Главная Обратная связь

Дисциплины:






ОРІЄНТОВНА ОЦІНКА РІВНЯ ЗДОРОВ’Я НАСЕЛЕННЯ



Рівень здоров’я Захворюваність за звертаннями, на 1000 чол. населення Захворюваність з тимчасовою втратою працездатності, на 100 працюючих Інвалідизація, на 1000 чол. населення Смертність немовлят, ‰ Загальна смертність, ‰
первинна загальна
Місто Село Місто Село Випадки Дні
Дуже низький
Низький
Середній
Високий
Дуже високий

Одним із завершальних етапів епідеміологічного дослідження здоров’я населення є кількісна оцінка зв’язку між ступенем впливу факторів навколишнього середовища та рівнем здоров’я населення. Для цього, як звичайно, будують математичні моделі, які описують залежність рівня здоров’я населення від досліджуваних факторів. Під час такого аналізу встановлюють відносний вплив кожного фактора, що вивчався, на рівень здоров’я. Найчастіше використовують коефіцієнт детермінації. Він характеризує відносну роль кожного конкретного фактора середовища у впливі на рівень здоров’я. Це дає змогу ранжувати фактори за ступенем їхньої шкідливості та розробляти програми профілактики з урахуванням пріоритету їх впливу.

У цілому поняття «здоров’я» визначається системою показників,яка включає такі блоки:

— демографічні дані;

— захворюваність;

— інвалідність;

— фізичний розвиток.

У згаданому контексті предметом демографічного вивчення є чисельність і склад населення, його розміщення, механічний та природний рух, оцінка перспективної чисельності. В цілому ці питання вивчаються в курсі соціально-економічної статистики, ми ж зупинимося на специфічних показниках. Лише перед тим відмітимо, що природний рух населення — це зміна його чисельності за рахунок таких природних явищ, як народжуваність і смертність. Інтенсивність їх визначається, зокрема, за допомогою загальних коефіцієнтів народжуваності Кн та смертності Ксм:

де: Н, П — відповідно кількість народжених живими і число померлих протягом року;

— середньорічна чисельність всього населення.

Ці коефіцієнти називають загальними, оскільки вони визначаються загалом, тобто для всього населення певної території. Демографія використовує також різні спеціальні коефіцієнти, які визначаються «спеціально» для окремих груп населення. Далі буде розглянуто низку спеціальних коефіцієнтів смертності.

Для визначення заходів, спрямованих на зниження смертності населення, необхідним є аналіз повікової смертності та її причин. Серед цих показників найбільшою мірою відображають вплив соціальних умов життя населення, показники дитячої смертності. Вони є також якісним критерієм оцінки діяльності лікувально-профілактичних установ охорони здоров’я жінок і дітей. До них належать такі показники:



1. Коефіцієнт мертвонароджуваності, який оцінює ризик загибелі плоду після 28 тижнів вагітності і визначається за формулою

.

2. .

Ці два показники характеризують перинатальну смертність, тобто число перинатальних випадків. Це кількість мертвонарод­жених плюс кількість померлих на першому тижні життя.

3. .

Рівні дитячої смертності протягом першого року життя неоднакові: найбільш високий показник припадає на перший місяць життя, а в першому місяці — на перший тиждень. Цим пояснюють значну увагу до них спеціалістів різного профілю.

4.

5. Постнеонатальна смертність характеризує смертність дітей у віці від чотирьох тижнів до року.

Поряд з цими показниками вивчають коефіцієнт материнської смертності, який являє собою відношення загальної кількості випадків смерті жінок у зв’язку із вагітністю та пологами до загальної кількості народжених живими.

6.

Усі названі показники визначаються відносно конкретного періоду та конкретної території.

Варто наголосити, що при вивченні відносних показників та у практичній роботі з ними необхідно розуміти конструкцію їх побудови та суть відповідних термінів. Слід розуміти, наприклад, що «народжуваність» — це процес, інтенсивність якого характеризується відповідним показником — коефіцієнтом народжуваності. Що стосується деяких термінів, то уточнімо їх за допомогою таблиці:

 

Показник Чисельник Знаменник
Частка Кількість тих, що захворіли Кількість всіх осіб (тих, що захворіли, і здорових)
Відношення Кількість тих, що захворіли Кількість здорових
Коефіцієнт Кількість тих, що захворіли за даний період Середня кількість всіх людей (тих, що захворіли, і здорових)

 

Отже, під словом «відношення» розуміють і синонім терміна «арифметичний дріб», і результат поділу величин А і В, що належать до двох взаємовиключних груп елементів.

Залежність загальної смертності населення від його вікової та статевої структури призводить до того, що коефіцієнт загальної смертності не може бути безпосередньо застосованим при статистичних порівняннях. Для цього використовують стандартизовані коефіцієнти смертності. Виділяють прямий та непрямий методи стандартизації [44, 56, 58].

