Главная Обратная связь

Дисциплины:






Технологія виробництва коксопродуктів



Кокс (нім. koks)— твердий залишок, що отримується при коксуванні природного палива. Має в своєму складі 90—98 % вуглецю. Кам’яновугільний кокс є паливом та відновником заліза із залізної руди при виробництві чавуну.

При коксуванні кам’яного вугілля одержують кокс, горючий газ з високою теплотвірною здатністю і різні цінні хімічні продукти (аміак, бензол, толуол, нафталін та ін.). Коксують до 20 % усього видобутого вугілля.

Коксується вугілля в коксохімічних печах, які опалюються газом або нагріваються електричним струмом. Вихід коксу становить 17-80% від маси шихти, а продуктивність однієї коксової батареї – близько 1500 т коксу за добу. Описаний технологічний процес одержання коксу є періодичним, з чим пов’язана недостатня продуктивність, крім того, ще один недолік такого процесу – суворі вимоги до складу шихти по вмісту коксівного вугілля.

Нові технології. Синтетичні палива з вугілля можуть замінити паливо з природної нафти і газу у двигунах.

Торф’яна промисловість України є однією з найдавніших галузей паливної промисловості.Основні родовища торфу зосереджені в Сумській, Чернігівській, Житомирській, Рівненській та Львівській областях. Видобуток його невеликий. У вигляді брикетів і шматків торф використовується як паливо. У сільському господарстві його застосовують для виготовлення органічних добрив, торфоізоляційних плит. Торф може бути сировиною для виробництва парафіну, масел, фенолів, креоліну та ін. Торф належить до викопного палива і є продуктом неповного розкладу відмерлих рештків болотяних рослин в умовах підвищеної вологості. Торф добувають механізовано, фрезерним або гідравлічним способом.Фрезерний найпростіший і найдешевший спосіб видобування торфу у вигляді дріб’язку.

Нафта –це рідина, що має колір від світло-жовтого з зеленуватим відтінком до червоно-коричневого і навіть чорний. Вона складається з суміші вуглеводнів з різними домішками органічних сполук, які містять у собі кисень, сірку, азот і велику кількість мінеральних речовин.

Нафта і газ утворюються в материнських породах (вапняки та темнозабарвлені глини), а потім перетікають та накопичуються в промислових кількостях у так званих колекторах (пористих та проникних породах). Тут ці копалини переміщуються в горизонтальному та вертикальному напрямках, поки не потрапляють у так звані структурні пастки. В цих пастках, коли колектор знизу і зверху обмежений водотривкими шарами (найчастіше глиняними), відбувається накопичення нафти і газу, витиснених знизу підземними водами. У пастках газ, нафта та вода залягають окремими шарами, оскільки нафта не розчиняється у воді і легша за воду, а газ розміщується над нафтою. В 1 м3піщанику міститься до 130—250 кг нафти.



Україна має відносно невеликі запаси нафти і газу, які не можуть задовольнити її потреб. Відомі три нафтогазові райони : Дніпропетровсько-Донецька западина, Карпатська і Кримсько-Причорноморська. Перший, відкритий ще у 1937 році (Ромни), включає близько 50 нафтогазових родовищ, які забезпечують близько 80 % видобутку нафти і газу. Карпатський район охоплює Закарпаття, Українські Карпати, Прикарпаття з частиною Волині. Останнім був відкритий Кримсько-Причорноморський район з шельфом Чорного та Азовського морів. Сьогодні це найбільш перспективна територія.

Для добування нафти, що залягає в земній корі на великих глибинах, бурять нафтові свердловини, укріпленні сталевими трубами. Процес буріння свердловини складається з операцій: руйнування гірських порід у свердловині і видалення продуктів руйнування на поверхню. Для буріння свердловин застосовують ударний і обертальний способи.

Видобувають нафту з надр землі фонтанним способом або за допомогою механізмів (насосів та компресорів).

Фонтанна експлуатація свердловини – це видобування нафти з нафтового пласта за допомогою тиску розчинених у нафті газів (від кількох десятків до кількох сотень атмосфер), які здатні виштовхувати нафту по свердловині на поверхню землі.

При компресорному або газліфтномуметоді у свердловину компресором закачують газ, який змішується з нафтою. Щільність нафти знижується, забійний тиск стає нижчим за пластовий, що викликає рух рідини до поверхні землі. Іноді у свердловину подають газ під тиском з розташованих поблизу газових пластів (метод безкомпресорного газліфта). На деяких старих родовищах існують системи ерліфта, в котрих як робочий агент використовують повітря.

При насосномуспособі експлуатації на визначену глибину спускають насоси, які приводяться в дію за рахунок енергії, що передається різними способами. На більшості нафтодобувних підприємств світу набули поширення штангові насоси.

