Главная Обратная связь

Дисциплины:






Інформація та знання як визначальні чинники постіндустріального розвитку



Сучасний соціально-економічний розвиток характеризується зростанням ролі та значення факторів, пов'язаних з інтелектуалізацією та інформатизацією господарського життя суспільства. Інформація (від лат. Information, у буквальному розумінні: знаходження, надання форми тому, що раніше було невідомим, безформним; новина, повідомлення, роз'яснення, які знижують невизначеність і ведуть до зростання обізнаності отримувача) є загальнонауковим, міждисциплінарним поняттям, що не має однозначного визначення.

У найзагальнішому розумінні інформація — це певне ідеальне повідомлення, що зменшує або повністю виключає невизначеність під час вибору однієї з можливих альтернатив. На думку засновника кібернетики М. Вінера, "інформація є інформацією, а не матерією і не енергією"24, яка існує у вигляді закодованих повідомлень (генетичного коду, електричних, нервових імпульсів), зафіксованих на матеріальних носіях. За сучасних умов інформація перестала бути окремим, одиничним явищем і набула якісно нового змісту складного системного утворення.

Усе більше і більше співробітників, які приходять на робо­ту, занурюються у світ ідей та інформації. ...До кінця XX ст. частка американців, праця яких пов'язана головним чином з матеріальними предметами (сільськогосподарські робітни­ки, механіки, ремісники) і наданням непрофесійних послуг (працівники готелів, ресторанів, роздрібні торговці, домашня прислуга, перукарі тощо) скоротиться більш ніж у два рази, з 83 % у 1900 р. до приблизно 41 %. Частка ж тих, хто працює насамперед з Інформацією (у торгівлі, на управлінських та адміністративних посадах тощо) зросте із 17 % у 1960 р. до 59 % на початок нового століття.

У напрямі цієї тенденції неможливо помилитись: невпинно зростає частка людей, які стають "працівниками розумової праці". Інформація і знання становлять одночасно і вихідний матеріал, і продукт їхньої діяльності. В інтелектуальних ком­паніях, тобто в тих, де частка робітників розумової праці дохо­дить до 40 і більше відсотків, зайнято 28 відсотків усіх працю­ючих у США, однак за останні п'ять років на них припадає 43 відсотки новостворених робочих місць. Але справа не лише в тому, що все більше людей займаються розумовою працею: зростає інтелектуальний зміст будь-якої праці, чи-то сільське господарство, промисловість, заклади чи вільні професії.

Ми живемо в епоху віри в абсолютну цінність інформації, ...епоху, яка інколи величає себе "століттям інформації". І справді, до кінця 80-х років XX ст. обробка, передання інфор­мації та операції з нею були основним заняттям кожного чет­вертого працюючого в США або навіть кожного третього, якщо рахувати вчителів та інших працівників сфери освіти.



П. Пільцер

Як багатоаспектна загальнонаукова категорія інформація займає вагоме місце у наукових дослідженням представників як природничих, так і гуманітарних дисциплін. При цьому звертається увага на єдність двох відносно самостійних аспектів, що становлять зміст феномену інформації:

— комунікаційного, пов'язаного з процедурою передачі повідомлення, трансляції відомостей (дослідження комунікацій, комунікаційних технологій, інформаційних мереж тощо);

— змістового, пов'язаного з передачею продуктів інтелектуальної діяльності та їх засвоєнням, спрямованим на зростання обізнаності або зниження невизначеності отримувачів.

У сучасній літературі сформувалось два підходи до визначення сутності інформації: атрибутивний, за якого інформація кваліфікується як невід'ємна ознака будь-якого матеріального об'єкта та оцінюється як міра впорядкованості структур та взаємодій; функціональний, прихильники якого пов'язують інформацію з функціонуванням та розвитком систем, що самоорганізуються.

Таким чином, сучасні технології збирання, накопичення, зберігання та передачі інформації є лише моментом загального інформаційного процесу, який залишиться незавершеним, якщо отриманий інтелектуальний продукт не буде засвоєний споживачем.

