

В третій частині твору тема в своєму перше початковому варіанті знову виконується партіями С1 та А1, а перекликаються з ними С2‌.

 

 

Фактура.

Фактура – сукупність засобів музичної виразності, конкретне оформлення музичної тканини. Елементами форми є: мелодія, гармонія, акорди, голоси, поліфонія, тембр.

Фактура твору гармонічна з елементами поліфонії. Завдяки цьому загальний колорит музичної мови збагачується, стає більш насиченим, глибоким.

Гармонічною фактурою називається багатоголосся, основане на тісній взаємодії функціонального та ритмічного взаємозв’язку голосів.

Поліфонія (від греч. πολύς - Численний і φωνή - Звук) - склад багатоголосої музики, що характеризується одночасним звучанням, розвитком і взаємодією декількох голосів (мелодійних ліній, мелодій у широкому сенсі), рівноправних з точки зору композиційно-технічної (рівноправні учасники багатоголосої фактури) та музично-логічної (рівноправні носії "музичної думки").

Твір виконується a cappella, що являється його основною інтонаційною складністю. Але професійне виконання добре підготовленим хоровим колективом робить його більш запам’ятовуючим та чаруючим.

 

 

Аналіз мелодичного строю.

Стрій- основа хорового співу. Під строєм слід розуміти точне інтонування інтервалів у мелодичному і гармонічному видах. У практиці роботи з хором , а також у хоровій літературі склались два такі поняття як мелодичний та гармонічний строї. Цей поділ засновано на деяких відмінностях інтонування мелодичних і гармонічних інтервалів, підказаних самою специфікою репетиційної роботи, коли твір спочатку розучується по партіях, які потім „зводяться” у багатоголосся. Стрій-це фактично система.
Звуковисотних відношень, що уловлюються нашим слухом у процесі відтворення хором того чи іншого інтервалу, мелодії чи гармонічної послідовності. Але одну й ту саму ноту можна проспівати на якусь малу частину вище або нижче. Це пояснюється тим, що співак хору чи хор в цілому - „інструменти”, котрі не мають раз і назавжди зафіксованої висоти звуків.. В хоровій практиці ми зустрічаємось не з абсолютною, стабільною інтонацією, а з багатьма інтонаційними відтінками і варіантами. Розвинутий музичний слух здатний відрізняти в рамках інтервальної зони три види інтонації:
Нормальну
Високу
Низьку
Фальшивий звук знаходиться в проміжній зоні.

Відомо, що мелодія –це художньо осмислений ряд звуків різної висоти, або ланцюг мелодичних інтервалів , організованих за допомогою метро ритму та ладу. Інтонування мелодичної лінії називається горизонтально-мелодичним строєм. При виконанні кожного музичного інтервалу, як категорії ладу, спостерігаються свої специфічні закономірності. Як правило, переважна більшість мелодій утворена секундами. Отже, вивчення інтервалів слід починати з великої і малої секунди та хроматичних змін у них.

ІІступінь як у мажорі так і в мінорі інтонуються з тенденцією до підвищення. ІІІ ступінь, оскільки вона характеризує лад, у мажорі інтонується високо, а в мінорі низько. В мажорі І і V ступінь звучать стійко; а от мінорна тоніка вимагає підвищеного підтягування вверх, бо мінорна гама тлумачиться в хоровому виконанні як похідна від мажору, а саме від його VІ ступеня. VІ ступінь натурального мінору та гармонічного мажору мусить звучати трохи занижено. Ввідні тони VІІ ступеня в мажорі та гармонічному мінорі інтонуються напруженіше. Велика секунда вверх повинна інтонуватися гостріше, а вниз- тупіше, нижче. Діатонічні півтони (м2)у низсхідному напрямі співаються в залежності від звукового контексту (у фрігійському ладі ІІ ступінь необхідно виконувати підкреслено низько, а в інших ладах-ні.) Низсхідні секунди завжди потребують дуже зближеної подачі звуків. Хроматичні півтони вгору слід інтонувати вище, ніж діатонічні, а вниз- „важче”, ніби осідаючи. Хроматичні півтони взагалі вимагають від дитини-хориста граничної уваги , гармонічної інтуїції. Як говорив К.Пігров „Вміння співати діатонічні та хроматичні півтони- це основний фундамент , на якому будується вірне, бездоганно чисте інтонування.
Говорячи про мелодичний стрій, особливо уважно рекомендується слідкувати за інтонуванням звуків мелодичних зворотів, що повторюються, бо в цих випадках виникає небезпека голосового інтонаційного пониження. Працюючи над чистотою інтонування в хорі, хормейстер повинен твердо знати правила інтонування інтервалів та застосовувати їх при вивченні хорових партій. Але при цьому необхідно весь час пам’ятати про зв'язок кожного інтервалу з основною мелодичною лінією.
Часто труднощі інтонування пов’язані з теситурними умовами, особливо коли йдеться про високі звуки, які вимагають уміння користуватись верхнім(головним) регістром. Тонкі музично-слухові відчуття та навички точного інтонування найкраще розвивати під час акапельного співу. Вдосконаленню інтонації сприяють спеціальні вправи у вигляді мажорних та мінорних гам. Природно їх треба узгоджувати зі специфікою репертуару хорового колективу.Робота над мелодичним строєм проводиться як на роздільних заняттях партій, так і на спільних репетиціях усіх хорових груп.

Не дивлячись на те, що теситура всіх голосів дуже зручна та мелодична лінія кожної партії неповна, відхилення в інші тональності та альтеровані ступені можуть бути важливими для виконавців.

Інтонування мінорної гами.

 

 

I II III IV V VI VII VIII VI VII

 





sdamzavas.net - 2017 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...