Главная Обратная связь

Дисциплины:






ВИСНОВКИ. СТИЛЬ ВИШЕНСЬКОГО



ВСТУП

Вершиною української полемічної літератури кінця XVI і першої половини XVII ст. була творчість Івана Вишенського,який викривав не тільки римсько-католицьких і уніатських владик, а й “власть мирскую”, польсько-шляхетських і українських гнобителів. Він був пристрасним і активним захисником “упослідженої черні”,все своє життя воював проти різних “кровоїдів, сластоїдів, шафранолюбців”, які мали повні мішки грошей. У його посланнях б’ється живий пульс народного життя. Це письменник-демократ,гуманіст, поборник ідеї рівності і братства між людьми,виразник дум і сподівань гнобленого селянства. У своїх пристрасних творах Іван Вишенський гнівно засуджував увесь феодально-кріпосницький лад Речі Посполитої.

Однак особа і творчість Вишенського сповнені суперечностей,зумовлених своєрідністю епохи,особливістю суспільно-політичних поглядів письменника і умовами його життя. Вишенський був монахом, і це не могло не позначитись на ідейному змісті його творів. Сильною стороною світогляду письменника є його демократизм, любов до трудящих, віра в їх силу і світле майбутнє, де не буде тиранії і визиску.

І.Франко, високо цінуючи великого полеміста за його віддане служіння народній справі, присвятив йому одну з кращих своїх поем, у якій змалював образ Вишенського як мужньої і сильної людини.

І.Вишенський підносив важливі питання своєї епохи,викривав феодальний гніт, соціальну несправедливість, наступ польсько-католицької агресії, але не міг знайти виходу з тяжкого становища, хоч його твори самі по собі відігравали роль ідеологічної зброї народу в боротьбі проти панства. Правильно зрозуміти шляхи усунення суспільної несправедливості Вишенському перешкоджали релігійно-чернечі риси його світогляду. Шлях визволення народу він бачив у релігійно-моральному вдосконаленні людей, у стійкості православ’я, у відреченні від життєвих принад феодального суспільства.

Хоч Вишенський і був православним аскетом, але він не милував православної церковної ієрархії, проповідував ідею демократичної церкви, виявляючи цим свої симпатії до трудящих. В цілому світогляд Вишенського в умовах феодально-кріпосницького гніту був прогресивним. В усій його літературній діяльності провідними були не консервативні, а демократичні тенденції, що зростали на грунті боротьби народу проти католицизму й унії, за свої соціальні і національно-релігійні інтереси. Саме завдяки цьому творчість Івана Вишенського посідає визначне місце в історії нашого давнього письменства. Вона сприяла розгортанню масового селянського руху, спрямованого не тільки проти польсько-католицької експансії, а й проти кріпосного права.



Потреба вивчення творчості І.Вишневського, що репрезентує українську полемічно-публіцистичну літературу, яка у свій час відстоювала потоптані права свого народу за соціальну та національну незалежність. Вона виконувала важливу роль ідеологічної зброї народу, його боротьба проти феодального і національного гноблення. Це зумовлює актуальність обраної теми.

Метою дослідження є вивчення своєрідності полеміки Вишенського,її різкий,гнівний тон і сатиричної загостреності. Письменник сміливо поєднує книжну лексику з простонародною, слова високого стилю з низьким.

Значення Вишенського не лише в тому, що він випускав хмари стріл на своїх супротивників, різко засуджував різні форми економічного й духовного гніту, підносив питання соціальної рівності,гуманізму,але і в тім,що кращі його твори своїм демократичним змістом, високим патріотичним звучанням і життєвою правдивістю сприяли дальшому розвитку української літератури,підносили її на вищий ідейно-художній рівень. Людина в усіх життєвих аспектах, її думках, помислах – саме на цьому зосереджено увагу в дослідженні.

Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:

- описати полемічні твори І.Вишенського;

- виокремити,що головним засобом розвінчання ворогів народу у

Вишенського є суспільно-моральні аргументи;

- з’ясувати тематичну різноманітність посланій письменника-публіциста;

Об’єктом дослідження є вибрані послання І.Вишенського.

Предметом дослідженнястала людина, її душевний стан, творча праця і патріотичні мотиви у творах письменника.

Матеріалом дослідженнястали послання І.Вишенського “Писание до всьх обще в Лядской земли живущих”,”Послание до князя Василия Острожского” і “Послание к утькшим от православное вьры епископом”

Метод дослідження. У роботі використано метод ідейно-художнього аналізу творів І.Вишенського.

Наукова новизна. Досліджено мову і стиль, прогресивні традиції та основні спрямування посланій великого полеміста.

