Главная Обратная связь

Дисциплины:






Загальні положення про купівлю-продаж 1 страница



За умов ринкової економіки договір купівлі-продажу стає одним із найпоширеніших типів договорів, що використовується у товарному обороті і як родове поняття охоплює всі види зобов'язань щодо від­чуження майна у власність на визначено-еквівалентній основі. Такі раніш самостійні договірні типи, як поставка, контрактація сільсько­господарської продукції, постачання енергетичними та іншими ре­сурсами через приєднану мережу, міна почали розумітися як види до­говору купівлі-продажу.

Між тим перелік видів договору купівлі-продажу не можна визна­ти вичерпним. Новий ЦК не виділяє як самостійний вид цього дого­вору купівлю-продаж нерухомості1, а лише встановлює для укладен­ня таких договорів спеціальну форму (ст. 657), роблячи посилання на те, що особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом (ч. 5 ст. 656). Незважаючи на це, вважаємо, що нотаріальне посвідчення та державна реєстрація право-чинів з нерухомістю, реєстрація прав на нерухомість (ч. 2 ст. 182 ЦК) пов'язані саме з особливостями предмета цих договорів, адже таким поняттям, як нерухомість, охоплюються і земельні ділянки, і житлові будинки, і квартири, і дачі, і садові будинки, і гаражі, і підприємства як єдині майнові комплекси, й інше нерухоме майно. Саме предмет договору стає тією специфічною ознакою, що впливає на необхід­ність спеціального правового регулювання купівлі-продажу окремих її видів2. З огляду на це вважається непослідовною позиція законо­давця, коли він встановлює спеціальне регулювання для окремих об'єктів нерухомості при їх передачі, наприклад, у найм (оренду) (§ 3, § 4 гл. 58 ЦК; гл. 59 ЦК) і не робить цього для їх купівлі-продажу. Між тим аналіз правил посвідчення правочинів про відчуження неру­хомості, які містять Закон України «Про нотаріат»3, Інструкція про

1 Як це робить, наприклад, законодавець РФ (§ 7 глави ЗО ЦКРФ).

2 Вказану точку зору поділяють окремі правники. див,-. Бойко О. О. Цивільне право
України. Підруч.: У 2 кн. / О. В. Дзера (кер. авт. кол.), Д. В. Боброва, А. С. Довгерт та ін.;
За ред. О-В . Дзери, Н. С. Кузнецової - 2-е вид., допов. і перероб. - К.-. Юрінком Інтер,
2004.-КН.2.-С.45).

3 ВВР України. - 1993 - № 39. - Ст. 38; 1998. -№ 35. - Ст. 241; 2000. -№ 32. -
Ст. 257; 2000. - № 50. (На сьогодні діє в ред. від 18 листопада 2003 p.).


110


Розділ DC


ЗОБОВ'ЯЗАННЯ... У ЗВ'ЯЗКУ З ПЕРЕДАЧЕЮ МАЙНА У ВЛАСНІСТЬ


 


порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (від 3 берез­ня 2004 р.) (далі - Інструкція), зайвий раз свідчить про те, що існують певні відмінності стосовно укладення договорів купівлі-продажу не­рухомості (форма, державна реєстрація, індивідуалізація об'єктів не­рухомості, визначення ціни, особливий порядок передачі покупцеві тощо).



Правове регулювання договору купівлі-продажу здійснюється, перш за все, гл. 54 ЦК (статті 655-716), яка належить до тих глав ЦК, що містять параграф, присвячений загальним положенням про дого­вір купівлі-продажу (§ 1), які рівною мірою поширюються на всі види даного договору, і поряд з тим - параграфи, присвячені окремим його видам: роздрібній купівлі-продажу (§ 2), включаючи такі її форми, як продаж товару за зразками, з використанням автоматів тощо; постав­ці (§ 3); контрактації сільськогосподарської продукції (§ 4); постачан­ню енергетичними на іншими ресурсами через приєднану мережу (§ 5) та міні (§ 6). При цьому загальні положення діють тільки тоді, коли спеціальні, що розміщені у відповідному параграфі даної глави, не містять іншого регулювання. Зокрема, ч. 2 ст, 712 ЦК вказує, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купів­лю- продаж, якщо інше не встановлено договором, законом (наприк­лад, Законом України «Про поставку продукції для державних по­треб» від 22 грудня 1995 p.).

