Главная Обратная связь

Дисциплины:






Філософське вчення Аристотеля



Аристотель (384-322 рр. до н.е.) др.-греч. філософ і вчений енциклопедист. Провідний філософ класичного періоду, який у своїх поглядах поєднував матеріалізм з ідеалізмом. Створив свою філософську школу – Лікей (згодом її назвали школою перипатетиків “прогулянка”). Навчався у Платона, вихованець Макидонського.

Вчення про буття. Аристотель піддає критиці вчення свого вчителя Платона. З його точки зору суще не може існувати окремо від речей. Буття у нього існує як єдність матерії та форми. Матерія у нього розглядається як можливість. Для того, щоб із можливості виникло щось дійсне, матерія повинна мати форму, яка перетворює її на актуальне суще. Форма – активне начало, тоді як матерія –пасивне. Матерія подільна до нескінченності, форма не подільна і тотожна самі речі. Найвищою сутністю Арістотель вважає чисту (очищену, звільнену від матерії) форму. Звільнена від матерії форма – це вічний двигун, який є джерелом руху і життя, космічного цілого. За те, що Арістотель вважав першоосновою форму, а не матерію, теологи середньовіччя залучали його до фундаторів богослов”я (поряд з Платоном), оскільки безтілесна форма Аристотеля успішно збігалася з образом безтілесного, але всемогутнього бога.

Вчення про пізнання. Знати, за Аристотелем, значить знати загальне, бо воно є першоначалом за своїм буттям. Аристотель вивчає 10 основних категорій: сутність, кількість, якість, відношення, місце, час, стан, володіння, дія, страждання.

Аристотель – засновник формальної логіки. Він визначав три основні закони логіки:

1. Закон тотожності.

2. Закон усунення протиріччя.

3. Закон виключеного третього.

Вчення про людину та суспільство. За Аристотелем проблеми людини вивчає практична філософія, яка складається з двох частин – етики та політики. Аристотель – засновник етики евдемонізму, згідно з якою найвище благо людини – щастя. Щасливою людину робить добродійність (арете). Чим вище арете, тим повніше щастя. Аристотель визначає два види чеснот: етичні (як середина між людськими вадами) та інтелектуальні.

Людина – це суспільна тварина, яка наділена дішею та політичною свідомістю. Найкраще державне об’єднання – це поліс. Остаточна мета полісу – щасливе життя. Найкращий лад – це правління найкращих аристократів. Аристотель вважав природним відношення “раб – господар”, але рабами повинні бути не елліни, а варвари.

№15 Герменевтика як метод ф-фії.

Герменевтикою (фундпатор – В.Дільте) називають мистецтво і теорію тлумачення текстів. Тому головна операція у герм. – розуміння. Процесс розуміння являє собою комплексну методологічну проблему, яка досліджується герм. з різних боків: сематичного, логічного, психологічного, гносеологічного, соціологічного, математичної теорії прийняття рішень тощо.



На цьому герменевтична інтерпретація не зупиняється, враховується ще намір автора, що передбачає звернення до інтуїтивно-емпіричних і суб"єктивно-психологічних факторів. Герменевтика вперше виявила співвідношення частини і цілого в процесі розуміння. Напрям, мету і методи герменевтичного аналізу слід оцінювати позитивно, бо суб”єктивно-психологічних факторів дуже часто недостатньо для адекватного розуміння змісту того чи іншого тексту, адже один суб”єкт інтерпретації хибує своєю обмеженістю, тому залучення різних методів для аналізу текстів уможливлює більш повне розуміння їх змісту.

Мова оголошується “творчою і виробничою силою”, оскільки текст є “об”єктивною самостійністю” по відношенню до будь-якого суб”єкта, включаючи автора та інтерпритатора. Він (текст) піднімається до рангу герменевтичної автономії.

№16 Натурфіл-я епохи Відродження.

