Главная Обратная связь

Дисциплины:






Географія поширення й прогнозування землетрусів



Більшість землетрусів зосереджена у двох протяжних, вузьких зонах. Одна з них обрамляє Тихий океан, а друга тягнеться від Азорських островів на схід до Південно-Східної Азії. Тихоокеанська сейсмічна зона проходить уздовж західного узбережжя Південної Америки. У Центральній Америці вона розділяється на дві гілки, одна з яких йде вздовж острівної дуги Вест-Індії, а інша продовжується на північ, розширюючись у межах США, до західних хребтів Скелястих гір. Далі ця зона проходить через Алеутські острови до Камчатки і потім через Японські острови, Філіппіни, Нову Гвінею й острови південно-західної частини Тихого океану до Нової Зеландії й Антарктики..

Друга зона від Азорських островів простягається на схід через Альпи й Туреччину. На півдні Азії вона розширюється, а потім звужується й змінює напрямок на меридіональну, проходить через територію М'янми, острови Суматра і Ява і з'єднується з циркумтихоокеанською зоною в районі Нової Гвінеї. Виділяється також зона меншого розміру в центральній частині Атлантичного океану, що простягається вздовж Серединно-Атлантичного хребта. Існує ряд районів, де землетруси відбуваються досить часто. До них належать Східна Африка, Індійський океан, у Північній Америці долина р. Св. Лаврентія і північний схід США. Іноді в районах, що прийнято вважати неактивними, відбуваються сильні землетруси, як, наприклад, у Чарльстоні (шт. Південна Кароліна) у 1886 р.

У порівнянні з дрібнофокусними глибокофокусні землетруси мають більш обмежене поширення. Вони не були зареєстровані в межах Тихоокеанської зони від південної Мексики до Алеутських островів, а в Середземноморській зоні — на захід від Карпат. Глибокофокусні землетруси характерні для західної окраїни Тихого океану, Південно-Східної Азії і західного узбережжя Південної Америки. Зона з глибокофокусними вогнищами зазвичай розташовується вздовж зони Дрібнофокусних землетрусів із боку материка;

Для підвищення точності прогнозу землетрусів необхідно краще уявляти механізми нагромадження напруження у земній корі, крипу і деформацій на розламах, виявити залежності між тепловим потоком з надр Землі й просторовим розподілом землетрусів, а також встановити закономірності повторюваності землетрусів у залежності від їхньої магнітуди. У багатьох районах земної кулі, де існує ймовірність виникнення сильних землетрусів, ведуться геодинамічні спостереження з метою виявлення провісників землетрусів, серед яких заслуговують на особливу увагу зміни сейсмічної активності, деформації земної кори, аномалії геомагнітних полів і теплового потоку, різкі зміни властивостей гірських порід (електричних, сейсмічних і т. ін.), геохімічні аномалії, порушення водного режиму, атмосферні явища, а також аномальне поводження комах й інших тварин (біологічні провісники).



Такого роду дослідження проводяться на спеціальних геодинамічних полігонах (наприклад, Паркфіддському в Каліфорнії, Гармському в Таджикистані й ін.). З I960 р. працює безліч сейсмічних станцій, обладнаних високочутливою реєструвальною апаратурою і потужними комп'ютерами, що дозволяють швидко обробляти дані й визначати положення вогнищ землетрусів. Завдання прогнозу землетрусів, що здійснюється на основі спостережень за провісниками (передбачення не тільки місця, але, найголовніше, часу сейсмічної події), далеке від свого вирішення, тому що жоден із провісників не можна вважати надійним. Відомі одиничні випадки винятково вдалого своєчасного прогнозу, наприклад, у 1975 р. в Китаї дуже точно було передбачено землетрус із магнітудою 7,3- У сейсмонебезпечних районах важливу роль відіграє зведення сейсмостійких споруджень. Розподіл території за ступенем потенційної сейсмічної небезпеки входить до завдань сейсмічного районування. Воно ґрунтується на використанні історичних даних (про повторюваність сейсмічних подій, їхню силу) й інструментальних спостережень за землетрусами, геолого-географічного картування й відомостях про рух земної кори. Районування території пов'язане і з проблемою страхування від землетрусів.

Зони найінтенсивнішого прояву землетрусів утворюють два сейсмічні пояси -- Середземноморський (широтний) і Тихоокеанський (меридіональний). Перший з них простягається від Гібралтару на схід через Піренеї, Апенніни, Балкани, Карпати, Крим, Кавказ, Малу Азію, Копетдаг, Гіндукуш, Гімалаї до островів Індонезії. Другий охоплює гірські споруди, які оточують Тихий океан, а також острівні дуги Тихого океану та Індонезії. Крім названих двох основних поясів, землетруси проявляються в Тянь-Шані, гірських спорудах Прибайкалля, Монголії, Китаю, великих озер у Африці та в інших місцях.

На території України сейсмічно найактивнішими регіонами є Карпати і Крим.

У Карпатському регіоні переважна більшість осередків землетрусів зосереджена в Закарпатському внутрішньому прогині. Інтенсивність місцевих землетрусів тут досягає 9 балів (за 12-бальноіо шкалою). Епізодично землетруси відбуваються й у інших частинах Карпатського регіону. Кілька епіцентрів місцевих землетрусів інтенсивністю 5...6 балів зафіксовано у південно-західній частині Східноєвропейської платформи, яка прилягає до Передкарпатсь-кого прогину (в районі м. Заліщиків на Дністрі, м. Сторо-жинця на Буковині та м. Великі Мости у верхів'ях Бугу). Землетруси пов'язані з активними розломами земної кори.

За межами України у вигині Карпатської дуги, на стику Східних і Південних Карпат (гори Вранча) розташований один з найбільших сейсмічних вузлів Європи. Тут зосереджено осередки багатьох землетрусів, у тому числі осередки завглибшки 100. ..150 км. Інтенсивність таких глибокофокусних землетрусів в епіцентральній зоні порівняно невелика (9 балів), але поштовхи, що зароджуються в горах Вранча, поширюються дуже далеко, наприклад, досягаючи Москви, вони ще мають силу 4 бали (землетрус 10 листопада 1940 р.).

У Кримському регіоні більша частина епіцентрів землетрусів зосереджена у Чорному морі вздовж південного берега півострова. Поштовхи землетрусів на півострові досягають сили 5...7 балів (наприклад, землетрус 11 вересня 1927 р.).

До асейсмічних зон належать обширні рівнини материків, яким відповідають давні платформи (Східно-Європейська. Сибірська, Канадська, Бразильська, Африканська, Австралійська), внутрішні частини океанських плит та молоді платформи.

У географічному поширенні землетрусів спостерігається певна закономірність -- усі вони пов'язані з зонами високої сучасної тектонічної активності, тобто з молодими гірськими спорудами, в яких проявляються інтенсивні сучасні диференційовані тектонічні рухи. В цих регіонах безперервно нагромаджуються тектонічні напруження, які періодично розряджаються у вигляді землетрусів.

Для того шоб дати уявлення про можливе місце прояву і силу землетрусів, які можуть виникнути на певній території, здійснюють сейсмічне районування. Воно має велике значення, бо вказує, де можна розпочинати велике будівництво і яких заходів треба вжити, щоб запобігти руйнуванню землетрусами.

 





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...