 

РОЗДІЛ I. ТУГА ЗА РІДНОЮ ЗЕМЛЕЮ В РАННІЙ ТВОРЧОСТІ І.ВИШЕНСЬКОГО («ПИСАНИЕ ДО ВСЬХ ОБЩЕ В ЛЯДСКОЙ ЗЕМЛИ ЖИВУЩИХ»)

Твори Вишенського за його життя майже не друкувалися, а довгий час поширювалися в рукописах. Із 16 відомих нині творів полеміста лише одне послання «От святое Афонское горы скитствующих» було опубліковане в так званій «Острожской книжнице» (1598). Пізніше, готуючи написане до друку, Вишенський оформив свою «Книжку», куди увійшло десять його творів з трьома передмовами. Але ця книга в свій час теж не була надрукована, як і пізніші його твори. Всі вони вперше побачили світ у другій половині XIX ст.

Публікацію творів Вишенського здійснювали історики, літературознавці, письменники, зокрема М.Костомаров, С.Голубєв, І.Франко, Г.Житецький та ін. Вони ж і написали ряд окремих досліджень про творчість письменника. Найціннішими з них є праці І.Франка, зокрема монографія «Іван Вишенський і єго твори» (Львів, 1895), в якій дано докладну характеристику літературної спадщини видатного письменника-полеміста.

Окремим виданням твори Вишенського в силу різних обставин довгий час не виходили. Тільки в 1955 р. була видана у Москві книга : Иван вишенський, Сочинения, Изд-во АН СССР, Серия «Литературные памятники», а в 1959 р. ця книга з`явилася і на Україні. Вихід у світ обох видань з докладним коментарем, примітками, різночитаннями та великою статтею І. П. Єрьоміна є значним досягнення радянського літературознавства

Ранні твори

До ранніх творів Івана Вишенського належить «Извьщение краткою о латинських прелестех» і «Писание до всьх обще, в Лядской земли живущих». В них письменник твердо визначив своє місце на стороні пригноблених і обрав шлях бойової, наступальної полеміки, що служила інтересам боротьби проти ворогів українського народу.

У творі «Писание до всьх обще, в Лядской земли живущих», написаному десть на початку 90-х років ХVX ст., Вишенський виступив з рішучим засудженням всього суспільного і державного ладу Речі Посполитої. Це був дальший крок у творчості письменника, коли він став показувати багато такого, що було заховане від людського ока церковними та монастирськими мурами, почав викривати моральний розклад, гнилизну верхівки польського суспільства і цим самим збуджувати в трудящих ненависть до феодалів світських і духовних.

Звертаючись до всіх суспільних верств польсько-литовської держави, Вишенський писав:

«Ознаймую вам, як земля, по которой ногами вашими ходите и в ней же в жизнь сию рождением произведени есте и нинь обитаете, на вас перед господом богом плачет, стогнет и вопиет, просячи сотворителя, як ода пошлет серп смертний, серп казни погибелное, яко же древле на содомляни,и всемирнаго потопу, котрий би вас вигубити и искоренити (як ода не сквь болшей оную анти христовим безбожним невьрием и поганським, нечистим и несправедливим житием вашим) могл...»

Все послання пройняте болем і тугою за рідною землею, яка терпить лихоліття. Викриваючи гнобительський лад шляхетської Польщі, Вишенський підкреслює, що в ній немає ні віри, ні надії, ні любові, ні правди, тому що всюди гріховна слабість, скрізь брехня, гниль. Для посилення враження автор вдається до нагромадження риторичних запитань та вигуків, до повторів «Где бо нинь в Лядской земли вьра, где надежда, где любов, где правда и справедливост суда?.. О, окаяннаа утроба, которая такових синовь на погибел вьчную породила и на сьблазнь прелестнаго света сего випустила!»

Не обминув письменник і вище українське духовенство. Він проклинає тогочасних владик, архімандритів та ігуменів, тавруючи їх паразитичне життя, гонитву за багатством:

«Да прокляти будут владики, архімандрити и ігумени, которие монастир позапустьвали и фол варки собь з мьст святих починили, и сами толко с слуговинами и приателми ся в них телесне и скотски переховивают, на мьстох святих лежачи, грошь збирают. С тіх доходов, на богомолци Христови наданних, дівкам своимь вьно готуют, сини одьвают, жони украшают, слуги умножают, барви справуют, приятель обогачуют, карити зиждут, візники ситие и единообразние спрягают, розкош свою погански исполняют»

Таких різких слів про українських владик до Вишенського не сказав ніхто. Звертають на себе увагу також сповненні сатиричного змісту окремі епітети: « телесне и скотски переховивают», «розкош свою погански исполняют», «вьезники ситие и единообразние».Ними автор підкреслює свою зневагу і огиду до єпископів, викриває їх корисливі інтереси. «Днес бо во Лядськой земли, - пише він, - священики всь… черевом, а не духом офьруют»

Різко викриває І.Вишенський соціальні суперечності свого часу: «Панове зас над бога богами вишшими над своїми поручними подданими ся починили».Вони дорожче цінують худобу, ніж підданих. Кріпосницьку залежність селянина від пана автор називає “анти христовим законом”.

