Главная Обратная связь

Дисциплины:






Найм (оренда) земельної ділянки



Суб'єктами права власності на землю (земельну ділянку) є фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади (ч. 1 ст. 374 ЦК). Власник земельної ділянки може передати своє право володіння та

Існує точка зору, що саме виступ на стороні наймодавця-професіонала, незалежно від того, хто буде виступати на боці наймача, є необхідною і достатньою ознакою дого­вору прокату (див.: Романеи Ю.В. Система договоров в гражданском праве Росин. - М.: Юристь, 2001. -С. 333.).

Див.: § 1 цієї глави.

' «Цивільне право України», т. 2



Розділ X


ЗОБОВ'ЯЗАННЯ... У ЗВ'ЯЗКУ З ПЕРЕДАЧЕЮ МАЙНА У КОРИСТУВАННЯ 195


 


користування нею іншій особі. Як правило, така передача права здій­снюється шляхом укладення договору найму (оренди) земельної ділян­ки. Цей договір є одним із видів договору найму (оренди). Отже, на ньо­го поширюються загальні положення про найм (оренду), закріплені в § 1 глави 58 ЦК- Особливість об'єкта договору найму (оренди) земельної ділянки обумовлює його специфіку та особливості правового регулю­вання договірних відносин у цій сфері1. Відносини, пов'язані з наймом (орендою) землі, регулюються, окрім ЦК, Земельним кодексом України (далі ~ ЗК), Законом України «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 р. у редакції Закону від 2 жовтня 2003 р. (далі - Закон «Про оренду землі»), іншими законами України та нормативно-правовими актами, прийняти­ми відповідно до них.

За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зо­бов 'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановле­ний договором строк у володіння та користування за плату (cm. 792 ЦК).

Цей договір є двостороннім, взаємним, відплатним і консенсус альним.

Сторонамидоговору є наймодавець (орендодавець)і наймач (орендар).Законодавець не встановлює обмежень щодо суб'єктного складу сторін договору найму (оренди) земельної ділянки.

Наймодавцем (орендодавцем)може бути будь-який учасник ци­вільних правовідносин, який є власником земельної ділянки, або уповноважена ним особа. Отже, особи, яким земельні ділянки пере­дано у користування, не можуть бути орендодавцями землі. Суб'єкта­ми права власності на землю відповідно до ст. 80 ЗК є: фізичні та юридичні особи (на землі приватної власності); територіальні грома­ди, які реалізують своє право безпосередньо або через органи місце­вого самоврядування (на землі комунальної власності); держава, кот­ра реалізує це право через відповідні органи державної влади (на землі державної власності). Право власності на земельну ділянку по-свідчується державним актом (ст. 126 ЗК).

Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комуналь­ній власності, є сільські, селищні, міські ради у межах повноважень, визначених законом. Орендодавцями земельних ділянок, які перебу­вають у спільній власності територіальних громад, є районні, обласні ради та Верховна Рада Автономної Республіки Крим у межах повно­важень, передбачених законом. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Авто-



1 У цьому параграфі йдеться про найм (оренду) земельної ділянки після виділення її у натурі (на місцевості) й отримання державного акта на право власності на неї й не роз­глядаються питання найму (оренди) земельної частки (паю). Оформлення державних на право власності на землю потребує переукладання договорів оренди земельної (паю) на договори найму (оренди) земельної ділянки.


номної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України у межах пов­новажень, визначених законом1.

Наймачем (орендарем) може виступати фізична або юридична особа. Орендарями земельних ділянок також можуть бути районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України у межах повноважень, визначених законом; сільські, селищ­ні, міські, районні та обласні ради, Верховна Рада Автономної Рес­публіки Крим у межах повноважень, передбачених законом. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам І юридичним осо­бам України, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юри­дичним особам, міжнародним об'єднанням та організаціям, а також іноземним державам.

Об'єктамиоренди є земельні ділянки, що перебувають у власно­сті фізичних та юридичних осіб, комунальній або державній власно­сті. Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї пра­вами (ст. 79 ЗК)„ Право власності на земельну ділянку поширюється вїї межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, на водні об'єкти, ліси І ба­гаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також розповсюд­жується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд. Земельна ділянка може передаватися у найм (оренду) разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них (ч. 1 ст. 792 ЦК).

Договір найму (оренди) земельної ділянки укладається у письмовій формі.Нотаріальне посвідчення такого договору не є обов'язковим, а здійснюється лише за бажанням сторін або на вимогу однієї з них.

Цей договір підлягає державній реєстрації (ст. 18 Закону «Про оренду землі»), що є офіційним визнанням і підтвердженням держа­вою факту виникнення або припинення права оренди земельних діля­нок. Отже, відповідно до ч. З ст. 640 ЦК договір найму (оренди) зе­мельної ділянки вважається укладеним з моменту його державної реєстрації. Порядок та органи, що здійснюють останню, визначені постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 р. № 2073 ч<Про затвердження Порядку державної реєстрації договорів оренди землі». Згідно з цією постановою державна реєстрація зазначених до­говорів провадиться виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за місцем розташування земельної ділянки.

1 Правові засади розмежування земель державної та комунальної власності, що впливає на здатність органів державної влади та органів місцевого самоврядування ви­ступати наймодавцем (орендодавцем) земельної ділянки, визначаються Законом «Пророзмежування земель державної та комунальної власності» від 5 лютого 2004 р.


                       
   
 
   
     
   
 
         
 
 
 
 

196

Розділ X

Невід'ємною частиною договору оренди є план або схема земель­ної ділянки, яка передається у найм (оренду); кадастровий план зе­мельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її викорис­танні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки у натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у випадках, пе­редбачених законом, зокрема, якщо земельна ділянка передається в оренду зі зміною її цільового призначення. Відсутність вказаних до­кументів може бути підставою для визнання договору недійсним.

