Главная Обратная связь

Дисциплины:






Геотермальна енергетика



Вступ

 

Енергетична безпека як ключова ланка економічної безпеки держави поступово із регіональної та транскордонної проблеми трансформується у глобальну: енергозалежність більшості світових економік, у тому числі й розвинених , на сьогодні є саме тим чинником , який продукує серйозні економіко-політичні й соціально-екологічні ризики і конфлікти. На переконання американського сенатора Р.Лугара (Голови сенатського комітету у закордонних справах) , “ у майбутні десятиліття найбільш імовірним джерелом озброєного конфлікту на європейському театрі і в прилеглих регіонах будуть брак енергії та маніпуляції нею”.

Таким чином , дослідження чинників енергобезпеки держави не тільки не втрачає, а й набуває нових рис актуальності й характеру проявів. Можемо констатувати, що все частіше країни для реалізації своїх економічних інтересів використовують енергетичні важелі впливу, інколи кардинально змінюючи напрями вектора розвитку як окремих держав/регіонів , так і економічних союзів (об’єднань). Для національної економіки як однієї з найбільш енергоємних не тільки на пострадянському просторі , а й у світі питання забезпечення енергетичної безпеки є першочерговим.

Енергетична сфера – один з найважливіших і невід’ємних складників економічного комплексу України. Водночас енергетична безпека є одним з найслабших складників національної безпеки нашої держави. Головна причина цього – відсутність зв’язку між документом стратегії та діями на енергетичному ринку України.

 

 

Розділ 1. Характеристика енергетичної безпеки України

1. Енергетична безпека України

 

Енергетична безпека є невід’ємною складовою економічної і національної безпеки, необхідною умовою існування і розвитку держави. У сучасному розумінні гарантування енергетичної безпеки - це досягнення стану технічно надійного, стабільного, економічно ефективного та екологічно прийнятного забезпечення енергетичними ресурсами економіки і соціальної сфери країни, а також створення умов для формування і реалізації політики захисту національних інтересів у сфері енергетики.

Головними цілями забезпечення енергетичної безпеки в Україні є:

· надійне забезпечення енергетичними ресурсами потреб національної економіки і населення в об’єктивно необхідних обсягах;

· надійне та ефективне функціонування і розвиток галузей і підприємств паливно-енергетичного комплексу;

· забезпечення на державному рівні соціальної спрямованості енергетичної політики щодо енергозабезпечення населення та працівників ПЕК;

· зменшення шкідливого впливу від діяльності об’єктів ПЕК на навколишнє середовище й населення відповідно до внутрішніх та міжнародних вимог.



Головні принципи діяльності суб’єктів енергетичної безпеки у сфері енергетики:

· пріоритет прав людини та верховенство права;

· баланс інтересів особи, суспільства, національного господарства і держави, їх взаємна відповідальність та адекватність заходів захисту їх інтересів реальним і потенційним загрозам в енергетичній сфері;

пріоритет вітчизняних цінностей у галузях енергетики та пов’язаних з нею сферах.

Важливим для енергетичної безпеки країни є питання власності енергетичних об’єктів. У державній власності знаходяться атомні та гідроелектростанції, підземні сховища газу, магістральні і міждержавні електромережі, нафто-, газопроводи та диспетчерське управління ними.

Головні напрями енергетичної політики України з точки зору забезпечення енергетичної безпеки:

· підвищення надійності та ефективності енергопостачання, забезпечення ефективного та сталого розвитку паливно-енергетичного комплексу;

· зменшення рівня енергетичної залежності країни шляхом збільшення видобутку (виробництва) і споживання власних енергоносіїв, диверсифікації зовнішніх і внутрішніх джерел енергопостачання, максимального залучення потенціалу енергозбереження;

· підвищення рівня безпеки населення від надзвичайних ситуацій техногенного характеру;

· підвищення рівня безпеки, стійкості та живучості енергетичних об’єктів з метою запобігання екологічним катастрофам та зменшення рівня техногенного впливу енергетичних об’єктів на довкілля;

· забезпечення входження України в енергетичні ринки Європи та світу;

· вдосконалення та розвиток сфери загального забезпечення та підтримки розвитку галузей ПЕК (нормативно-правова база, науково-технічне й інформаційне забезпечення й ін.).

Реалізація напрямів політики підвищення рівня енергетичної безпеки, надійності та ефективності енергопостачання, сталого розвитку галузей ПЕК має забезпечуватися шляхом:

· здійснення структурних змін у виробництві та споживанні енергоресурсів з покращенням структури виробництва та зменшенням частки енергоємних виробництв;

· оптимізації паливно-енергетичного балансу країни та контролю динаміки внутрішніх енергетичних ринків з дотриманням принципу диверсифікації внутрішнього енергоспоживання;

· розроблення і впровадження високоефективних технологій та устаткування для виробництва, транспортування, розподілу і споживання енергоресурсів;

· стимулювання енергозбереження та впровадження економічних санкцій щодо неефективного споживання паливно-енергетичних ресурсів;

· широке застосування систем обліку та засобів регулювання споживання енергетичних ресурсів в усіх галузях економіки та в комунально-побутовій сфері;

· формування енергозберігаючого світогляду у суспільстві;

· забезпечення необхідного рівня державних стратегічних запасів ПЕР і затвердження порядку їх розподілу у випадку серйозних порушень в інфраструктурі забезпечення споживачів;

· послідовне скорочення рівня витрат енергетичних ресурсів на базі використання високих технологій;

· розвиток вітчизняного машинобудування та приладобудування, проектних і будівельно-монтажних комплексів ПЕК;

· створення системи гарантій раціонального використання природних ресурсів на засадах дотримання національних інтересів країни та збереження ресурсів для майбутніх поколінь.