Сміливо енергійно виступаючи проти експлуататорської верхівки, Вишенський своє слово обрушує не лише на польських і литовських гнобителів, але й б’є по українських панах, які відступили од бога, «жизнолюбию и лихоимству ся поклонили». Вони грабують і луплять не гірше від чужих, тому нічого покладати великих надій на них. Звертаючись до народу, він говорив: «На панов же ваших руского роду, на сини человьческия, не надьйтеся! В них же ньст спасенна».Ці слова хоч і є творчою трансформацією старих ідей та образів, але вони конкретизуються в соціальному плані, відповідно до тогочасних суспільних умов.

І.Франко, характеризуючи цей гострий соціально спрямований вислів Вишенського, писав: «Була се, мабуть, холодна вода на тих, котрі (як, напр., автор «Перестороги») покладали великі надії на «руських сенаторів і воєвод» в роді Конст. Острозького і Скумина Тишкевича».

У «Писании до всьх обще» яскраво відбився безкомпромісний характер автора, його демократизм, різке засудження анти христових кріпосницьких порядків, що фактично звели трудовий люд до становища рабів.

Таким виступає І.Вишенський уже в перший період своєї творчості. Він був ченцем-плебеєм, хлопом простим, що з презирством і ненависть говорив про духовне і світське панство, викривав його паразитизм і дармоїдство. Антикріпосницький пафос його писать був виявом народних почуттів і думок.

Уже в ранній період визначилися і характерні риси стилю Вишенського: емоційна мова, гостра публіцистичність, риторичні фігури, високий «пророчий»запал, виразні засоби іронії і сатири. Але сила і майстерність Вишенського як письменника, що випливала з основного ідейного змісту його творів, ще рельєф ніше і повніше виявилась в писаннях, з якими виступив він після Брестської унії.

 

 

РОЗДІЛ II. БОРОТЬБА ЗА СВОБОДУ, ПОЛУМ`ЯНЕ СТВЕРДЖЕННЯ ВІРИ В МОГУТНІ СИЛИ НАРОДУ, ЗАХИСТ ГІДНОСТІ ПРОСТОЇ ЛЮДИНИ(«ПОСЛАНИЕ ДО КНЯЗЯ ВАСИЛИЯ ОСТРОЖСКОГО»)

1596-1616 рр. були особливо плідними в творчості І. Вкшевського. Кращі з його творів своєю тематикою тісно зв'язані з тодішнім суспільно-політичним життям і спрямо­вані проти реакційних явищ дійсності. Письменник був гли­боковражений подіями 1596 р. Брестська унія викликала у нього велике обурення і гнів, і він пише ряд творів, в яких ще більше посилились і викривальна сатира, і тенденції до правдивого змалювання життя. Вони є найвищим досягненням української бонової полемічної літератури, а разом з тим — найбільшим подвигом Вишенського — письменника, борця, гуманіста, патріота. Особли­во цінними є: «Послание до князя Василия Острожского», «Порада о очищеню церкви», «Послание в утькшим от православное вьры епископом», «Обличение диявола­-миродержца», «Краткословный отвьт Феоду ла», «Посла­ние к стариць Домникии» та ін.

Пафос антиуніатських творів Вяшенсьського — в нещад­ному бичуванні різних форм дуковиого і соціального гніту, в полум’яному ствердженні віри в могутні сили народу, в пристрасній проповіді соціальної рівності, в захисті гід­ності простої людини. Письменник відкрито заявляв, що він бореться за свободу «Малої Росії» проти короля, рим­ського папи, уніатів і панів.

Першим відгуком І. Вишенського на Брестську унію було «Послание до князя Василия Острож­ского». написане приблизно в 1598—1599 рр. Адресуючи свій твір князю Острозькому, письменник сподівався від нього допомоги в боротьбі проти католицизму, бо це був один з найвпливовіших світських магнатів, який виступав, хоч і не послідовно, на захист православ’я і української культури.

3 перших рядків Вишенський надає своїй розповіді сатиричного спрямування.

«Проходилемся мыслию, вмьсто прохажки,— сказано на початку «Послания»,— во отповьдной книжце, от вас, православных, на со­бор выданную книжку противко вас в Берестию через того то помененого дьеписа, и вьдьлем почрьпало мысли разума его, от котрого источника или студнь, тот вынальзок чръплючи, зас в воздух, тщегласие тое (мни маючи вас ухватили тыми словы и безсильними вымыслы) отрыгнул»

Тут мова йде про відомого єзуїта Петра Скаргу, який в 1596 р. видав книгу «Synod brzeski», спрямовану на захист унії. Першим сильним ударом по ній був вихід у світ 1597—1598 рр. «Апокрисиса» Христофора Філалета, що викликало велике задоволення у Вишенського. Він вирі­шує гострим сатиричним словом розгромити цього «дьеписа», «езуиту, иисусоругателя блюзнячого». Книга Скарги — «гнилаа сьть гнилых словес», яка не може оплутати укра­їнський народ. Це — «источник скудный и толико нищий», звідки б’є «смрад вонь тое нечистое воды».

