Главная Обратная связь

Дисциплины:






Старовинна дрібничка



Учні об'єднуються у дві групи. Учитель пропонує учням роз­дивитися старовинну монету. Після того, як учні роздивляться монету, учитель пояснює завдання.

Завдання:

1. Кожна група обирає «контролера*. Групи розташовуються одна проти одної. «Контролери» отримують монету. Перша група описує сторону решки монети, учні із другої групи можуть ставити навідні питання. «Контролери» стежать за відпові­дями, звіряючи із монетою.

2. Кожній команді слід придумати «біографію» антикварної монети, а також хто і коли тримав цю монету. Після виконання вправи слід звернути увагу учнів на те, якими обережними стали їхні пальці.

Розглядаємо предмет

Учитель пропонує кожному учневі розглянути окремий предмет.

Завдання: Спробувати побачити у цьому предметі щось незвичайне, див­не, про що ніколи раніше не здогадувалися. Потрібно фантазу­вати.

Вправа дає можливість виробити в собі не просто звичку спо­стерігати, а зробити так, щоб було неможливо жити і не спостері гати, не вбирати всі враження, що дарує людині навколишній світ.

Картина на столі

Учитель на столі розкладає різні речі.

Завдання: Учні підходять до столу і одну хвилину дивляться на предмети, відвертаються. Заплющують очі та намагаються уявити, що і як було розташовано на столі. Повертаються до столу і перевіряють свою пам'ять. Знову відвертаються, учитель змінює місця розташування предметів. Учні дивляться на стіл і визначають, що змінилося. Учитель пропонує учням розкласти речі так, як вони лежали на початку вправи.

Фотографи

В.П. Учні сідають півколом.

Завдання: Один із них, стоячи перед іншими, «фотографує» їх (із за­здалегідь обумовленою витримкою — на рахунок 20, або на 10, або на 15), а потім виходить за двері. Під час короткої паузи учні пересідають на інші місця. Заходить «фотограф». «Фотографові» необхідно Побачити, хто пересів на інше місце, змінив позу.

Ускладнення:

1. На сцені розставлені стільці. Один або декілька учнів «фото­графують» (з короткою витримкою — на рахунок 3, або 2, або 1) загальний вигляд кімнати і виходять. Поки вони пере­бувають за дверима, розташування стільців змінюється (краще не робити повну перестановку, а лише ледве змінити положен­ня двох-трьох стільців). Заходять «фотографи», визначають, що змінилося.

2. Двоє учнів стоять перед півколом, останні «фотографують» їх з обумовленою витримкою. Потім ці двоє виходять за двері та щось змінюють у своєму зовнішньому вигляді, зачісці або обмі­нюються якими-небудь деталями свого одягу. Коли вони знову входять у кімнату, «фотографи» повинні пригадати, як було.

3. Учитель на столі розкладає декілька дрібних предметів. Ви­кликає трьох учнів. Учням необхідно «сфотографувати» всі предмети та заплющити очі. Учитель перемішує всі предмети.



Учні розплющують очі, розкладають предмети так, як вони лежали на початку вправи. Обрати партнера Учні сидять півколом.

Завдання: Кожному учневі необхідно обрати партнера і сказати йому Яро це тільки за допомогою очей, але так, щоб ніхто інший не зрозумів.

Ускладнення Спробувати погодитися на пропозицію партнера, потім від­мовитися. Звернути увагу партнера на вашого сусіда. Посварити Партнера за його недогадливість. Щиро подякувати йому. При­соромити.

Найемоційніший момент вправи — порозуміння між партне­рами.

Словничок

Мікроміміка— це не усвідомлювані нами, дрібні, майже не­видимі скорочення мімічних м'язів. Мікроміміка не з'являється сама собою, її виникненню сприяють наші думки, бачення, емо­ції. Якщо ви бажаєте, щоб партнер зрозумів ваш заклик, і якщо сам партнер (це дуже важливо!) прагне зрозуміти вас, якщо при цьому працює ваша уява, то вапіа мікроміміка все повідомить партнерові, йому дійсно захочеться відповісти вам.

ЕКРАН ВНУТРІШНЬОГО БАЧЕННЯ. УЯВНА ДІЯ

Кожна людина бачить усе, про що їй розповідають, проте не завжди усвідомлює ці бачення. Або усвідомлює їх уривчасто, рідкими клаптиками картин. Необхідно вправлятися в безпе­рервності бачень. Виховувати в собі таку звичку — означає під час прослухування розповіді намагатися безперервно бачити все. про що чується.