2. Від кого залежить енергетична безпека України?

 

 

Енергетичну політику України формують державні органи влади залеж-

но від нагальних і перспективних потреб та пріоритетів держави. Ваго-

мий вплив на цю політику мають відносини з міжнародними партнера-

ми (і не лише на енергоринку), а також успішність відстоювання біз-

несових інтересів. Бізнес і споживачі також є зацікавленими сторонами.

 

Споживачами енергетики в Україні є всі – від кожного мешканця, який

сплачує за послуги з надання електроенергії, газу, тепла, до великих про-

мислових господарств і профспілок.

 

Органи влади.

 

У формуванні державної політики у сфері енергетики, а отже і енерге-

тичної безпеки України, беруть участь більш як п’ятнадцять державних

інституцій.

 

Президент України є гарантом національної безпеки України. Його ука-

зи і розпорядження обов’язкові до виконання на території України, він

може накладати вето на закони Верховної Ради. Президент є головою

держави і від його дій чи бездіяльності залежить не лише енергетична, а

й національна безпека.

 

Верховна Рада України ухвалює закони, затверджує державний бюджет і

визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики держави. У питаннях

паливно-енергетичного сектору парламенту підпорядковані Комітет з

питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної

безпеки, Комітет з питань екологічної політики, природокористування

та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, Комітет з питань бу-

дівництва, містобудування і житлово-комунального господарства.

 

Міністерство палива та енергетики України (Мінпаливенерго) відпові-

дає за стратегічне планування і бюджетування паливно-енергетичного

комплексу, підтримує розробку пропозицій для адаптації українського

енергетичного законодавства до директив ЄС. Мінпаливенерго об’єднало в собі Міністерство енергетики України, Державний департамент з питань електроенергетики України, Державний департамент нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України і Державний департамент з питань ядерної енергетики України. Мінпаливенерго контролює основні енергетичні активи у секторі централізованого теплопостачання, а також у нафтовому, газовому та електричному секторах. Йому підпорядковані НАК “Нафтогаз” і НАК “Енергетична компанія України”.

 

Міністерство вугільної промисловості України (Мінвуглепром) відповідає

за ефективне управління і розподіл бюджету між вугільними підприєм-

ствами, приватизацію вугільної промисловості, реструктуризацію та за-

криття неприбуткових шахт.

 

Міністерство реґіонального розвитку та будівництва України (Мінреґіон-

буд) серед іншого відповідає за надання послуг централізованого теп-

лопостачання та впровадження енергоефективності та енергоощадних технологій у житловому фонді.

 

Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту насе-

лення від наслідків Чорнобильської катастрофи (МНС) захищає від на-

слідків Чорнобильської катастрофи та запобігає надзвичайним си-

туаціям.

 

Міністерство охорони навколишнього природного середовища України (Мін-

природи) відповідає за раціональне використання природних ресурсів і

зменшення викидів парникових газів у паливно-енергетичному ком-

плексі, за екологічну, радіаційну та ядерну безпеку України.

 

Міністерство економіки України (Мінекономіки) окрім формування і

впровадження енергетичної політики займається також координацією

економічного співробітництва України та ЄС, вирішує політичні питан-

ня у паливно-енергетичному комплексі.

 

Окрім міністерств Кабінету Міністрів також підпорядковані інші дер-

жавні інституції:

 

Національна комісія регулювання електроенергетики України (НКРЕ),

створена 1994 року для ліцензування та регулювання цін у електроенер-

гетиці. Нині НКРЕ видає ліцензії на виробництво, продаж і транспорту-

вання електроенергії, теплової енергії, нафти та газу, визначає ціни на

електроенергію атомних, вітрових і гідроелектростанцій. НКРЕ встанов-

лює розміри відпускних цін на газ, тарифи на постачання, транспорту-

вання та зберігання газу, а також на транспортування нафти і наф-

топродуктів.

 

Державний комітет ядерного регулювання України (ДКЯР) відповідає за

ядерну безпеку України, контролює впровадження законів, норм і пра-

вил у цій сфері, видає дозволи та ліцензії, контролює процес виведення з

експлуатації Чорнобильської атомної електростанції.

 

Національне агентство України з питань забезпечення ефективного вико-

ристання енергетичних ресурсів (НАЕР) формує державну політику з використання енергії, енергоефективності, відновлюваних та альтернативних джерел енергії.

 

 

Для координації діяльності органів виконавчої влади в енергетичній

сфері 7 липня 2010 року утворено Міжвідомчу комісію з питань розвитку

енергетики під керівництвом Першого Віце-прем’єр-міністра України.

 

Основні завдання Комісії:

 

забезпечення координації заходів з розвитку інфраструктури для транспортування енергетичних ресурсів;

організація роботи з оптимізації структури енергетичного балансу держави;

створення сприятливих економічних умов для залучення внутрішніх і зовнішніх інвестицій у сферу енергетики;

розгляд питань щодо необхідності та доцільності розміщення об’єк-

тів традиційної та альтернативної (відновлюваної) енергетики в реґіо-

нах для поліпшення енергозабезпечення споживачів.

