Главная Обратная связь

Дисциплины:






Використання ЕКГ у діагностиці



ЕКГ має надзвичайно важливе значення в клінічній кардіології, тому що це дослідження дозволяє розпізнати порушення збудження серця, що є причиною або наслідком його ураження. По звичайних кривих ЕКГ лікар може судити про наступні прояви діяльності серця і его патологічні стани.

Частота серцевих скорочень.Можна визначити нормальну частоту (60–90 уд./хв успокої), тахікардію (понад 90 уд./хв) чи брадикардію (менше 60 уд./хв).

Локалізація осередку збудження.Можна встановити, чи розташований провідний пейсмекер у синусному вузлі передсердя, атріовентрикулярному вузлі, в правому чи лівому шлуночку.

Порушення ритму серця.ЕКГ дає можливість розпізнати різні види аритмій (синусова аритмія, надшлуночкові і шлуночкові екстрасистоли, тремтіння і фібриляція) та виявити їхнє джерело.

Порушення проведення.Можна визначити ступінь і локалізацію блокади чи затримки проведення (наприклад, при синоатріальній чи атріовентрикулярній блокаді, блокаді лівої чи правої ніжки пучка Гісса чи їх гілок, або при комбінованих блокадах).

Вплив різних зовнішніх факторів на серце.На ЕКГ відбивається вплив веґетативних нервів, гормональні й обмінні порушення, зрушення в концентраціях електролітів, дія отрут, ліків (наприклад, наперстянки) і т. д.

Ураження серця.Існують електрокардіографічні симптоми недостатності коронарного кровообігу, постачання серця киснем, запальних захворювань серця, поранень серця при загальних патологічних станах і травмах, при уроджених чи набутих пороках серця і т. п.

Інфаркт міокарда(повне порушення кровопостачання будь-якої ділянки серця). По ЕКГ можна судити про локалізацію, обширність і динаміку інфаркту.

 

ІІ практичне заняття

5. Регуляція діяльності серця

У цілісному організмі сила й частота серцевих скорочень змінюються залежно від стану організму й умов, у яких пере­буває організм. Ці зміни забезпечуються регуляторними меха­нізмами, а саме:

• міогенними, які пов'язані з фізіологічними властивостя­ми власне структур серця, тобто чим сильніше розтягнуте м'я­зове волокно в період діастоли, тим сильніше воно скорочуєть­ся, а серце в цілому скорочується тим інтенсивніше, чим більше крові надійшло в період діастоли. Ця закономірність отримала назву закону Франка—Старлінга;

• нервовими, які здійснюються за допомогою інтра- та екстракардіальної нервових систем. Ці дві системи беруть участь у рефлекторній регуляції роботи серця. Так, екстракардіальна нервова система представлена блукаючим та симпатичними нервами, які належать до вегетативної нервової системи. Блу­каючі нерви йдуть до серця від ядер, які розташовані в довгас­тому мозку на дні IV шлуночка. Симпатичні нерви підходять до серця від ядер, які знаходяться в п'яти верхніх грудних сег­ментах спинного мозку. Волокна симпатичних та парасимпа­тичних нервів закінчуються в синоатріальному й атріовентрикулярному вузлах, а також у міокарді. У результаті збуджен­ня цих нервів спостерігаються зміни автоматизму синоатріального вузла, швидкості проведення збудження по провідній си­стемі серця й інтенсивності його скорочення. Встановлено, що імпульси, які надходять по волокнах симпатичних нервів, при­скорюють частоту серцевих скорочень, збільшують силу сер­цевих скорочень, підвищують збудливість, а також швидкість провідності збудження. У вивченні впливу симпатичних нер­вів І.П. Павловим було доведено, що існують симпатичні волок­на, які посилюють серцеві скорочення без зміни ритму. Вони були названі підсилювачами серцевої діяльності, їхнє значен­ня, на думку І.П. Павлова, полягає у виконанні трофічної функ­ції в серці шляхом стимуляції процесів обміну речовин. Вплив блукаючих нервів проявляється наступними змінами у функ­ції серця: зниженням збудливості, сповільненням частоти сер­цевих скорочень, зменшенням сили серцевих скорочень, погір­шенням провідності збудження серцем. Вплив нервових імпу­льсів здійснюється за допомогою медіаторів: ацетилхоліну (па­расимпатичні), норадреналіну (симпатичні). Через ядра блука­ючого і симпатичних нервів реалізується рефлекторний вплив на серце, який виникає внаслідок подразнення різних рефлек­согенних зон. Так, наприклад, больові подразнення шкіри спричинюють рефлекторне прискорення серцевих скорочень, подразнення механорецепторів шлунка й очеревини — їхнє сповільнення, а при сильному ударі в живіт може виникнути рефлекторна зупинка серця (рефлекс Гольца). Окрім довгасто­го мозку узгодженість діяльності серця забезпечують гіпотала­мус, структури лімбічної системи, кори великого мозку (свід­ченням впливу кори головного мозку на серце є зміна серцевої діяльності при емоціях — страх, гнів, радість, хвилювання то­що). Взаємодія різних рівнів регуляторних систем утворює ці­лісну ієрархічну систему механізмів регуляції діяльності сер­ця і забезпечує її адекватність до потреб організму в кровопос­тачанні;