У ст. 15 Закону «Про оренду землі» закріплений перелік істотних умов договору найму (оренди) земельної ділянки. До них належать: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове при­значення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збере­ження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділян­ки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; Існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділян­ки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди або його частини; відповідальність сто­рін. Відсутність у договорі оренди земельної ділянки хоча б однієї із зазначених істотних умов є підставою не тільки для визнання його не­дійсним, а й для відмови у державній реєстрації договору.

За згодою сторін у договорі можуть бути зазначені й інші умови щодо використання земельної ділянки. При цьому, якщо за заявою однієї із сторін щодо таких умов не досягнуто згоди, договір оренди згідно зі ст. 638 ЦК вважатиметься неукладенам.

Строк дії договору оренди землі визначається за взаємною згодою сторін. Законодавець встановлює максимальний строк дії договору оренди у 50 років. Короткостроковою є оренда земельної ділянки не більше п'яти років, а довгостроковою - від 5 до 50 років.

Відповідно до ст. 33 Закону «Про оренду землі» орендар, який на­лежно виконував обов'язки відповідно до умов договору, після закін­чення строку його дії має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. У разі, якщо орендар продовжує користувати­ся земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень (лист-повідомлення) орендо­давця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Використання землі в Україні є платним (ст. 2 Закону «Про плату за землю» у ред. Закону від 19 грудня 1996 р.). За користування зе­мельною ділянкою наймач (орендар) зобов'язаний сплачувати най-


ЗОБОВ'ЯЗАННЯ... У ЗВ'ЯЗКУ З ПЕРЕДАЧЕЮ МАЙНА У КОРИСТУВАННЯ197

модавцю (орендодавцю) орендну плату1, розмір, форма та строки внесення якої узгоджуються сторонами у договорі. Розмір орендної плати не залежить від наслідків господарської діяльності орендаря. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з ураху­ванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором орен­ди. Зміна орендної плати за землю може здійснюватися за згодою сторін. У разі недосягнення такої згоди встановлений договором роз­мір цієї плати вважається не зміненим.

Орендодавець як платник земельного податку з разі збільшення його розміру має право вимагати збільшення орендної плати, якщо інше не передбачено договором. Орендар же має право вимагати зменшення орендної плати у разі погіршення стану земельної ділянки не з його вини. Орендна плата може бути визначена у різних формах, а саме - у грошовій, натуральній (зерном, цукром тощо) та відробіт­ковій (надання послуг орендодавцю з ремонту техніки, забезпечення транспортом тощо). Сторони у договорі можуть визначити орендну плату шляхом поєднання різних її форм. Внесення орендної плати оформлюється письмово, за винятком перерахування коштів через фінансові установи.

У договорі оренди повинні бути зазначені як приналежність зе­мельної ділянки до земель конкретної категорії, так і ціль її викорис­тання ~ будівництво, обслуговування будинків і споруд за їх фактич­ним знаходженням, ведення сільськогосподарського виробництва тощо.

У договорі оренди земельної ділянки обов'язково вказуються пра­ва третіх осіб на конкретну площу (за наявності таких), а також обме­ження у її використанні. Дана вимога продиктована положеннями розділу 16 ЗК «Право земельного сервітуту» та розділу 18 ЗК «Обме­ження прав на землю». Згідно зі ст. 98 ЗК право земельного сервіту­ту - це право власника або землекористувача на обмежене платне або безкоштовне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельний кодекс не передбачає обов'язкового укладання договору земельного сервітуту під час укладання договору на оренду землі, проте якщо у договорі оренди земельної ділянки не передбачено умо­ви (один з видів права земельного сервітуту), то одна зі сторін може вимагати укладення договору сервітуту або внесення відповідних змін до договору оренди.

Основні права та обов'язки сторін договору найму (оренди) зе­мельної ділянки закріплені у статтях 24,25 Закону «Про оренду зем­лі». Права та обов'язки сторін мають взаємний характер, тобто обо­в'язку однієї сторони кореспондує право другої. Чинне законодав­ство надає орендареві економічну самостійність, однак орендодавець наділений правами, що дають йому можливість контролювати процес

1 Орендна плата за земельну ділянку є однією з форм плати за землю в Україні, яка справляється у двох формах: земельного податку та орендної плати.


/93


Розділ X


ЗОБОВ'ЯЗАННЯ... У ЗВ'ЯЗКУ З ПЕРЕДАЧЕЮ МАЙНА У КОРИСТУВАННЯ


199


 


використання орендарем земельної ділянки і своєчасність внесення орендної плати.

Орендодавець зобов'язаний передати орендарю в користування земельну ділянку в стані, який відповідає умовам договору оренди, забезпечивши при цьому реалізацію прав третіх осіб щодо цієї ділян­ки; не перешкоджати орендареві користуватися орендованою земель­ною ділянкою; відшкодувати орендарю капітальні витрати, пов'язані з поліпшенням стану об'єкта оренди, яке проводилося орендарем за згодою орендодавця; попередити орендаря про особливі властивості та недоліки земельної ділянки, які у процесі її використання можуть спричинити екологічно небезпечні наслідки для довкілля або при­звести до погіршення стану самого об'єкта оренди.

Орендар зобов'язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі; використову­вати земельну ділянку за цільовим призначенням згідно з договором оренди; своєчасно вносити орендну плату за користування земель­ною ділянкою; виконувати встановлені щодо об'єкта оренди обме­ження (обтяження) у обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі; дотримуватися режиму використання земель природ­но-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоров­чого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Орендар має право самостійно господарювати на землі з дотри­манням умов договору її оренди; за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку житлові, виробни­чі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багато­річні насадження; отримувати продукцію і доходи; здійснювати в установленому законодавством порядку за письмовою згодою орен­додавця будівництво водогосподарських споруд та меліоративних систем.

