Главная Обратная связь

Дисциплины:






ІІІ. Тенденції розвитку правової держави в Україні



Проблеми громадянського суспільства були предметом інтересу і дореволюційної політико-правової думки в України. Ці питання розглядали такі представники суспільства як Шевченко, Франко, Грушевський, Драгоманов та інші. Саме вони внесли національний елемент у розуміння громадянського суспільства.

Після жовтневої революції в Росії в 1917 році в Україну спочатку намітився процес формування громадянського суспільства. Але він був перерваний у другій половині 20-х рр. ХХ ст. встановленням тоталітарно-бюрократичної системи в СРСР.

Після проголошення в 1991 році державної незалежності в Україні концепція громадянського суспільства прийнята як загальнолюдська цінність. Вона знайшла відображення в Декларації про державний суверенітет України 1991 року і Конституції України 1996 року.

Відповідно до сучасного подання, громадянське суспільство є самостійною соціально організованою структурою для узгодження різноманітних інтересів людей. Воно не ставитися всупереч державі, а взаємодіє з ним для досягнення спільних цілей. Структурними елементами громадянського суспільства є різноманітні об'єднання громадян, політичні партії, масові рухи, тощо. До інститутів громадянського суспільства віднесено:

- громадські організації;

- професійні та творчі спілки;

- організації роботодавців;

- благодійні релігійні організації;

- органи самоорганізації населення;

- недержавні засоби масової інформації;

- інші непідприємницькі товариства і установи, легалізовані відповідно до законодавства.

Таким чином, вперше в історії незалежної України інститути громадянського суспільства перестали бути виключно філософською чи політичною категорією, а були унормовані як система суб'єктів, наділених правами і обов'язками щодо відстоювання своїх легітимних інтересів у процесі подальшого розвитку громадянського суспільства в Україні та участь в управлінні державними справами, зокрема, у формуванні та реалізації державної правової політики.

В Україні громадянське суспільство формується в особливих умовах. За роки незалежності створені конституційно-правові засади функціонування правової державності та її основні механізми: закладені основи парламентаризму, реалізовано принцип поділу влади, створено Конституційний Суд, Вищу раду юстиції, Рахункову палату України. Тим самим сформовані основні структурні елементи правової держави, що дало можливість цивілізованого функціонування влади, її утримання від силового вирішення спорів і протиріч між її окремими гілками. Почалася реформа судової влади з тим, щоб досягти незалежності суду, перетворити його з каральної системи на ефективний засіб вирішення спорів.



Відбулись позитивні зміни в оцінці прав і свобод людини, у їх конституційно-правовому регулюванні, намічено шляхи їх реалізації та створені відповідні правові механізми. Україна визнала юрисдикцію європейських інститутів захисту прав і свобод людини. Піддана глибокій трансформації національна система законодавства. Оновлена значна кількість правових інститутів, які забезпечують реалізацію прав і свобод громадян. Відбувся перегляд багатьох галузей законодавства на проголошених Конституцією України принципах. Особливих змін зазнало конституційне, цивільне, адміністративне, кримінальне, земельне законодавство. Прийнята більшість кодексів, у тому числі Цивільний, Кримінальний, Земельний, Митний, Бюджетний, Сімейний, Господарський та інші.

Формування соціальної, правової держави — це складний і тривалий процес. Для того щоб побудувати в Україні правову державу, треба передусім, щоб ті вимоги, які становлять її зміст, а це: забезпечення панування права, захист і гарантування основних прав і свобод людини і громадянина, поділ влади та інші, були реально втілені в життя, що, у свою чергу, потребує завершення правової, політичної, економічної та соціальної реформ.

Метою проведення правової реформи повинно стати:

- скасування тих законів які не відповідають потребам суспільного життя;

- розробка нових нормативних актів, прийняття яких продиктоване сучасними умовами і об'єктивно існуючими потребами правового регулювання;

- здійснення адаптації національного законодавства до законодавства Європейського Союзу, що обумовлено намірами України інтегруватися в єдину Європу;

- формулювання чіткої правової політики держави тощо.

Її результатом мають бути: забезпечення верховенства права, правового характеру чинного законодавства, істотне обмеження відомчої нормотворчості, оскільки деякі підзаконні нормативно-правові акти, різні інструкції, розпорядження тощо, приймаються всупереч закону і паралізують його дію. Важливою складовою правової реформи стало формування нової судової системи; впорядкування процесу правотворчості, розмежування правотворчих повноважень органів законодавчої та виконавчої влади.

Однак слід мати на увазі, що правову державу неможливо побудувати, обмежившись прийняттям законів. Крім демократичного, прогресивного законодавства, необхідно забезпечити систему суворого додержання і виконання законів усіма суб'єктами: державою, державними органами, суспільними організаціями, посадовими особами і громадянами. Це тим більш важливо в умовах перехідного періоду, коли нарівні з попередніми формами суспільних відносин розвиваються нові.

Більшість ознак української правової державності мають формальний, декларативний характер, а побудувати правову державу лише за формальними ознаками неможливо. Без органічного поєднання легітимної влади із забезпеченою у суспільстві свободою, без ефективного функціонування поділеної влади з дотриманням її окремими гілками вимог закону і забезпечення верховенства закону в діяльності держави та усіх сферах суспільного життя, законодавства — з відповідністю самих законів суспільній етиці правова державність залишиться формальним гаслом, недосяжною мрією.

