Главная Обратная связь

Дисциплины:






Поняття структури промисловості



Економіка будь-якої країни як об’єкт досліджень являє собою складну систему, тобто сукупність якісно визначених елементів або підсистем, між якими існує закономірний зв’язок. Головною з таких підсистем є промисловість. Промисловість — це найбільша сфера матеріального виробництва, в якій господарюючі суб’єкти видобувають сировину та паливо, виробляють всю сукупність знарядь праці, більшу частину предметів праці та предметів споживання на основі застосування машинної техніки.

Промисловість є системою більш низького рівня відносно економіки в цілому.

Промисловості як системі притаманні специфічні ознаки. Головними ознаками промисловості є її цілісність, ієрархічна побудова, екзогенний характер та безперервність розвитку.

Співвідношення, які відображають взаємозв’язки та взаємозалежності між окремими частинами промисловості в процесі її розвитку, характеризуються поняттям структури промисловості.

Структура промисловості має велике значення для збалансованого розвитку економіки, її ефективного та стабільного зростання. Обсяги виробництва, концентрація капіталу та праці, тех­нічний рівень продукції обумовлюють роль промисловості в економічному зростанні. Питома вага ВВП промисловості в загальному ВВП України є найбільшою серед інших секторів економіки і за даними 2000 р. становила 36 %. У промисловості зосереджено 33 % основного капіталу та зайнято 1/3 працюючих. Нині промисловість загалом перебуває в стані тяжкої економічної кризи. Характер кризи виражається не лише зменшенням обсягів виробництва продукції, а й значними змінами в її внутрішній струк­турі, зменшенням номенклатури та асортименту продукції. Визначне місце промисловості в економіці України спричиняє необхідність її реорганізації, зокрема структурної перебудови.

Світовий досвід вказує на те, що економічне зростання країн Західної Європи значною мірою пояснюється глибокими структурними змінами, які забезпечили впровадження досягнень науково-технічного прогресу, економію й раціональне використання ресурсів та інші позитивні зрушення. Швидке зростання виробництва в більшості країн Південно-Східної Азії відбулося передусім за рахунок прискореного розвитку на сучасній науково-технічній основі таких галузей, як електроніка та машинобудування, тобто в результаті різних структурних зрушень.

Дослідженням впливу структурних зрушень на економічний розвиток належить важливе місце в економічній науці. Зокрема, неабияку увагу цим проблемам приділяли американські вчені В. Леонтьєв, С. Кузнец, Дж. Гелбрейт та багато інших.

Структура промисловості — багатопланове поняття, його мож­на розглядати з багатьох поглядів, які відображають співвідношення різних елементів економічної системи.



Залежно від характеру елементів та змісту економічних явищ, зв’язки між якими відображаються в пропорціях, на макроекономічному рівні вирізняють такі основні види структурних співвідношень: відтворювальні, соціальні, галузеві, реґіональні, зовнішньоекономічні.

Характеристика структури промисловості України

Характеризуючи сучасний стан промисловості України, слід зазначити, що серед багатьох чинників формування негативних тенденцій її розвитку, надто вагому, якщо не головну, роль відіграють структурні диспропорції.

Структурні диспропорції в промисловості України накопичувалися роками під впливом централізованої системи управління, яка «узаконювала» незбалансований розвиток окремих частин промисловості внаслідок нерівномірного розподілу ресурсів і політики пріоритетного розвитку окремих галузей, серед яких голов­ною вважалася військова промисловість, а також інші галузі, які були з нею безпосередньо пов’язані. На сучасному етапі структура економіки України характеризується такими диспропорціями:

1. Втратою прогресивної соціальної орієнтованості, яка сформувалася внаслідок невиправданого збільшення виробництва озброєння ще за часів централізованої системи управління.

2. Порушенням оптимальних відтворювальних пропорцій. Має місце переважний розвиток виробництва засобів виробництва (група «А») порівняно з виробництвом предметів споживання (група «Б»).

3. Різкою диференціацією технічного рівня виробництва у різних галузях, а також на підприємствах однієї галузі, що є наслідком диспропорцій у сфері інвестування, розподілі матеріальних ресурсів, ціноутворенні, які панували в адміністративно-ко­мандній системі. Це так звана проблема технічно відсталих підприємств, які дісталися в спадщину незалежній Україні.

4. Ресурсоємним та переважно витратним характером виробництва, який значно знижує конкурентоспроможність українських товарів на світовому ринку.

5. Обмеженістю паливно-енергетичних та мінеральних ресурсів. За умов порушення господарських зв’язків обмеженість паливно-енергетичних та мінеральних ресурсів поряд із втратою багатьох ринків збуту продукції виявилася для промисловості України однією з найбільших проблем.

6. Високим рівнем концентрації і монополізації виробництва, недостатньою питомою вагою «малих» підприємств в обсязі виробництва промислової продукції.

7. Низькою «товарністю» кінцевої продукції, сировинною та напівфабрикатною спрямованістю експорту.