Орендар має право передати орендовану земельну ділянку або її частину в суборенду, якщо таке право передбачено договором орен­ди. У разі, якщо у договорі оренди суборенда земельної ділянки не встановлена, орендар повинен отримати письмову згоду на це орен­додавця. При цьому мовчання орендодавця (відсутність письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення) протягом одного місяця надає право орендарю укласти договір суборенди земельної ділянки або її частини. Враховуючи, що договір суборенди є похід­ним від основного договору оренди земельної ділянки, його умови не повинні суперечити умовам основного договору. Крім того, умови договору суборенди земельної ділянки (її частини) мають визначати­ся у межах договору оренди земельної ділянки, зокрема, строк суб­оренди не може перевищувати строку дії договору оренди земельної ділянки; у разі припинення або розірвання договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється.

Договір суборенди укладається у письмовій формі та за згодою


сторін може посвідчуватися нотаріально. Обов'язковою є державна реєстрація договору суборенди земельної ділянки1.

Основними засадами укладення договору найму (оренди) земель­ної ділянки, сторонами якого виступають фізичні або юридичні осо­би приватного права, є свобода договору та справедливість, добросо­вісність і розумність.

і § 4. Договір найму будівлі

або іншої капітальної споруди

Окремим різновидом договору найму (оренди) є найм будівлі або ін­шої капітальної споруди, що обумовлено специфікою його предмета.

За договором найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) одна сторона (наймодавець) передає або зобов 'я~ зується передати іншій стороні (наймачеві) будівлю, іншу капі­тальну споруду чи їх окрему частину в користування за плату на певний строк.

У разі неврегулювання певних відносин, що випливають з догово­ру найму будівлі або іншої капітальної споруди (далі - будівлі), у до­говорі чи спеціальними нормами ЦК та іншими актами цивільного законодавства, до них застосовуються загальні положення про найм (глава 58 ЦК).

Договір найму будівлі є відплатним та двостороннім. Він може бути консєнсуальним або реальніш.

Сторонами договору найму будівлі є наймодавець та наймач. Наймодавцем може бути власник будівлі або особа, якій належать майнові права на неї. Наймачем виступає будь-який учасник ци­вільних відносин, а також особа, уповноважена на укладення догово­ру найму будівлі. Виходячи з функціонального призначення предме­та цього договору, наймачем, як правило, є суб'єкт підприємницької

ДІЯЛЬНОСТІ.

Договір найму будівлі вважається укладеним з моменту, коли сто­рони у належній формі досягай згоди з усіх істотних його умов, якщо момент укладення договору не пов'язаний з передачею будівлі най­мачу. В зв'язку з тим, що законом не встановлено спеціальних істот­них умов договору найму будівлі, єдиною загальною істотною умо­вою останнього (крім ініціативних) є предмет договору.

Предметом договору є будівля, інша капітальна споруда або їх окремі частини. У ЦК та інших актах цивільного законодавства від­сутнє визначення понять «будівля» та «капітальна споруда». У Дер­жавному класифікаторі будівель подається наступне їх визначення.

Споруди - це будівельні системи, пов'язані із землею, які створені

1 Постанова КМУ «Про затвердження Порядку державної реєстрації договорів оренди землі» встановлює єдині умови реєстрації договорів оренди та суборенди зе­мельних ділянок.


200


Розділ X


ЗОБОВ'ЯЗАННЯ... У ЗВ'ЯЗКУ З ПЕРЕДАЧЕЮ МАЙНА У КОРИСТУВАННЯ 201


 


з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та облад­нання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт1.

Будівлі - це споруди, що складаються з несучих та огороджуваль-них або сполучених (несучо-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для прожи­вання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів2.

Отже, за змістом предмет договору найму будівлі є вужчим, ніж та­кий об'єкт цивільних прав як нерухоме майно (нерухомість). По-пер­ше, самостійним предметом цього договору не є така складова неру­хомості як земельна ділянка. Остання у розмірі, необхідному для досягнення мети найму, розглядається як приналежність будівлі або іншої капітальної споруди, що виступає предметом договору найму. По-друге, не будь-яка так звана рукотворна нерухомість, а тільки та­кий її різновид як будівля чи інша капітальна споруда (їх окремі части­ни) можуть бути предметом договору найму, який регулюється § 4 глави 58 ЦК. По-третє, не є предметом цього договору будівлі або ін­ші капітальні споруди житлового призначення (житлові будинки). Хо­ча житловий будинок й є будівлею капітальноготипу (ст. 380 ЦК), але користування ним здійснюється на підставі договору найму (оренди) житла (глава 59 ЦК). Вилучення будівель житлового призначення з переліку об'єктів, які можуть бути предметом договору найму будів­лі, має важливе юридичне значення. Зокрема, у ЦК закріплені різні правила щодо оформлення та державної реєстрації договорів найму будівлі та найму (оренди) житла (статті 793, 794 та ст. 811).

Виходячи зі змісту ст. 376 ЦК, самочинне будівництво не може бу­ти предметом договору найму будівлі тому, що на цей об'єкт не набу-вається право власності. Не включаються у поняття «будівля» тим­часові споруди, які підлягають знесенню після виконання свого функціонального призначення. Це обумовлено, по-перше, тим, що тимчасові будови призначені для задоволення певних потреб (прожи­вання працівників, розміщення матеріалів, устаткування тощо) про­тягом обмеженого періоду часу. По-друге, такі споруди, як правило, не мають ознак капітального будівництва, зокрема, у них відсутній фундамент, укріплений у землю.