Різко осуджуючи витвір Скарги, Вишенський справляє сатиричний похорон рапсака (посланця, глашатая) папезького «гласа» і закликає православних подивитись на його бездиханний труп:

«Прийдете ж тепер всь православныи християне на видьние рапсака папежского гласа! Час бовьм приспьл, да его среду вытягнем и плакати над ним, як по нагле здохлом, будем, и учиньм всь едногласно, елици истинными християны ся зовете и спасение всьх любите, тому трупови невьрия папежекого погреб и плачмося всь по нем...»

Глузливо закликаючи православних показати «любов сердечную» «нагле здохлому» рапсаку, Вишенський створює оригінальну сатиричну картину «поминок» єзуїт. Тут сатирик вдало використовує форму народних голосінь-примовлянь, але подає їх у комедійному плані. Цим засобом письменник досягає великої сили викриття єзуїта — рапсака папи римського. «Голосіння те,— писав Іван Шранко — належить до найкращих витворів, нашої старої літератури і є правдивою перлою між творами Вишенського».

«Послание» було сміливим викликом агресивному католицизму. Вишенський тут дав перший бій П. Скарзі, що твердив про занепад православ’я. Палке слово письменника-борця розкривало суть подій, що відбувалися тоді в кра­їні. Воно давало натхнення і силу православним в їх бороть­бі проти Ватікану і унії, пробуджувало в них політичну свідомість, виховувало стійкість і волю до опору, незважаючи на жорстокий терор і переслідування ворогів.

 

 

РОЗДІЛ IIІ. СМІЛИВЕ УТВЕРДЖЕННЯ ІДЕЇ ПРИРОДНОЇ РІВНОСТІ ВСІХ ЛЮДЕЙ («ПОРАДА КАКО ДА СЯ ОЧИСТИТ ЦЕРКОВЬ ХРИСТОВА»)

Другим визначним твором І. Вишенського цього періоду є «Порада, како да ся очистит церков христова», що була ніби частиною «Послания до князя Васи­лия Острожского», але становила окремий трактат.

Вишенський висуває принцип непорушності слов'янської мови в письмі і проповідях. «Латинский смрад пьсней из церкви изжденьте,— радить автор на початку свого твору,— простою же нашею пьснию рускою поюще бога благодарьте»; «Книги церковные всь и уставы словенским языком друкуйте». Однак, ставлячи ці вимоги, І. Вишенський, як відомо, у своїй власній мовній практиці вдавався до вира­жальних засобів «простого языка». Саме тому що полеміст прагнув підтримати православних у боротьбі з римсько-католицькою церквою, він і дає високу оцінку слов'янській мові, яку переслідують і хочуть знищити єзуїти, бо «сло­венский язык» «ест плодоносньйший от всьх языков и богу любимший: понеж без поганских хитростей и руководств».

Зважаючи на те, що і "керівники православної церкви, зрадивши свій народ, прийняли унію, І. Вишенський поряд з бичуванням католицького духовенства піддає різній кри­тиці і верхівку православної церкви на Україні, і ця кри­тика має соціальний характер. Полеміст вважав, що україн­ський народ може обійтись і без продажного духовенства:

«Льпше бо вам без владык и без попов, от диавола поставлених, до церкви ходити и православие храньти, нежели с владыками и по­пами, не от бога званными, у церкви быти и с тое ся ругати, и пра­вославие попирати. Не попы бо нас спасут, или владыки, или митро­политы, але вьры нашее таинство православное».

Отже, він допускав навіть «безпастирську церкву», яка «сторицею лучша», ніж з владиками й попами, «не от бога званными». Джерелом усіх земних пороків, бід людських Вишенський вважав великі маєтки, багатство, називаючи їх диявольською спокусою. Тільки бідних людей вважав він чесними християнами, відданими «старій вірі».

Тут Вишенський солідаризувався з багатьма проводи­рями єретичного руху в тогочасній Європі, ніби переносив їх ідеї на український грунт. Ян Гус та інші вожді рефор­мації теж починали з боротьби за істинно християнську церкву в дусі первісного християнства, а посуті руйнували католицьку церкву — опору феодального гніту.

Вимоги Вишенського демократизувати церкву, звільни­ти її від згубної феодальної ієрархії відбивали в певній мірі народне розуміння релігії. Адже селянські маси часто по-своєму тлумачили релігійні повчання, заявляючи, що «перед богом усі люди рівні», «вся земля божеська», «всі люди брати». Поділяючи ці твердження, Вишенський і спрямував вістря своєї критики проти папи, короля та поміщиків. «Не в папежа бо вы крестилися,— писав він, звертаючись до православних,— н не в королеву власт, да вам дает волки и злодьи, разбойники и антихристовы таинники»

В «Порадь» привертають увагу яскраві контрастні об­рази українського «бьдняка» — ченця і польського шлях­тича. Православний чернець — живе втілення найдорож­чого для письменника — істини, простоти й справедливості.