Існують також способи добування нафти із застосуванням безштангових насосів. Найбільш поширені установки з відцентровими електронасосами. За їх допомогою видобувають близько 1/3 загальної кількості нафти.

На собівартість нафти впливають способи її видобутку. Видобута в Україні нафта має відносно високу собівартість, оскільки видобуток її найпрогресивнішим фонтанним способом майже припинився. Для підтримування високого пластового тиску практикують введення у законтурні горизонти нафтової свердловини гарячої води, пари, хімічних реагентів, що дає можливість збільшити видобуток нафти до 60—70 %.

Вартість нафти у районах споживання значною мірою визначається витратами на її транспортування, що залежить від діаметра трубопроводу, вмісту в сирій нафті парафіну, потужності нафтоперекачувальних станцій. Останніми роками визначилась тенденція подорожчання нафти, що пов’язано з ускладненням умов видобутку та експлуатації більшості родовищ. Поряд з цим будівництво нафтопереробних підприємств у районах споживання нафти і нафтопродуктів має ряд переваг, оскільки значно зменшується шлях транспортування сирої нафти.

Газова промисловість – наймолодша галузь паливної промисловості України, яка сформувалась у післявоєнні роки на базі розвіданих у країні родовищ природного газу. Основним напрямом ефективного використання природного газу, крім комунально-побутового сектора і широкого переведення на нього автотранспорту, є нафтохімічний, де як продукт одержують синтетичні матеріали. З однієї тонни рідких вуглеводнів можна одержати 600—700 кг нафтохімічної сировини, вартість якої в багато разів перевищує ефект використання його як палива. Супутні гази, які є на ряді невеликих нафтових родовищ,— дуже цінна сировина для промисловості органічного синтезу. З них на газобензинових заводах одержують бензин. Певну роль у паливному балансі відіграє утилізація промислових газів і виробництво штучного газу з твердого палива. В Донбасі (Лисичанськ) ведеться підземна газифікація вугілля.

Родовища горючих газів поділяють на власне газові, в яких скупчення газів не пов’язане з іншими корисними копалинами; газонафтові, де газоподібні вуглеводні розчинені в нафті або знаходяться над нафтовим покладом; газоконденсатні, в яких газ збагачений рідкими вуглеводнями. Добування горючих газів включає їх видобування з землі, збирання, облік, підготовку до транспортування споживачу.

Газ, як і нафту, видобувають із землі через мережу свердловин. Оскільки він знаходиться в земних надрах під високим тиском, для його добування застосовують, як правило, фонтанний спосіб. Щоб газ почав надходити на поверхню, достатньо відкрити свердловину, пробурену в газоносному пласті. При вільному витіканні газу нераціонально витрачається енергія пласта, можливе руйнування свердловини. Тому на головці свердловини встановлюють штуцер (місцеве звуження труби) для реглювання надходження газу. Розробка газового покладу триває 15—20 років, за цей час видобувається 80—90 % запасів.

Газ, що надійшов із свердловини, безпосередньо на промислі підготовляють до транспортування. З нього видаляють механічні домішки, водяні пари, важкі вуглеводні, в разі необхідності очищають від сірковмісних сполук.

Склад природного газу:суміш легких вуглеводнів (С4Н10, С3Н8, С2Н6, СН4), азот, вуглекислий газ, сірководень, інертні гази. Він накопичується в пористих земних породах на глибині від 0,9 до 1,5 км і більше.

Для транспортування газу на значні відстані будують магістральні газопроводи. На газопроводі встановлюють кілька станцій для перекачування, де газ стискують у компресорах до 20—50 МПа. У центрах споживання газ надходить у газову сітку. Газова сітка складається з розподільника газопроводів, призначених для розведення газу по місцях споживання; регулювального обладнання, яке забезпечує постійний тиск газу в трубопроводі, газосховищ, або газгольдерів, що вирівнюють добові коливання споживання газу.

Газогенераторна установка— це сукупність агрегатів, за допомогою яких з твердого палива добувають горючі гази, що є сировиною для ряду хімічних виробництв або паливом для установок, в яких безпосередньо застосувати тверде паливо неможливо (мартенівські печі, двигуни внутрішнього згоряння). Газифікація твердого палива відбувається в газогенераторних установках при нагріванні до високої температури і відс утності кисню.

Контрольні питання

1.Означте основні положення технологій видобування та збагачення вугілля.

2. Основи технологій видобування нафти, газу.

3. Де використовується кам’яновугільний кокс?

4. Опишіть будову та принцип дії коксових батарей.

5. Охарактеризуйте вплив технологічних процесів на прибутковість в добувній промисловості.

Література: основна [1-5];

Додаткова [2, 3, 7, 14-16].

 

Тема 2.2.Виробництво електроенергії





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...