 

 

2.2. Бізнес-гравці та міжнародні партнери Росія, Європейський Союз і США

 

 

Серед бізнесу, який відстоює свої інтереси на українському енергетично-

му ринку, найвпливовішими є українські компанії ДТЕК і Брінкфорд, а

також іноземні Royal Dutch Shell, Лукойл, АТ “ТВЕЛ”, “ТНК-ВР”, НК

“Альянс-Україна” та “Укртатнафта”.

 

ДТЕК – “Донбаська паливно-енергетична компанія” – це перша при-

ватна вертикально-інтеґрована енергетична компанія України, до якої

входять підприємства з видобутку вугілля, генерації та постачання елек-

троенергії.

 

Групу Брінкфорд створено 1991 року. З 1997 року вона постачає теплови-

дільні елементи з Росії на українські АЕС і транспортує відпрацьовані

ТВЕЛ на Красноярський гірничо-збагачувальний комбінат.

 

Royal Dutch Shell Group (RDS) – британсько-нідерландська нафтогазова

компанія. 2009 року згідно з рейтингом FORBES 2000 її визнано другою

у світі за величиною – 3% світового видобутку нафти і 3,5% газу видобу-

ває саме RDS.

 

Лукойл – російська нафтова компанія, яка вийшла на ринок України

1997 року, на сьогодні володіє понад 200 АЗС у 20 реґіонах країни.

ВАТ “ТВЕЛ” – російська компанія, що постачає ядерне паливо для ре-

акторів ВВЕР українських АЕС. 1997 року між ВАТ “ТВЕЛ” і ДП НАЕК

“Енергоатом” було укладено контракт, що передбачає поставки ТВЗ до

2010 року включно.

 

“ТНК-ВР" – провідна російсько-британська нафтова компанія, що за

обсягами видобутку нафти посідає десяте місце у світі. “ТНК-ВР” воло-

діє компаніями, які займаються видобутком, переробкою та реалізацією

нафтопродуктів.

 

НК “Альянс-Україна” – російська компанія, що володіє мережею підпри-

ємств на півдні та в центрі України з реалізації нафтопродуктів.

 

“Укртатнафта” – транснаціональна фінансово-промислова нафтова

компанія, що займається розвідкою, добуванням і збутом нафтопродук-

тів. Створена 1994 року на базі АТ “Кременчукнафторгсинтез” і грошо-

вих вкладів та акцій нафтодобувних компаній Республіки Татарстан.

 

На український енергоринок для розроблення шельфу Чорного моря

планують вийти й інші провідні світові компанії, такі як Chevron, Exxon

Mobil, Texaco, Marathon Oil, Vanco Prykerchenska.

 

Територіальне розташування, природні ресурси і спадок потужностей

енергетичної системи, який залишився від Радянського Союзу, роблять

Україну економічно привабливим міжнародним партнером.

 

Росія

 

Україна – один з найбільших споживачів енергоресурсів Росії. Крім того,

наша держава є однією з найбільших держав-транзитерів російських

енергоносіїв. Тому Росія намагається бути одним з ключових гравців на

енергетичному ринку України.

 

Ще 2003 року Росія прийняла Енергетичну стратегію до 2020 року (Роз-

порядження уряду РФ від 20 серпня 2003 року № 1234-р), згідно з якою

Росія обрала курс на активну присутність на українському енергетично-

му ринку.

 

У листопаді 2009 року з урахуванням досвіду реалізації попередньої стра-

тегії було ухвалено Енергетичну стратегію Росії до 2030 року (Розпоряд-

ження уряду РФ від 13 листопада 2009 року № 1715-р).

 

Нині російська сторона проявляє активну зацікавленість у підприєм-

ствах українського енергетичного сектору задля відновлення “галузево-

го” принципу енергетичної політики. На думку деяких аналітиків, Росія

прагне здобути контроль над газотранспортною системою України, її га-

зовими сховищами і покладами газу на чорноморському шельфі.

 

Європейський Союз

 

Європейський Союз досі не став ключовим гравцем на українському

енергетичному ринку, хоча Україна є учасником низки ініціатив ЄС у

сфері енергетики. Найважливіші з них:

 

Енергетична хартія, підписана 17 грудня 1991 року і ратифікована

Україною 6 лютого 1998 року.

 

Меморандум про порозуміння між Україною та ЄС у сфері енергетики,

підписаний 1 грудня 2005 року під час саміту Україна–ЄС, став основ-

ним двостороннім документом щодо співробітництва в енергетичній

галузі. Меморандум передбачає здійснення реформ і спільних заходів

для увідповіднення енергетичної системи України до системи ЄС.

 

Спільна Заява за результатами Спільної міжнародної конференції ЄС–

Україна щодо модернізації газотранспортної системи України, підписа-

на 23 березня 2009 року у Брюсселі.

 

Договір про Енергетичне співтовариство, до якого Україну прийнято

на засіданні Ради Міністрів Енергетичного співтовариства у грудні

2009 року.

 

Східноєвропейське партнерство щодо енергоефективності та довкілля,

до якого Україна приєдналася 26 листопада 2009 року. Ініціатива пе-

редбачає створення Фонду 100 млн євро у рамках Європейського бан-

ку реконструкції та розвитку.