Портрет ченця змальовано в побутовому плані. Інок носить грубий одяг, довгу бороду, на ногах чоботища або черевичища невнтерті, підперізується звичайною сирицею. Іноді він забреде в корчму і «глощет» все, що попадається «горкое ли или квасное», «толко бы тую поганку-утробу насытити и утьшити». І все ж в цьому образі, незважаючи на його гумористичне забарвлення, знайшли художнє вті­лення деякі демократичні погляди автора, який підносив ченця як позитивний ідеал людини, вбачав у монахах «за­ступників» перед богом за всіх «грішників»

«Порада» сильна сміливим утвердженням ідеї природної рівності всіх людей, з якої виводилась і соціальна рівність. Письменник доводить, що у пана і хлопа однакові голови, очі, руки, ноги і т. д., тому нема ніяких підстав для пануван­ня одних над іншими. Вишенський уїдливо запитував пана:

«А што ж ты болшей над других человьк о собь розумьеши или что ты болше от других в собь въмьстити мнимаеши? Не земля ли ты от земль, яко и сирамах убогий и голый? Не дух ли в тобь оживлячий того трупа, яко и убогого? Не голова ли в тебе на том же мьстцю стоит, што и убогого? Не очи ли, слух, вкус, ноздри, руки, ногы в том же порядку розсажены, што и убогого?.. Что о собь велемудруеши? Что ся възносиши? Что ся хвалиши? Что ся, як пор­хавка, надымаеши?»

В «Порадь» трапляються і консервативні думки. Так, у кінці твору автор з позицій християнської моралі крити­кує цілий ряд стародавніх обрядів, зокрема засуджує літні розваги молоді, народне свято Купала, традиційні звичаї колядування і щедрування, які є, на його думку, «квасом поганським» і повинні бути ліквідовані: «Коляды з мьст и з сьл учением выженьте... Щедрый вечер з мьст и з сьл вболота заженьте, нехай з диаволом сьдит... Купала на Крестителя утопите и огненне скаканя отсьчьте».

 

РОЗДІЛ IV. ГЛИБОКА ВІРА І.ВИШЕНСЬКОГО В СИЛУ НАРОДУ («ПОСЛАНИЕ К УТЕКШИМ ОТ ПРАВОСЛАВНОЕ ВЬРЫ ЕПИСКОПАМ»)

У 1598 р. I. Вишенський написав один з найвидатніших іх творів «Послание к утекшим от православное вьры епископом», в якому затаврував визискувачів народу з усією силою свого сатиричного слова.

Уже початок вступу показує, як майстерно полеміст користується іронією: осудження подається під виглядом похвали. Він ніби хвалить «писание, зовемое Оборона згоды» як плід «подвига» і тут же прямо висміює словом «кльченое», тобто грубо зроблене, з дурниць зліплене. Сати­рик глузує над цим «писанием» — плетивом «ксендзов бискупив»: «язык тое брьдив (брехав), што ему дух лука­вый шептав».

В «Послании» І. Вишенський найбільше уваги приділяє викриттю класових коренів ренегатства вищого духовенства. Єпіскопів І. Потія, К. Терлецького, Д. Збируйського, А. Пелчицького, Г. Загоровського він характеризує як гно­бителів, визискувачів трудящих, на чиїй шиї сидять ці — «смрадливу згоду» (унію) «вяжучии». Крізь увесь твір різко проходить протиставлення народних мас церковним магнатам і утверджується думка, що проста людина своєю мораллю вища за них.

Про цих владик Вишенський пише як про шахраїв і розбійників, називаючи їх страшними вовками, які обди­рають селян, наче овець, п’ють їх кров і піт. І він кидає в обличчя їм слова різкого осуду і обурення:

«Не днес ли каштеляны, дворяны, жолньрми, воины, кръвопролийцами, прокураторми, курцияны, корчмарами, купцами, медвьдниками, а утро — попами, а поутру — бискупами, а поутру утрешнем — арцибискупами починилися есте... Како вы можете нстинну глаголати, о школь, истинну учащей, ни слыхавши?»

Гнів іде з глибини душі письменника. Вишенський вбивчо картає єпіскопів-ренегатів, наголошуючи на тому, що зрада, запроданство є найбільшою ганьбою для людини. Його звертання до них мають характер то саркастичної метафори («о згоду вяжучии»), то конкретно викриваль­ного таврування («лживыи бискупи»), які вплітаються в ряди риторичних запитальних і окличних речень. Таким засобом полеміст посилював емоційність думки, надавав їй афористичної форми. Він писав:

«Покажьте ми убо, о згоду вяжучии, где который з вас первый степен сам собою выполнил и в вьрь, основаной в. непорушенном фундаменть, со исполнеными заповьдми ся знашол? Не ваши мило­сти ли вьру дьлы злыми наперед еще разорили? Не ваши милости ли прагненя лихоимства пьнежного и достатку мирского жерело похотий в собь роспустили и насытитися никакож не можете и еще болшею алчбою и жаждею, свьцких достатков прагнучи, обольлн есте?»