• гуморальними — вплив різних біологічно активних речо­вин, що виробляються безпосередньо в серці та інших тканинах організму. У серці утворюються біологічно активні сполуки і гормони, які беруть участь у регуляції скоротливої активності міокарда. Гуморальна регуляція здійснюється й іонами. Так, наприклад, зміна концентрації К+ та Са2+ має досить значний вплив на автоматизм, збудливість і скоротливість серцевого м'яза. У разі підвищення вмісту К+ у крові пригнічується дія­льність серця, а надлишок Са2+ (у певному діапазоні концентра­ції) спричинює протилежні ефекти.

6. Рух крові по судинах

Рух крові по судинах зумовлений ритмічною роботою сер­ця, яке виконує роль насоса, що перекачує кров. Оскільки кро­воносні судини являють собою систему замкнутих трубок, то рух крові по судинах підпорядковується законам гідродинамі­ки, тобто законам руху рідини.

Рух рідини по системах замкнутих трубок залежить:

• від тиску на початку та в кінці трубки (цей чинник сприяє руху рідини);

• від опору в цій трубі (цей чинник перешкоджає руху рідини).

У живому організмі під час скорочення серце під тиском нагнітає кров до артерій. Енергія тиску, яка надана крові, ви­трачається залежно від руху її по кровоносних судинах. Біль­ша частина цієї енергії використовується на тертя частинок крові між собою та об стінки судини. Найбільший тиск крові у початкових відділах великого кола кровообігу (так, в аорті він дорівнює 150 мм рт. ст.), а найнижчий — у кінці його (у верх­ній і нижній порожнистих венах тиск менший за атмосфер­ний). Тому основною причиною руху крові по кровоносних су­динах є різниця тиску крові у різних відділах судинної системи.

Рух крові по венах, окрім різниці тиску, зумовлений та­кож присмоктувальною дією грудної порожнини, скороченням скелетних м'язів, наявністю клапанів у венах.

Кров викидається у велике та мале коло кровообігу окре­мими порціями під час систоли шлуночків, але по кровонос­них судинах рухається безперервною течією. Неперервність течії крові зумовлена тим, що стінки артерії еластичні. Під час систоли кров, яка викидається, тисне на стінки артерій і вони розтягуються. Під час діастоли шлуночків кров із серця в судини не потрапляє, тиск на їхні стінки знижується, стінка артерій унаслідок своєї еластичності повертається в попереднє положення, чинить тиск на кров, проштовхуючи її. Завдяки цьому кров рухається безперервно.