 

Європейський Союз надав Україні бюджетну підтримку в розмірі 87 млн

євро на реалізацію Енергетичної стратегії України.

 

США

 

США завжди проявляли велику зацікавленість у присутності на енерге-

тичному ринку України. Водночас особливістю енергетичної політики

США на українському напрямку завжди було бажання домагатися вико-

нання власних стратегічних завдань, часто без урахування українських

інтересів. Наприклад, наприкінці 1990-х років США здійснювали тиск,

щоб не допустити участь України в побудові Бушерської АЕС. У резуль-

таті Україна відмовилася від участі у проекті, не отримавши за це обіця-

них компенсацій.

2000 року також під тиском США Україна прийняла остаточне рішення

щодо закриття Чорнобильської АЕС – знову за відсутності будь-яких

компенсацій.

Під час участі Президента України в саміті з питань ядерної безпеки у

квітні 2010 року США досягли чергової мети – Україна прийняла рішен-

ня позбутися всіх запасів високозбагаченого урану до наступного саміту

з цих питань, який відбудеться 2012 року. Вивезення великої частини за-

пасів передбачено вже 2010 року. Для виконання цієї мети США обіцяли

необхідну технічну та фінансову допомогу. Йшлося також про те, що в

Україну після переробки високозбагаченого урану буде частково повер-

нено низькозабагачений уран для його подальшого використання в нау-

кових цілях.

 

Під час візиту до України 2 липня 2010 року Державний секретар США

Гілларі Клінтон заявила, зокрема, що великий обсяг американських ін-

вестицій надалі здійснюватиметься в енергетичний сектор України. Крім

того, під час засідання українсько-американської Комісії зі стратегічно-

го партнерства було прийнято рішення заснувати окрему робочу групу

для розгляду подальших можливостей співпраці двох держав у сфері

мирної ядерної енергетики.

 

 

3. Законодавча база для енергетичної безпеки України.

 

 

Енергетична стратегія України до 2030 року була впроваджена Розпоряд-

женням Кабінету Міністрів України № 145 від 15 березня 2006 року.

 

Енергетичну стратегію від 2006 року спрямовано на:

 

збільшення рівня споживання електроенергії на громадянина Украї-

ни і зменшення – на одиницю ВВП. Нині в Україні показник спо-

живання енергії на одиницю ВВП в 3,9 разу більший, аніж в ЄС;

 

використання географічного розташування та привабливих умов для

транспортування нафти та газу до європейських країн;

 

продаж у Європу електроенергії, якою Україна може забезпечити те-

риторію завбільшки в дві–три Словаччини;

 

посилення контролю держави для захисту інтересів енергоспожива-

чів;

 

організаційно-правові зміни для регулювання, запобігання зловжи-

ванням тарифною політикою і контролю за діяльністю компаній, що

є природними монополіями;

 

зменшення енергозалежності України через:

збільшення обсягів добування нафти і газу;

будівництво нових потужностей і модернізацію старих для збіль-

шення видобування бурого вугілля та його спалення;

використання транспортного потенціалу;

розбудову газопроводу “Богородчани–Ужгород” зі 120 млрд до

140 млрд м куб. на рік;

зменшення споживання газу до 45–48 млрд м куб до 2020–2030

років;

збільшення обсягів споживання електроенергії;

виробництво елементів ядерного палива (окрім збагачення);

модернізацію атомних електростанцій.

Через відсутність єдиної законотворчої процедури українське

енергетичне законодавство досі не відповідає у повній мірі європей-

ським аналогам.

Недосконалість українського законодавства зумовлює такі проблеми в

енергетичній сфері:

 

відсутність структурних реформ в енергетичному секторі;

відсутність системи контролю за стратегічними державними рішен-

нями;

корумпованість енергетичного сектору;

відсутність контролю за природними монополіями і незалежного ре-

гулювання їхньої діяльності;

неефективність тарифів для підприємств і населення.

 

Прийняття Енергетичної стратегії України стало спробою вирішити ча-

стину законодавчих проблем і вивести українську енергетику на новий

рівень.

Через відсутність економічної стратегії України та стратегічного плану-

вання загалом Енергетична стратегія не мала зв’язку з іншими сферами

життя країни. Під час написання Стратегії не бралися до уваги аналогіч-

ні документи, які формувалися та оновлювалися в той самий час у сусід-

ніх країнах. За більш як чотири роки, що минули з часу прийняття Енергетичної стратегії, розроблено низку Концепцій Державнихпрограм, хоча жодної Державної програми досі не прийнято. Підписано низку міжнародних угод у енергетичній сфері, жодні з яких не виконані повністю та не узгоджуються повною мірою зі Стратегією.

У Стратегії на час її створення було вироблено правильні напрями розвитку сектору, але після написання вона належним чином не використовувалася та не було здійснено жодних спроб щодо її доопрацьовування.

У Стратегії відсутня ієрархія пріоритетів енергетичного комплексу Укра-

їни. Іноді вона більше нагадує збірник побажань галузевих лобі, аніж

комплексний документ. Через галузевий підхід до написання в ній від-

сутня синергія: Стратегія описує дії окремих органів влади в енергетич-

ній сфері, її розділи не узгоджені між собою, ключові цифри у розділах

відрізняються.