В умовах інтелектуальної економіки (економіки знань) інформація виступає як особливий об'єкт договірних відносин, пов'язаних з її пошуком, добором, збереженням, переробкою, поширенням та використанням у різних сферах людської діяльності. Як специфічне економічне благо вона є важливим засобом отримання додаткових вигод за рахунок зниження невизначеності та ризику суб'єктів господарювання. Обертаючись у ринковій економіці як товар (інформаційний продукт, послуга) або ресурс, який використовується у процесі господарської діяльності, інформація має певні особливості, а саме: є нематеріальним благом (ідеальним компонентом буття) і не зводиться до фізичних об'єктів, які є її носіями; характеризується невичерпністю, не зменшується в процесі використання та не споживається у традиційному розумінні цього терміна; не локалізована в просторі, легко поширюється, тиражується (за сучасного рівня технологій) і змінює форми фіксації; не зникає в процесі споживання, але для отримання корисного ефекту від останнього потребує певних інтелектуальних навичок; практично не підлягає фізичному зносу, але може морально застарівати; не існує монополії на володіння та використання інформації за винятком тієї її частини, яка є об'єктом інтелектуальної власності.

Необхідно зазначити, що унікальність інформації зумовлена закладеною в ній дихотомією поширеності та рідкісності, невичерпності та скінченності. Незважаючи на те, що в умовах ринкової економіки інформація може виступати об'єктом власності та обміну, саме право власності на інформацію не лише не суперечить можливості її максимального поширення, а й передбачає останню як джерело зростання доходу власника.

Знання (інформація) існують незалежно від простору. Подібно до квантових часток вони можуть знаходитись у кіль­кох місцях одночасно. Продайте мені пиріг і у вас його більше не буде. Продайте мені рецепт пирога, і він буде у нас обох. У царстві інтелектуальних активів і невідчутної продукції пирога не стає менше, скільки його не їси. Але ви не можете забрати його назад. Продавець може повернути собі, припустимо, ма­шину, але повідомивши покупцю певну інформацію, він не може забрати її назад. В інформаційній економіці е одна хитрість, яка стосується і покупця, і продавця: покупець не може вирішити, чи варю платити за інформацію доти, доки її не отримав; але як тільки він заволодів нею, йому більше не потрібно її купувати.

К. Ерроу

Споживання інформації тотожне формуванню нового знання. Відтак поширення інформації приводить до її самозростання, що унеможливлює використання поняття "рідкісність" до характеристики цього феномену. Цікаво зазначити, що деякі дослідники наголошують на тому, що інформації притаманні властивості суспільного блага — того, чим додатково може скористатись людина, не збільшуючи витрат виробництва25. Водночас, на думку багатьох вчених, інформація характеризується вибірковістю, яка є вищим проявом рідкісності, оскільки процес споживання інформації обумовлюється наявністю у людини специфічних здібностей. Інтелект, який не можна привласнити з такою легкістю, як матеріальне благо, є лімітуючим чинником, що дає можливість користуватись доступною всім інформацією лише обмеженому колу людей. За цих умов визначальну роль у суспільних відносинах відіграє не стільки право розпорядитися благом, скільки здатність ним скористатися.

У сучасних дослідженнях розрізняють два основні напрями реалізації інформації в економічній діяльності: комерціалізація інформації, пов'язана з виробництвом та реалізацією товарів і послуг, створенням наукомісткої продукції, розробкою нових технологій виробництва та управління; вплив інформації на суб'єктивне сприйняття та очікування економічних суб'єктів, у тому числі створення інформаційних образів продуктів, компаній, формування та вплив на потреби економічних суб'єктів тощо.

Знання — результат пізнавальної діяльності людини, об'єктивізований знаковими засобами мови. Знання мають інформаційну природу та характеризуються ознаками продуктивності, структурованості та латентності. Перетворення інформації на знання є результатом інтелектуальної діяльності людини. Відтак інтелект у широкому розумінні — здатність генерувати та накопичувати знання.

Знання — найзагальніше вираження для позначення теоре­тичної діяльності розуму, що має претензію на об'єктивну істи­ну (на відміну від мислення чи думки, які можуть бути явно фан­тастичними). Терміни "знання" і "пізнання", належати, по суті, до одного і того ж предмета, відрізняються певним відтінком: перший стосується більше об'єктивного аспекту і результатів розумового процесу, другий — більше його суб'єктивних умов.