Прямий метод стандартизації передбачає обчислення середньозваженого значення повікових коефіцієнтів смертності, причому вагою виступають чисельності груп стандартного населення:

де: СКС — стандартизований коефіцієнт смертності;

mі — коефіцієнт смертності для і-ї вікової групи;

pic — чисельність населення і-ї вікової групи в стандартному населенні.

Аналогічно провадиться стандартизація і за ознакою статі.

Непрямий метод стандартизації використовують за відсутності надійних повікових коефіцієнтів смертності:

де: ЗКСс — загальний коефіцієнт смертності стандартного населення;

ЗКС — загальний коефіцієнт смертності населення, що вив­чається;

mic — повіковий коефіцієнт смертності стандартного населення для і-ї вікової групи в населенні, що вивчається;

piчисельність осіб і-ї вікової групи в населенні, що вив­чається.

Коли прямий метод використовувати недоцільно або неможливо, може застосовуватися ще один показник — стандартизована відносна смертність (СВС):

СВС = СКС/ЗКСс.

Спеціалісти вважають, що застосування на практиці стандартизованих показників пов’язане з багатьма обмеженнями. Перш за все, зіставлення стандартизованих показників слід провадити лише тоді, коли вони базуються на одному й тому самому стандартному населенні. Проте не існує єдиного стандартного населення, яке можна використати в будь-яких розрахунках.

Методи статево-вікової стандартизації використовують не тільки при вивченні смертності, а й при аналізі захворюваності тощо.

Комплексним показником оцінки стану здоров’я може бути середня тривалість майбутнього життя — величина, що акумулює повікові показники смертності і є, на думку авторів, більш надійним показником суспільного здоров’я, ніж показник загальної смертності. Метод базується на таблицях смертності, які показують імовірність прожити ще для особи певного віку
і статі.

Середня тривалість майбутнього життя — це кількість років, яку в середньому має прожити дане покоління народжених або певна кількість однолітків за умови, що протягом цього майбутнього життя при переході з однієї вікової групи в наступну коефіцієнти смертності будуть такими самими, як і на момент складання таблиці.

Захворюваність —ступінь поширеності всіх хвороб разом узятих і кожної окремо серед населення в цілому та його окремих груп (вікових, професійних та ін.).

Аналіз особливості захворюваності населення різних регіонів дає змогу виділити такі основні типи патології [25, 68]:

неепідемічний, що характеризується поширенням хронічних захворювань (серцево-судинна патологія, злоякісні новоутворення, ендокринні, нейропсихічні захворювання та ін.), а також травматизму;

епідемічний тип маємо у разі масового поширення інфекційних і паразитарних захворювань, що призводить до високого рівня смертності населення;

перехідний тип визначається для тих регіонів (країн), де поруч з інфекційними хворобами інтенсивно поширюються неінфекційні.

Перш за все з поняттям «захворюваність» пов’язують три показники: суто захворюваність, хворобливість та патологічна враженість.

Первинна захворюваність — сукупність раніш не зареєстрованих, а вперше в поточному році виявлених серед населення захворювань.

Загальна захворюваність — сукупність усіх хвороб серед населення, вперше виявлених у поточному році, а також хвороб, виявлених у попередні роки, але з приводу яких хворі звернулися по медичну допомогу в поточному році.

Суттєва різниця між цими показниками полягає ось у чому.

Показник первинної захворюваності (суто захворюваність) більш чутливий до впливу змін у навколишньому середовищі. Аналізуючи його за ряд років, можна отримати правильне уявлення про виникнення і динаміку захворюваності та ефективність відповідних соціально-гігієнічних і лікувальних заходів.

Показник загальної захворюваності (хворобливість, контингенти хворих) більш стійкий до факторів навколишнього середовища. Зростання рівня цього показника ще не свідчить про нарос­тання негативних змін у стані здоров’я населення, адже це могло відбутися за рахунок лікувальних заходів, що продовжили життя хворих і, як наслідок, зростання їх чисельності.

Крім того, покращання роботи з виявлення контингентів хворих з хронічним перебігом захворюваності також призводить до зростання показників захворюваності.

Патологічна враженість — це факти патологічного стану населення, виявлені під час медичних оглядів. При цьому виявляються як самі захворювання, так і факти патологічного стану, які до моменту обстеження не спонукали відповідних осіб звертатися по медичну допомогу (рис. 2).

Показники захворюваності разом із демографічними показниками і, перш за все, показниками смертності характеризують стан здоров’я населення, дають змогу вивчити його динаміку. Дійсно, статистика самих тільки причин смерті дає певне уявлення лише про ту захворюваність, що призвела до втрат серед населення*.

Вивчення структури причин смерті дає змогу здійснювати заходи, спрямовані на зниження рівня смертності. Проте показники структури смертності не дають змоги аналізувати динаміку здоров’я — в окремих вікових групах може змінитися число й інших захворювань, яке впливає на величину аналізо­ваного екстенсивного показника.