У ряді випадків ЦК допускає можливість субсидіарного застосу­вання до окремих видів договору купівлі-продажу правил, які регу­люють окремі види договору купівлі-продажу. Так, до договору кон­трактації застосовуються не тільки загальні положення про купівлю-продаж, а й положення про договір поставки, якщо інше не встанов­лено договором або законом (ч. 2 ст. 713 ЦК). Таке саме правило встановлене І до договору постачання енергетичними та іншими ре­сурсами через приєднану мережу (ч. 2 ст. 714 ЦК), а також до догово­ру міни (ст. 716 ЦК). Але це не свідчить, як слушно зазначав В. В. Віт-рянський, про появу поряд з видами договору купівлі продажу ще й його підвидів, бо це лише прийом законодавчої техніки1.

Поряд з ЦК значну роль у регулюванні відносин купівлі-продажу відіграють спеціальні закони й інші нормативно-правові акти. Деякі з них поширюються на всі види договору купівлі-продажу, зокрема За­кон України «Про захист прав споживачів», інші ж - лише на окремі їх види2.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій сто­роні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК).

1 Див.: Гражданское право: В 2 т. - Том II; Полутом 1: Учеб. / Отв. ред. проф.
Е. А. Суханов. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Изд-во БЕК, 2000. - С. 206.

2 Доклад, про це див. наступні параграфи даної глави підручника.


Виходячи з цього визначення, договір купівлі-продажу має на­ступні родові ознаки: по-перше він спрямований на передачу майна у власність; по-друге, передача майна здійснюється на визначено-екві-валентній основі; по-третє, це оплатний договір, в якому зустрічне надання відбувається, як правило, в грошовій формі, за винятком до­говору міни, де застосовується товарна форма. Між тим і в договорі міни може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості (ч. З ст. 715 ЦК).

Договір купівлі-продажу може бути як реальним, так і консенсу-альним, оплатним, двосторонньовзаємним (сіналагматичним) (від гр. synallagma ~ взаємовідносини).

Договір купівлі-продажу вважається консесуальним тоді, коли сто­рони досягли узгодження між собою стосовно певних умов, і прода­вець зобов'язується передати покупцеві товар у строк, встановлений договором, а якщо зміст договору не дає можливості визначити цей строк - відповідно до положень ст. 530 ЦК1 (ст. 663 ЦК).

Реальним договір вважають тоді, коли передача майна (товару) продавцем покупцеві слугує передумовою укладення цього договору.

Оплатним договір купівлі-продажу вважають тому, що майново­му наданню продавця відповідає зустрічне грошове задоволення за отриманий товар з боку покупця.

Двосторонньовзаємним договір вважається тому, що І у покупця, І у продавця є права та обов'язки, причому праву однієї сторони корес­пондує обов'язок іншої і, навпаки-

Головною родовою ознакою договору купівлі-продажу є перехід відчужуваного майна (товару) у власність покупця. Між тим ця озна­ка є характерною і для інших типів договорів, за допомогою яких опосередковується оборот майна (товару), зокрема для договорів да­рування, позики, довічного утримання (догляду), ренти, спадкового договору.

Так, договір дарування передбачає передачу майна (дарунка) від однієї особи у власність іншій особі, але така передача здійснюється безоплатно. Встановлення обов'язку обдарованого вчинити на ко­ристь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового харак­теру не є договором дарування (ч. 2 ст. 717 ЦК).

За договором позики відбувається передача позикодавцем у влас­ність позичальникові грошових коштів або інших речей, визначених родовими ознаками (ст. 1046 ЦК). Але на відміну від договору купів­лі-продажу в цьому договорі переслідується зовсім інша економічна мета - позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві таку ж су­му грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей, того ж роду та такої ж якості.

\-НЭЖКдЭаГ

Доклад, див. § 3 глави 31 цього щдручняяа.цвоОїТ.