Наявна Енергетична стратегія не задає жорсткого і чіткого курсу на забезпечення енергоефективності та переходу на альтернативні джерела

енергії, не пропонує способів досягнення енергетичної незалежності і безпеки України. Вона передбачає збільшення використання енергетичних ресурсів, отримання більших прибутків від фінансових потоків у енергетиці,водночас не спрямована на збільшення інвестицій. Без інвестицій в українську енергетичну систему, які можна отримати лише забезпечивши вільний енергетичний ринок, Стратегія залишається лише побажаннями на папері.

 

Прийняття Енергетичної стратегії України 2006 року не стало гарантією

її виконання.

Існує два варіанти поліпшення стратегічного планування в енергетичній

сфері:

вдосконалити і модернізувати наявну стратегію на основі іншого ме-

тодологічного підходу;

запропонувати нову стратегію, зрозумілу всім і прийняту всіма, що

відповідатиме на сучасні виклики перед Україною та об’єднає всі прі-

оритети, цілі і завдання всіх написаних стратегій, концепцій, програм

у сфері енергетичної безпеки.

Розділ 2. Аналіз сучасного стану енергетичних ресурсів України та стратегичні пріоритети зміцнення енергетичної безпеки держави

 

Енергоресурси

Проблема нестачі природних ресурсів виникла через неефективне дер-

жавне управління енергетичною галуззю і відсутність стратегічного пла-

нування використання ресурсів. Як результат вугілля добувають у неле-

гальних “копанках”, а перспективні поклади нафти і газу держава не ви-

користовує – для видобутку їх немає необхідних технологій і фінансових

ресурсів.

 

Енергоресурси

Реорганізація і реструктуризація енергетичної сфери після здобуття не-

залежності лише поглиблювала енергозалежність від імпорту енергоре-

сурсів. Незважаючи на наявність на її території покладів нафти, газу, ву-

гілля, сланцевого газу, Україна є енергодефіцитною країною, бо за-

довольняє власні потреби в енергоресурсах лише наполовину:

нафти видобуває 10–12% загального споживання;

природного газу – 20–25%;

вугілля – 90-92%.

Експерти стверджують, що якби Енергетичну стратегію 2006 року було

належним чином втілено, Україна змогла б цілком забезпечувати себе

енергоресурсами та експортувати їх у Європу за конкурентоспроможни-

ми цінами. Натомість нині ми залежимо від енергоресурсів Росії, зокре-

ма на 75–80% від імпорту російського газу і 85–90% – нафти.

Газ

Ресурси газу в Україні:

• 5,4 трлн м куб. природного газу

• 400 млн тонн газового конденсату

Обсяги видобутку газу:

• 1997–2000 рр. – 18 млрд м куб./рік

• 2009 р. – 21,2 млрд м куб./рік

Газ. Україна має великі поклади газу, але найбільші газові родовища України вже перебувають на завершальній стадії використання.За шість місяців 2010 року власний видобуток газу було скорочено на 6,8% порівняно з відповідним періодом 2009 року. У зв’язку з повним виснаженням запасів завершено розробку восьми газових родовищ, на яких створено підземні сховища.

Попри достатні поклади газу для забезпечення споживання в Україні,

через відсутність фінансування геологорозвідувальних робіт зменшу-

ються обсяги його видобутку. Україна не має заводу з розрідження при-

родного газу. Можливості і ресурси у шельфі Чорного моря не викори-

стовуються. Роботу над розробкою родовищ сланцевого газу, які, за про-

гнозами експертів, здатні забезпечити Україну газом на 30 років, не роз-

почато – для того, щоб видобуток цього газу вийшов на комерційні об-

сяги, потрібно ще 15–20 років.

Нафта

Ресурси нафти в Україні:

• 850 млн тонн

Обсяги видобутку нафти:

• 1998-2004 рр. – 3,7–4,2 млн тонн/рiк

• 2009 рр. – 3,6 млн тонн/рік

 

Нафта. Упродовж останніх десяти років видобуток нафти в Україні скорочувався. Родовища нафти виснажено на 85–90%, але геологорозвідувальні роботи не фінансуються. Якість сировини в українських родовищах постійно знижується

Через ризикованість геологорозвідки приватним компаніям до-

зволено реалізовувати знайдені продукти, але держава прибутків не от-

римує. Зовнішні інвестиції відсутні. Чорноморські родовища досі не роз-

робляються.

 

Технологія переробки нафти на нафтопереробних заводах в Україні за-

старіла і неефективна. Виробництво мазуту, який раніше використовува-

ли для теплових електростанцій, нині нерентабельне. Глибинну пере-

робку нафти роблять тільки на модернізованому Одеському нафто-

переробному заводі. Однак на роботу нафтопереробних заводів держава

не має впливу, оскільки всі вони перебувають у власності приватних ком-

паній.