Вчення про природу. Пантеїзм. В епоху відродження філософія знову звертається до вивчення природи. Але в розумінні природи, як і в тлумаченні людини у цей період, філософія має свою особливість. Ця особливість полягає у тому, що природа тлумачеться пантеїстично. В перекладі з грецької мови «пантеїзм» означає «всебожжя». Християнський бог свій трансцендентальний, надприродний характер, він неначебто зливається з природою, а остання тим самим обожнюється і набуває рис, які не були притаманні їй в античності.

Зростання промисловості, торгівлі, мореплавства військової справи, тобто розвиток матеріального в-ва, обумовило розвиток техніки, природознавства, математики, механіки. Все це вимагало звільнення розуму від схоластики і повороту від суто логічної проблематики до природничо-наукового пізнання світу і людини. Виразниками цієї тенденції були найвизначніші мислителі епохи Відродження, спільним пафосом якої стала ідея гуманізму.

Одним з характерних представників ренесансної філософії цього спрямування був Микола Кузанський (1401 – 1464 рр). Аналіз його вчення дає змогу особливо яскраво побачити різницю між старогрецькою трактовкою буття і трактовкою буття в епоху Відродження.

Микола Кузанський, як і більшість філософів його часу, орієнтувався на традицію неоплатонізму. Однак при цьому він переосмислював вчення неоплатоників, починаючи з ценрального для них поняття «єдиного». У Платона і у неоплатоників, як ми знаємо, єдине характеризується через протилежність «іншому», неєдиному. Цю точку зору поділяли піфагорійці та елеати, які протиставляли єдине множинності, границю – безмежності. Кузанець, який поділяв принципи християнського монізму, заперечує античний дуалізм і заявляє, що «єдиному ніщо ен протилежне». А звідси він робить характерний висновок: «все є все» – формула, яка звучить пантеїстично і безпосередньо передує пантеїзму Жордано Бруно (1548 – 1600 рр).

Ця формула неприйнятна для християнського теїзму, який принципово відрізняє творіння («все» від творця («єдиного»), але, що не менш важливо, вона відрізняється і від концепції неоплатоників, які ніколи не ототожнювали «єдине» з «усім». Ось тут і проявляється новий підхід до проблем онтології.

З твердження, що єдине не має протилежності, Кузанець робить висновок, що єдине тотожне з безмежністю, нескінченністю. Нескінченність – це те, більшим від чого ніщо не може бути. Тому Кузанець називає її «максимумом», єдине ж – «мінімумом». Отже, Микола Кузанський відкрив принцип збігу протилежностей максимуму і мінімуму.

Отже, єдність протилежностей є найважливішим методологічним принципом філософії Миколи Кузанського, що робить його одним з родональників новоєвропейської діалектики.

№17 Філософське вчення Б.Спінози.

Значний внесок у подаланні дуалізму Декарта зробив Б.Спіноза (1632- 1667 р.р.). З точки зору Спінози світ це нескінчена природа, матеріальна субстанція (від лат. – сутність, основа), яку він також називає Богом. Поняття Бог Спіноза вживає не буквально, воно своерідним теологічним прикриттям матеріалізму. Субстанція, тобто матерія, є причиною самою себе і має безліч властивостей. Вона вічна і незмінна, її властива ідея збереження. Субстанція – це те, що не потребує для свого існування чогось іншого – Бога, духу, і т.п. Поняття субстанції Спінози є дуже цінним у його філософії, воно відігравало велику роль у подальшому розвитку його наукової філософії.

Велике значення для подальшого розвитку філософії мало вчення Пантеізму Спінози. Згідно з ним Бог не існує окремо від природи, а розчиняється в ній. З цього логічно випливала атеістична думка про те, що пізнання світу іде не через пізнання Бога, а через пізнання самої природи. Тобто Спіноза закликав не до богослов’я, а до наукового пізнання світу. Виходячи з ідеї існування единої субстанції, Спіноза стояв на позиції гелозоїзму, тобто такого вчення, яке допускає енаявність мислення усієї матерії, в тому числі й не живої. Такої ідеалістичної точки зору дотримуються і зараз і деяки дослідники природи, зокрема французький вчений, палеонтолог і філософ Тейяр де Шарден.