Глокая куздра

Це вправа на розвиток фантазії. У ній використано штучну фразу, вигадану академіком Л.С. Щербою. «Глокая куздра штеко будланула бокра і курдячить бокреня».

Якою це мовою? Мовою фантазії.

Учні записують фразу. їм необхідно придивитися до записаних слів, розібратися в сенсі. Яка подія відбулася?

(Якась «куздра» (утім, сказано, що вона — «глокая») узяла та «будланула» якогось «бокра». Як вона його «будланула»? Так, «штеко»! Можливо, навіть дуже «штеко», «штекіше» нікудиі А потім чим зайнялася? Напала на «бокреня» (мабуть, це дитинчя «бокра») і «курдячить» його!)

Чи уявляєте щось? Слова нічого не означають, немає таких слів, а образи з'являються!

Учні розповідають, у кого яка саме «куздра»! А «бокр» з «бо креням» які?.. Чим вона його «будланула»?

Кінофільм

Учні сидять півколом. Учитель оголошує назву кінофільму, який зараз створюватиме вся група. Можна описати картинку кадрик, але тільки одним-двома словами.

Спочатку потрібно побачити картину, потім назвати її словом. Щоразу, з кожним повторенням, необхідно «прокручувати» кіно­стрічку ще раз, перемикатися з одного бачення на інше і називати слово лише тоді, коли буде побачено картину.

Початківці часто механічно запам'ятовують слова. Інколи вони мимоволі пов'язують слово з людиною, яка назвала його. Тоді учень згадує слово за словом, дивлячись на товаришів — у якій послідовності вони сидять. Слід одразу ж застерегти учнів Від такої помилки. Головне у вправі — безперервна логічна по­слідовність кадрів-подій, безперервність внутрішнього бачення, довільне перемикання з одного бачення на інше.

Наприклад. «Партизани».

Учень, який сидить першим праворуч, повторює слово «пар­тизани» і називає наступне слово, що визначає ту картину, яку він уявив:

— Партизани... Ліс...

Другий учень повторює сказане і додає своє слово, розвиваючи сюжет:

— Партизани... Ліс... Землянка...

Так накопичуються слова-кадри. Кожен учень повторює всі олова, сказані до нього, і додає нове. Після учня, який сидить Крайнім ліворуч, ланцюжок слів-кадрів знов продовжує перший праворуч, і кінофільм продовжується. Група із десяти-дванадцяти Осіб може, якщо вони мають натреновану зорову пам'ять, довести фільм до ста кадрів.

У кожного учня складається своя розповідь. «Партизани, ліс, землянка»,— на цьому початку розповіді у першого учня склалася картина нічного відпочинку партизанів на своїй базі, в другого — повернення групи з бойового завдання, в третього, можливо,— бій і захват позиції противника. Кожне нове слово ніби повертає сюжет, інколи досить несподівано для тих, хто слухає. Тому учні спочатку часто протестують: слово, назване черговим учнем, «не укладається», не поєднується із загальною картиною, що створюється в уяві кожного. Протести не повинні прийматися. Тут діє принцип: «Авторське слово — закон!» Кожне слово потрібно виправдати. Іноді посеред кінострічки можна зупинити, попросити описати картинку в кадрик.

Ускладнення: Можна розширити завдання: вигадувати, користуючись великими фразами. На перший погляд, це здається простішою справою.

Умова: Жити в атмосфері вигадки, в атмосфері розповіді необхідно протягом усієї вправи. Ви сказали свою фразу, і вже ваші това­риші продовжують розвивати сюжет розповіді, а ви знову і знову, з кожним новим повторенням змушуєте себе бачити всі картини, щойно чуєте слова товаришів. Змушуйте себе миттєво перемика­тися з однієї картини на іншу.

Зазвичай розповідається по колу. Можливими є ускладнення, коли педагог називає прізвище будь-якого учня, і той продовжує розповідь.

Приклад.

1-ий. Хльостав дощ.

2-ий. Хльостав дощ. Мисливці промокли до нит­ки в своєму курені.

3-ій. Хльостав дощ. Мисливці промокли до нит­ки в своєму курені. Наближалася ніч, і потрібно було встигнути дійти до станції.