В. Соловйов

У сучасній економічній літературі склалися різні підходи до класифікації знань.

Відомий західний дослідник Ф. Махлуп поділив знання, якими володіє конкретний індивід, на п'ять основних видів: практичні (професійні знання, знання у сфері конкретної економіки, знання робітників, політичні знання, знання в галузі домогосподарства тощо); інтелектуальні (знання, що задовольняють інтелектуальні потреби і є ознакою широкої гуманітарної і природничо-наукової освіти, загальної культури); буденні та "розважальні" (знання, що задовольняють дрібну допитливість, потребу в невибагливих розвагах, емоційному збудженні); духовні (знання, спрямовані на пізнання Бога, пошук шляхів спасіння душі); непотрібні (знання, набуті випадково, які залишаються поза сферою інтересів суб'єкта пізнання).

Знання — найзагальніше вираження для позначення теоре­тичної діяльності розуму, що має претензію на об'єктивну істи­ну (на відміну від мислення чи думки, які можуть бути явно фан­тастичними). Терміни "знання" і "пізнання", належати, по суті, до одного і того ж предмета, відрізняються певним відтінком: перший стосується більше об'єктивного аспекту і результатів розумового процесу, другий — більше його суб'єктивних умов.

В. Соловйов

У сучасній літературі розрізняють також:

— процедурні знання, які застосовуються для здійснення нових дій і зумовлюють відповідь на питання "як діяти? ";

— декларативні знання, які пов'язані з описом та інформацією, що уможливлюють відповідь на питання "що робити?";

— епізодичні знання, які використовуються на основі подібності ситуацій, аналогічності проблем, подій, передумов;

— евристичні знання, які належать до практичних правил, виведених на основі власного досвіду;

— метазнання, пов'язані з розумінням способів та методів пошуку й переробки інформації та прийняття рішень.

Деякі дослідники виокремлюють також організаційні знання, які включають принципи, факти, навички, правила та методи, що забезпечують кадровий потенціал та ділову активність певної організації. У структурі організаційних знань вони виокремлюють теоретичні, практичні, стратегічні, комерційні, виробничі та інші знання26.

Сучасні знання ставлять вимогу розрізняти: кодифіковані знання, які можна виокремити, систематизувати, зафіксувати, скопіювати, передати, забезпечити їм правову охорону; некодифіковані знання, які не можна повністю зафіксувати, важко виокремити, захистити і проконтролювати їх використання.

Кодифіковане знання може бути представлене у формі усних або письмових текстів, баз даних, картотек, символьної або графічної інформації тощо. Для збереження та передачі такого знання використовуються різноманітні матеріальні носії (паперові, аудіо-, відео-, електронні). Важливо зазначити, що кодифікація знань виконує такі функції: креативну (творчу), спрямовану на виявлення теоретичних та методологічних недоліків, слабких місць у логіці аргументації тощо; комунікативну, спрямовану на поширення знань, полегшення доступу до них з боку суспільства; культурну, спрямовану на накопичення та збереження інтелектуальних скарбів людства; економічну, спрямовану на надання знанням форми, в якій останні можуть стати об'єктом інтелектуальної власності, товаром, капіталом.

Аналіз показав, що в сучасній економічній літературі є різні підходи до класифікації знань. Так, деякі дослідники розрізняють формалізовані (записані на певному носієві: папері, відео-, аудіо-, електронному) та неформалізовані (ті, що зберігаються у людській пам'яті) знання. Відповідно до концепції М. Поланьї існують явні (точно визначені, збережені, експліковані логіко-вербальними формами) та неявні (такі, що повністю не вербалізуються, не вилучаються та чітко не ідентифікуються) знання. Відомий західний дослідник К. Віїг структурує знання відповідно до чотирьох концептуальних рівнів, виокремлюючи: знання щодо мети (світогляд, цілі, система понять); систематичні знання (знання систем, схем, методів); практичні знання (пов'язані з умінням приймати рішення); автоматичні знання, які застосовуються без залучення логічних міркувань27.

За рівнем системності розрізняють: інтуїтивні знання (асоціації, судження, гіпотези); понятійні знання (тезауруси, фрейми, семантичні мережі); систематизовані знання (правила, теореми, закони).