Незавершене будівництво також не є предметом цього договору. Об'єкт незавершеного будівництва має ознаки нерухомості, але останній ще не прийнятий в експлуатацію та відповідно не здійснено державну реєстрацію прав на цей об'єкт (ст. 182). Це унеможливлює укладення договору найму незавершеного будівництва, зокрема, но­таріального посвідчення та державної реєстрації договору.

1 Див.: Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000. Затверджений на­
казом Держстандарту України від 17 серпня 2000 р. № 507 // Програмний продукт
«Нормативні акти України». - Версії 8.4.0.0. // www.nau.kiev.ua.

2 Див.: Там же.


Будівля або Інша капітальна споруда, що є предметом договору на­йму, може бути визначена через наступні ознаки. Будівля (капіталь­на споруда) - це нерухоме майно капітального типу, прийняте до експлуатації та призначене для нежилих цілей.

Будівлі та споруди, будучи єдиним об'єктом права, мають складну внутрішню структуру, частини, що їх складають. Внутрішньою час­тиною будівлі є приміщення. Приміщення, як окрема частина будівлі, може бути також предметом договору найму будівлі.

Будівля як нерухомість має певну супроводжувальну документа­цію, у якій визначається її функціональне призначення, план, розта­шування на земельній ділянці тощо. Супроводжувальні документи передаються наймачу разом з будівлею для ефективного використан­ня об'єкта за призначенням.

Обчислення строку договору найму, як правило, починається з моменту передання наймачеві предмета договору. За домовленістю сторін у договорі може бути визначений інший момент, з якого почи­нає обчислюватися строк його дії.

Передання наймачеві предмета договору оформлюється відповід­ним документом, яким, як правило, є акт приймання-передачі. Цей акт підписується наймодавцем та наймачем. Таким же чином офор­млюється й припинення договору найму будівлі, а саме - сторони складають та підписують акт про повернення наймодавцю предмета договору найму. В акті засвідчується стан, у якому будівля передава­лася однією стороною іншій. У зв'язку з неможливістю встановлення факту передачі нерухомого майна (воно фізично не може бути пере­міщене) саме дата підписання акта приймання-передачі вважається моментом передання цього об'єкта. Момент же передання будівлі за договором найму має важливе правове значення, тому що саме з ним пов'язуються такі наслідки як початок та закінчення строку договору найму.

Переданню будівлі може передувати певна процедура: її огляд, пе­ревірка тощо. Перевірка стану будівлі та відповідності її умовам договору найму і призначенню будівлі є обов'язком наймача (ч. З ст. 767 ЦК). У разі невиконання цього обов'язку наймачем вважаєть­ся, що будівля передана йому в належному стані.

Акт не тільки визначає момент (дату) передачі об'єкта найму, а й містить певні характеристики останнього, зокрема технічний та са­нітарний стан будівлі. Ці характеристики мають істотне значення пря вирішенні питання про належний стан будівлі при її поверненні най-модавцезі по закінченні строку договору.

Плата за користування будівлею не є істотною умовою договору найму будівлі. Розмір плати за користування будівлею визначається на підставі амортизаційних відрахувань за основними фондами. При цьому враховуються також такі чинники як територія розташування об'єкта, призначення його для певних видів діяльності, технічні ха­рактеристики тощо. Якщо плата за користування будівлею не визна-


                                     
   
   
     
     
         
             
 
   
 
 
   
 
   
 
 
 
 
 
 

202

РвзділХ

чена сторонами у договорі, він не вважається неукладеним. При цьо­му розмір плати за користування визначається відповідно до загальних правил, закріплених у ст. 632 ЦК. Зокрема, при визначенні розміру плати за користування можуть застосовуватися ціни (тарифи, ставки тощо), встановлені уповноваженими органами влади або орга­нами місцевого самоврядування. Наприклад, згідно з постановою КМУ від 20 листопада 2003 р. № 1787 органи місцевого самовряду­вання можуть визначати мінімальну вартість місячної оренди за 1 кв. м. нерухомого майна фізичних осіб. Якщо ж розмір плати за користу­вання будівлею не встановлений ні законом, ні договором і не може бути визначений, виходячи з умов договору, то він визначається ви­ходячи із звичайної плати за користування будівлями, що склалася на момент укладення договору (статті 632, 762 ЦК).

Плата за користування будівлею складається з двох частин. По-перше, це плата за користування власне будівлею. По-друге, плата—за користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля.

Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі.Недодержання вимоги за­кону щодо оформлення договору в письмовій формі тягне правові на­слідки, передбачені ст. 218 ЦК. У разі укладення договору найму бу­дівлі, іншої капітальної споруди або їх окремої частини строком на один рік і більше він підлягає нотаріальному посвідченню та держав­ній реєстрації. Отже, відповідно до загальних вимог ч.З ст. 640 ЦК договір найму даних об'єктів є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Така реєстрація здійснюється нотаріусами шляхом вне­сення запису в Державний реєстр договорів одночасно з нотаріаль­ним посвідченням договорів. Державна реєстрація договору найму будівлі може здійснюватися лише при наявності попередньої держав­ної реєстрації прав на цей об'єкт.

Змістдоговору найму будівлі становлять умови про права та обо­в'язки сторін. У ЦК відсутні спеціальні норми, що регулюють права та обов'язки наймодавця і наймача за договором найму будівлі. От­же, зміст цього договору складають загальні права та обов'язки сто­рін за договором найму (оренди).

До основних обов'язків наймодавця належить обов'язок виконан­ня договору найму, що полягає у наданні наймачеві будівлі у тимча­сове користування у стані, який відповідає умовам договору найму та призначенню будівлі. ЦК передбачає особливий порядок передання будівлі наймачеві. Акт передачі включає підписання відповідного до­кумента (акта) та надання супроводжувальних об'єкт документів. У разі припинення договору найму наймодавець зобов'язаний прийня­ти будівлю від наймача, підписавши відповідний документ (акт) про повернення йому предмета договору.