Якщо обмежити мету вправи лише розвитком фантазії учнів, то зовсім нескладно продовжити цю або будь-яку іншу розпо­відь, аби тільки працювала уява. Але варто поставити мету: тренувати безперервність внутрішніх бачень, і все стане значно складніше!

Картина набуває певних рис лише в тому випадку, якщо ми зупинимо на баченні свою увагу.

Хльостає дощ... Низькі, темні хмари, темрява, косі батоги води... А ще? Вода б'є по голим віттям дерев (напевно, осінь?), зриває листя, що залишилося... А ще? Вода мне тьмяну траву, біжить каламутним потоком по лісовій стежині...

Не слід квапитися продовжувати розповідь, не вигадувати, не вимучувати «літературну» фразу. Сперту потрібно пожити в атмосфері попередніх слів, і, коли картина стане зовсім конкретною, самі собою з'являться нові подробиці, які захочеться назвати, до того вони яскраві! Так бачення дощу привело до лісу, ліс — до мисливців, вони — до їх думок про дорогу на станцію.

Зібрати картину

На столі вчителя нарізані шматочки репродукції.

Учням пропонується взяти по одному шматочку. Спочатку кожний учень розглядає свій шматочок, намагаючись з'ясувати, що може бути відтворено на цьому шматочку. Потім учні збираються разом, розглядають те, що є одне в одного, і намагаються спільно відновити повне зображення.

Ускладнення: Учні сидять півколом.

Троє — окремо, обличчям до півкола, вони отримують для розглядання три різні репродукції. Лічачи до двадцяти, вони запам'ятовують зображення і відкладають у бік репродукції. Тепер вони повинні передати зміст картин останнім учням. Педагог диригує — перший учень починає свою розповідь, педагог через деякий час зупиняє його і розповідає другий учень, потім знову — перший, третій і т. д.

Потрібно нагадувати і розповідачам, і слухачам, щоб вони не­одмінно відновлювали на своїх внутрішніх екранах ту динамічну картину, те бачення, яке було у момент «включення», щоб у такий спосіб вони дотримувалися безперервності бачень і думки.

Три слова

Учні сидять півколом. Учитель говорить декілька слів, учні сполучають їх в одну гармонійну картину, доповнюючи її фан­тазією. Слова можуть бути близькими до передбачуваної події («дорога-зустріч-автобус»), можуть заздалегідь містити натяк на передбачуване ускладнення події або перешкоду на шляху до мети («телефонний дзвінок»), а можуть бути неначе зовсім далекими один від одного («лінійка-порося-лампа»), А що, якби це були три перші слова з вправи «кінофільм»? Як пов'язати їх в єдину подію? Пофантазувати!

Можна продовжити цю вправу як кінострічку або групову розповідь, тренуючи фантазію.

НАРОДЖЕННЯ СЛОВА

Слухати і чути

Учні слухають, що відбувається в коридорі, на вулиці, в сусідньому класі. Спочатку розповідають, які звуки почули. Коли з цим завданням вони легко впораються, то слід запропонувати за по­чутими звуками намалювати картинки того, що відбувається.

Магнітофон

У механізмах наглої пам'яті серед інших апаратів є магнітофон — на ньому записані всі звуки, які ми будь-коли чули в житті. Звуки ці, щоправда, записувалися найчастіше разом із зображенням (тобто відбувалася синхронна зйомка, за слова­ми кінематографістів). Але сьогодні ми — звукооператори. Нас цікавить перш за все звук!

Завдання: Пригадати шуми пароплава, спів ранкових і вечірніх птахів.

Три різні бачення, три різні картини потрібно викликати в своїй уяві для того, щоб пригадати звуки.

Не можна уявити собі «пароплав узагалі». Пригадується якийсь конкретний епізод життя, можливо, напівзабутий. Або — епізод, побачений у кіно, по телевізору. Чим детальніше згадувати його, тим яскравіше спливуть в слуховій пам'яті і звук пароплав­ного гудка, і тупіт матросів палубою, і приглушене торохтіння двигуна. А ви, можливо, на березі, проводжаєте пароплав? Тоді згадаються інші звуки.

Не варто засмучуватися, якщо не вдається прослухати в пам'яті весь спів солов'я від початку до кінця. Вистачить і того, що зоро­вий спогад про поїздку до лісу викликав в слуховій пам'яті й тінь минулих звукових сприйнять, і уривки з пташиних концертів. А може бути навпаки: спочатку виникнуть спогади конкретних звуків, а потім вони викличуть зорову картину на внутрішньому екрані.

