Главная Обратная связь

Дисциплины:






ФЕНОМЕНОЛОГІЯ ВІДЧУТТІВ



Розмаїття навколишнього світу і складність середовища людського орга­нізму знаходять відображення у великій кількості аналізаторів, присто­сованих до впливу суворо визначених подразників. У своїй сукупності вони утворюють сенсорну організацію людини, яка, в свою чергу, вхо­дить до загальної структури фізіологічних процесів, що обслуговують життя організму (Ананьев, див.: |14]).

Цю організацію становлять ланцюги аналізаторів: дотиково-вібраційно-слухові; дотиково-рухові; дотиково-температурно-больові; дотиково-сма-ково-нюхові. Всі вони тією чи іншою мірою включають в себе руховий аналізатор, що знову свідчить на користь рефлекторної теорії відчуттів. Він об'єднує аналізатори внутрішнього і зовнішнього середо­вища організму, координує міжаналізаторну взаємодію. До того ж, у корі головного мозку є спеціальна зона, де аферентні імпульси рухового аналіза­тора зливаються з такими ж імпульсами інших аналізаторів. Утворюється


єдиний потік нервового збудження, що несе, очевидно, у вигляді нейро­фізіологічних кодів, різнобічну інформацію про властивості подразника. Загалом сенсорна організація індивіда забезпечує цілісність чуттєвого образу дійсності.

До неї входять близько двох десятків аналізаторів. Проте за особливос­тями й характером локалізації відповідних рецепторів їх можна об'єднати в три системи: інтероцептивну, пропріоцептивну і екстероцептивну (Ше-рінгтон, див.: (21]). Це дає підставу для виділення якісно відмінних видів відчуттів (мал. 9).

Інтероцептивні (ьіп. лат. interior — внутрішній) відчуття відобража­ють стан внутрішнього середовища організму. Це досягається за рахунок рецепторів, розміщених на стінках шлунку і кишечника, серцево-судин­ної і кровоносної систем. Ці відчуття сигналізують про стан обмінних процесів, роботу внутрішніх органів, стан організму в цілому. Збудження, що йдуть від рецепторів, обробляються в ядрах підкіркових утворень та в центрах стародавньої (лімбічної) кори. Отже, мозкові представництва цього виду відчуттів локалізуються у нервових структурах, сформованих ще на початкових стадіях еволюції організму. Це пояснює, чому інтероцептивні відчуття важко усвідомити і диференціювати: часто це відчуття нечітко локалізованого болю, дискомфорту, напруження, неспокою, погіршеного самопочуття. Звідси ж випливає щільний зв'язок цих відчуттів з емоціями: центри останніх також розташовані в лімбічній корі.

Пропріоцептивні (від лат. proprius — власний, особливий) відчуття відображають положення тіла людини в просторі. Відповідні рецептори містяться в м'язах і суглобах, а збудження від них передається в ^тім'яну ділянку кори правої і лівої півкуль. На підставі отримуваної у такий спосіб інформації будується схема тіла — сукупність відчуттів, що становлять уявлення людини про форму її тіла у конкретний момент. До цього ж виду належать також відчуття рівноваги. У цьому випадку рецептори розташовуються у напівкруглих каналах внутрішнього вуха і сигналізують про зміни положення голови в просторі. В цілому пропріоцептивні, як і Інтероцептивні, відчуття — необхідна передумова практичних кон­тактів людини зі світом.



Екстероцєптивні (від лат. exter — зовнішній) відчуття мають своїм об'єктом властивості зовнішнього середовища. Вони поділяються на кон­тактні і дистантні.


250 Розділ IV. Пізнавальна функція психіки


Тема 10.Відчуття 251


 


Контактні (від лат. contactus — дотик) відчуття сигналізують про подразники, які безпосередньо діють на рецептори. Це смак і дотик.

Смакові відчуття виникають внаслідок подразнення рецепторів, що розташовані на поверхні язика і ротової порожнини, у відповідь на хімічні властивості їстівних речовин. Головними якостями таких речовин є: со­лоне, кисле, солодке і гірке. Кожна з них подразнює ті ділянки язика, де скупчені спеціалізовані неврони. Комбінація цих подразнень, а до них приєднуються сигнали від рухів язика, є основою смаку.