Виходячи з господарсько-експлуатаційних характеристик, будівля та земельна ділянка, на якій вона розташована, розглядаються як єди­ний об'єкт. Отже, обов'язком наймодавця є також передача наймачу


ЗОБОВ'ЯЗАННЯ... У ЗВ'ЯЗКУ З ПЕРЕДАЧЕЮ МАЙНА У КОРИСТУВАННЯ 203

права користування земельною ділянкою у розмірі, необхідному для досягнення мети найму будівлі. При цьому, якщо у договорі дане пи­тання не врегульоване, то наймач автоматично отримує це право на весь строк договору найму будівлі. У разі, якщо власник будівлі не є власником земельної ділянки, на якій розміщена ця будівля, пря укладенні договору найму будівлі вважається, що власник ділянки погоджується на надання наймачеві права користування земельною ділянкою. Вказана презумпція може бути спростована договором між наймодавцем будівлі та власником земельної ділянки. У цьому разі наймач будівлі повинен укладати окремий договорі найму (оренди) земельної ділянки з її власником відповідно до ст. 792 ЦК.

Наймач зобов'язаний користуватися будівлею відповідно де її функціонального призначення, своєчасно та у повному розмір? здій­снювати плату за користування, а у разі припинення договору найму негайно повернути наймодавцеві будівлю у належному стані.

У наймача за договором найму будівлі одночасно з правом найму будівлі завжди виникає право користування земельною ділянкою, на якій вона розташована. Крім того, наймач набуває право користуван­ня також земельною ділянкою, що прилягає до будівлі, у розмірі, не­обхідному для досягнення мети найму. Труднощі з визначенням роз­міру земельної ділянки, необхідної для ефективного використання приміщення наймачем, виникають при укладенні договору найму окремої частини будівлі.

Права та обов'язки сторін договору найму будівлі щодо ремонту, поліпшення або погіршення будівлі регулюються загальними норма­ми про найм (оренду).

Договір найму будівлі припиняється на підставах, зазначених за­коном для звичайного договору найму (оренди). Особливий порядок припинення встановлений для договору найму будівлі, укладеного на невизначений строк. Так, кожна із сторін договору найму будівлі, укладеного без визначення строку його дії, може відмовитися від до­говору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону

за три місяці. ~А


§ 5. Найм (оренда) транспортного засобу
їв

За договором найму (оренди) транспортного засобу наймода­вець передає або зобов'язується передати наймачеві транспорт­ний засіб у користування за плату на певний строк.

Договір найму (оренди) транспортного засобу є відплатнпм. Він може бути консенсуальним або реальним.

Сторонамидоговору є наймодавець - фізична чи юридична особа, які є власниками транспортного засобу або мають майнові права на нього.

Наймачем може бути також юридична або фізична особа. У разі, якщо користування транспортним засобом пов'язано із здійсненням перевезення (пасажирів, багажу, вантажу, пошти), наймачем висту-



Розділ X


ЗОБОВ'ЯЗАННЯ... У ЗВ'ЯЗКУ З ПЕРЕДАЧЕЮ МАЙНА У КОРИСТУВАННЯ 205


 


пае юридична особа чи фізична особа-підприємець. У деяких випад­ках законом можуть встановлюватися певні вимоги до особи, яка є наймачем транспортного засобу. Наприклад, згідно зі ст. 5 Повітря­ного кодексу України експлуатант - будь-яка юридична або фізична особа, котра займається діяльністю, пов'язаною з розробленням, ви­робництвом, ремонтом і експлуатацією цивільної авіаційної техніки, повинна одержати від державного органу з питань сертифікації і ре­єстрації сертифікат, що підтверджує відповідність рівня технічної підготовки вказаної особи вимогам відповідних авіаційних правил України.

Специфіка цього різновиду договору найму (оренди) обумовлю­ється його предметом, яким можуть бути повітряні, морські, річко­ві судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо (ч. 1 ст. 798 ЦК).

Повітряне судно - це літальний апарат, що тримається у атмосфері за рахунок його взаємодії з повітрям, відмінної від взаємодії з повіт­рям, відбитим від земної поверхні, і здатний маневрувати у тривимір­ному просторі.

Морським або річковим судном визнається самохідний чи несамо­хідний плавучий засіб, що використовується для перевезення ванта­жів, пасажирів, багажу і пошти, для рибного чи іншого морського промислу, розвідки і добування корисних копалин тощо.

До складу наземного самохідного транспорту входить автомобіль­ний транспортний засіб, тобто - дорожній транспортний засіб, за до­помогою якого здійснюється перевезення пасажирів і вантажів авто­мобільними дорогами чи виконання спеціальних робочих функцій.

Предметом цього виду договору найму можуть бути також заліз­ничний рухомий состав (вагони, локомотиви, моторейковий транс­порт).

Специфіка транспортного засобу як об'єкта цивільних прав поля­гає у тому, що, по-перше, він є складним технічним приладом, вико­ристання якого потребує певних знань, кваліфікації та навичок. По-друге, діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або ут­риманням транспортного засобу розглядається як джерело підвище­ної небезпеки (ст. 1187 ЦК), що обумовлює підвищення вимог до йо­го володільця. По-третє, транспортний засіб за своїми властивостями належить до рухомих речей. Більше того, за своїм призначенням він саме використовується для переміщення у просторі (разом з ванта­жем, пасажиром тощо), але у багатьох випадках на нього поширюєть­ся правовий режим нерухомої речі та відповідно встановлюються спеціальні правила щодо оформлення договорів.