 

1.3 Вугілля

 

 

Гірничо-геологічні умови:

55% шахт працюють на глибині

Понад 600 м

Понад 800 м

Понад 1000 м

Обсяги видобутку газу:

90% шахт – газові

45% – небезпечні за раптовими

викидами, гірничими ударами

70% – небезпечні за вибуховістю

вугільного пилу

Виробнича потужність

системи:

Тільки 20% шахт мають виробни

потужність понад 900 тис. тонн,

відповідає сучасним нормам

Потужність вугільних

пластів:

В Україні 85% шахт розробляють

пласти з потужністю до 1,2 м, з н

32% – із потужністю до 0,8 м

у Росії – 1,5 м

у США – 2,0–2,2 м

у Австралії – 2–3 м

у Китаї – до 3,5 м

Вугілля. Україна володіє запасами вугілля, яких може вистачити на 100

років. Проте продуктивність видобутку вугілля низька, а собівартість висока. Технічний стан вугільних шахт на межі катастрофічного. Вугільна галузь

потребує збільшення інвестицій.Великі сегменти галузі фактично підконтрольні певним промисловим групам, хоча вугільна галузь формально є власністю держави. Підприємства зношуються, а кіль-кість кваліфікованих робітників гірничих професій зменшується. Вугільна галузь потребує модернізації та реструктуризації для підвищення рентабельності сектору та

конкурентоспроможності українського вугілля. Відпускні ціни на вугілля навіть не забезпечують відшкодування витрат на його видобуток.Видобуток і переробку вугілля в Україні здійснюють переважно у Донецькому,Львівсько-Волинському вугільних і Придніпровському буровугільному басейнах. На

території Донецької, Луганської та Дніпропетровської областей діють нелегальні шахти – “копанки”. Вони з’явилися після закриття в малих містах шахт, які були єдиним місцем зайнятості населення.Вугільна промисловість забруднює довкілля відходами вуглевидобування і вуглезбагачення,викидами шкідливих речовин в атмосферу та воду

Якщо в Україні збільшити частку вугілля в паливно-енергетичному ба-

лансі з 22%, як це було 2005 року, до 33% 2030 року, як заплановано в

Енергетичній стратегії України, це призведе до збільшення викидів пар-

никових газів вдвічі.

 

Збільшення фактичних питомих витрат

паливно-енергетичних ресурсів

у І півріччі 2009 року на видобуток:

1 т сирої нафти – збільшилися на 12,7% і становлять 58,2 кг у. п./т

1 т кам’яного неагломерованого вугілля – збільшилися на 6,1% і

становлять 38,8 кг у. п./т

1 т марганцевої руди – збільшилися на 15,4% і становлять 57,3 кг

у. п./т проти 49,7 кг у. п./т 2008 року

1 тис. м куб. природного газу в рідкому або газоподібному стані –

зменшилися на 6,1% і становлять 10,8 кг у. п./тис. м куб.

 

 

Ядерна енергетика

 

Ядерна енергетика: українські АЕС відповідають міжнародним

стандартам енергетичної безпеки

Після катастрофи на Чорнобильській АЕС на забезпечення професійної

підготовки персоналу і високого рівня експлуатації атомних електро-

станцій надходили великі інвестиції. Нині українська школа атомної

енергетики поряд із французькою вважається найкращою за якістю під-

готовки фахівців. Україна посідає сьоме місце у світі та четверте в Європі

за кількістю атомних реакторів та їхньою сумарною потужністю. Нині в

експлуатації перебуває 15 атомних енергоблоків, зосереджених на чоти-

рьох атомних електростанціях: Хмельницькій, Рівненській, Запорізькій

і Південноукраїнській. 13 енергоблоків – з реакторами ВВЕР-1000,

два – нового покоління ВВЕР-440.

На початку жовтня 2009 року МАГАТЕ провів останню експертну місію

для оцінки стану безпеки на кожному з 15-ти діючих енергоблоків. В ці-

лому результати оцінки безпеки українських АЕС продемонстрували по-

вну відповідність міжнародним стандартам і вимогам МАГАТЕ NS-R-1 з

ядерної безпеки.

Україна сьогодні продовжує будівництво нових атомних реакторів, зо-

крема на Рівненській і Хмельницькій АЕС. До цього процесу долучають-

ся інші держави, зокрема Росія. “Сбербанк Росії” та російська державна

компанія “Росатом” розглядають можливість створення спільного під-

приємства для завершення будівництва двох ядерних реакторів на

Хмельницькій АЕС. Наприкінці червня 2010 було повідомлено про ви-

ділення Сбербанком кредиту у розмірі 2 млрд дол. США на добудову цих

енергоблоків.

Іншим важливим перспективним завданням у сфері розвитку ядерної

енергетики є будівництво заводу, який би виготовляв з урану ядерне па-

ливо для роботи атомних електростанцій. В українців існує міф, що енер-

гія атомних станцій дешева, оскільки Україна має власні поклади урану.

Насправді ціна ядерної енергії включає в себе витрати на виробництво

ТВС (тепловидільних складок) і витрати на захоронення твердих відхо-

дів, що є джерелами іонізуючого випромінювання.

Згідно з Енергетичною стратегією, Україна планувала до 2014 року збу-

дувати власний завод із виробництва ядерного палива. У вересні 2009

року Кабінет Міністрів України затвердив державну цільову програму

“Ядерне паливо України”, за якою будівництво заводу з виробництва

ядерного палива планується завершити 2013 року.

Водночас варто врахувати, що відповідно до чинного законодавства при-

йняття рішень про будівництво будь-якого ядерного об’єкта можливе

лише після прийняття відповідного закону. Дозвіл на проектування та-

ких об’єктів також надає Верховна Рада.

 

Електроенергетика

 

 

Об’єднана енергетична система України (надалі – ОЕС) є однією з най-

більших енергосистем Європи. ЄС зацікавлена в інтеґрації електроме-

реж і створенні єдиного ринку електроенергії, оскільки в Україні є енер-

гогенеруючі потужності, що залишилися ще з радянських часів. Укра-

їнську енергетику імпортують Польща, Румунія, Словаччина, Угор-

щина.