У цілому структура економіки України може характеризуватися як неоптимальна. Це вкрай ускладнило процес переходу до рин­кової економіки і зробило проблему структурної трансформації однією з центральних для виходу з глибокої кризи, в якій опинилася наша держава.

В структурі промисловості України найбільшу питому вагу мають галузі важкої індустрії, особливо машинобудування, чорна металургія та вугільна промисловість. Однією з найбільш значущих проблем адаптації україн- ських підприємств і держави в цілому до умов світового економічного простору є пошук шляхів підвищення їх інноваційної конкурентоздатнос- ті. Свідомий саморозвиток, розповсюдження інноваційної діяльності в сус- пільстві є не щось інше як суспільно- технічна еволюція цього суспільства, еволюція людського інтелекту, когнітивний розвиток. Країни, які ігнорують тенденції світового господарського розвитку, сьогодні не мають перспектив.

Основні причини, які призвели до економічно го відставання України, в значній мірі пов’язані з об’єктивними факторами. Розпад СРСР призвів до руйнування єдиного інтегрованого народногосподарського комплексу (єдиного економічного простору), в результаті якого перед незалежною державою встала проблема формування особливої економічної системи. Україна отримала в спадщину вкрай деформовані виробничо-технологічні структури, які в більшості випадків характеризувалися надмірно високою часткою військово-промислового виробництва, важкого і середнього машинобудування в структурі промисловості.

Структурно-технологічні зрушення в економіці країни відбувалися в значній мірі стихійно, під впливом по- точних макроекономічних конкурент- них переваг. Не було враховано, що багаторівнева радянська економіка, яка характеризувалася технологічною неоднорідністю, не могла бути реформована на базі цін ринкової рівноваги, а потребувала поетапного пристосування до ринкових регуляторів, активної політики з боку держави. В результаті сталися негативні зміни в структурі економіки країни, які потягли за собою значні міжгалузеві перекоси, що свідчать про деіндустріалізацію виробництва.

Відбулась свого роду перебудова «навпаки», в бік домінування низько- технологічних енергоємних галузей. Гіпертрофовано виросла доля паливно-енергетичних галузей при різкому зниженні обсягів машинобудування, питома вага яких в промисловому секторі економіки скоротилася в 1,5–2 рази.

Україна зіткнулася зі значними труднощами підтримки на плаву гігантів машинобудівного комплексу, елек- троніки, працюючих на військові за мовлення. Надії на застосування но- вих технологій, запозичених з військового виробництва, не виправдались. Інтелектуальна власність військово- промислового комплексу, яка мала стратегічне значення для всієї пр мисловості, залишилась закритою.

Українська промисловість набула чітко виражені риси анклавності, коли окремі раніше пов’язані між собою підприємства і навіть цілі сектори економіки діють автономно, орієнтуючись переважно на внутрішній ринок.

Згортання виробництв наукоєм них видів продукції, які визначають технічний і технологічний рівень виробництва, і, перш за все, машинобудування, значно звузило технологічну базу для сучасного оновлення парку машин і обладнання, впровадження новітніх технологій, що стало причиною зниження показників ефек- тивності діяльності більшості галузей промисловості.

Перш за все це відобразилось на базових галузях, в т.ч. машинобудуванні. Лише 20% продукції, яку випускають машинобудівні підприємства, від- повідає світовому рівню, знос осно вних фондів складає майже 70%, при цьому машинобудування виробляє ¼ валового національного продукту України. На такому фоні оновлення технологічного обладнання на ма шинобудівних підприємствах відбувається вкрай повільно — в середньому близько 3% на рік.

Україні, яка має один з самих високо розвинутих науково-техніч- них потенціалів в країнах СНД та конкурентоздатні технології в аерокосмічній галузі, ракето-та суднобудуванні, виробництві нових матеріалів, біотехнологій і т.д., які відносяться до п’ятого технологічного укладу, домінуючу долю у валовому продукті складають виробництва другого та третього укладів. За даними Інституту економічного прогнозування НАН України в даний час майже 60% обсягу промислової продукції приходиться на третій технологічний уклад (технології виробництва будівельних матеріалів, чорна металургія, суднобудування, обробка металу, легка, деревообробна, целюлозно-паперова промисловості), 38% — на четвертий уклад. Вищі технологічні уклади — п’ятий і шостий складають близько 4%, причому останній, який визначає перспек- тиви високотехнологічного розвитку країни в майбутньому, в Україні майже відсутній (менш ніж 0,1%).

Розвиток машинобудування — основа науково-технічного прогресу у всіх галузях народного господарства, значна підтримка конкурентоспро- можності країни. Завдання машино- будівного комплексу — випуск машин та обладнання високотехнологічного рівня, які повинні забезпечити підвищення продуктивності праці, зниження матеріалоємності та енергоємнос- ті, сприяти покращенню якості продукції.

Однією з найважливіших проблем сучасного етапу реформування економіки України є забезпечення стабільного економічного оновлення не тільки в сировинних галузях, але, перш за все, в провідних галузях промислового комплексу, центром тяжіння якого виступає машинобудування. Саме воно визначає соціально-економічний і техніко-технологічний рівень розвитку держави, конкурентоспроможність його виробництв, а значить і місце в народному господарстві.