Однією з основних методологічних умов вивчення захворюваності населення є обов’язкове використання статистичної класифікації і номенклатури хвороб, травм і причин смерті.

Міжнародну статистичну класифікацію хвороб десятого перегляду (МКХ-10), видану ВООЗ у 1994 р., в Україні введено в дію з 01.01.99 р. Вона є обов’язковою для використання при проведенні статистичних розробок і формуванні державної і галузевої звітності в галузі охорони здоров’я.

 

Статистика захворюваності (рис. 2) включає кілька розділів, або напрямів вивчення захворюваності, що характеризуються особливостями методів збирання, опрацювання та аналізу даних, а саме:

— за даними звернень населення по медичну допомогу;

— за даними медичних оглядів;

— за даними про причини смерті.

За даними звернень неможливо отримати інформацію про всі захворювання, особливо коли вивчається ситуація за короткий період часу (наприклад, один рік). Зрозуміло, що деякі особи з початковою формою деяких захворювань могли ще не звернутися до лікаря протягом поточного року, також це стосується осіб з хронічними хворобами, особливо при покращанні їх стану.

Дані медичних оглядів мають свою обмеженість. Медичному огляду підлягають усі тільки новонароджені, далі це стосується тільки окремих груп (вікових, професійних та ін.).

Стосовно даних про причини смерті слід пам’ятати, що у разі наявності у померлої людини похилого віку кількох тяжких хвороб не завжди можна визначити певну хворобу (навіть після патологоанатомічного дослідження) як причину смерті. Наприклад, онкохворий міг померти і не від раку.

Значно доповнити наведені вище види даних про захворюваність дають змогу спеціальні періодичні обстеження. Вони провадяться, як правило, вибірково за спеціальними програмами. За ними вивчається захворюваність по окремих контингентах або по окремих територіях, нозологічних формах та ін.

При вивченні захворюваності населення виділяють такі її види:

— загальна захворюваність;

— гостра інфекційна (епідемічна) захворюваність;

— захворюваність найважливішими неепідемічними хворобами;

— захворюваність з тимчасовою та стійкою втратою працездатності;

— госпіталізована захворюваність;

— захворюваність за даними активного спостереження (медоглядів);

— захворюваність за даними реєстрації причин смерті.

Розглянемо їх детальніше.

Загальна захворюваність фіксується в процесі поточної реєстрації факту звернення пацієнта до амбулаторно-поліклінічного закладу. При цьому провадиться суцільний облік по всіх нозологічних формах.

За одиницю спостереження приймається перше звернення з приводу конкретної хвороби в поточному календарному році до лікаря в амбулаторно-поліклінічному закладі або виклик лікаря із згаданої причини додому. Якщо було кілька звернень з приводу хронічної хвороби (наприклад, серцево-судинних хвороб), що має тривалий перебіг, то вони фіксуються тільки один раз (тобто при першому зверненні). При зверненнях у разі загострення вказаних хронічних хвороб діагноз не реєструється. На відміну від цього діагнози гострих хвороб, що виникають протягом року, реєструються при кожному зверненні. Отже, в однієї особи протягом року може бути зареєстровано кілька гострих захворювань. Кожен візит до лікаря після першого звернення вважається як повторне звернення. Їх кількість певною мірою характеризує обсяг медичної допомоги. Облік усіх хвороб на підставі першого звернення до амбулаторно-поліклінічного закладу являє собою щорічну перереєстрацію хвороб і характеризує контингент хворих (загальну захворюваність) населення, що проживає в зоні діяльності даного медичного закладу.

Серед захворювань за даними первинних звернень окремо виділяють захворювання, діагноз яких встановлено вперше в житті конкретної особи.

Кожен встановлений в результаті звернення і уточнений діагноз реєструється в Талоні амбулаторного пацієнта — ТАП (див. додаток 1). ТАП є основною обліковою статистичною формою в амбулаторно-поліклінічному закладі (АПЗ). ТАП заповнюється на конкретного хворого в кабінеті лікаря, що веде прийом, зберігається там, поки мету звернення не досягнуто (але не більше трьох тижнів) і передається для обробки в статистичний підрозділ (кабінет статистики). В поліклініках і територіальних медичних об’єднаннях (ТМО), оснащених сучасними комп’ютерними системами, на основі баз даних, сформованих на основі ТАП, отримують близько 20 аналітичних форм.

Для поглибленого аналізу загальної захворюваності використовують інші облікові документи, що формуються в АПЗ, наприклад:

— медичну карту амбулаторного хворого;

— індивідуальну карту вагітної;

— медичну карту стоматологічного хворого та ін.