Енергетична стратегія України 2006 року передбачала, за умови входження

енергетичної системи України в режим паралельної роботи з енергосисте-

мою ЄС, суттєве збільшення експортних можливостей (від 11,35 млрд

кВтг 2010 року до 25 млрдкВтг 2030 року)

Однак на відміну від Росії, яка запланувала інвестувати у модернізацію 80 млрд дол. США впродовж 20 років, Україна не має програми модернізації електросистеми. А на оптовому ринку електроенергії її борг становить більш як 16 млрд дол. США.Україна вже має позитивний приклад можливості успішної інтеґрації електромережі з європейською. “Острів Бурштинської ТЕС” з липня 2002 року працює у паралельному режимі з об’єднаною енергосистемою Європи UCTE. Під час реалізації програми здійснено модернізацію об’єктів “острова” для доведення їх до стандартів, прийнятих в UCTE, і забезпечення режиму паралельної роботи.Для входження до європейського електроенергетичного ринку проводиться робота з приєднання Об’єднаної енергетичної системи України до європейського Об’єднання з координації передачі електроенергії.

У рамках досягнених домовленостей щодо синхронного об’єднання

української і молдавської енергосистем з континентальною європей-

ською енергосистемою ENTSO-E зараз опрацьовується проект контра-

кту між Міністерством палива та енергетики України і ENTSO-E, ре-

зультатом якого стане Каталог заходів, необхідних для інтеґрації ОЕС

України до енергетичного об’єднання європейських держав.

 

Об’єднана енергетична мистема України включає:

вісім реґіональних електроенерге-

Тичних систем

1 млн км ліній електропередач

24 обласні акціонерні енергопоста-

чальні компанії (обленерго), компані

АР Крим, Києва, Севастополя

 

1.6. Альтернативні джерела

 

Альтернативні джерела енергії виходять на ринок

Серед пріоритетних для України видів альтернативних джерел енергії є

вітрова, мала гідроенергетика, біоенергетика, сонячна, геотермальна

енергетика та альтернативні гази. Нині альтернативна енергетика задо-

вольняє лише 1–2% потреб України в енергоресурсах. Її регулює відпо-

відне законодавство:

Закон України “Про альтернативні види рідкого й газоподібного па-

лива” від 14.01.2000 р. № 1391-XIV.

Постанова КМУ “Про затвердження програми “Етанол” від

04.07.2000 р. № 1044.

Закон України “Про альтернативні джерела енергії” від 20.03.2003 р.

№ 555-IV.

Указ Президента “Про заходи щодо розвитку виробництва палива з

біологічної сировини” від 26.09.2003 р. № 1094/2003.

Постанова КМУ “Про затвердження Програми розвитку виробницт-

ва дизельного біопалива” від 22.12.2006 р. № 1774.

 

1.6.1. Вітрова енергія

 

Вітрова енергія. Україна має власні розробки ліцензійних вітроенерге-

тичних установок (ВЕУ) та власне промислове виробництво. Загалом в

Україні працює вісім вітрових електростанцій (ВЕС) у Криму, Приазов’ї

та в Карпатському реґіоні.

Теоретичний вітропотенціал українських територій становить 330 млн

ГВт. Це у 6 000 разів більше, аніж загальна потужність, яку нині генерує

наша енергосистема. Проте фактична, тобто техніко-економічна, ефек-

тивність ВЕУ низька. Наприклад, потужність Новоазовської станції ста-

новить 21,795 ГВт. Це не дає змоги вітровій енергії конкурувати з тради-

ційними видами енергії.

 

1.6.2. Мала гідроенергетика

 

Мала гідроенергетика. Україна має потужні ресурси гідроенергії малих

рік – близько 63 тисячі малих рік, потенціал яких становить до 28% за-

гального гідропотенціалу України. Розвиток малої гідроенергетики спри-

яє децентралізації енергосистем і вирішенню проблеми енергопостачан-

ня важкодоступних сільських районів. Наприклад, на території Західно

України мікро- і міні-ГЕС можуть стати основою енергозабезпечення

Мала гідроенергетика потребує незначних капітальних витрат і дає де-

шеву та екологічно чисту енергію, проте досі не розвивається через від-

сутність державної підтримки.

 

1.6.3. Біоенергетика та біопаливо

 

Біоенергетика та біопаливо. Біоенергетичні ресурси, які має Україна,

можна використовувати для виробництва біогазу, біодизеля, біоетанолу,

твердих паливних брикетів тощо. До біоенергетичних ресурсів належать

відходи лісового господарства, сільгоспгосподарства, побутові відходи, а

також спеціально вирощений ріпак.

Україна вирощує ріпак на експорт у ЄС, де за законом на кожній заправ-

ці повинно бути принаймні 10% біопалива. Оскільки ріпак змінює струк-

туру землі і швидко виснажує її, європейським країнам вигідніше ек-

спортувати ріпак з України. Для власного використання ріпака в Україні

відсутні технічні умови і регламенти на виробництво, зберігання та за-

стосування біодизельного пального, не створено умов для залучення ін-

вестицій у будівництво заводів.