Виходячи із змісту ч.2 ст. 798 ЦК, можна стверджувати, що існує два види договору найму транспортного засобу. Перший - це саме договір найму транспортного засобу, коли управління ним здій­снюється наймачем. Другий - договір найму названого засобу з екіпа­жем, що його обслуговує. За цим договором управління і технічна


експлуатація транспортного засобу здійснюється особами, які пере­бувають у трудових відносинах з наймодавцем. Наприклад, згідно зі ст. 207 Кодексу торговельного мореплавства України при фрахту­ванні судна за тайм-чартером судновласник зобов'язаний спорядити та укомплектувати судно екіпажем, а також підтримувати останнє протягом терміну тайм-чартеру в морехідному стані, оплачувати його страхування і утримання суднового екіпажу.

Цей вид договору поєднує елементи договору найму (оренди) та договору про надання послуг. Однак договір найму транспортного засобу з екіпажем врегульований у ЦК як пойменований договір. То­му він не вважається змішаним і до нього не застосовуються загальні норми про надання послуг.

У разі, якщо транспортний засіб передається у найм з екіпажем, який його обслуговує, останній не припиняє трудових відносин з най­модавцем. Отже, екіпаж «організаційно» підпорядковується наймо-давцеві, який несе витрати на його утримання, зокрема виплата чле­нам екіпажу заробітної плати, забезпечення спеціальним одягом тощо. Що ж стосується діяльності, яка випливає з призначення транс­портного засобу, то у цих питаннях екіпаж підпорядковується найма­чеві. Якщо розпорядження наймача щодо експлуатації транспортно­го засобу суперечать умовам договору найму або умовам викорис­тання транспортного засобу, а також якщо ці розпорядження можуть бути небезпечними для екіпажу, транспортного засобу, прав інших осіб, екіпаж відмовляється від їх виконання. При цьому відповідно до ч.2 ст. 805 ЦК така відмова є не правом, а обов'язком екіпажу.

Якщо у договорі прямо не встановлено, що транспортний засіб пе­редається наймачеві з екіпажем, вважається що у найм передається лише транспортний засіб (ч. 2 ст. 798 ЦК).

Зміст договору найму транспортного засобу складають права та обов'язки його сторін. Обсяг обов'язків наймодавця залежить від то­го: є договір найму консенсуальним чи реальним, передається транс­портний засіб у найм з екіпажем чи ні. Наймодавець має найбільший перелік обов'язків за консенсуальним договором найму транспортно­го засобу з екіпажем, а найменший - за реальним договором найму транспортного засобу без екіпажу1.

До основних обов'язків наймодавця належить надання наймачеві транспортного засобу в стані, що відповідає умовам договору і його призначенню; страхування транспортного засобу; проведення за свій рахунок капітального ремонту зданого у найм транспортного засобу (якщо інше не передбачено договором)2.

У ЦК не встановлено особливої процедури передачі та повернення

1 Питання щодо одностороннього характеру договору найму транспортного засобу
є дискусійним. Так, навіть у разі укладення реального договору найму транспортного
засобу без екіпажу наймодавець зобов'язаний здійснити його страхування (ч. 1 ст. 802 ЦК).

2 На нашу думку, витрати, пов'язані з використанням транспортного засобу, які за
ч. 2 ст. 801 ЦК несе наймач, не охоплюють витрати на його капітальний ремонт.


Г


                                     
   
     
       
 
   
 
 
   
   
     
 
               
 
 
 
 
 

206

Розділ X

орендованих транспортних засобів. Вважаємо, вони повинні офор­млюватися відповідними документами, зокрема актами приймання-передачі. Наймодавець зобов'язаний передати наймачеві транспорт­ний засіб у стані, що відповідає умовам договору та його призначен­ню. Для окремих видів транспортних засобів встановлюються загаль­ні вимоги щодо нормального стану. Зокрема, ст.23 Закону «Про автомобільний транспорт» визначає, що автомобільні транспортні за­соби повинні відповідати наступним вимогам: не загрожувати безпе­ці осіб, які ними користуються, або іншим учасникам руху; рівень шкідливих речовин, що виділяються ними, не повинен перевищувати встановлені законодавством показники; не спричиняти нищення до­ріг та їх облаштування; забезпечувати достатнє поле огляду водієві, а також легке, зручне і повне користування засобами керування, галь­мування, сигналізації та освітлення дороги; не спричиняти радіо-електричних перешкод вище встановленого рівня.

При укладенні договору найму транспортного засобу, як правило, визначається його вартість, що впливає, зокрема, на обчислення роз­міру збитків, завданих втратою або пошкодженням зазначеного засо­бу. Вартість транспортного засобу можна визначити на підставі екс­пертної оцінки, при проведенні якої враховується технічний стан, строк експлуатації, ступінь зношеності засобу тощо. Експертна оцін­ка вартості транспортного засобу здійснюється ще до укладення до­говору найму.

Наймач зобов'язаний своєчасно вносити плату за користування транспортним засобом; користуватися ним згідно з призначенням останнього і умовами договору; підтримувати транспортний засіб у справному стані; нести витрати, пов'язані з його використанням; по­вернути транспортний засіб наймодавцеві після закінчення дії дого­вору в тому стані, у якому він був отриманий, з урахуванням нор­мального зносу або у стані, застереженому в договорі.

Розмір плати за користування, а також порядок розрахунків за наданий у найм (оренду) транспортний засіб встановлюються за до­мовленістю сторін. У договорі може бути також зроблене застере­ження про зміну розміру орендної плати у випадку виникнення пев­них обставин.

