Главная Обратная связь

Дисциплины:






Зміст та ієрархічна побудова Світу найвищої реальності



У Світі найвищої реальності відповідно кожний матеріальний об’єкт із світу матеріальної дійсності має один або ж декілька, таких що реально існують, прообразів цього нашого світу – ейдосів. Але поряд із ейдосами існує ще й деякий клас ідеальних об’єктів – ідеали, для яких немає матеріальних образів, наприклад, трансцендентні або комплексні числа. Багато таких ідеалів – це теж частина Світу найвищої реальності.

Світ найвищої реальності – складається із ейдосів та ідеалів.

Ейдос – це прообраз із світу найвищої реальності, якому у світі матеріальному відповідають та існують образи – матеріальні об’єкти.

Ідеали– для них немає матеріальних образів.

Проміж прообразів (ейдосів та ідеалів) світу найвищої реальності існують

відношення загальної єдності – коли кожний первообраз пов'язаний із усіма іншими, подібними, одним і тим же фундаментальним співвідношенням, тож можливо сказати, що більшості ідеальних прообразів – задана відповідна структура.

(Структура - як тип відносин, співвідношення єдності первообразівейдосів та ідеалів, та

закон – як проявлення співвідношення єдності первообразів у світі матеріальних речей.)

Наявність структури у світі абстрактних первообразівпроявляється у світі речей, як деякий фундаментальний закон, що допускає експериментальну перевірку ( або структури, що існують на ідеальних об’єктах у світі найвищої реальності вічно, відображаються у світі матеріальної дійсності у вигляді «законів природи», іманентних нашому світу).

Оскільки поміж ейдосамита ідеалами немає жорсткої межі, ейдоси– що припускають можливість наочної інтерпретації,

тісно пов’язані із найбільш абстрактними математичними поняттями, які безпосередньо інтерпретуються засобами математики, стає зрозумілою та «неосяжна ефективність математики», що заводить у глухий кут вченого – матеріаліста, який не визнає об’єктивного існування математичних структур (у світі найвищої реальності).

 

Закони і програми

Але одних лише законів, породжених структурами у світі найвищої реальності, недостатньо для існування світу матеріальної дійсності.

Необхідні безліч програм, що визначають еволюцію та поведінку об’єктів матеріального світу.

(Подібно до того як знання про рівняння не гарантує розв’язання задачі, для чого потрібно ще й знання початкових умов так і у загальному випадку мусять існувати додаткові сутності – програми.)

*) Будь яка впорядкованість цілого – це реалізація визначених програм.

 

Закон– завжди несе у собі ідею необхідності,

Програма – навпаки, несе елемент свободи .

За одних і тих же законів можуть існувати багато різноманітних програм.



Людина у своїй цілеспрямованій діяльності, спираючись на закони природи, сама створює для себе будь які програми, на підставі яких діє для досягнення тих або інших цілей: будує дім, конструює радіоприймач, або створює комп’ютер.

На відміну від закону програму можливо змінювати та навіть руйнувати.

Ані закон, ані структура, ані програма не є матеріальними об’єктами, вони існують об’єктивно (але належать світу найвищої реальності).

Програма – наслідок вільної творчості творця. Програма на відміну від закону , передбачає визначену мету, і створюється ще до свого втілення у світі матеріальної дійсності. У цьому сенсі усяка програма – телеологічна (будь яка програма за своєю сутністю є продукт творчого акту – є наслідок вільної творчості творця).

Слово – ніщо інше як програма.

(Математична структура – має три підмурки, що її породжують:

- алгебраїчну структуру;

- структуру порядку;

- топологічну структуру.)

Увесь раціональний світ – Універсум, являє собою відкриту систему, яка складається із двох тісно пов’язаних поміж собою частин:

- природного світу, що існує поза та незалежно від людини;

- й власне світу людей.

При цьому ми мусимо визнати, що від іншого природного світу людина, яка є його частиною, відділена дійсно на астрономічну відстань й такою ж астрономічною швидкістю еволюції. Що ж таке людина як особистість? Із чисто позитивістських уявлень , людина – найбільш втаємничений та недоступний для пізнання об’єкт науки. Особливе місце людини у тваринному світі визначається існуванням її глибокого й унікального духовного світу.