Проте відродження машинобудівного виробництва неможливе без від- новлення на принципово новій основі зруйнованої за період реформування матеріально-технічної бази, оновлення і підвищення ефективності вироб- ничого апарату і його структури. Для підвищення конкурентоспроможнос- ті промислової продукції є необхідним радикальний розвиток матеріально- технічного базису виробництва і його технологічного рівня.

В усіх галузях машинобудування зростає значення науково-дослідних та дослідницько-конструкторських робіт (НДДКР). Наукомісткість — визначальна риса багатьох сучасних ма шинобудівних підприємств.

Однією з проблем більшості під приємств машинобудівного комплексу є нестача обігових коштів та інвестицій для подальшого розвитку виробництва. Фактичні інвестиції в галузь машинобудування не відповідають потребам.

В умовах падіння рівня фінансування науки значно погіршився стан матеріально-технічної та інформаційної бази. Руйнування науково-техніч- ного потенціалу, низька інноваційна активність промислових підприємств веде до технологічного застою та прогресуючого відставання від країн з розвинутою економікою. Яскравим прикладом є відставання в галузі мі- кроелектроніки, яке оцінюється в 15–20 років.

Всі ці негативні процеси позбавляють Україну можливості створення науково-технічних передумов для со- ціальної переорієнтації економіки, по- жвавлення споживчого сектору, без чого стає неможливим вихід з еконо- мічної кризи.

Упродовж останніх років основним джерелом фінансування іннова- ційної діяльності залишаються влас ні кошти підприємств, про що свід- чать дані табл. 3.1.

Таблиця 3.1 – Обсяг і структура фінансування інноваційної діяльності машинобудівної галузі за джерелами (тис. грн.)

 

        Відхилен ня 2009/ Відхилен ня 2010/
Промисловість України   5751562,9   11994224,8   7949907,9   +11422661,9   -4044316,9
Усього у т.ч. за рахунок власних коштів     1619251,9   3000508,3   2005961,0   +1381256,4   -994547,3
державного бюджету 16515,6 120213,6 80584,3 +103698,0 -39629,3
місцевих бюджетів 746,4 5897,2 - +5150,8 -5897,2
коштів вітчизняних інвесторів   64721,7   168613,7   22860,7   +103892,0   -145753,0
коштів іноземних ін весторів   15159,8 60743,6   102186,4   +45583,8   +41442,8
кредитів 68534,9 324440,9 27460,6 +255906,0 -296980,3
інших джерел 2530,2 19328,5 154897,4 -16798,3 +135568,9

 

Суттєві недоліки в інвестиційному забезпеченні інноваційної діяльності в промисловості виявляються при аналізі структури всього об’єму інноваційного інвестування. Найбільший з них це неприпустимо мізерна участь держави у фінансуванні інноваційної діяльності. Частка коштів вітчизняних та іноземних інвесторів у фінансування інновацій також має великі нереалізовані резерви .

Таким чином, є достатньо підстав для ствердження, що вирішальною причиною спаду інноваційного процесу стали криза інвестиційної сфери, критично недостатнє фінансове забезпечення інноваційної діяльності.

Серед важливих показників економічної діяльності підприємств — їх інноваційна активність (табл. 3.2, 3.3). Найбільша частка інноваційно активних підприємств припала на акціонерні товариства.

 

Таблиця 3.2 – Кількість машинобудувальних підприємств, що впроваджують інновації

  Роки   Всього промис- лових підпри- ємств України   Всього машино- будівних підпри- ємств З них
  Впроваджували інноваційні процеси У т.ч. впроваджували нові або вдосконалені методи Освоювали виробництво інноваційних видів продукції   У тому числі но вих для ринку
   
Відхилення 2009/ 2006   +350   +49   +21   -108   -   -
Відхилення 2010/ 2009   +20   +4   -14   -18   -6   -9

 

Таблиця 3.3 – Динаміка основних показників інноваційної активності промислових підприємств в Україні

 

    Впроваджено нових прогре сивних технологічних процесів у т.ч. маловідход- них, ресурсозберіга- ючих та безвідходних Освоєно вироб- ництво нових (інноваційних) видів продукції, найменувань   з них нових видів техніки
Відхилення 2009/2006   -161   -10   -706   +101
Відхилення 2010/2009   +246   +73   +239   -117

 

 

Як свідчать дані таблиць така динаміка є недостатньою з точки зору впровадження інноваційного типу стабільного економічного зростання в Україні.

Інновації, особливо у промисловості, — є категорією, яка суттєво під- вищує ефективність економіки. Промислова інновація починається з ідеї і проходить фази дослідження, розроб- ки та створення нових зразків продук- ції, технологій чи послуг та їх комерціалізацію.

Структурні зрушення в розвитку промисловості

Вивчення цього питання дасть змогу засвоїти показ­ники відтворювальних, галузевих, реґіональних, соціальних та зовнішньоторговельних пропорцій промисловості.





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...