Облік та звітність про захворюваність за даними звернень у різні позалікарняні заклади (наприклад, в диспансери) провадяться з урахуванням їх особливостей. У позалікарняних зак­ладах при реєстрації окремих захворювань в ТАП заповнюються й інші документи. Відомості про загальну захворюваність населення за даними звернень в АПЗ найбільш повно відображають поширеність хвороб, тобто хворобливість. На думку спеціалістів, до них не вносяться лише випадки доставлення хворих у стаціонари засобами швидкої медичної допомоги та випадки раптової смерті в результаті хвороби, з приводу якої у поточному році не було звернень. Але кількість таких випадків відносно незначна [42, 82].

При виконанні необхідних умов дані за зверненнями достатньо повно відображають як захворюваність, так і хворобливість, і, в разі необхідності, можуть бути доповнені даними медичних оглядів.

Слід мати на увазі, що відсутність умов для зручного та своєчасного звернення населення по медичну допомогу, низький рівень санітарної культури населення, недбале ставлення до власного здоров’я призводять до заниженої кількості зареєстрованих захворювань проти фактичної.

Вивчення загальної захворюваності населення базується не тільки на даних обов’язкового статистичного обліку, а також на результатах спеціально організованих вибіркових спостережень.

Структура вихідної інформації та система показників повинні забезпечити аналіз рівня та структури захворюваності населення в розрізі окремих нозологічних груп, територіальної, статевої, вікової, професійної та ін. структур сукупностей хворих, динаміки захворюваності, впливу основних соціально-гігієнічних факторів і довкілля. Результати аналізу захворюваності разом із іншою інформацією необхідні для оцінки діяльності та планування роботи лікувально-профілактичних закладів, розробки окремих профілактичних заходів і програм.

Основні показники загальної захворюваності наведено в табл. 7 [56, 58].

Таблиця 7

ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ ЗАГАЛЬНОЇ ЗАХВОРЮВАНОСТІ НАСЕЛЕННЯ

Назва показника Змістова характеристика Спосіб обчислення
1. Первинна захворюваність Частота захворю­вань, виявлених уперше
2. Загальна захво­рюваність (поши­реність, хворобли­вість) Частота хвороб се­ред населення

Закінчення табл. 7

Назва показника Змістова характеристика Спосіб обчислення
3. Показники 1, 2 в розрізі: форм хвороб, статі, віку, територій Поширеність ок­ремих хвороб в окремих групах населення Спосіб 1, 2 відносно відповідної групи населення
4. Частка окре- мих форм хвороб (груп) у складі всіх захворювань Структура захворюваності
5. Показник 4 в розрізі статі, віку, територій Структура захво­рюваності окремих груп населення Аналогічно способу 4
6. Середньоден­ний рівень захво­рюваності в окре­мі місяці окремими хворобами Сезонність захворюваності
7. Контингент осіб, що звернулися по меддопомогу Частка населення, що звернулась по меддопомогу
8. Розподіл осіб, що звернулися, за кратністю звер­нень Характеристика контингентів, що звертаються по меддопомогу

Заведено виділяти загальну захворюваність і спеціальні види захворюваності [82]. До останніх відносять:

1) інфекційну захворюваність;

2) захворюваність на найважливіші неепідемічні хвороби;

3) захворюваність з тимчасовою втратою працездатності;

4) госпіталізовану захворюваність;

5) захворюваність за даними медичних оглядів;

6) захворюваність за даними реєстрації причин смерті.

Таке групування є не досить чітким, але виділення кожної групи має свою мету. Дійсно, групи 1 і 2 відрізняються видами захворювань; групи 3 і 4 більше характеризують наслідки хвороби та форми лікування; госпіталізовано може лікуватися як інфекційна, так і неепідемічна хвороба, при цьому хворий тимчасово втрачає працездатність. Наслідки змін рівнів цих видів захворюваності для системи охорони здоров’я різні і залежать як від методів запобігання хворобам, так і від економічних аспектів таких змін.

Зручніше розглядати пункти 1—6 не як види захворюваності, а як джерела інформації для вивчення: 1—4 — за даними звернень, 5 і 6 — відповідно за даними медичних оглядів і причин смерті. Специфіка джерел і методів збирання інформації про захворюваність певним чином визначає і статистичні методи її вивчення.

Основним завданням статистики інфекційної захворюваності є оперативне інформування органів охорони здоров’я і, зокрема, санітарно-епідеміологічних служб про випадки інфекційних захворювань, професійних і харчових отруєнь з метою запобігання їх поширенню.

Одиницею статистичного спостереження при цьому є всі факти виявлення інфекційної хвороби або виникнення підозри на таку, що підлягають обов’язковому та суцільному обліку протягом перших 12 годин.

Для цього в кожному випадку заповнюється спеціальний обліково-статистичний документ «Екстрене повідомлення про інфекційне захворювання». Затверджений перелік хвороб включає: черевний тиф, дизентерію, кір, скарлатину, малярію, туляремію, туберкульоз (бацилярні форми), бруцельоз та деякі ін. Екстрені повідомлення, що заповнюються в лікувально-профілактичних закладах, реєструються в журналі реєстрацій інфекційних захворювань.

