Главная Обратная связь

Дисциплины:






Інші злочини проти авторитету держави і діяльності об'єднань громадян



Одержання незаконної винагороди працівником держав­ного підприємства, установи чи організації (ст. 354). Предмет цього злочину — матеріальні блага та вигоди майнового характеру. Розмір незаконної винагороди повинен бути значним, тобто хоча б у два рази перевищувати неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Об'єктивна сторона цього злочину — це одержання працівни­ком державного підприємства, установи чи організації, який не є службовою особою, зазначених благ за виконання чи невиконання ним будь-яких дій з використанням становища, яке він займає. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього злочину є одер­жання винагороди шляхом вимагання. Поняття вимагання у цій статті збігається з тим, яке описане у примітці до ст. 368. Зумовле-

 

на винагородою поведінка суб'єкта повинна знаходитися у зв'язку з покладеними на нього конкретними обов'язками. Вимога винагоро­ди за роботу, що не входить до кола обов'язків особи, складу цього злочину не утворить. Так само за відсутності вимагання, коли гро­мадянин надає винагороду з власної ініціативи, склад цього злочину Відсутній.

Злочин вважається закінченим, коли працівник отримав (осо­бисто або через третіх осіб) хоча б частину незаконної винагороди. Причому не має значення, чи виконав суб'єкт свою обіцянку вико­нати чи, навпаки, не виконати за винагороду будь-яку дію, а також той факт, до або після її виконання була передана винагорода.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел, що по­єднаний з корисливою метою.

Суб'єкт цього злочину — особа, яка не е службовою (див. при­мітку до ст. 364). Це працівник державного підприємства, установи чи організації, незалежно від роду діяльності. Ними можуть бути особи, які працюють в апараті правоохоронних органів, дипломатич­ної служби, у сфері виробництва, послуг, освіти, культури, охорони здоров'я тощо. Особи, які е працівниками недержавної сфери, кри­мінальній відповідальності за такі дії не підлягають. Службові особи, які отримали незаконну винагороду, відповідаютьза одержання ха­бара за ст. 368.

Покарання за злочин: за ст. 354 — штраф до сімдесяти неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на строк до трьох років.

Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань (ст. 355). Предмет злочину — цивільно-правові зобов'язання.

Об'єктивна сторона цього злочину виражається у примушу­ванні до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань (договір, угода чи інше цивільно-правове зобов'язання). Примушу­вання — це вимога, пов'язана із погрозою насильства щодо потер­пілого або його близьких родичів або із погрозою пошкодження чи знищення їх майна за відсутності ознак вимагання.



Під зобов'язанням-угодою у цивільному праві розуміють дії гро­мадян або юридичних осіб, спрямовані на встановлення, змінуабоприпинення цивільних прав і обов'язків. Цивільно-правові зобов'я­зання виникають не лише з угод, а й також внаслідок відкриттів, ви-

 

находів, раціоналізаторських пропозицій, створення творів науки, літератури, мистецтва; внаслідок заподіяння шкоди іншій особі та інших обставин.

Злочин з об'єктивної сторони має місце лише тоді, коли від­сутнє вимагання, як воно описано у ст. 189. Тому щодо ст. 355 ци­вільно-правове зобов'язання, яке винний вимагає виконати (чи не виконати), має виникнути на законній підставі. Угода повинна бути дійсною: укладеною дієздатними особами, виражати вільне волеви­явлення, не суперечити інтересам держави і суспільства, підлягати виконанню у зв'язку з настанням строку тощо. Цивільно-правове зо­бов'язання, з приводу якого вчиняється цей злочин, має бути закон­ним за своїм змістом, але не обов'язково за формою. Так, примушу­вання кредитором свого боржника до повернення боргу має кваліфі­куватися як примушування до виконання цивільно-правового зо­бов'язання незалежно від того, чи оформлений юридичне між сторонами договір позики. Якщо ж угода, яку відмовляється викону­вати один з її учасників, не носить за своїм змістом законного ха­рактеру, відповідальність за примушування до її виконання за ст. 355 наставати не може. Так, якщо особа супроводжує відповід­ною погрозою вимогу повернути картковий борг, її поведінку, за на­явності Інших ознак вимагання, слід кваліфікувати за ст. 189, а не за ст. 355.

Злочин вважається закінченим з моменту пред'явлення вимоги про виконання чи невиконання зобов'язання, що підкріплюється по­грозою, незалежно від того, чи добився винний виконання того,дочого він примушує потерпілого. У разі вчинення дій, якими погро­жував винний, необхідна додаткова кваліфікація за відповідними статтями КК. Якщо злочинцю вдасться досягнути своєї мети,тоугоди, які були укладені у зв'язку з примушуванням, є недійсними внаслідок відсутності вільного волевиявлення потерпілого.

Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом і спеціальною метою — примусити іншу сторону виконати чи не виконати цивільно-правове зобов'язання саме шляхом приму­шування.

Суб'єкт цього злочину — будь-яка особа. Вчинення аналогічних дій службовою особою кваліфікується як перевищення владиабослужбових повноважень (ст. 355).

У частині 2 ст. 355 передбачена відповідальністьза вчинення за­значеного злочину повторно абоза попередньою змовою групою осіб, або ізпогрозою вбивствачи заподіяння тяжких тілесних ушко-

 

джень, або поєднане з насильством, що є небезпечним дляжиття і здоров'я, або з пошкодженням чи знищенням майна.

У частині 3 ст. 355 передбачена відповідальність за ті самі дії, вчинені організованою групою або поєднані з насильством, небез­печним для життя чи здоров'я, або такі, що завдали великої шкоди чи спричинили Інші тяжкі наслідки. Умисне вбивство, а також спри­чинення тяжких тілесних ушкоджень не охоплюється ст. 355 і ви­магає додаткової кваліфікації за відповідними статтями КК. Питання про визнання шкоди великою вирішується виходячи з фактичних обставин справи, залежно від вартості знищеного і витрат на відновлення пошкодженого майна, його Історичної або культурної ціннос­ті, значення для потерпілого, розміру упущеної вигоди тощо. Інши­ми тяжкими наслідками можуть бути самогубство потерпілого; зав­дання тяжкої шкоди здоров'ю і власності третіх осіб, потерпілих у результаті дій, спрямованих на знищення майна загальнонебезпечним способом; розорення інших кредиторів потерпілого, внаслідок його банкрутства через виконання вимог злочинця тощо.

Покарання за злочин:, зо. ч. 1 ст. 355 — виправні роботи на строк до двох років або арешт на строк до шести місяців, або обме­ження волі на строк до двох років;за ч. 2 ст. 355 — позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років; за ч. З ст. 355 — позбавлення волі на строк від чотирьох до восьми років.

Самоправство (ст. 356). Об'єктивна сторона самоправства полягає, передусім, у самовільному, всупереч установленому зако­ном порядку, вчиненні будь-яких дій, правомірність яких оспорюєть­ся окремим громадянином або підприємством, установою чи органі­зацією.

Самовільне вчинення будь-яких дій має місце тоді, коли винний реалізовує своє дійсне або уявне право незаконними методами — наприклад, всупереч волі власника вилучає його майно в рахунок погашення боргу, вселяється в надану йому квартиру, не дочекав­шись, доки ЇЇ покинуть колишні мешканці тощо. Чи було у винного відповідне право насправді — значення не має. Самовільно вчиню­ване право може бути уявним. Наприклад, квартиронаймач знає про свої переважні права на одержання кімнати, що звільнилася в кому­нальній квартирі, і займає її не дочекавшись рішення офіційного ор­гану, який відає розподілом житла. Але І за наявності рішень упов­новажених органів праваособи мають бути реалізовані у встановле­ному законом порядку, а не на власниййого розсуд.

 

Оспорюванність таких дій означає, що інша приватна або юри­дична особа вважає їх неправомірними. Якщо ж особа, щодо якої мали місце самовільні дії, не має претензій до особи, яка Їх вчинила, склад самоправства відсутній. Цей злочин може бути вчинений як у присутності, так і у відсутності потерпілого, як без насильства, так І з його застосуванням. У разі застосування насильства самоправст­во кваліфікується за сукупністю з відповідними злочинами проти життя І здоров'я. Самоправство вважається закінченим з моменту настання наслідків — значної шкоди інтересам громадянина, дер­жавним чи громадським інтересам або Інтересам власника. Питан­ня, про те, чи є заподіяна шкода значною вирішується у кожному конкретному випадку, виходячи з фактичних обставин справи.

Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом щодо дії. Ставлення до наслідків може бути виражене як в умислі (прямому або непрямому), так і в необережності (самовпев­неності або недбалості).

Суб'єктом самоправстваможе бути лише приватна особа. Службова особа, яка вчинила аналогічні дії, відповідає за ст. 365.

Покарання за злочин: за ст. 356 — штраф до п'ятдесяти неопо­датковуваних мінімум доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років,або арешт на строк до трьох місяців.

 





sdamzavas.net - 2018 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...