112


Розділ ЇХ


ЗОБОВ'ЯЗАННЯ... У ЗВ'ЯЗКУ З ПЕРЕДАЧЕЮ МАЙНА У ВЛАСНІСТЬ


113


 


За договором довічного утримання (догляду) відчужувач передає набувачеві у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно чи рухоме майно, яке має значну цінність, вза­мін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувачу утри­мання та (або) догляд (ст. 744 ЦК). Безумовно, за своєю правовою ме­тою цей договір ніби наближається до договору купівлі-продажу. Між тим економічні форми цих договорів зовсім різні. Якщо при ку-півлі-продажу - це товар-гроші = гроші-товар, то при договорі до­вічного утримання (догляді) - товар = матеріальні блага. При цьому між вІдчужувачем і набувачем виникають особисті довірчі відносини, І хоча до набувача переходить право власності на певне майно, сут­ність цього договору зовсім в іншому, бо відчужувач, перш за все, пе­реслідує мету отримати догляд, якого він потребує, а тому і відчужен­ня майна викликано саме цією метою.

За договором ренти одержувач ренти передає платникові ренти у власність майно, а платник ренти взамін цього зобов'язується періо­дично виплачувати одержувачеві ренту в формі певної грошової суми або в іншій формі (ч. 1 ст. 731 ЦК). Відмінність цього договору від договору купівлі-продажу полягає в тому, що розмір ренти не знахо­диться в жорсткій залежності від вартості переданого у власність майна, а самі виплати можуть здійснюватися не тільки в грошовій, а й у іншій формі, зокрема в натуральній.

З наведеного випливає, що договір купівлі-продажу відрізняється від договорів, які також опосередковують перехід права власності на майно від однієї особи доЛншої, оплатною основою такого переходу у вигляді грошової суми, предметом, суб'єктним складом.

Сторони договору. Сторонами в договорі купівлі-продажу є про­давець і покупець. Ними можуть бути як фізичні особи, включаючи фізичних осіб-підприємців, так і юридичні особи, а також інші учас­ники цивільних відносин згідно зі ст. 2 ЦК. Між тим можливість учас­ті суб'єктів у окремих видах купівлі-продажу може бути обмежена, виходячи або з природи самого виду договору купівлі-продажу, або з особливостей правового статусу самого суб'єкта. Зокрема, продав­цем у договорі роздрібної купівлі-продажу може бути тільки суб'єкт підприємницької діяльності, а покупцем, як правило, фізична особа з урахуванням обсягу її цивільної дієздатності. Що ж стосується дого­вору поставки, то в ньому і продавцем (постачальником), і покупцем можуть бути тільки суб'єкти підприємницької діяльності.

Слід зазначити, що продавцем нерухомого майна, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, є його власник, що обов'язково підтверджується відповідними доку­ментами. Зокрема, право власності на житловий будинок, квартиру, дачу, садовий будинок, гараж, інші будівлі і споруди може бути під­тверджено нотаріально посвідченими договорами: купівлі-продажу,


пожертви, довічного утримання (догляду), ренти, дарування, міни, спадковим договором; договором купівлі-продажу, зареєстрованим на біржі, за наявності відмітки на ньому про реєстрацію відповідних прав; рішенням суду, яким, наприклад, визначається право власності за особою, яка самочинно збудувала нерухоме майно (ч. З ст. 376 ЦК); договором про виділення частки (долі); договором управління майном; свідоцтвом про придбання заставленого майна на аукціоні (публічних торгах) тощо (п. 62 Інструкції).

Право продажу товару, як правило, належить власникові товару (ст. 658 ЦК). Між тим у випадках, встановлених законом, право на відчуження майна може мати й інша особа. До таких випадків відно­сять: примусовий продаж товару1; продаж товарів особою, яка має певні повноваження від власника майна на укладення договору купів­лі-продажу, зокрема продаж товарів комісіонером, повіреним, упра­вителем за договором управління майном; продаж товарів третьою особою без згоди власника у випадках, встановлених законом2 (на­приклад, таке право передбачено абз. 2 ч. З ст. 337 ЦК; ч. 5 ст. 853 ЦК; ч. 4 ст. 972 ЦК тощо). Привертає увагу, що відповідно до ч. 2 ст. 690 ЦК таке право надане і покупцю (одержувачу), якщо він відмовився від прийняття товару, переданого продавцем, повідомив останнього про це, а той не розпорядився товаром у розумний строк. У всіх цих випадках покупець набуває права власності, якщо власник не має права вимагати його повернення (ст. 658 ЦК).