Виділяють об'ємну та лінійну швидкість крові. Об'ємна швидкість кровотоку — це кількість крові, що тече через по­перечний переріз судини за одиницю часу. Об'ємна швидкість кровотоку в будь-якому відділі кровоносного русла однакова. Лінійна швидкість кровотоку — це швидкість руху крові по судинному руслу, вона в різних відділах кровоносної системи різна і залежить від загальної площі перерізу судин. Чим біль­ша загальна площа перерізу судин, тим менша лінійна швид­кість току крові. Тому в аорті, площа поперечного перерізу су­дин якої становить 2,5 см2, лінійна швидкість найбільша — 0,5 м/с, а в капілярах сумарна площа поперечного перерізу до­рівнює 2500 см2, тому лінійна швидкість кровотоку найменша і становить біля 0,5 мм/с.

7. Артеріальний тиск

Кров, яка циркулює по судинах, чинить на їх стінки тиск. Тиск, створюваний під час систоли, називається систолічним (максимальним), а тиск, що реєструється під час діастоли, на­зивається діастолічним (мінімальним). Різниця між максима­льним і мінімальним тиском називається пульсовим тиском.

У здорової людини віком 20–40 років систолічний тиск у плечовій артерії становить 110–120 мм рт. ст., діастолічний — 70–80 мм рт. ст., пульсовий — 40 мм рт. ст.

Розрізняють ще середній артеріальний тиск, що представляє собою як би рівнодіючу коливань артеріального тиску в різні фази серцевого циклу. Це такий тиск, що забезпечує кровотік по судинах і складає 90–100 мм рт. ст.

Величина систолічного тиску залежить від серцевого вики­ду, а діастолічного — від периферійного опору судин, об'єму циркулюючої крові, її в'язкості.

Рівень артеріального тиску залежить також від еластичності судини. Чим більш еластична судинна стінка, тим тиск нижчий, і навпаки.

Наступний фактор — це опір судини, що може змінюватися в залежності від його просвіту. Судинозвужувальні впливи, зменшуючи просвіт судини, збільшують його опір кровотоку, що приводить до підвищення як систолічного, так і диастолічного тисків.

Рівень артеріального тиску залежить від об’єму циркулюючої в судинах крові. Так, крововтрата призводить до зниження його рівня, у той час як переливання великої кількості крові підвищує артеріальний тиск.

Величина кров'яного тиску є важливою характеристикою діяльності серцево-судинної системи. У медичній практиці за­звичай вимірювання кров'яного тиску проводять на плечовій артерії. Величину артеріального тиску можна виміряти двома методами — прямим, або кривавим (використовують під час великих операцій, наприклад, на серці), та непрямим (викорис­товують аускультативний метод Короткова).

І.С. Коротковим у 1905 р. був запропонований метод звукового аускультативного визначення артеріального тиску, що ґрунтувався на вислуховуванні за допомогою фонендоскопа звукового феномена чи судинних тонів на плечовій артерії. Тони Короткова пов’язують із фізичними явищами, що виникають у перетисненій манжеткою плечовій артерії. Відомо, що коливання, що створюються пульсуючою течією крові по кровоносних судинах, нечутні, амплітуда і частота цих коливань лежать нижче порога слухового сприйняття. Перетискання артерії створює завихрення і турбулентність у судині. Низькочастотні коливання, пов’язані з пульсуючим кровотоком, підсилюються і починають сприйматися на слух.

8. Пульс

Під час викидання з серця нової порції крові виникає удар­на хвиля, яка поширюється через кров і стінку артерій на пе­риферію, цей удар має назву пульсу.

Пульс можна промацати в ділянках, де артерії розташову­ються поверхнево, шляхом притиснення їх до кісток. У медич­ній практиці зазвичай пульс промацують на променевій арте­рії в нижньому відділі передпліччя (можливе промацування й інших артерій: поверхневої скроневої, спільної сонної, тиль­ної артерії стопи тощо). Під час промацування пульсу визнача­ють частоту, ритмічність, напруження та інші його властивос­ті.

Властивості пульсу. Шляхом простої пальпації пульсу поверхневих артерій (наприклад, променевої артерії в області кисті) можна одержати важливі попередні дані про функціональний стан серцево-судинноїсистеми. При цьому оцінюються такі характеристики пульсу.