З метою поглибленого вивчення інфекційних захворювань та їх перебігу провадять вибіркове вивчення якості обслуговування інфекційних хворих. Це дає змогу визначати склад хворих, своєчасність виявлення захворювань, якість діагностики та лікування, ефективність лікування, профілактичних заходів та ін.

Основними статистичними показниками вивчення інфекційної захворюваності є:

¾ загальні та спеціальні коефіцієнти захворюваності (відносно чисельності всього населення та окремих його груп — вікових, професійних, статевих та ін.), що обчислюються як по загальній захворюваності, так і по окремих нозологічних формах;

¾ показники структури;

¾ показники динаміки;

¾ показники термінів виявлення захворювань, госпіталізації та постановки кінцевого діагнозу;

¾ показники результатів лікування.

До найважливіших неепідемічних захворювань відносять хвороби систем кровообігу, органів дихання, злоякісні новоутворення та ін. Згідно з встановленим переліком спеціальному обліку підлягають психічні хвороби. Неепідемічні хвороби реєструються повсюдно і в обов’язковому порядку.

Одиницею спостереження є кожен хворий з уперше в житті встановленим діагнозом названих захворювань. В амбулаторно-поліклінічних закладах заповнюють на кожного виявленого хворого спеціальні повідомлення (облікові форми 058/0, 089/0, 090/0, 089-1/0) і направляють їх до територіальних диспансе-
рів відповідного профілю, де провадиться збирання і подаль-
ша обробка статистичних даних. Ця інформація використовується також і відповідними науково-дослідними медичними ус­тановами.

Результати статистичного аналізу використовуються для організації спеціалізованої медичної допомоги та оцінюван-
ня її ефективності. З метою поглибленого вивчення причин виникнення та перебігу неепідемічних хвороб, впливу на них факторів навколишнього середовища організують вибірко-
ві обстеження. Значна кількість аналітичних розробок прис-
вячена вивченню питань епідеміології, клініці, лікуванню та профілактиці таких захворювань, як злоякісні новоутворен-
ня, туберкульоз, венеричні хвороби, хвороби серцево-судин-ної системи, крові, ендокринної системи та ін. [27, 36, 48,
58, 65].

Останнім часом в Україні значна увага приділяється вивченню впливу на зазначені види захворювань саме природного середовища (кліматичних особливостей, складу ґрунту та питної води, стану повітря, рівнів забрудненості та ін.). Як приклад значної аналітичної роботи, що провадять установи державної та медичної статистики в цьому напрямі, можна назвати [21, 29, 87, 89]. Серед наукових розробок цього напряму варто виділити дослід­ження Гончарука Є. Г., Вороненка Ю. В., Марценюка М. І. та ін. (1989).

Захворюваність з тимчасовою втратою працездатності — це випадки захворювань працівників різних галузей господарства, які призвели до невиходів на роботу. Тобто це захворюваність працюючих контингентів, яка призводить до втрат робочого часу, що певною мірою визначає соціально-економічне значення вивчення цієї проблеми.

Одиницею спостереження при вивченні захворюваності з тимчасовою втратою працездатності є випадок тимчасової втрати працездатності у зв’язку із хворобою. Обліковим документом є листок непрацездатності (лікарняний листок), що містить інформацію про місце роботи, діагноз, тривалість хвороби. За даними листків непрацездатності на підприємствах та установах складається звіт про тимчасову непрацездатність (ф. № 23-тн), який надається в регіональні профспілкові органи та органи управління охороною здоров’я. Звіт містить дані про середньоспискову чисельність працюючих на даному підприємстві або в установі, кількість випадків захворювань і число календарних днів непрацездатності в розрізі основних груп хвороб і нещасних випадків; дані про відпустки у зв’язку із карантином, вагітністю, пологами, доглядом за дитиною; факти встановлення інвалідності. На основі інформації ф. № 23-тн можуть бути обчислені такі показники [58,82]:

1. Кількість випадків непрацездатності на 100 працюючих (разом та по окремих групах і формах захворювань);

2. Кількість днів непрацездатності на 100 працюючих (разом та по окремих формах і групах захворювань);

3. Середня тривалість одного випадку втрати працездатності (у днях) — як відношення кількості днів непрацездатності до кількості випадків непрацездатності;

4. Показники структури захворюваності:

¾ частка випадків непрацездатності, пов’язаних з конкретною хворобою, серед усіх випадків утрати працездатності;

¾ частка днів непрацездатності, пов’язаних з конкретною хворобою серед усіх днів непрацездатності.

У той же час, оскільки ф. № 23-тн не містить даних про конкретних фізичних осіб, то для аналізу професійного, вікового та статевого складу хворіючих необхідно залучати додаткову інформацію. Вона може бути в медично-санітарних частинах підприємств або установ. Персональний облік захворюваності дає змогу, зокрема, визначити:

¾ частку осіб, що хворіли за період, який вивчається, в загальній кількості працюючих;

¾ кратність захворювань (відношення кількості випадків непрацездатності за рік до кількості працюючих повний рік);

¾ групи працюючих, які часто або тривалий час хворіли протягом року, що вивчається (три і більше випадків втрати працездатності або 60 і більше днів).