Наймач зобов'язаний користуватися транспортним засобом відпо­відно до його призначення. Він має право використовувати цей засіб для здійснення підприємницької діяльності, укладаючи від власного імені договори перевезення або інші договори відповідно до призна­чення транспортного засобу. При цьому згода наймодавця на укладен­ня договорів не вимагається. Це правило застосовується у тих випад­ках, коли у договорі найму визначено, що транспортний засіб пере­дається для здійснення наймачем підприємницької діяльності. Якщо ж цільовим призначенням транспортного засобу є виключно викорис­тання його для власних потреб, укладення наймачем договорів пере­везення без згоди наймодавця буде суперечити умовам договору.


ЗОБОВ'ЯЗАННЯ... У ЗВ'ЯЗКУ З ПЕРЕДАЧЕЮ МАЙНА У КОРИСТУВАННЯ 20Т

Протягом дії договору найму тягар утримання транспортного засо­бу переходить від наймодавця до наймача. Останній зобов'язаний під­тримувати транспортний засіб у належному технічному стані. Підтри­мання останнього у технічно справному стані здійснюється шляхом проведення технічного обслуговування і ремонту. Перелік операцій, що належать, зокрема, до технічного обслуговування і ремонту автот­ранспорту, встановлено Положенням про технічне обслуговування і ремонт дорожньо-транспортних засобів автомобільного транспорту, затвердженим наказом Міністерства транспорту України від ЗО березу ня 1998 р. № 102. За загальним правилом (ст. 776 ЦК) наймач зобов'я-заний провадити тільки поточний ремонт транспортного засобу.

Витрати, пов'язані з використанням транспортного засобу, також несе наймач. До таких, зокрема, належать ті, що пов'язані з придбан­ням палива, запасних частин, призначених для ремонту транспортних засобів, тощо. Наймач також зобов'язаний сплачувати податки та ін­ші платежі, пов'язані з використанням транспортного засобу.

Діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриман­ням транспортних засобів, є джерелом підвищеної небезпеки. Отже,, до особи, яка експлуатує транспортний засіб, пред'являються підви­щені вимоги щодо безпечного користування ним. Шкода, завдана ін­шій особі у зв'язку з використанням за договором найму транспорт­ного засобу, відшкодовується наймачем (ч. 2 ст. 1187 ЦК), як особою, котра на відповідній правовій підставі (договір найму) нимволодіє. При цьому наймач несе відповідальність за завдану шкоду, якщо не доведе, що її заподіяно внаслідок непереборної сили або умислу по­терпілого.

Цивільно-правова відповідальність наймача за збитки, завдані у
зв'язку з втратою або пошкодженням транспортного засобу, виникає
на загальних підставах, а саме — при наявності його вини. і і

Обов'язки із здійснення страхування розподіляються між наймой'
давцем і наймачем залежно від об'єкта страхування. З

Згідно з пп. 8, 9, 32 ст. 7 Закону «Про страхування» (у ред. вад 4 жовтня 2001 р. № 2745) страхування відповідальності морського перевізника, власників транспортних засобів, морського судновлас­ника є видами обов'язкового страхування в Україні. Експлуатація, зокрема, автотранспортних засобів здійснюється тільки за наявності страхового поліса, що є договором обов'язкового страхування ци­вільно-правової відповідальності власників транспортних засобів і підтверджує сплату страхового платежу.

У § 5 глави 58 ЦК не визначено, хто із сторін договору найму транспортного засобу здійснює обов'язкове особисте страхування водіїв (екіпажу) від нещасних випадків. Вважаємо, цей обов'язок по­кладається на того, чий екіпаж здійснює експлуатацію транспортного


                                       
     
     
         
   
             
             
 
 
 
 
 
 
     
           
   
 
 

208

Розділ X

засобу. Отже, у разі укладення договору найму транспортного засобу з екіпажем страхування здійснюється наймодавцем, а у інших випад­ках - наймачем.

Що ж стосується страхування транспортного засобу, то його здійс­нює наймодавець.

Сторони можуть передбачити у договорі найму транспортного за­собу й інші права та обов'язки.

Форма договору найму транспортного засобу залежить від суб'єк­тного складу його сторін. Загальною вимогою є укладення договору найму транспортного засобу в письмовій формі. Недодержання пи­сьмового оформлення договору призводить до правових наслідків, передбачених у ст. 218 ЦК, а саме - не має наслідком його недійс­ність. Заперечення однією із сторін факту укладення договору найму транспортного засобу може доводитися будь-якими доказами, перед­баченими ЦПК України, крім показань свідків. Якщо ж однією із сто­рін договору найму транспортного засобу є фізична особа, він підля­гає нотаріальному посвідченню1.

Особливості найму певних видів транспортних засобів врегульо­вані транспортними статутами та кодексами, зокрема Повітряним ко­дексом України, Кодексом торговельного мореплавства України.

Згідно зі ст. 61 Повітряного кодексу України найм (оренда) повіт­ряних суден здійснюється на підставі договору чартеру. За договором чартеру (фрахтування повітряного судна) одна сторона (фрахтівник) зобов'язується надати іншій стороні (фрахтувальнику) за плату всю місткість одного чи декількох повітряних суден на один або декілька рейсів для повітряного перевезення пасажирів, багажу, вантажу і по­шти чи для іншої мети, якщо це не суперечить чинному законодав­ству України.

Відносини, що випливають з договору фрахтування суден, регу­люються розділом 6 Кодексу торговельного мореплавства України. Так, за договором фрахтування судна на певний час судновласник зо­бов'язується за обумовлену плату (фрахт) надати судно фрахтуваль­нику для перевезення пасажирів, вантажів та для інших цілей торго­вельного мореплавства на певний час. Існує два різновиди договору фрахтування, а саме - тайм-чартер (фрахтування судна з екіпажем) та бербоут-чартер (фрахтування судна, що не укомплектоване екіпажем і не споряджене).