Досліджуючи специфіку інтелектуальної економіки, важливо розрізняти процеси генерації та об'єктивізації знань.

Генерація знань — процес "еманації", творення нового знання шляхом переробки інформації. Джерелом генерації нового знання є інтелектуальна активність: заснована на знаннях свідома діяльність людини, здатної накопичувати, засвоювати та творчо опрацьовувати інформацію.

Об'єктивізація знань — процес перетворення знання із суб'єктивної в об'єктивну форму, пов'язану з різними матеріальними носіями (технічне обладнання, документація, патенти, бази даних, програми, книги тощо). Об'єктивізація знань не означає їх уречевлення, оскільки, втілившись у річ, матерію, знання залишаються за своєю природою ідеальним утворенням.

Знання вплетені в соціальну структуру суспільства, вони поєднують інформацію та ціннісні установки, здатність людей засвоювати смислові моделі. Як феномен культури знання характеризується певними закономірностями розвитку, пов'язаними як і з загальним процесом пізнання, так і з виробленими культурою формами організації та осмислення дійсності.

Загальновизнано, що у постіндустріальному суспільстві знання, інформація виступають не просто втіленою у засоби виробництва субстанцією, а безпосередньою продуктивною силою, стратегічним ресурсом, імпульсом приведення в дію надзвичайно потужних систем, тим ферментом, який, вивільняючи додаткову енергію, знижує ентропію мікро- та макросистем. Відтак аналізуючи інформацію та знання як нову продуктивну силу, слід вести мову не просто про сукупність відомостей, даних, а про нові можливості, що втілені у людині, яка володіє інформацією, засвоїла її, примноживши таким чином свої знання.

Будучи новітніми факторами виробництва, інформація та знання мають такі специфічні ознаки: вони не споживаються (у традиційному розумінні) у виробничому процесі і можуть використовуватись у необмеженій кількості виробничих циклів; "… знання не зменшуються в міру їх використання, — пише Т. Стюарт. — Вони невідчужувані: придбання мною певного обсягу знань аж ніяк не зменшує ваших можливостей щодо придбання такого ж їх обсягу, чого не скажеш, наприклад, про порцію морозива чи місце в автобусі. На вартість створення знань не впливає кількість осіб, які будуть користуватись ними в подальшому. Знання, які я втілив у цій книзі, будуть коштувати однаково незалежно від того, чи прочитають її 5 або 55 осіб. Звичайно, екземпляр, який ви тримаєте в руках, не може бути прочитаний десятком людей одночасно, а вартість друку, безумовно, залежить від накладу, але ці економічні фактори стосуються виробу, а не знань"28.

Вони не є рідкісними (у класичному розумінні), оскільки споживання знань та інформації приводить до їх нарощування, самозростання. "Відмінність між знаннями та іншими ресурсами полягає в тому, що знання не є вичерпними, — зазначає Т. Стюарт. — У підручниках пишеться, що категорія цінності в економічній теорії виводиться із поняття рідкісності. ...Однак ми з кожним днем "виробляємо" все більше знань, і... вони часто збільшуються у ціні саме тому, що є у надлишку, а не тому, що їх не вистачає"29.

Процес передачі знань ґрунтується на суб'єктних взаємодіях і неможливий без спільних зусиль виробника і споживача, їх цінність переважно є суб'єктивною і зумовлюється необхідністю та важливістю знань для споживача, що ставить під сумнів можливість використання традиційних ринкових індикаторів.

Як стверджує B.Л. Іноземцев, "наступ постіндустріальної епохи виявляється у кризі традиційних економічних концепцій, викликаний зростанням виробництва і споживання інформації. Сьогодні стають незіставними витрати на виробництво товарів, що враховуються у трудовій теорії вартості; водночас усувається фактор рідкісності блага, на якому ґрунтується багато постулатів сучасного макроекономічного аналізу. У зв'язку з цим абсолютно справедливим є твердження, що виклик "економіксу" постіндустріальними змінами є найрішучішим за всю історію економічної науки"30.

Характерною рисою знань є вибірковість, оскільки потенційно інформація може бути доступна широкому колу людей, але реально не засвоєна ними внаслідок відсутності комплексу якостей, які відрізняють сучасну особистість.