Для аналізу рівня захворюваності по окремих підприємствах, установах, галузях або регіонах, можуть бути застосовані відповідні шкали, зокрема наведена у табл. 8.

Таблиця 8

ШКАЛА ОЦІНКИ ЗАХВОРЮВАНОСТІ З ТИМЧАСОВОЮ
ВТРАТОЮ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ (ЗА Е. Л. НОТКІНИМ)

Рівень показників Частка хворівших, % Тимчасова втрата працездатності на 100 працюючих
Кількість випадків Кількість днів
Дуже високий 80 і більше 150 та більше 1500 та більше
Високий 70—79 120—149 1200—1499
Вищий за середній 60—69 110—119 1000—1199
Середній 50—59 80—99 800—999
Нижчий за середній 40—49 60—79 600—799
Низький 35—39 50—59 500—599
Дуже низький Менше 35 Менше 50 Менше 500

Госпіталізована захворюваність характеризує ту частину захворюваності населення, що призводить до необхідності лікування в умовах стаціонару. Рівень захворюваності залежить від багатьох факторів: нозологічної форми захворювання, доступності стаціонарної допомоги, показань до госпітального лікування, можливості надання допомоги вдома, вікових, соціально-побутових факторів тощо. При таких хворобах, як грип, гострі респіраторні зах­ворювання або, скажімо, короткозорість лише незначна частка хворих потрапляє до стаціонару. З іншого боку, хворий з апендицитом, хворий на дизентерію, черевний тиф і т. п., потрапивши в поле зору лікарів, як правило, госпіталізується. Між цими крайніми випадками — довгий пере­лік хвороб.

Контингенти госпіталізованих хворих з цими хворобами характеризують дійсну захворюваність населення тою мірою, що визначається доступністю стаціонарної допомоги по цих хворобах. Під такою доступністю розумітимемо:

¾ відстань до стаціонару, особливо в умовах сільської міс-
цевості;

¾ чи має змогу стаціонар відповідного профілю надати таку медичну допомогу, що відповідає стандартам? Тобто чи є в лікарні профільні місця, спеціалісти, ліки, процедури та ін. ресурси?

¾ чи має намір хворий лікуватися в стаціонарі? Тобто, чи переконали хворого лікарі в необхідності цього?

¾ чи має сам хворий змогу, в тому числі і матеріальну, лікуватися в стаціонарі?

Основна статистична інформація стосовно госпіталізованої захворюваності міститься в «Медичній карті стаціонарного хворого» — 003/3 та «Статистичній карті хворого, який вибув із стаціонару» — 066/0. При статистичному аналізі особлива увага приділяється найбільш важливим та масовим захворюванням, що суттєво впливають на стан здоров’я населення: хвороби системи кровообігу, органів дихання, травлення, злоякісні новоутворення тощо.

Перш за все вивчаються рівень і структура захворюваності. Найчастіше використовуються показники:

¾ рівня госпіталізації населення (на 1000 осіб кожної групи — вікової, статевої, професійної тощо);

¾ структури госпіталізації по класах, групах і формах хвороб для окремих груп населення;

¾ середньої тривалості перебування в стаціонарі з приводу конкретного захворювання (група та клас хвороби);

¾ кратності госпіталізації — по окремих нозологічних формах, групах та класах хвороб для окремих груп населення;

¾ результатів лікування.

Вважається, що лікування за даними про стаціонарних хворих є сенс визначати лише по тих захворюваннях, лікування яких, в основному, закінчується в стаціонарі (гострі захворювання або загострення деяких хронічних хвороб). При вивченні летальності беруться до уваги вікова група та окремі нозологічні форми. Що стосується результату лікування хворого на хронічну хворобу, то він визначається шляхом катамнестичного спостереження.

Захворюваність населення за даними медичних оглядів. Інформація збирається під час проведення активних спостережень за станом здоров’я окремих груп населення, під час профілактичних, періодичних та інших масових медичних оглядів. Хоча під час оглядів виявляються в основному хронічні захворювання, цей метод збирання інформації значно доповнює інші, зокрема поточний облік захворюваності за даними звернень. Особливо ефективними є комп­лексні огляди, що проводяться групою спеціалістів. Частота виявлення деяких хвороб (наприклад, тонзиліту, варикозного розширення вен) під час медичних оглядів буває в десятки разів вищою, ніж за даними звернень [56, 82]. Особливе значення при проведенні медичного огляду слід приділяти організації його проведення, системі вихідних показників, змісту відповідного облікового документа — карти особи, яка підлягає медичному огляду.

