Главная Обратная связь

Дисциплины:






ПЕРСПЕКТИВИ УДОСКОНАЛЕННЯ МЕТОДІВ БАНКІВСЬКОГО НАГЛЯДУ ЩОДО ПОПЕРЕДЖЕННЯ ВИНИКНЕННЯ ПРОБЛЕМНИХ БАНКІВ



Порівняння Міжнародних принципів для оцінки ризику ліквідності, стандартів і контролю (Базель ІІІ), обґрунтованих Базельським комітетом з питань банківського нагляду [6], та Постанови Національного банку України — Методичні вказівки з інспектування банків «Система оцінки ризиків» [7] — вкотре дає зрозуміти, що сучасний банківський нагляд повинен ґрунтуватися на стратегії повноцінного врахування ризиків. Подібна система ризик-орієнтованого нагляду фактично розуміється розробниками вказаних документів у вигляді інноваційної концепції діяльності наглядових органів, сутність якої полягає у проведенні сукупності заходів щодо збагачення наглядової практики такими елементами як всебічний аналіз банківської звітності, застосування методик раннього попередження банківських криз та оцінки ризиків лише всіх банків крім першого рівня банківської системи, тобто власне регулятора [1].

Звіт з глобальної фінансової стабільності, опублікований Міжнародним валютним фондом (МВФ) у квітні 2011 року, підкреслює, що перед національними урядами стоять три основні завдання, вирішення яких дозволить направити процеси економічного післякризового відновлення у правильне русло. Вони повинні, по перше, взятися за успадковані ще від попередників проблеми високого рівня боргового тягаря та ослаблених платіжних балансів у розвинених економіках (advanced economies); по-друге, забезпечити посилення та зростання надійності фінансових систем, які повинні демонструвати більшу відповідальність учасників та ринкову дисципліну; по-третє, створити надійний захист від ризику «перегріву» і накопичення фінансових дисбалансів на ринках, що розвиваються (emerging markets) [2].

На думку дорадчих органів міжнародного рівня, у країнах з розвиненою економікою для вирішення поставлених завдань необхідно змістити стратегічні пріоритети від орієнтації на макроекономічний базис та підтримку ліквідності до більш структурованої фінансової політики. На противагу цьому, на ринках, що розвиваються, політики повинні більше покладатися на заходи макроекономічного характеру, в той час як макропруденційні заходи (а в деяких випадках і організація контролю капіталу) можуть грати допоміжну роль. У короткостроковій перспективі слабкі платіжні баланси потребують постійної підтримки для забезпечення упорядкованого скорочення частки позикових коштів, в середньостроковій перспективі державна допомога повинна бути усунена, а ефективна ринкова дисципліна поступово відновлена [2].

Аналогічний звіт, опублікований у вересні 2011 року [3], в дослідженні ситуації з управлінням національними фінансовими системами, серед іншого, робить акцент на проблемах у діяльності державних інвестиційних фондів і розширення обсягів операцій з управління суверенними резервами, припускаючи, що розподіл активів через державні структури може забезпечити противагу неочікуваним змінам у поведінці приватного сектору. Оскільки підвищена увага до ризику і регуляторних ініціатив підштовхує приватних інвесторів зберігати власний капітал за допомогою «безпечних» фінансових інструментів, менеджери (керуючі) суверенними активами можуть брати на себе деякі з довгострокових ризиків, які приватні інвестори зараз уникають. Таким чином, інтереси комерційних банків у царині інвестиційного менеджменту можуть значно обмежуватися (прямо чи опосередковано) внаслідок неадекватних адміністративних дій з боку урядових структур. Це значно ускладнює роботу наглядових органів (у тій чи іншій мірі незалежних від політики виконавчих органів влади), вимушених знаходити компроміс між політикою національних урядів та потребами банківського сектору.



Особлива увага в системі банківського нагляду має приділяється системі пруденційного нагляду, з одного боку, як сукупності заходів з регулярного проведення оцінки загального фінансового стану, результатів діяльності та якості керівництва, з іншого боку — як методів аналізу дотримання комерційними банками вимог чинного законодавства, нормативних актів Національного банку України, економічних нормативів тощо [4]. Багато дослідників та фахівців, бажаючи зосередитися на системній стабільності фінансового сектору в цілому, а не лише окремих банків, вживають категорію «макропруденційний нагляд». Останній ґрунтується на дослідженні діяльності системоутворюючих кредитних установ та інституційних зв`язків на фінансовому ринку. Очевидним поясненням даного положення є залежність ризику макроекономічної стійкості від колективної поведінки банків та інститутів парабанківського сектору, і саме тому ризики фінансового сектору країни можна охарактеризувати як «ендогенні», тобто такі, що виникають зсередини. На відміну від макрорівня, мікропруденційний нагляд концентрує увагу на конкретних банках та специфічних ризиках, не враховуючи комплексний характер функціонування фінансової системи в цілому. Як показує практика, заходи регулятора, які так чи інакше регулюють діяльність окремих банків, часто демонструють низьку ефективність в межах фінансового сектору загалом (табл. 1) [5].

 

Таблиця 1Порівняльна характеристика перспективного макро- та діючого мікропруденційного типів банківського нагляду

 

ВИСНОВКИ

Нежиттєздатний банк – це банк, який відчуває потенційну або реальну загрозу стану своєї ліквідності або платоспроможності. Збільшення кількості нежиттєздатних банків в умовах кризи є характерним для багатьох країн світу. Своєчасне виявлення проблем банку є вкрай важливим, адже «зловживання» часом у такому випадку може спричинити суттєве поглиблення проблем, отже, суттєво ускладнити їх подолання або взагалі спричинити «вихід ситуаціїз під контролю».

Світовою практикою напрацьовано два напрями до роботи з банками, що відчувають певні проблеми: вжиття оздоровчих (коригуючих) заходів або закриття та ліквідація нежиттєздатних банків. Вжиття оздоровчих заходів є доцільним з метою подолання проблем банку та зміни його «поведінки». У випадку неминучості неплатоспроможності банку необхідними є заходи щодо закриття та ліквідації банку.

Варіанти вирішення проблем банків (роботи з нежиттєздатними банками) можна розподілити на: ринкові, рішення, які передбачають допомогу, та державні рішення. Крім того, рішення щодо вжиття певних заходів стовно нежиттєздатного банку поділяють на: самостійні (рішення власників банку) та рішення уповноважених органів. Вкрай важливим при роботіз нежиттєздатними банками є залучення насамперед приватних інвесторів, натомість держава повинна виступати інвестором «останньої інстанції».

У світовій практицізастосовуються такі механізми закриття нежиттєздатних банків: ліквідація, злиття та поглинання (Merger and Absorption (M&A), операції придбання активів та прийняття зобов’язань (відомі як Purchase and Assumption Transaction (P&A), «брідж-банк» (або як його ще називають, «санаційний банк», «перехідний банк», «міст-банк»).

 

 





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...