Главная Обратная связь

Дисциплины:






Особливості російського романтизму



Головне русло російської літературної революці у першій половині століття було ж, як і на Заході: сентименталізм, романтизм і реалізм. Але образ кожної з цих стадій був надзвичайно своєрідний, і своєрідність визначалася і тісним переплетенням і злиттям вже елементів, і висуванням нових - тих, які західноєвропейська література не знала.

І на розвинення пізніше російського романтизму протягом великого відтінку часу характерна була взаємодія не лише з традиціями “Бурі й натиску” чи “готичного роману”, а й Просвітництва. Що особливо ускладнювала образ російського романтизму, бо, як і романтизм західноєвропейський, він культивував ідею автономного і самобутнього в творчості; виступав під знаком антипросвітництва і антираціоналізму.

Ущільненістю художньої еволюції можна пояснити і те, що у російському романтизмі важко розпізнати чіткі хронологічні стадії. Історики літератури розподіляють російський романтизм на такі періоди: початковий період (1801 - 1815), період зрілості (1816 - 1825) і період його післяжовтневого розвитку.

Початковий період російського романтизму: поезія Жуковського і Батюшкова. Те, що переданий ними настрій розчарування залишався у межах сентиментального елегизма і досягло щаблі відчуження, різкій ворожнечі і розриву з дійсністю, дозволяє вбачати у реформі їх творчості перші кроки романтизму. Але незаперечна різниця - у Жуковського “скарги на нездійснені надії, смуток по втраченою щастя, яке бозна у чому полягала” (Белінський), принадність спогадів та невиразних видінь - почуття, текуче і невловиме життя серця, “романтизм середньовіччя”. У Батюшкова - епікуреїзм, радість буття, захоплення чуттєвості, пластичність і вишукана визначеність форми - схожість із класичної літературою античності.

Наступний період російського романтизму більш цілісний і визначено, оскільки одну особу постає як провідне - Пушкін, насамперед як автор “Південних поем”. Саме під впливом Пушкіна та переважно у жанрі поем, було вироблено головні романтичні цінності, склався провідний тип конфлікту. Про те позначилися і деякі оригінальні риси романтизму, що відрізняють його, наприклад, від романтизму східних поем Байрона: підрив “единодержавия” (термін У. Жирмунского) головний герой, екстенсивність описів, приземленість і конкретизація мотивів відчуження.

Єдність і цілісність наступної романтичної еволюції настільки умовні, що проблематично саме поняття “період”. Саме тоді (кін. 20-х - 40-ві рр.) романтичний рух розпадається силою-силенною паралельних потоків: філософська поезія любомудрів, філософська проза В.Ф. Одоєвського (цикл “Росіяни ночі”, 1844), поезія Язикова, Баратинського і Тютчева, кожна оригінальна по-своєму, і Гоголь як автор “Вечорів на хуторі біля Диканьки”, і Лермонтов. Можна вважати, що у ліриці, поемах і драмі “Маскарад” Лермонтова російський романтизм досяг вищої точки свого розвитку. Висота ця визначається граничним розвитком романтичного конфлікту, поглибленням його діалектики, зокрема, сопроникненням протилежних ( добра і зла),гострою постановкою субстанціональних проблем буття.

 





sdamzavas.net - 2017 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...