Приклади завдань.

• Пригадати шум дерев в лісі. (Слово «ліс» одразу ж викликав в уяві якийсь куточок знайомого лісу. Можна допомагати собі баченнями і згадувати звуки. Лісова галявина. Вітер скуйовджує листя. Гойдаються і шелестять верхівки беріз.)

• Пригадати гавкіт собаки. (А якого собаку пригадали?)

• Пригадати шум потяга. (їдете. Куди?)

• Пригадати звуки трамваю, який під'їжджає. (Ось він гальмує на зупинці під вашим вікном. Який номер?)

• Пригадати голос матері. (Чуєте? Вона кличе вас.)

Учимось слухати

Є люди, які не люблять слухати, їм значно цікавіше говорити самим. Вони нудьгують, коли все ж доводиться щось вислухати в розмові, але з нетерпінням вишукують момент, коли можна перебити співрозмовника. Цікаве видовище — діалог двох такий «перебивальщиків».

А є люди, які люблять слухати. Розмовляти з ними — задоволення. Помічено, що люди, які вміють слухати, володіють розвиненішим інтелектом і уявою.

Учитися слухати можна всюди: на вулиці, у черзі, в трап спорті. Тільки не варто дивитися на тих людей, які розмовляють, а уявити їх, спробувати внутрішнім зором охарактеризувати.

Що відбувається?

Учні об'єднуються у дві групи. Сідають таким чином, щоб одна група не бачила другої — спина до спини.

Перша група «видає звуки», друга — пояснює їх. У першій групі може бути ведучий, який диригує звуками. Групі дається дві хвилини на те, щоб домовитися про характер звуків.

Варіанти:

1. Учитель задає загальну тему обом групам. Наприклад: «Дія відбувається на карнавалі». За звуками першої групи (які б не були ці звуки) кожен з учнів другої групи малює в своїй уяві картини подій, що відбуваються на карнавалі.

2. Учитель задає тему групі, яка лише слухає. Перша група не знає, що задане. Наприклад, учитель попереджає другу групу, що всі звуки, які вони почують, звучатимуть на пароплаві, що йде морем пізно вночі. Які б звуки тепер не почули учні, вони повинні виправдати їх появу заданими обставинами.

Дій словом!

Вправа-етюд, у якій органічно народжується одне живе слово, значно корисніша ніж декілька гостросюжетних етюдів, вико­наних із приблизною правдоподібністю. Перш ніж переходити до розмовних етюдів, доречно виконати багато вправ на одне-два слова, яким повірять і виконавець, і глядачі.

Приклад: Ви відстали від товаришів і загубилися в лісі. Вийшли на пагорб, звідки далеко видно. Глибока осінь, холодно. Темніє. Що робити, куди йти? Глянули, здається, вдалині — люди. Чи це далекі кущі? Чи це вітер? Вдивіться, услухайтеся! Коли вам здасться, що це люди, то кричіть: «Сюди!»

Довга підготовка до дій у запропонованих обставинах, віра в їх реальність сприятимуть народженню бажання закричати.

Вдивлятися — означає бачити передбачуване. Услухатися — означає насправді чути передбачуване.

Виправдання слова

Кожному з учнів дається одне слово: мало, книжка, вісім, курка або будь-які інші слова. Дається дві хвилини на уявлення обставин і виправдання слова. Повідомляються дві вимоги до того, як учні почнуть придумувати і пояснювати обставини.

Якщо слово адресується уявному партнерові, то краще, щоб він перебував десь за стіною, за дверима, удалині, а не тут же на сцені. Не варто спілкуватися з уявним партнером, який зна­ходиться нібито поруч.

Слово потрібно вимовити тоді, коли його необхідно сказати, коли логіка і послідовність дій сприяють неминучості його ви мовлення.

Приклади:

Задані слова «мало» і «вісім».

У книжковому магазині для мене відклали книгу, що коштує; сто гривень!

Я побіг додому за грошима. Нікого немає. Магазин зачинить­ся через годину. Нишпорю у всіх своїх кишенях — у літньому плащі, у зимовій куртці, у старих брюках. Назбирав звідусіль 90 гривень. МАЛО! Говорю це собі, міркуючи, куди податися, щоб позичити гроші.