Володіючи величезними земельними масивами та маєт­ками, в яких працювали тисячі уярмлених селян, духовнімагнати були такими ж експлуататорами, як і світські поміщики. Вони висмоктують із своїх підданих усі соки, щодня бенкетують, «оных труд и пот кръвавый, лежачи и сьдячи, смьючися и граючи» пожирають, горілку і «трояковыборное» пиво в «пропаст ненасытнаго чрева» вли­вають. А селяни, голодні та спраглі, у всьому собі і своїм дітям відмовляють, боячись, що їм не вистачить хліба до нового врожаю, живуть в постійних злиднях і нестатках.

В «Послании» І. Вишенський проникливо вказує на основну причину народного зубожіння — ненажерливість панства. Звідси—цілком відверта ненависть полеміста до церковних владик. З гнівом і сарказмомбичує він феодалів-кріпосників, які визискують і грабують «бьдных подданих», доводячи їх до голодної смерті.

«Не ваши милости ли сами обнажаете, из оборы конь, волы, овць у бьдных подданых волочите, дани пьняжные, дани пота и труда, от них вытягаете, от них живо лупите, обнажаете, мечите, томите, до комяг и шкут безвременно, зимою и льтом, в непогодное время, гоните,— а сами, як идоли, на одном мьсцу присьдите или, если и трафится того трупа отидолотворенного на другое мьсце пе­ренести, на колысках.»

Осуджуючи панів духовних, Вишенський атакує їх пря­мими звинуваченнями: ви оголодньваете, мучите, томите, лупите, волочите, обнажаете бідних підданих.

Змальовуючи феодальну експлуатацію кріпосного селян­ства, разючі картини соціальної несправедливості, парази­тичного життя церковної верхівки, Вишенський піддав нищівній критиці усю існуючу систему Речі Посполитої. Щоб надати своїм викриттям більш конкретного змісту, Вишенський змальовує в усій непривабливості образ кож­ного владики зокрема, характеризуючи його минуле і су­часне — колишнє світське життя і нинішнє, в духовному сані: «Не ваши милости ли,— допитував він епіскопів,— того ради и бискупства ся докопали, яко да сокровище болшее имьней, маетност, скарбов пьняжных и прибытков в церкви божой знайдете, слуг личбою двояко и трояко, нежли перво есте мьли, умножите». Сатирик згадує минуле єпіскопів-ренегатів, піддає їх публічному осміянню і тим самим розкриває людям очі на цих «вовків»: «...Отвальм тот надгробный камен и узрим явно все житие ваше першее в мирском стану и нынь рекомо в духовном, хто што перво был и что имьл и хто тепер ест и што мает»,— писав Вишенський єпіскопам-ренегатам.

Починає він з характеристики одного з найголовніших діячів унії — володимирського і брестського єпіскопа Іпатія Потія, що відзначався своєю зажерливістю і нестримним прагненням до наживи і розгульного життя:

«Перво его милость каштелян Патей, если и каштелянства титул догонил, але толко по чотыри слуговины и во одежди. якая барва вомьститися могла, за собою волочил, нынь, коли бискупом зостал, перебьжит личба и десятковая и барва скуподорожшая и славньйшая»

Подібними ж рисами характеризується і митрополит Рогоза, який коли був «простим Рогозиною», то, мабуть, і двох слуг не мав, а ставши митрополитом, завів їх собі більше десятка. Полоцького епіскопа Григорія — Германа Загоровського Вишенський називає у принизливо-зменшувальній формі «Григорко», щоб нагадати йому колишнє становище, яке різко контрастує з теперішнім, коли він став «в черевь ширший, в горль сластолюбньйший, в по- мысль высочайший, в достатку богатший и в слуговинах доволньйший»

В гостро сатиричному плані змальований і образ лу­цького епіскопа Кирила Терлецького. Письменник зобра­жує його як морально розтлінну, винятково жорстоку людину, як розбійника і грабіжника. Характеризуючи звір­ства Терлецького, Вишенський писав:

«Пощупайся тылко в лысую головку, ксенже бискупе луцкий, колко еси за своего священства живих мертво ко богу послал, одных ськаною, других водо топленою, третих огнепалною смертю от сея жизни изгнал?.. Воспомяни и Филипа, маляра многопьняжного. Камо тые румяные золотые по его н евольном отходь осталися в чием ныне везеню седят?»

Отже, зрадники-владики виступають тут як моральні виродки, «окаянньйшие> и «безчестньйшие» від усіх.

У дальших розділах послання І. Вишенський, поле­мізуючи з єзуїтами та уніатами, значну увагу приділив зо­браженню пихи, зарозумілості духовних панів, висміяв їх «поругане» — презирство до простого народу — хлопів, яких єзуїт Скарга називав «мотлохом». Пани ставили про­сту людину, хлопа, нижче «безсловесних естества», цинічно прагнучи довести свою зверхність і право на визиск і утис­ки. Гаряче уболіваючи за «бьдных подданых», письменник гнівно запитував владик:

«Як же ся вы духовными, а не толко духовными, але и вьрными звати можете, коли брата своего во единой купели крещения—вьрою и от единое матере — благодати ровно з собою породившагося, под­льйшим от себе чините, уничижаете п ни за што бытп вмьняете, хлопаете кожемякаете, сьделникаете, швецами на поругане прозываете? Добре, нехай буде хлоп, кожемяка, сьделник и швец, але вспомяньте, як брат вам ровный во всем есть...»

