Главная Обратная связь

Дисциплины:






Філософія Стародавньої Індії.



Перші ф-ські школи і течії виникли у найдавніших регіонах людської цивілізації на початку 6 ст. до н.е. в Стародавній Індії, Стародавньому Китаї та Греції.

Староінд. Ф-фія розвивалась у школах, так званих “дашанах”. Існували дашани астиків і дашани нестиків. Ці дашани проповідували різко полярні ідеї, які групувалися на визнанні або запереченні Вед. “Веда” (знання) ­– це збірник текстів на честь богів. Дашани астиків визнавали авторитет Вед. Це ортодоксальні вчення: веданта, санкх”я, йога, ньяя, шиманса, вайшешика. Дашани нестиків (неорто-доксальні школи) входили вчення: чарваків, буддизму, джайнізму. Один з найдавніших ідеалістичних вчень був брахманізм. Вони вважали, що світ складається з невидимого, непізнаного, незмінюваного духу “брахмана”, що не має ні початку, ні кінця. З точки зору представників цієї школи слід розрізняти душу і тіло. Тіло – це зовнішня оболонка душі (атман). Душа вічна, безсмертна, але оскільки людина занадто прив”я-зана до свого тіла, до земного існування, то душа людини, хоч і є втіленням духу брахмана, все ж відрізняється від нього, а тому підкоряється закону необхідності (кармі): душа переселяється в інше тіло, якщо людина може звільнитися від повсякденних життєвих турбот, її душа перестає бути зв”язаною з цим тлінним світом, тоді і реалізується її тотожність з Брахманом. Буддизм виник у 6–5 ст. до н.е. Засновником був Сіддхартха із роду Гаутами. Він прозрів і пізнав вічні істини:

1) Життя – це страждання.

2) Страждання має свою причину.

3) Корінь страждання – жадоба до життя.

4) Шляхів виходу із страждання-8.

По будизму, світ – це єдиний потік матеріальних і духовних елементів – «дхарм». Висунув догму про переродження живих істот, стверджуючи, що смерть живої істоти є не що інше, як вияв розпаду певної комбінації дхарм, після чого утворюється нова комбінація дхарм. Ідеалом буддизму є досягнення нірвани – повного завершення процесу пе-рероджень і позбавлення таким чином страждань, які становлять сенс життя (ідея про розвиток людини, її безперервне вдосконалення).

Ф-фський зміст буддизму включав два аспекти: вчення про природу речей та вчення про шляхи її пізнання.

Вчення про буття. В основі лежить вчення про дхарми – «носії своєі ознаки – частинки, або елементи». Дхарми – це частинки, що являють собою ніби тканину світової речовини. Вони проникають в усі явища психічного і матеріального світів і перебувають у русі, кожну секунду спалахуючи і згасаючи. Буддизм утверджував єдність матеріального і психічного світів.

Вчення про пізнання. В теорії пізнання у буддистів не існує різниці між чуттєвою та розумовою формами, пріоритет надається практиці. Практика споглядання, роздумів є основним засобом пізнання навколишнього середовища. Проблема людини. Буд. заперечує існування душі, тобто окремої духовної істоти всередині людини. Буддисти заперечують існування і окремого атмана поза п”ятьма групами елементів, які становлять людську особистість, її психічну і матеріальні якості: свідомість, уява, почуття, кармічні сили, матеріальна оболонка людської особистості. Окремішнє людське життя – це результат попередніх існувань.



Поряд з ідеалістичним напрямом розвитку філософії в Індії розви-валось і стихійно-матеріалістичне вчення – чарвака.

Чарвака утверджує єдиною реальністю, що існує в світі, матерію. За основу світу чотири елементи: земля, вода, вогонь, повітря. Особливість вчення – розробка етичної концепції, згідно з якою поняття добра і зла – ілюзорні, створені людською уявою. Реальним є тільки страждання і насолода чуттєвого буття. Вони утверджують єдину мету людського буття – одержання насолоди. Виступали з критикою релігії, зокрема буддизму.

Вайшешика: Все складається з маленьких часток, що утв. предмет, утворюють різні комбінації і виникають різні комбінації і виникають різні за якістю речі.

Ньяя: вважали, що головним є визнання логічних категорій.

Ф-фія Ст. Ін. ставила питання “Хто породив світ”.

№5 Французький матеріалізм, його тлумачення людини та суспільства

Людину – «усереднену особистість», представника сурогатної суспільності, машину з кісток і м’яса – і ставить на передній план Просвітництво. Просвітники заперечували реальність самого змісту свободи як філософської проблеми. Ламетрі див. що людина не більше ніж тварина або ж сукупність рушійних сил, що взаємно збуджують одна одну. Душа є тільки рушійним початком або ж матеріальною частиною мозку, яку можна вважати головним елементом всієї нашої машини. Якщо людина – це машина, то зрозуміло, вона абсолютно не здатна на творчі дії. Специфічність людини, її нібито принципова відмінність від інших частин природи, на переконання Гольбаха, є лише видимістю людини, на думку Гольбаха , вважає себе специфічною істотою лише завдяки недостатньому міркуванню над природою, звідси виникають поняття духовності. Насправді ж, будучи природною істотою, людина цілком підпорядкована природі. Волю порівнював з кулею, яка отримавши перший поштовх, що примусив її рухатися по прямій лінії, повинна однак, змінювати свій напрямок, оскільки на неї подіяла інша сила, більш ніж перша. Людина не буває вільною ні хвилини у своєму житті. Всі наші вчинки підпорядковані фатальності. Фатальність, твердить він, це вічний, неминучий, необхідний, встановлений у природі порядок діючих причин з похідними від них діями. Активне втручання людей у вхід подій, на думку Гольбаха, не є розумним.

Дещо своєрідною виявляється позиція Дідро, одного з найсловетніших представників блискучої плеяди просвітників 18 ст. Різниця між людиною та статуєю мармуром і пилом, Дідро вважав дуже незначна. Між людиною і природою немає якісної відмінності, і вона не менш механічна ніж розум. Він вважає що якщо свобода й існує, то тільки внаслідок незнання. Тому говорити всерйоз про свободу людини, за Дідро, можна лише відносно абстрактної людини, людини яка не збуджується жодними мотивами, людини, яка існує лише уві сні або ж у думці. Об’єктивна реальність охоплює собою і те, що було, і те що буде, тобто охоплює можливості які є не менш реальними ніж дійсність з її вимірами, але спосіб їх існування істотно інших, ніж дійсності. Людина, суспільне буття взагалі характеризуються існуванням багатомірним, одночасно в усіх (і дійсному, і можливому) параметрах об’єктивної реальності. Висновок зроблений Гельвецієм трактують про свободу , це тракт про наслідки без причин.





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...