Фундаментом, передумовою правової державності є формування громадянського суспільства, у якому був би забезпечений вільний і всебічний розвиток кожної особистості, суспільства, у якому функціонували б демократичні громадські інститути, що забезпечують свободу слова та інформації, гарантують силою громадської думки і суспільної моралі вільні вибори, наявність легальної опозиції та багатопартійність і цим самим унеможливлюють узурпацію влади. На жаль, традиції демократії в Україні ще досить слабкі. Причому показовий той факт, що коли на теоретичному рівні чимало питань функціонування демократичних інститутів розроблено досить детально, то справа з їх практичною реалізацією у діях державних органів значно відстає.

Україна ще тільки на шляху до побудови громадянського суспільства. Свобода засобів масової інформації лише задекларована. І належить докласти багато зусиль, щоб вони одержали справжню незалежність. Перешкодою до формування правової держави є недотримання правил агітації на виборах, підкуп виборців, залякування кандидатів, підтасовування результатів виборів є досить поширеними явищами, які не зустрічають належної реакції з боку Президента, суспільства і окремих громадян.

Численними є порушення основних прав і свобод, у тому числі також фундаментальних прав (на свободу і особисту недоторканність, на життя, на власність тощо). Ратифікація певних конвенцій ООН і європейських конвенцій з питань захисту прав і свобод особи не спричинила створення ефективних механізмів дотримання вимог останніх та ефективного їх впровадження. Не одержало розвитку право громадян на підприємництво, а самі підприємці зазнають великого тиску як з боку держави, так і кримінальних структур. Законодавство не має необхідного рівня стабільності, що негативно впливає на захищеність і доступність до нього громадян. Суспільство у цілому криміналізоване, чим створюються значні перешкоди формуванню стійкої суспільної моралі, прагненню і надалі йти шляхом розвитку демократії, що гарантувало б від повернення до авторитарних методів здійснення влади.

Побудова правової держави глибоко пов'язана також зі зміцненням демократичних традицій функціонування державної влади. Ці традиції ще лише формуються і досягнення усталеності у здійсненні влади є довготривалим процесом. За умови збереження вільних виборів, демократичного політичного режиму, свободи преси, формування поваги до прав і свобод громадян з боку держави та її посадових осіб дані традиції, безперечно, сформуються. І варто сподіватись, що саме вони стануть чи не найбільшою запорукою правової держави та її спадкоємності.

Побудова реальної правової держави значною мірою залежить від рівня соціально-економічного розвитку країни, накопичення матеріальних благ, що давало б можливість здійснення ефективної соціально-економічної політики, забезпечення соціально-економічних прав громадян. Адже не випадково поняття правової держави у багатьох країнах є невід'ємним від поняття соціальної держави.

Загострення економічної криз, яка існує протягом тривалого часу, не дає підстав для ефективного здійснення соціально-економічної політики. Населення розчароване нездатністю держави надати ефективні соціальні гарантії, пенсійне забезпечення на рівні проголошеного Конституцією України гарантованого достатнього життєвого рівня для особи та її сім'ї. Відтак, це негативно впливає на підтримку населенням державної політики, актів законодавства, які приймаються парламентом, позначається на легітимності самої влади. Знижується рівень законослухняності громадян, поваги до закону.

Хоча традиції демократії та правової державності в Україні не є міцними, все-таки є підстави сподіватись, що вона не зверне зі шляху побудови правової держави. Адже це європейська держава з багатими історичними і культурними традиціями. Рівень культури її народу, «правового почуття» дає можливість побудувати політичну організацію суспільства, яка відповідала би необхідному рівню забезпечення прав і свобод особи та громадянина, ефективністю функціонування влади сучасним цивілізованим державам. Звичайно, доля правової державності в Україні буде не простою. Реальна дія механізмів правової державності і формування стійкого демократичного політичного режиму, що гарантував би неможливість повернення до авторитаризму, не є автоматичним. Це вимагає гігантської напруги сил усього народу, мудрості, далекоглядності і патріотизму політичної та культурної еліти суспільства, відмови від авторитарної спадщини. Отже, на сьогоднішній час Україна як незалежна та суверена держава стоїть у своєму розвитку на шляху досягнення рівня правової держави.

Попри всі перипетії соціально-економічних , політико-правових , культурно-освітніх проблем державна влада практикує процес пов’язання усіх сфер суспільного життя ґрунтовною законодавчою базою. Тому можемо зробити висновок що наразі Україна має хоч порівняно невеликі, але все-таки шанси досягнення рівня правової держави.

Висновок

Опираючись на опрацьований матеріал, можна твердити, що громадянське суспільство і правова держава логічні один одного - одне немислимо без іншого. У той же час громадянське суспільство первинне: воно є вирішальною соціально-економічною передумовою правової держави. Правова держава є одним з істотних досягнень людської цивілізації. Правова держава – це такий спосіб організації держави, при якому все підпорядковане праву, а головною метою діяльності держави є забезпечення прав і свобод людини. Основними якостями правової держави є:

- визнання і захист прав і свобод людини і громадянина;

- верховенство правового закону;

- організація та функціонування суверенної державної влади на основі принципу поділу влади.

Розглядаючи сучасний стан ідей правової держави, слід уникати перебільшення їх ролі і ступеня поширення. В теперішній час правова держава виступає ідеалом, гаслом, конституційним принципом і не отримує свого повного втілення в будь-якій країні. Реальна політична практика держав, які проголосили себе правовими, нерідко розходиться з нормами, що, на жаль, можна сказати і про Українську державу. Попри всі негаразди у соціально-економічній , політико-правовій, культурно-освітній сферах Україна зі своїм культурним, політичним, суспільним потенціалом має всі шанси для досягнення рівня правової держави.

 

 





sdamzavas.net - 2018 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...