Створення знань є суто індивідуальним процесом, відтак вони є унікальними, оскільки незважаючи на можливості тиражування, Ідея лишається однією і тією ж, до неї не можна застосувати поняття множини.

До них не придатні традиційні вартісні оцінки, оскільки витрати на поширення і тиражування інформації можуть бути незначними, водночас цінність закладених у носіях інформації знань є надзвичайно високою в силу їх унікальності та невідтворюваності;

Для знань характерні просторова необмеженість, багатоманітність форм втілення, взаємопереплетення та взаємовплив.

Незважаючи на те, що знання в цілому не обмежені просто­ром, деякі їх форми надзвичайно чутливі до фактора часу, на­віть більше, ніж матеріальні активи. Хоч останні знецінюються катастрофічно, інколи до повної втрати вартості (за механічну друкарську машинку, що зберігається у мене в кладовці тепер мало що дають), це відбувається поступово і повільно, тоді як порада, на якого коня ставити, яка до забігу потенційно кошту­вала тисячі доларів, втрачає будь-яку цінність, як тільки зачи­нилося віконце тоталізатора. Чутливість до фактора часу викликала до життя низку галузей, що ґрунтується на бажанні передбачити майбутні форми знань: службу погоди, опитуван­ня суспільної думки, фондову біржу тощо.

Т. Стюарт

Водночас необхідно зазначити, що інформація та знання є взаємопов'язаними, але не тотожними поняттями.

Як стверджує Ф. Махлуп, "з погляду лексикології, відмінність між знаннями та інформацією закладена в основному в дієслівній формі: інформувати — означає передавати знання; знати — може стати результатом інформації. Інформація як акт інформування здійснюється з метою вкласти знання в розум іншої людини. Інформація у значенні "те, що передається" стає рівнозначною знанню у значенні "те, що пізнано"31. Таким чином, інформація не тотожна знанням, вона виступає як процес трансляції інтелектуального продукту, наслідком якого є нарощування знання. При цьому лише та інформація є значимою, яка сприймається користувачем (проходить синтаксичний фільтр), зрозуміла йому (долає семантичний фільтр) і є потенційно корисною для вирішення конкретних завдань (проходить прагматичний фільтр).

На думку Дж. Ходжсона "інформація — це сукупність даних, що вже інтерпретовані, яким вдалося додати певний зміст, А знання — продукт використання інформації. Знання є чимось таким, що знаходиться "десь поблизу" і треба просто "зробити його доступним"32.

Наголошуючи на перетворенні знань та інформації на провідний невідчужуваний, структурно багатоманітний та непередбачуваний ресурс нового суспільства, відомі західні дослідники звертають увагу на те, що функціонування наукомістких виробництв та новітніх сфер людської діяльності виходить за межі основних економічних законів ринкової економіки, з таких причин:

Закон попиту і пропозиції не спрацьовує, зокрема, тому, що "багато нематеріальних товарів, таких як консалтингові послуги, професійна підготовка, освіта, розваги, створюються виробниками і споживачами спільно. Хто ж тут покупець, а хто продавець? Ще одна причина полягає в тому, що виробничі можливості (пропозиція) часто визначаються споживачами, а не офіційними виробниками. Надлишкові виробничі потужності, наявність яких згубно впливає на ринки матеріальних благ, підвищують ефективність ринків нематеріальних активів"33.

У багатьох аспектах економічна діяльність інформаційного століття характеризується зростаючою, а не спадною дохідністю, оскільки "дуже нелегка справа — розробити і виготовити такі товари, як комп'ютери, фармацевтичні вироби, ракети, літаки, автомобілі, програмне забезпечення, телекомунікаційне обладнання або волоконну оптику. Потрібні значні початкові вкладення в наукові дослідження, розробки й обладнання, але приріст виробництва після початку реалізації обходиться відносно дешево... Витрати виробництва в міру випуску все більшої кількості високотехнологічних продуктів зменшуються, а прибуток від їх використання, навпаки, зростає. Після того як певний товар завоював значну частину ринку, у населення з'являється сильний спонукальний мотив купувати його і далі, щоб мати можливість обмінюватись інформацією з тими, хто ним уже користується"34. Тим самим визнавалася все більш зростаюча роль інформації в сучасному світі.





sdamzavas.net - 2018 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...