Осміюючи епіскопів, Вишенський вдається до оригі­нальних неологізмів — «хлопаете», «кожемякаете», «сьделникаете». Сатирик крок за кроком викриває пиху і тваринне розкошування епіскопів.

Так стверджував Вишенський прогресивну демократич­ну ідею рівності всіх людей. Вирішальним він вважав не со­ціальне походження людини, а її душевний склад, її творчу працю і служіння правді. Іван Франко оцінив цей погляд Вишенського як вияв найвищих думок, що стоїть на рівні таких героїв духу, як Данте, Шекспір, Шеллі, Віктор Гюго.

Звертає увагу своїм викривальним пафосом зла сатира на те, як єпіскопи домагалися своїх посад за допомогою хабарів. Вишенський з великою експресією змальовує усю брудну механіку висвячення в єпіскопський сан:

«Первое вам посвідчили румянць, то ест чирвоные золотые з бьдыми великими таляры, полталярки, орты, четвертаки и потройники. Ато як? Ото так, што славньйшим секретаром и рефендаром, похльбцям и тайным лгаром его кролевской милости... особь, завив­ши а папьрец сто или як ся трафит чирвоных золотых, в руку тыць, другому зас тых же шафранцюв очелюбных, завивши так же, в руку тиць, …потом ступьмо до понеславньйших особ, тим зас, ворочки понаповнявши, овым — великих бьлых таляров, овым — зас полталярков, овым и четвертаков, тому в руку тыць, овому тыць и се­му тыць, а писародрач юж не бракуют и потройники з грошами берут и дерут».

Ця яскрава картина суцільного підкупу і хабарництва з великою силою дає відчути потворність соціальних відносин у Речі Посполитій, де гроші допомагають здобути високі церковні і світські посади. Вишенський сатирично характе­ризує тактику хабародавців, що домагаються королівських милостей. Якщо наверху треба давати хабара делікатно, «завивши в папьрец», то внизу «писародрачь юж не бракуют и потройники з грошами берут и дерут».

Свій твір Вишенський закінчує оптимістичними словами, що виражають глибоку віру письменника в силу народу, який ніколи не піде з уніатами і боротиметься проти соціального і національно-релігійного гніту:

«...Не надьйтеся, папы римские, кардиналы, арцибискупи, бискупи и всякое лживое священство латийского почту! Не надьйтеся, власт мирская, король, и всякое преложенство, и всяк послушник папы римского, як з вами ни в чом ся соглашати православные не хощут и папь поклонитися не изволят. Не надйте ж ся нынь, не надьйтеся завтра, ие надьйтеся по завтрию, в приидущее время и в вьки вьков».

Оцінюючи «Послание к утекшим от православной вьры епископом», Франко справедливо писав: «Ніколи ще до того часу сильні миру цього, світські чи духовні, не чули від простого українця таких рішучих і потрясаюче сильних сліз... І тут треба було чимало відваги моральної, щоб кинути могучим ієрархам і пануючій системі поль­ській прямо в очі таким огненним посланієм. Нехай і так, що з погляду теологічної аргументації воно подекуди про­сто наївне — не в тім його сила, не в тім його тривка літе­ратурна й історична вартість, а в тім високім підйомі моральної сили, котрою тремтить кожне слово, в тій гарячій сердечній крові автора й всього українського народу, кот­рою накипів кожний рядок його твору».

 

 

ВИСНОВКИ. СТИЛЬ ВИШЕНСЬКОГО

Вишенський до кінця свого життя твердо стояв на де­мократичних позиціях, був виразником дум і почуттів широких народних мас, їх протесту проти соціального і на­ціонального гніту шляхетської Польщі. Його палке слово на захист трудящих викривало всіляких гнобителів — і світських і духовних. Воно відіграло неабияку роль в тій ідеологічній підготовці, яка передувала нацюнально-визвольній війні українського народу в середині XVII ст.

Бойовий зміст творів Вишенського втілений у своєрідну жанрову й стильову форму.Для них характерна органічна єдність поле­міки, агітації й пропаганди. Творчість видатного полеміста мала в свій час не тільки суспільно-політичне, а й художнє значення, збагачувала літературу новими темами і засобами публіцистично-художнього зображення дійсності.

Твори Вишенського написані в поширених тоді жанрах «учительної» літератури — соборного послання, полемічного трактату, памфлета, діалога, які часто переплітаються в рамках одного твору. Діалог у Вишенського, як зазначає І.Єрьомін, нерідко переростає в послання, а останнє переходить у діалог, полемічний трактат набуває рис, які набли­жають його до послання або діалога. Майже кожний його твір органічно поєднує у собі усі ті жанри, в стилі яких він виступав.