До відносин, що випливають з договору найму (оренди) транспор­
тного засобу, застосовуються загальні положення про найм (оренду),
якщо інше не передбачено спеціальними нормами або умовами дого­
вору-____________________

1 Поняття «фізична особа» не охоплює таку категорію фізичних осіб як підприємці. Оформлення договору найму транспортного засобу з участю фізичної особи-підприєм-ця здійснюється за загальними правилами, закріпленими у ч. 1 ст. 799 ЦК.


ЗОБОВ'ЯЗАННЯ... У ЗВ'ЯЗКУ З ПЕРЕДАЧЕЮ МАЙНА У КОРИСТУВАННЯ 2Щ

§ 6. Договір лізингу1

В Україні нормативне регулювання лізингових відносин вперше здійснено Законом України «Про лізинг» від 16 грудня 1997 р.2, хоча лізинг як вид майнового найму був відомий і застосовувався на прак­тиці задовго до прийняття зазначеного Закону3. В сучасних умовах регулюванню лізингових відносин присвячений Закон України «Про фінансовий лізинг» та § 6 глави 58 ЦК.

Договір лізингу - цивільно-правовий договір, відповідно до якого одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набу­те ним без попередньої домовленості з лізингоодержувачем (пря­мий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізинго­одержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі) - ст. 806 ЦК.

Аналіз легального визначення договору лізингу дозволяє дійти ви­сновку, що він сконструйований у ЦК як двосторонній та оплатит правочин. При цьому законодавець вказує на можливість існування договору як консенсуального тоді, коли лізингодавець зобов'язується передати лізингоодержувачеві у користування майно, або реального, якщо для укладення договору не достатньо досягнення згоди сторін за всіма його істотними умовами, а необхідна ще передача речі -предмета лізингу (ч. 2 ст. 640 ЦК). Очевидно, така конструкція може існувати тільки тоді, коли річ (предмет лізингу) на момент укладення договору вже є власністю лізингодавця і може бути передана корис­тувачеві («прямий лізинг»). Що ж стосується непрямого лізингу, то його сутність полягає у тому, що лізингодавець передає лізингоодер-жувачу спеціально придбане за спеціфікаціями або на умовах, вису­нутих останнім, майно, на виконання вже укладеного договору лізин­гу. В цьому випадку передача речі на момент укладення договору неможлива, оскільки вона ще не придбана лізингодавцем. Саме тому непрямий лізинг є завжди консенсуальним договором.

ЦК встановлює можливість існування окремих видів і форм лізин-

1 Конструкція лізингу (як і сам юридичний термін) прийшла у Європу, а потім по­
ширилася по світу зі США. Термін «лізинг» утворився від англійського дієслова «to
lease», що означає «наймати», «брати в оренду». В англійській юридичній мові словом
«leasing» позначається і традиційна передача майна у оренду, і власне лізинг як різно­
вид оренди. Саме останнє значення зазнало поширення у світі.

2 Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 16. - Ст. 68. На сьогодні діє в ре­
дакції від 11 грудня 2003 р. як Закон України «Про фінансовий лізинг» // Урядовий
кур'єр. - 2004. -№ 8. - Ст. 10 (далі - Закон).

3 Про це свідчить, наприклад, розпорядження Кабінету Міністрів України «Про
проведення сільськогосподарськими товаровиробниками розрахунків за поставлені на
умовах лізингу трактори» № 708-р від 21 листопада 1995 p.; наказ Фонду Державного
майна України «Про забезпечення розвитку і регулювання лізингу» № 1365 від 12 лис­
топада 1996р. . ,, -,


210


Розділ X


ЗОБОВ'ЯЗАННЯ... У ЗВ'ЯЗКУ З ПЕРЕДАЧЕЮ МАЙНА У КОРИСТУВАННЯ


211


 


гу, особливості яких передбачаються законом (ч. З ст. 806). Якщо ЦК містить визначення тільки прямого та непрямого лізингу, то Закон наводить визначення фінансового лізингу.

За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується на­бути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до вста­новлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у во­лодіння та користування останньому на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Строк користу­вання річчю за договором фінансового лізингу, як правило, порівня­ний зі строком повної її амортизації та за будь-яких умов не може бути меншим одного року. Не важко помітити, що визначення фінансового лізингу в Законі за конструктивною ознакою придбання речі лізинго-давцем у продавця для наступного передання її лізингоодержувачеві у користування збігається з визначенням непрямого лізингу в ЦК.

Важко припустити, що відсутність вказівки на строк договору у визначенні ЦК непрямого лізингу протиставляє його лізингу фінансо­вому, виділяючи один та другий у самостійні види. Таким чином, не­прямий та фінансовий лізинг слід розглядати як тотожні поняття.

Що стосується прямого лізингу, то слід зазначити, що законода­вець, вказавши на його існування, не навів будь-яких ознак, які дозво­лили б відрізнити його від договору найму, бо лише перейменування сторін (наймача у лізингоодержувача, а наймодавця - у лізингодавця) не може нічого змінити у сутності відносин. Тому вважаємо, що основна увага повинна бути приділена правовій природі договору фінансового (непрямого) лізингу.

В юридичній літературі як вид лізингу виділяється оперативний лізинг та як форма лізингу зворотний, міжнародний, пайовий тощо1.

Особливість оперативного лізингу полягає в тому, що договір лізингу укладається на значно менший строк, ніж строк повної амор­тизації речі, яка є предметом лізингу (принаймні, на строк менше од­ного року), що дозволяє власнику речі - лізингодавцю після повер­нення йому останньої неодноразово передавати її у найм протягом строку амортизації. Оскільки при повторній передачі речі новому ко­ристувачеві відсутня така ознака фінансового лізингу, як набуття речі лізингодавцем у продавця для цілей надання її у наступне лізингове користування, до оперативного лізингу норми, що регулюють фінан­совий лізинг, не застосовуються.





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...