Предметом договору купівлі-продажу може бути:

- товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде
створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому3 за умо­
ви, що продавець стане власником цього товару на момент його пере­
дачі покупцеві;

-майнові права4. В цьому випадку до договору застосовуються за­гальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає зі змісту або характеру даних прав;

право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До та­
кого договору застосовуються положення про відступлення права ви-

1 Див.; Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р. // ВВР
України. - 1999. - № 24. - Ст. 207 (зі змінами і допов.); Положення про порядок прове­
дення аукціонів (публічних торгів) з реалізації заставленого майна, затверджено поста­
новою КМУ від 22 грудня 1997 р. (зі змінами // Офіційний вісник України. - 1998. -
№ 33. - Ст.1239); Порядок обліку, зберігання, оцінки конфіскованого майна, що пере­
ходить у власність держави, і розпорядження ним, затверджено постановою КМУ від 25
серпня 1998 р. // Офіційний вісник України. - 1998. -№ 34. Ст. 1280 тощо.

2 В даному випадку не йдеться про примусове відчуження майна.

3 Можливість продажу майбутнього врожаю, ненародженої худоби була відома ще
римському праву (див/. Підопригора О. А., Харитонов Є. О. Римське право.-К.: Юрін-
ком Інтер. 2003. - С 389-390).

4 Можливість продажу майнових прав також передбачалась римським правом
(див.; Підопригора О. А., Харитонов Є. О. Вказ. праця.


114


Розділ DC


ЗОБОВ'ЯЗАННЯ... У ЗВ'ЯЗКУ З ПЕРЕДАЧЕЮ МАЙНА У ВЛАСНІСТЬ


115


 


моги, якщо інше не встановлено договором або законом (чч. 1, 2, З СТ.656ЦК)1.

Аналіз новел щодо включення в предмет договору майнових прав і прав вимоги, а також наукової літератури з цього питання дає можли­вість дійти висновку, що це навряд чи зніме проблему, яка завжди бу­ла І залишається дискусійною в науковій літературі2. На сьогодні існує декілька точок зору стосовно цієї проблеми, які умовно можна поділити на негативні й позитивні. Одні правники допускають мож­ливість застосування до продажу майнових прав положень інституту купівлі-продажу, хоча й вказують на різну спрямованість цих відно-еин3, Інші ж взагалі, виходячи з того, що майнові права не можуть бу­ти об'єктом права власності, вказують на сумнівність такого підхо­ду4, вважаючи його юридично некоректними На наш погляд, слушні, як це не парадоксально, обидві точки зору. Безумовно, майнові права не можуть бути об'єктом права власності, бо правом власності є пра во особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі Інших осіб. Між тим майнові права розподіляються між правом власності і зобов'язальним правом, що зумовлюється функціями, які виконує цивільне право: статичною (розподільчою) і динамічною. Тому особа може за відплатяим або безвідплатним договором передати своє майнове право, включаючи й «право на право», іншій особі, крім випадків, встановлених законом (ч. 4 ст. 12 ЦК). Інша справа, що, як вірно зазначав Г. Ф. Шершене-вич, купівля-продаж майнових прав втрачає свої відмінні риси, злив­шись з відступленняк прав за зобов'язанням, а з точки зору точного

' Слід зазначити, що Існує й інша точка зору стосовно предмета договору купівлі-продажу. Зокрема, В. В. ВІтрянський вважає, що предметом цього договору є дії про­давця щодо передачі товару у власність покупця і, відповідно, дії покупця стосовно прийняття даного товару (див.; Брагинский М. И., Витрянскый В. В. Договорное пра­во. - Кн. 2: Договоры о передаче имущества, - М.: Статут, 2000. - С. 22); №. І. Британ­ський вважає, що у правовідносин, які випливають з договору купівлі-продажу, є два типи об'єктів: дії зобов'язаної особи та річ, яка в результаті такої дії повинна бути пере­дана (див.: Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право: Общие положения. -ML, 1997. -С. 224).