№18 Поняття матерії, місце матеріалізму в історії філософії.

Матерія – це бескінечна кількість всіх існуючих в світі об’єктів і систем, субстрат будь яких якостей, зв’язків, відношень і форм руху. Матеріалізм одне ізі двох головних філоофських напрямків, яке вирішує основне питання філософії на користь превинноостті матерії, природи, буття, фізичного, об’єктивного і роз8лядає свідомість, дух, мислення і т.д. Признання первинності матерії означає, що вона некім нестворена, а існує ваічно, що пространв\ство, час і рух – об’єктивно існуючі форми буття матерії, що мислення неід’ємне від матерії, що єдність сіту состоїть в його матеріальності. Слово «М.» Почали використовувати в 17 ст. головним чином в розумінні фізичних уявлень про матерію, а пізніше в більш загальному філос. розумінні для протиставлення М. Ідеалізму.

№19 Предмет та призначення філ-ії.

Предметом філософії є виявлення найбільш загальних закономірностей розвитку світу, виражених в принципах, філософських законах та категоріях. Предметом філософії є не тільки вичення наявного і минулого, але і можливо і майбутнього. Тому й називається наукою мудрості (слово філософія – з грецьк. мови любов до мудрості). Крім того предмет філософії характеризується своїм гуманістичним характером, бо в центрі його змісту перебуває людина. Філософія – форма суспільної свідомості яка виробляє загально цілісний погляд на світ і місце людини в ньому, досліджує відношення мислення до буття, практичне, пізнавальне, цінністне, етичне та естетичне відношення людини до світу. Основне питання філософії має різне вирішення: матеріалістичне, ідеалістичне, моніоничне, дуалістичне, пляралістичне.

Основні функції філософії: світоглядна, гносеологічна, методологічна, логічна, примічна, практично – перетворювальна та ін.

№20 Французький матеріалізм.

Французкий материализм 18 столетия имеет много общего с филисофией Просвещения, но ему свойственны и отличительные черты. Его отличает материалистическая направленность во взглядах на природу. Материя существует объективно, связана с движением. По Гольбаху существует движение материальных масс (атомов) а также энергетических; материя существует в пространстве и времени.

Ж.Ламерти сделал попытку показать процесс постепенного перехода от животного до человека, показать их сходство и различия. Человек отличается от животного , считал он, лишь боьшим кол-вом потребностей и большим кол-вом разума.

Во взглядах Дидро видно наклонность рассматривать всё как такое, что развивается. Мир постоянно зарождается и умирает, он никогда не стоит на месте.

К.Гельваций указывал на единство личного и общественного интереса. Человек - продукт но вместе с тем и субъект общественных отношений несёт за них ответственность. Они также настаивали на том, что с помощью разума можно изменить человека, единственный возможный способ улучшить общество и особенно мораль - просвещение и воспитание.

№21 Проблема соціального прогресу та його критерії.

Об`єктивною причиною соціального прогресу є сам х-р суспільства, як життєдіяльного организму. Регрес якшо і з`являється, носить тимчасовий х-р і повинен переходити в стабілізацію, а потім в прогрес. Осн. критерієм сусп. прогресу є розвиток продукт сил, виробничих відносин, НТП. Є допоміжні критерії - освіта, рівень демократії та свобода, рівень спілкування людей тощо. Основними щаблями сусп прогресу є зміна суспільно-економ формацій, епох, поворотних моментів тощо. Прогрес буває двох типів - прогрес антагоністичного суспільства, який є тимчасовим і досягається в результаті утиску експлуататорських класів і прогрес антагоністичного суспільства, який є постійним і досягається рівномірно всіма класами та групами сусп-ва. Аналізуючи політичне становище у світовій історії, треба бачити активний процес перетворення класів і націй, народних мас, особи в об`єкта пригноблення, експлуатації в суб`єкт історичної дії для досягнення нових щаблів суспільного прогресу.





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...