 

1.6.4. Сонячна енергія

 

Сонячна енергія. Раніше 10% світового виробництва сонячного кремнію

було зосереджено в Україні. Проте європейці, облаштувавши теплові ге-

нератори на дахах своїх будинків, використовують сонячне тепло для

опалення і нагрівання води, а в Україні таку практику лише починають

застосовувати. Для вироблення енергії сонячні колектори випускають

підприємства України, а фотоелектричні установки щойно вийшли на

ринок як альтернатива до експортованих із Китаю.

 

Геотермальна енергетика

 

Геотермальна енергетика. На Закарпатті та в Криму, де геотермальна енер-

гетика має найбільші перспективи для розвитку, використовують лише

2% її потенціалу. Перспективним є спорудження рентабельних і еколо-

гічно чистих ГеоТЕС, які окуповуються менш як за п’ять років. Геотер-

мальні води можна використовувати для опалення та гарячого во-

допостачання.

 

1.6.6. Альтернативні гази

Альтернативні гази. Синтез-газ отримують із бурого вугілля, відходів пе-

реробки кам’яного вугілля, торфу тощо. В Україні вже розроблено нові

технології виробництва синтез-газу з будь-якої біомаси.

За запасами шахтного метану Україна посідає четверте місце у світі, але

його видобуток (утилізація) становить усього 80 млн м

куб. на рік. Якщо

використати сучасні та перспективні технології, Україна може найближ-

чим часом видобувати 2–4 млрд м куб. метану, а в перспективі до 6–9

млрд м куб. на рік.

За приблизними підрахунками Україна має від 10 до 30 трлн м куб. запа-

сів сланцевого газу. Із його відкриттям газові ресурси людства потроїлися,

бо запасів сланцевого газу у світі вдвічі більше, аніж природного, а родо-

вища рівномірно розподілені.

Сланцевий газ – газ природного походження, який міститься в осадових

породах з підвищеним вмістом органічної речовини (зазвичай чорно-

сланцеві відклади) в поровому просторі і в органічних рештках.

Сланцевий газ нічим не відрізняється від звичайного природного газу.

Різниця полягає у способі його видобування. Якщо звичайний газ зна-

ходиться під тиском у величезних порожнинах під землею, і щоб його

видобути необхідна свердловина, то сланцевий газ знаходиться у дріб-

них порожнинах у породі горючих сланців і добувається горизонтальним

бурінням. Щоб видобути його, використовують технологію гідророзриву

шару.

Ресурси сланцевого газу в світі становлять 200 трлн м куб., з яких США

має 55–100 трлн м куб., а Європа – до 35 трлн тонн. Найбільші в ЄС ро-

довища розташовані в Німеччині, Польщі, Нідерландах, Швеції, а також

в Угорщині та Франції.

Оптимальними для розробки родовищ сланцевого газу є глибини 1000–

2500 м. Вартість буріння однієї свердловини для видобутку сланцевого

газу дорожча, аніж буріння вертикальної свердловини аналогічної до-

вжини в 3–4 рази.

Промисловим видобутком сланцевого газу у світі займаються лише

США, які завдяки його використанню різко зменшили закупівлі при-

родного газу.

За даними компанії EuroGas, товщина покладів на території Люблін-

ського басейну перевищує товщину покладів на полях сланцевого газу у

США. Вже 2011 року Total може інвестувати у видобування більш як 200

млн дол. США. Total підписала договір про оцінку та можливе придбан-

ня прав на родовища цього нетрадиційного виду палива в Західній Укра-

їні з американською компанією Eurogas. До пошуків сланцевого газу на

території України долучилася компанія Royal Dutch Shell.

За даними Мінпаливенерго, собівартість видобування сланцевого газу в

Україні становить 120–130 дол. США / тис. м куб.

 

2.Транзит енергоресурсів: диверсифікація поставок нафти і газу

 

Транзит енергоресурсів:

спроби диверсифікації поставок нафти і газу

 

Території, через які налагоджено або налагоджуються перевезення ву-

глеводневих ресурсів з країн Євразійського простору до Європи, назива-

ють енергетичним транзитним простором. Переміщення вуглеводнів

нині здійснюють переважно за двома глобальними маршрутами:

з Росії (залучаючи також ресурси Казахстану, Азербайджану, Туркме-

ністану, Узбекистану) до європейських країн територією України, Бі-

лорусі та Балтійських держав;

з Росії, Азербайджану (долучаються Казахстан, Туркменістан, Узбе-

кистан), Ірану, Іраку до Туреччини, а звідти до країн Європи.

Транспортування енергоресурсів приносить транзитним державам ваго-

мі прибутки, тому вони є об’єктом конкурентної боротьби за диверсифі-

кацію джерел і шляхів надходження імпортних вуглеводів, щоб зменши-

ти свою енергетичну залежність від Росії, та розширення власного тран-

зитного потенціалу через організацію нових маршрутів постачань па-

ливно-енергетичних ресурсів до Європи власною територією.

Особливо гостро ця боротьба розгортається останнім часом між окреми-

ми країнами Чорноморського реґіону, оскільки він відрізняється не тіль-

ки вигідним географічним розташуванням, місцем перехрещення бага-

тьох міжнародних транспортних коридорів і комунікацій (як стратегічна

ланка постачання вуглеводневих на енергетичні ринки Європи), а й ве-

ликими власними запасами вуглеводневої сировини.

 





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...