2 Див., напр.: Гримм Д. Д. К учению об объектах прав//Вестник права,- 1905. -
Jfe 8, Шершеневич Г. Ф. Курс гражданского права. - Тула; Автограф, 2001. - С. 414;Ые-
йер Д. И.
Русское гражданское право: В 2-х частях. - М,: Статут, 2000. - С. 577;
Туктаров Ю. Е. Имущественные права как объекты гражданско-правового оборота //
Актуальные проблемы гражданского права: Сб. статей. - Вып. 6 / Под ред. О Ю. Ши­
лохвоста. - М.: Издательство КОРМА, 2003. - С. 101-136; Романец Ю. В. Система
договоров в гражданском праве России.-М.:ЕОристь, 2001.-С. 259; £едо(гЗ Л. Граж­
данское право: Общая и Особенная части: Учеб. - М.: АО «Центр ЮрИнфоР» 2003. -
С. 199 тощо.

3 Див.: Романец Ю. В. Вказ. праця. - С. 259; Гражданское право: В 2 т. - Том II; По­
лутом 1: Учеб. / Отв. ред. проф. Е. А. Суханов. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.:
Издательство БЕК, 2000. - С. 208.

4 Дт;. Белов В. А. Вказ. праця,-С. 199.

5 Див.: Цивільне право України: У 2 кн. / О. В. Дзера (кер. авт. кол.), Д. В. Боброва,
А. С. Довгерт та ін.; За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнецової. - 2-е вид., допов- і перероб. -
К.: Юрінком Інтер, 2004. - Кн. 2. - С. 14.


поняття, пов'язаного з відомими наслідками, стає невизначеним ло-няттям, що дає мало переваг1. Тому було б правильнішим вказати, що правила § 1 глави 54 ЦК застосовуються до правочинів відступлення майнових прав на відплатній основі, якщо інше не випливає зі змісту або характеру цих прав2.

Звертає на себе увагу те, що законодавець використовує для визна­чення предмета договору терміни «майно» та «товар» як тотожні по­няття, підкреслюючи, таким чином, що предметом договору може бу­ти і будь-яка окрема річ, і сукупність речей, і майнові права (ст.190 ЦК), за певними винятками, котрі стосуються майна, вилученого з цивільного обороту, майна, перебування якого у цивільному обороті обмежене, а також майна, що може належати лише певним учасникам обороту (ст. 178 ЦК). Види товарів, вилучених з обороту, товарів, які можуть належати лише певним учасникам обороту, або обмежено об-оротоздатних товарів, встановлюються законом3.

Повертаючись до питання про виокремлення такого виду договору як купівля-продаж нерухомості, слід зазначити, що це пов'язано, перш за все, з такими властивостями нерухомого майна як його непо­дільність (ч. 2 ст. 183 ЦК), неспоживність (ч. 2 ст. 185 ЦК), склад­ність (ст. 188 ЦК), визначення індивідуальними ознаками, що спри­чинює його незамінність (ч. 1 ст. 184 ЦК). Ці властивості, з одного боку, формують певні особливості укладення договору купівлі-про­дажу даного об'єкта цивільного обороту, а, з другого - викликають заперечення закріплення можливості вчинення договорів купівлі-продажу нерухомості на товарних біржах4, бо правочини визнаються біржовими, якщо вони вчинені стосовно біржового товару, тобто то­варів масового вжитку, якісно однорідних (взаємозамінних), які під­даються стандартизації. Нерухоме ж майно не є замінним.

Нерухоме майно, яке стає предметом договору купівлі-продажу, як і при укладенні договору найму (оренди), повинно бути певним чином індивідуалізоване. Наприклад, при відчуженні житлового бу­динку, садиби продавець повинен пред'явити витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно5, а в сільській місцевості - довідку

1 Див. Його; Учебник русского гражданского права (по изданию 1907 г.). - М., 1995,
С. 317.

2 Такуточкузоруподіляютьйіншіправники.(див.:£'еловВ..Вказ.праця.—С. 199).

3 Див.: Постанову Верховної Ради України «Про право власності на окремі види
майна» від 17 червня 1991 р. (з наступ, змінами та допов.) і затверджені нею Перелік ви­
дів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об'єднань,
міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України, та
Спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна {до­
даток № 1, додаток Ке 2) // ВВР України. - 1992. -№ 35. - Ст. 517.