1. Частота (нормальний чи частий пульс) — це кількість ударів пульсової хвилі об стінки судини в хвилину. При оцінці частоти пульсу варто пам’ятати, що в дітей пульс у спокої частіший, ніж у дорослих.

У спортсменів пульс уповільнений. Прискорення пульсу спостерігається при емоційному збудженні і фізичній роботі; при максимальному навантаженні в молодих людей частота скорочень серця може зростати до 200 уд./хв і більше.

2. Ритм (ритмічний чи аритмічний пульс) — це коливання пульсової хвилі через рівні проміжки часу. Частота пульсу може коливатися відповідно до ритму дихання. При вдиху вона зростає, а при видиху зменшується. Ця «дихальна аритмія» спостерігається в нормі, причому вона стає більш вираженою при глибокому диханні. Дихальна аритмія частіше зустрічається в молодих людей і в осіб із лабільною веґетативною нервовою системою. Точна діагностика інших видів аритмій (екстрасистол, миготливої аритмії і т. д.) може бути зроблена лише за допомогою ЕКГ.

3. Висота (високий чи низький пульс). Амплітуда пульсу залежить у першу чергу від величини ударного об’єму й об’ємної швидкості кровотока в діастолі. На неї впливає також еластичність амортизуючих судин: при однаковому ударному об’ємі амплітуда пульсу тим менша, чим більша еластичність цих судин, і навпаки.

4. Швидкість (швидкий чи повільний пульс). Крутість наростання пульсової хвилі залежить від швидкості зміни тиску. При однаковій частоті скорочень серця швидкі зміни тиску супроводжуються високим пульсом, а менш швидкі — низьким.

5. Напруження (твердий чи м’який пульс). Напруження пульсу залежить головним чином від середнього артеріального тиску, тому що цю характеристику визначають за величиною зусилль, яких необхідно докласти для того, щоб пульс у дистальній (розташованій нижче точки перетиску) ділянці судини зник, а це зусилля змінюється при коливаннях середнього артеріального тиску. По напруженні пульсу можна приблизно судити про систолічний тиск.

На великих венах поблизу серця також можна спостерігати пульсацію. Походження венного пульсу пов'язано з тим, що під час систоли шлуночків відтік крові з вен у серце припиня­ється. Ці періодичні затримки відтоку крові спричинюють пе­реповнення вен і зумовлюють їхню пульсацію.

Лабораторна робота

Вимірювання артеріального тиску.

Хід роботи

Накладіть на оголене плече на 2—3 см вище від ліктьового згину манжетку і закріпіть так, щоб між манжеткою і шкірою проходив палець, руку покладіть на стіл. З'єднайте манжетку з балоном тонометра; загвинтіть клапан груші; пальпаторно визначте у ліктьовому згині місце чіткої пульсації артерії і на­кладіть на це місце фонендоскоп. За допомогою груші поступо­во нагнітайте повітря в манжетку до повного стискання арте­рії. Зафіксуйте момент, коли зникає звук пульсових ударів, після чого продовжіть нагнітати повітря на 1—2 поділки. Від­крийте вентиль на балоні і повільно випускайте повітря з ман­жетки. Визначте на шкалі тонометра позначку, на якій з'яви­вся перший пульсовий удар, що відповідає величині систоліч­ного тиску. Продовжуйте випускати повітря з манжетки і позначте на шкалі момент зникнення пульсового удару, що відповідає величині діастолічного тиску. Відкрийте вентиль на балоні, роз'єднайте його з манжеткою і зніміть манжетку з руки хворого. У щоденник занесіть показники артеріального тиску і обґрунтуйте походження систолічного, діастолічного тиску. Порівняйте отримані величини з належними показни­ками.

> Зверніть увагу на те, що:

• чим більше звужені судини, тим вищий кров'яний тиск;

• чим з більшою силою скорочується серце, тим вищий кров'яний тиск;

• під час фізичної роботи кров виходить із депо, об'єм цир­кулюючої крові збільшується, при цьому збільшується й арте­ріальний тиск.

ОФОРМЛЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ РОБОТИ

1. Зробити висновки.

 





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...