При проведені медичних оглядів всіх виявлених хворих поділяють на «практично здорових» — тих, хто протягом певного часу не матиме потреби звертатися до лікаря, та «хворих, що потребують медичної допомоги». Щодо останніх, важливо з’ясува­ти, чи зверталися вони по медичну допомогу з приводу виявлених захворювань, а якщо ні, то з яких причин.

Ця інформація може бути використана, зокрема, при вив­ченні доступності медичної допомоги, планування її обсягів і спеціалізації.

Під час статистичного аналізу обчислюється низка показників:

¾ загальний коефіцієнт захворюваності (патологічна враженість на 1000 чол. населення);

¾ коефіцієнти захворюваності по окремих групах і формах хвороб;

¾ структура захворюваності обстежених по групах і формах хвороб;

¾ розподіл обстежених за станом здоров’я;

¾ частота захворюваності різних груп населення та ін.

Періодичне проведення медичних оглядів хоча і потребує додаткових ресурсів, проте значно доповнює загальну картину стану здоров’я населення.

Джерелом інформації при вивченні захворюваності за даними реєстрації причин смерті є лікарське свідоцтво про смерть. Заповнюючи цей документ, лікар повинен точно вказати безпосередню причину смерті та основну хворобу, що її викликала або обумовила. Крім того, вказуються, за наявності, інші важливі хвороби. Отже, якість інформації залежить від професійного рівня лікаря та його знань патології хворого.

Летальність лікарняна — показник настання смертельного кінця при різних хворобах, пораненнях, травмах; є відношенням кількості померлих від даної хвороби до кількості вибулих із стаціонару (виписаних і померлих) із цією хворобою; виражається в процентах.

Виявлення інформації про причини смерті поглиблює аналіз загальної захворюваності, дає змогу виявити форми захворювань, що найчастіше призводять до смерті в окремих вікових, статевих, професійних, регіональних та інших групах населення, особливо тих захворювань, при яких не було звернень по медичну допомогу (травми, інфаркти і т. п.).

Як бачимо, кожен з розглянутих вище підходів до вивчення захворюваності різниться структурою та повнотою даних, що збираються на його основі. Так, за даними звернень переважно виявляються хвороби, наявність яких відчуває сам хворий (тут доречно згадати, наскільки ми самі уважні до свого здоров’я). Навпаки, захворюваність, що виявляється під час медичних оглядів, часто пов’язана з хворобами, що не мають явних симптомів, перебувають у початковій стадії або стадії компенсації. Хворий часто їх не відчуває і не має підстав для непокоєнь. І якщо така особа з цього приводу не зверталася по медичну допомогу, то вона, будучи фактично хворою, для статистики є здоровою. Дані про захворюваність з тимчасовою втратою працездатності перш за все стосуються населення в працездатному віці, а дані про причини смерті — тільки тяжких захворювань, що призвели до летального кінця. Тому, по можливості, необхідно комплексно використовувати розглянуті методи, створювати відповідні бази статистичних даних.

Інвалідність, або захворюваність із стійкою втратою працездатності, посідає важливе місце у вивченні стану суспільного здоров’я. Використовують показники: інвалідність та інвалідизація.

Інвалідність — це кількість всіх зареєстрованих інвалідів, що припадає в середньому на 10 000 середньорічної чисельності певної групи населення.

Інвалідизація — це відношення кількості вперше зареєстрованих інвалідів у поточному році до середньорічної чисельності певного населення.

Розрізняють три групи інвалідів відповідно до стану захворювання (І група — найтяжче захворювання). У зв’язку з поділом інвалідів на групи обчислюють показники структури інвалідності та її динаміку.

Показники інвалідності населення:

1) показники ступеня тяжкості — розподіл інвалідів по групах інвалідності;

2) показники розподілу інвалідів по вікових і статевих групах;

3) показники зміни тяжкості інвалідності та повернення до трудової діяльності.

Показники фізичного розвитку — одна з найоб’єктивніших характеристик стану здоров’я населення, що відображає його позитивний аспект, особливо в дитячому віці.

Фізичний розвиток визначається рівнями сукупності морфологічних і функціональних ознак, що характеризують розвиток і формування організму. Є результатом взаємодії внутрішніх (ендогенних) та зовнішніх (екзогенних) факторів. До першої групи факторів відносять спадковість та особливості внутрішньоутробного розвитку. Друга група — це навколишнє середовище — природно-кліматичні та соціально-економічні умови. Якщо мова йде про фізичний розвиток не окремої особи, а населення в цілому, то вважається, що визначальний вплив мають саме соціально-економічні фактори. Можна виділити два аспекти вивчення фізичного розвитку: розвиток індивіда та фізичний розвиток колективу. Оцінка фізичного розвитку окремого індивіда не є задачею статистики, проте в основі цих процесів лежать статистичні методи, знання і розуміння яких є необхідними для дослідника.

Можуть бути різні підходи до вивченняіндивідуального фізичного розвитку.