4 Див. Закон України «Про товарну біржу» //ВВР України. - 1992.-№ 1О.~Ст. 139.

5 Див.: Наказ Міністерства юстиції України від 20 вересня 2002 р. № 84/5 «Про на­
дання витягів з Реєстру прав власності на нерухоме майно та оформлення свідоцтв про
право власності на нерухоме майно на спеціальних бланках» // Офіційний вісник Украї­
ни. -2002.-№40. -Ст. 1881.


116


ям Розділ IX


ЗОБОВ'ЯЗАННЯ... У ЗВ'ЯЗКУ З ПЕРЕДАЧЕЮ МАЙНА У ВЛАСНІСТЬ


117


 


відповідного органу місцевого самоврядування з викладенням харак­теристики відчужуваного нерухомого майна. Це дає можливість вка­зати в договорі найменування нерухомості, визначити її місцезнахо­дження або на відповідній земельній ділянці, або у складі іншого не­рухомого майна. Визначення місцезнаходження нерухомості є важ­ливим, бо відповідно до Закону України «Про нотаріат» (ст. 55) та п. 60 Інструкції посвідчення договорів про відчуження нерухомості проводиться за місцезнаходженням вказаного майна.

З витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно (довідки) простежуються відповідні, конструктивні та інші зміни, що відбува­лися з цим майном (здійснення, наприклад, перебудови чи прибудови житлового будинку, переобладнання нежилого приміщення у жиле і, навпаки, зведення господарських, побутових будівель та споруд, а та­кож як це зведення відбувалося - за дозволом чи без відповідного до­зволу тощо). У певних випадках, коли, наприклад, відсутнє рішення органу місцевого самоврядування про дозвіл здійснити перебудову, прибудову житлового будинку, коли він збудований на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, нотаріус повинен відмо­вити в посвідченні відповідного договору.

При придбанні житлового будинку, будівлі або споруди до покупця переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони роз­міщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо в договорі розмір земельної ділянки не визначений, до покупця переходить право власності на ту частину земельної ді­лянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину ділянки, необхідної для її обслуговування.

Якщо вказані об'єкти відчуження розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то до покупця переходить право користуван­ня тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та час­тиною ділянки, яка необхідна для її обслуговування (ст. 377 ЦК).

Нерухомістю визнається і підприємство як єдиний майновий ком­плекс (ч. 1 ст. 191 ЦК). Згідно зч. 4 ст. 191 ЦК підприємство або його частина можуть бути об'єктом купівлі-продажу. Причому такий до­говір слід розглядати як різновид договору купівлі-продажу нерухо­мості саме за своїм предметом, бо підприємство - це не лише єдиний майновий комплекс, а комплекс, який використовується для здійс­нення підприємницької діяльності І включає в себе не тільки усі види майна, призначені для його діяльності, і які можуть передаватися у власність - земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвен­тар, сировину, продукцію, а й виключні права, зокрема право на тор­говельну марку або інше позначення, зобов'язальні права, а також ін­ші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Саме як таке підприємство визнається нерухомістю. Це певним чином відби­вається на специфічності відносин з купівлі-продажу даного виду не­рухомості.

Купівля-продаж підприємств стала широко застосовуватися на


практиці, починаючи ще з часів приватизації державного майна. За­кон України «Про приватизацію державного майна» від 4 березня 1992 р. під приватизацією розумів відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, яке належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, котрі можуть бути покупцями відповідно до цього Закону. Характерною особливістю договорів купівлі-продажу підприємств було те, що підприємство не ліквідувалося, а переходило у власність покупця, водночас будучи і суб'єктом, і об'єктом права. Виходячи з того, що купівля-продаж у процесі приватизації - цс особливий вид правочинів, правове регулю­вання їх відбувалося і на сьогодні відбувається на підставі законодав­ства про приватизацію. Між тим, якщо купівля-продаж підприємства або його частини відбувається, наприклад, між суб'єктами права при­ватної власності, навряд чи виправданим є застосування цього зако­нодавства.





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...