«Іван Вишенський,—писав академік О.Білецький,— своєю творчістю вгадав наперед той характерний для пізнішої української літератури жанр поетичної інвективи, гострої викривальної художньої мови, жанр, що став дуже характерним і для гнівних поезій Шевченка, і для сарка­стичних віршів І. Франка, і для палких монологів героїв драматичних поем Лесі Українки, і хоч би — для викри­вально-бойових, спрямованих проти ворогів народу, віршів нашого сучасника Павла Тичини. Але навіть у цих поетів нового часу ми не знайдемо такої сміливості виразу, такого поводження з мовою, що кипить у бурхливій лаві неологіз­мів, як в цього українського Ювенала в рясі».

Своєрідність полеміки Вишенського, її різкий, гнівний тон і сатирична загостреність виявились насамперед в особ­ливостях лексичного складу та фразеологічних зворотів мови його творів. Письменник сміливо поєднує книжну лек­сику з простонародною, слова високого стилю з низькими. Так, наприклад, влучні викривальні неологізми Вишенський творить на народній лексичній основі. Обвинувачуючи шляхтича в розкоші і служінні череву, він пише: «еще еси доматур, еще еси кровоед... вълоед, скотоед, звьроед, свиноед... гускоед, птахоед, сытоед, сластноед, маслоед, пирогоед; еще еси периноспал, мяккоспал, подушкоспал»і т. д. Цей стилістичний прийом, що допомагає полемісту досягати яскравого гумористично-сатиричного ефекту, до­сить частий в його посланнях.

Характерною стилістичною рисою Вишеиського є метафоричність, якою пройняті всі його твори. Досить звернути увагу на деякі метафори в «Пораді»: клобук —«посромчует», «ругает и безчестит мир». «смьется явно з шапок», інок «из мира вызулся и печат на головь поставил», «замыкает черево», «мысль свою приковали» і т. д.

У творах Вишенського ми знаходимо чимало народних образних виразів, прислів'їв і приказок. У нього уніати пишуть «чернилом хитрости», Скаргу він називає «гордым велеречивым и самохвальным» фарисеєм, що мас «хулый язик». Єпіскопи «кльтять смердячую згоду», добуваються до христової вівчарні не дверима, а через огорожу,мов вовки.

Вживання сліп і зворотів розмовної мови допомагало автору надати викладові тієї різкості й прямоти, які відповідали його вдаці і обставинам тогочасної боротьби. Характерно, що сам Вишенський добре усвідомлював цю особливість своїх писань:

«А если бы зась хто… на мене от зависти потварь сложити хотел, мовячи, яко доразливе и ущипливе в том писано мовит, на тое вам так отповьм: научился от Христа истины без похлебства, лож лжею, волка волком, злодья злодьем, разбойника разбойником, диавола диаволом звати».

Вишенський, як зазначає Франко, «сміло говорив правду в очі королям, князям і панам, ієрархам і своїм найближчим монахам, братчикам і простому народові». І, звичайно, силу цієї прямоти і правди не могла побороти ніяка єзуїтська вченість, ніякі богословські викрутаси противників. Він здебільшого протиставив ученим латинникам не богословську хитромудрість, аконкретні факти, перетворюючи їх у головний засіб аргументації. Думка його здебільшого йде від конкрентного факту до загального висновку, заклику, гасла. В цьму сила його стилю, яка впливала на свідомість читача, змушувала його активніше поставитись до зображених явищ і подій. Але Вишенський не обмежується групуванням фактів, а вдається до засобів, які оголюють, загострюють даний факт, виділяючи в ньому найголовніше і суттєве.

Як правило, письменник часто створює паралельні синтаксичні конструкції, які надають викладу емоційної піднесеності, посилюють докази. Ось як, наприклад, письменник розвінчував вигадки панів про їх знатність і вищість за хлопа, їх презирливе ставлення до простого народу:

«…Пытаю теды тебе, ругателя имени, чем ты льпший от хлопа. Албо ты не хлоп такий же, скажи ми! Албо ты не тая ж материя, глина и персть, ознайми ми! Албо ты не тое ж тьло и кровь! Албо ты не тая ж желчь, хракотины, слина и тльние!»

Нерідко Вишенський подає майстерні зарисовки з життя і побуту шляхти, вищого духовенства. Найбільше їх в «Пораді» та «Посланні до єпископів». Так, у першому з них Вишенський, викриваючи розбещених шляхтичів, говорить про їх «ненасити любов» до дорогого вбарання. Пано-чепурун, як «индийский кур», з шкури лізе, намагаючись якнайпишніш виглядати, щоб не бути схожим на простий народ.

Виробляючи принципи й прийоми боротьби проти політичних противників, Вишенський призначав свої твори не тільки для освідчених людей, а й для широких кіл читачів. Йому були відомі і твори російської публіцистики, зокрема Максима Грека, які він знав із тогочасних рукописних збірників. У його писаннях виразно відчутні живі струмені народної мови. Саме в мові Івана Вишенського уже виступають «прямі передвісники тієї реформи української літературної мови, яку на рубежі XVIII-XIX ст. здійснив І. П. Котляревський і в середині XIX ст. завершив Т. Г. Шевченко».

 





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...