Дотикові відчуття передбачають безпосередню дію подразника на нервові закінчення чутливого нерва, що розсіяні по всій поверхні тіла. Це відображення місцезнаходження, форми, ступеня пружності, нерівності, вібрації, температури, вологості, в'язкості. У людини такі відчуття найчасті­ше супроводжують обмацування рукою якогось предмета і мають непере­січне значення: без них неможлива предметна діяльність. Як правило, дотик контролюється зором, але коли зоровий, а до того ж і слуховий аналізатори з якихось причин не функціонують, рух стає головним кана­лом зв'язку людини зі світом. При вродженій або ж ранній сліпоглухоні-моті необхідне спеціальне навчання, щоб принаймні частково компенсу­вати роботу втрачених органів чуттів [12].

Дистантні (лат. distantia — відстань) відчуття відображають влас­тивості довколишніх предметів, що перебувають на певній відстані від рецептора. Це нюх, слух і зір.

Нюхові відчуття характеризують хімічні властивості повітря, що надхо­дить у носову порожнину і подразнює закінчення нюхового нерва. Особливо важливу роль вони відіграють у житті тварин, орієнтуючи їх відносно


біологічно значущих властивостей се­редовища. У людини ці відчуття, хо­ча вони й поступаються зору і слуху, також є джерелом необхідних їй ві­домостей про довколишнє. Крім того, нюхові відчуття щільно пов'язані зі смаковими і беруть участь у регуляції процесу задоволення потреби орга­нізму в їжі.

Слухові відчуття — відображен­ня звуків різного походження, викли­кане дією на слуховий рецептор їх фізичних характеристик. Це звукові хвилі, які різняться за амплітудою коливань, частотою та формою. Завдяки складній будові вуха вони трансформуються в нервові імпульси, що пере­даються слуховим нервом у відповідні нервові центри. Це дає людині змогу з різною точністю відчувати такі властивості звуку, як гучність, висоту, тембр, орієнтуватися в складному світі звуків.

Зорові відчуття є результатом переломлення крізь кришталик зоро­вого рецептора фізичних характеристик світла, які фокусуються на сітківці ока — сукупності розгалужених закінчень зорового нерва. Причому одні з них за формою нагадують колбочки і є апаратом денного, хроматичного (від гр. хроЗца — колір), зору, a другі, що нагадують палички, — апара­том сутінкового, ахроматичного зору. Збудження від них передаються зоровим нервом до ядер кори, де аналізуються (мал. 10). У цьому випадку колір, даний у відчуттях, залежить від довжини світлової хвилі: найдовші хвилі (найменша кількість коливань за секунду) дають відчуття червоно­го, а найкоротші (найменша кількість коливань) — фіолетового кольору (табл. 22). Між ними, у прямій залежності від довжини хвилі, є відчуття оранжевого, жовтого, зеленого, блакитного і синього кольорів. За допо­могою зорових відчуттів людина отримує переважну більшість чуттєвої інформації про довколишнє.

Відчуття розрізняються не тільки залежно від характеру рецепторів, а й за рівнем складності їх будови. В цьому зв'язку виділяють протопатичні і епікритичні відчуття [10; 15]. Істотно, що нервові центри відповідних аналізаторів містяться на різних рівнях організації мозку: перші — пере­важно у стовбурових відділах головного мозку і лімбічній корі, другі — у зорових, слухових і дотикових зонах кори.

Протопатичні (від гр. тІроЗтос — перший) відчуття — найдавніша і найпростіша форма сенсорного відображення. До них належать ті з інте-роцептивних відчуттів, які тісно пов'язані з емоціями і мало усвідом­люються. Це, швидше, передчуття — чітко не локалізоване відчуття, яке дається взнаки при нездужанні, незрозумілих станах організму тощо. Епікритичні (гр. елі— на, над, зверх, кргакбс— здатний розрізнювати) відчуття — усвідомлюване відображення властивостей предметів і явищ





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...