Найпростішим є безпосереднє зіставлення результатів вимірювання кожного окремо взятого показника з середнім рівнем або стандартом. Оскільки обґрунтованішою є комплексна оцінка, то свого часу були запропоновані різні індекси фізичного розвитку — Кетле, Піньє, Ерісмана та ін. Вони являють собою співвідношення рівнів окремих показників. Наприклад, індекс Піньє — це співвідношення зросту та маси тіла, а індекс Ерісмана — відношення половини значення зросту до окружності грудної клітки. На думку спеціалістів, такі індекси мають певні вади і не набули практичного поширення [82].

Комплексне вивчення фізичного розвитку відповідає потребам педіатрії, гігієни, педагогіки; його результати використовують у своїй практичній діяльності лікарі різних спеціальностей. Спостереження за фізичним розвитком дитини починається з моменту її народження. В подальшому воно тою чи іншою мірою проводиться в дошкільних, середніх і вищих навчальних закладах, при призові до Збройних Сил, під час медичних оглядів. Ретельніше вивчається фізичний розвиток спортсменів і деяких професійних груп. Вивчення фізичного розвитку є більш результативним, коли воно проводиться разом із вивченням стану навко­лишнього середовища, умов побуту та праці, народжуваності, захворюваності, інвалідності та смертності. Результати використо­вують для визначення регіональних віково-статевих стандартів, виявлення тенденцій росту та розвитку дітей і молоді, оцінювання ефективності оздоровчих заходів.

Для можливості порівняльного аналізу рівнів фізичного розвитку населення, що знаходиться в різних природно-кліма­тичних та економіко-соціальних умовах, використовуються уніфіковані методи вимірювання показників та їх статистичної об­робки [56, 58, 82].

Виділяють такі групи ознак:

¾ антропометричні — зріст тіла (стоячи та, рідше, сидячи), маса тіла, окружність грудної клітки, голови, плеча, стегна;

¾ фізіометричні(функціональні) — сила м’язів рук і спини, життєва ємність легень;

¾ соматоскопічні —побудова тіла (статура), розвиток м’язів, наявність жирових відкладень, форма грудної клітки і ніг тощо.

Якщо вивчається дієздатність організму, рівень його тренованості, то визначають параметри серцево-судинної, нервової систем і різні функціональні проби. Останні, наприклад, являють собою дозовані фізичні навантаження, під час яких вимірюються показники, що характеризують роботу серцево-судинної системи, легень та ін.

Результати вимірювань показників фізичного розвитку заносяться в індивідуальні картки і підлягають статистичній обробці, основними етапами якої є:

¾ групування одиниць сукупності (за статтю, віком, станом здоров’я, професією та ін.), у т. ч. побудова аналітичних групувань;

¾ визначення характеристик рядів розподілу. При цьому, зокрема, слід звертати увагу на форму розподілу, особливості якої (асиметрія, багатовершинність) можуть вплинути на вибір методів подальшого аналізу; порівняння рядів розподілу за допомогою статистичних критеріїв; побудова таблиць співзалежності;

¾ вивчення статистичного зв’язку між ознаками.

Під час оцінювання індивідуального фізичного розвитку часто використовують так звані сигмальні оцінки, базовані на відомій властивості нормального розподілу:

R ≈ 6d,

де: R — розмах варіації;

dсереднє квадратичне (стандартне) відхилення.

Прикладом може бути такий поділ на групи фізичного розвитку для конкретної ознаки [82]:

низький рівень розвитку від М — 2d і менше;
рівень розвитку нижче середнього від М — 1d до М – 2d;
середній рівень розвитку від М — 1d до М + 1d;
рівень розвитку вище середнього від М — 1d до М + 2d;
високий рівень розвитку від М — 2d і більше.

Зазначимо, що в медичній та біологічній літературі часто М позначається середнє значення, а m — стандартне відхилення (стандартна помилка) середнього:

де: n — обсяг сукупності.

Зазвичай ці дві оцінки наводяться поруч: «У контрольній групі хлопчиків середнє значення маси становило: М ± m = 32,68 ±
± 0,53 кг».

Для оцінки індивідуального рівня фізичного розвитку також використовують формулу

де xi — значення рівня певної ознаки для i-го індивідума.

Статистичний аналіз ознак, віднесених до рангової або номінальної шкали (наявність жирових відкладень, розвиток волосяного покриву та ін.), проводять шляхом визначення екстенсивних коефіцієнтів — частки тієї чи іншої групи з наявністю даної ознаки по відношенню до загальної кількості обстежених тієї самої групи.

Оцінювальні таблиці (шкали регресії) складаються для всіх статево-вікових груп і включають три ряди показників (зріст, маса тіла та окружність грудної клітки), представлених в сигмальних відхиленнях від величин стандартів. Як приклад наводимо фрагмент таблиці [82, с. 291] для оцінювання фізичного розвитку (табл. 9):

Таблиця 9





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...