Поривом вітру винесло з вікна нашої кімнати в сад рідкісні марки, які ми розглядали з товаришем. Я шукаю їх — у траві, в кущах. їх було вісім, а знайшов доки лише три. Ось четверта, п'ята... Слава богу, тепер все! І ось я кричу товаришеві у віконці;: «ВІСІМ!»

Примітка. Слово має бути живим. Не варто розмірковувати над тим, як його вимовити. Необхідно забути про нього спочатку. Намагатися не рвати дію, тягнути безперервний ланцюжок пошуків. Згадувати конкретні речі.

Зазвичай всі учні обговорюють, чи вдалося викопати вправу, Хай спочатку глядачі дадуть відповідь на питання:

— Чи вийшло слово живим?

— А чи повірили ви самі собі? Чи потрібно було сказати це слово? Інколи корисно повторити вправу, і не одноразово. Повторити, не повторюючись.

СЦЕНІЧНА ДІЯ. ВІДЧУТТЯ ПРАВДИ. ІНСТИНКТИВНІ РЕАКЦІЇ

Сидіти

Немає в житті таких положень — сидіти заради того, щоб сидіти. Навіть якщо людина сидить тому, що їй робити нічого Будь-яка дія в житті — ланка в безперервному життєвому ланцюзі, що має причину і мету. У кожній дії було минуле і буде майбутнє. Людина сидить «просто так» і мляво розмірковує, чим би зайнятися. Або гріється на сонечку, згадуючи вчорашній футбольний матч. Або чекає на телефонний дзвінок, роздивляю­чись смужки на шпалерах.

Завдання: Сидіть, аби відпочити. З'явилася мета. Отже, визначилася Проста дія.

Не слід спочатку розв'язувати всі незліченні питання: «Чим и займатимуся? Куди піду? Що там робитиму?» А потім, усе розв'язавши, братися до виконання. Досить знати загальну мету І характер дії («трошки відпочину після уроку фізкультури»), аби,почавши вправу, конкретизувати у дії необхідні обставини (стрибки у довжину у мене не виходять, стрибки у висоту теж, ногупідвернув...»).

Варіанти мети (за Станіславським)

Сидіти, щоб:

♦ сховатися, причаїтися, щоб не знайшли;

♦ слухати, що робиться в сусідній кімнаті;

♦ дивитися, що робиться навпроти у вікнах;

♦ дивитися, як біжать хмари;

♦ чекати своєї черги до лікаря в приймальній;

♦ чергувати біля хворої дитини;

♦ читати книгу, газету;

♦ спостерігати за тим, що відбувається навколо.

Елементарні дії

Сценічна дія — це життєва дія в сценічній обстановці. Доціль­но займатися тренінгом дії в умовах, максимально наближених до сценічних, адже так точніше формуються потрібні навички. Елементарні життєві дії в сценічних обставинах: привітатися, стояти,ходити, вставати, зачиняти двері...

Для того щоб: • показати свою перевагу;

• дати зрозуміти свою образу;

• по можливості не звертати уваги на себе;

• навпаки, звернути на себе увагу;

• показати свою близькість, інтимність, запанібратство;

• розсмішити, розвеселити, оживити товариство своєю появою;

• висловити своє співчуття;

• швидше перейти до справи.

Необхідно готуватися до дії — діючи! Потрібно виходити на сцену, не лише знаючи мету дії, а вже виконуючи її.

Розбираючи з учнями причини правильних рішень, варто ще раз підкреслити, що логіка і послідовність усього ланцюжка окремих дій у аналізі маленької події допомагають повірити в реальність цієї події.

Аналіз — це розвідка життя тілом.

Суфлер — правда (повторна дія)

Учням необхідно знайти щось, що заховав учитель. Після виконання завдання учням пропонується знайти те саме, що за ховане в тому самому місці.

Копіювати щойно зігране — брехня. Як же вчинити правди­во? Необхідно виправдовувати свої пошуки новими магічними «якщо б».

• Дрібничка була музейною річчю, яку хтось із вас (хто?) узяи із вітрини і заховав;

• Ви всі дізналися про це і лишень зібралися було сказати про цей винуватцеві, змусити його повернути щось до музею, як у цей момент прийшов музейний працівник (ось він!) і сказав, що йому відомо, що річ хтось із вас заховав у цій кімнаті;

• Ви добре знали, куди ваш легковажний товариш її заховав, але вирішили покарати його самі, а зараз не видавати.





sdamzavas.net - 2017 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...