Духовний світ людини, являючи собою нову щодо структури і програми ідеальну сутність, визначає принципову відмінність гуманітарних наук від природознавства і, образно кажучи, посідає третій поверх в ієрархічно влаштованому Світі найвищої реальності. Але проблема в тому, що чуттєвий досвід та раціоналістичні методи пізнання нічого не варті у розмінні феномену людини, із матеріалістичної точки зору, причина і мета життя завжди залишаються непізнаними для людини.

Але людський досвід незрівнянно ширший та різноманітніший, ніж матеріалістичні науки про людину. Окрім зовнішнього (чуттєвого) досвіду людині даний ще й «внутрішній» досвід

Духовний досвід людини – (у порівнянні із чуттєвим досвідом) є істинним джерелом знання про «верхні поверхи» Світу найвищої реальності, джерелом релігійного знання та усієї духовної культури взагалі.

(Важливо не втратити духовну культуру предків, не відмахнутися від прозрінь, уважно читати та заглиблюватися у зміст творів відомих теологів, праотецької літератури, стародавніх переказів та міфів).

Духовна кризапояснюється тим, що ось вже впродовж декількох поколінь зневажало джерелами духовного досвіду, втратило звичку та відлучилося використовувати його; засліплене успіхами природознавства й техніки охололо до релігійних глибин життя , воно цілком довірилося чуттєвим відчуттям та теорії і практиці, які виростають із них.

Алеж духовний досвід людства свідчить, що у основі внутрішнього світу кожної людини лежать трансцендентний, надмірний початок принципово нової природи, ніж природа зовнішнього світу, І хоча людина – продукт еволюції, але еволюції цілеспрямованої, що твориться «за образом і подібністю до Бога». Наша здатність до творчості, абстрактного мислення, здатність усвідомлювати оточуючий нас Світ не є «властивістю високоорганізованої матерії», вона являє собою частину Бога, що вкладена в нас. І зовсім не труд, але єдиний у своєму роді акт наділення духом, виділив із сімейства гуманоїдів унікальне творіння – людину.

Це дуже невелика частка – Іскра Божа, але вона палає у кожному з нас. Завдяки цьому людина не лише продукт творіння, але й сама творець, що наділений свободою волі та вибору. Творче джерело нашої культури – це є Божественне, яке існує в нас. Через власний духовний досвід, через одкровення людина спілкується із вищою Божественною стихією світу. Натомість людина, яка втрачає своє Богосинівство, стає безсилим рабом природної необхідності. Наближаючись до Христа , людина звільнюється природного начала й «втрачає саму себе у Богові, як тільки хоче обґрунтувати себе тільки в одній особі». Навпаки, спрямовуючи себе до Бога, людина стає відкритою до потоку Благодаті, що підсилює її людяність.

Гуманізм, що проголошує «самодостатність» людства та лозунг: «Все в людині, все для людини», сам один не може сприяти розквіту духовної культури. Сенс людського існування набагато глибший та цікавіший , ніж виживання й самообслуговування. Людина приходить у світ задля того, аби трудитись, не стільки над примноженням мирських благ і не задля того, щоб бути насолодженою своїми розумовими чи якимись іншими талантами. Вона з’являється у цьому світі, аби трудитися над вдосконаленням самої себе й цього світу. Людина має розкрити свою творчу природу, усвідомити себе й виправити своє призначення, стати помічником Бога у його світовій творчості.

Але чи буває творчість без свободи?

У світі природної необхідності первородна свобода людини приходить у протиріччя із кондовим детермінізмом. У цьому полягає трагедія життя людини. Свобода – це надскладна категорія. Із незнання, невміння, небажання осягти її глибину сутність породжується багато зла.

Зло , цей вічний супутник свободи, виникає, коли людина, наділена свободою волі, свободою у своїх вчинках та діях, якимось чином полишає Всесвітній потік Божественної благодаті. Адже духовна сліпота не може бути явищем вродженим. ЇЇ можна подолати, лише розвиваючи власну духовність. Але нерідко для цього потрібні дуже великі зусилля, а життя і часто дуже жорстко визначається обставинами.

Свобода – це нелегка ноша. Мало кому вдається витримати спокусу – багатством, владою, славою.

Людина слабка та має схильність спокушатися. У невпинному борінні Духа відбувається становлення людини, створюється її людяність, її особистість, бо ж за висловом Тейяра де Шардена: «Дух є сила самовизначення до кращого».





sdamzavas.net - 2018 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...