Главная Обратная связь

Дисциплины:






Взаємодія природи і суспільства



Всю історію розвитку біосфери Землі можна розділити на 2 періоди: час, коли людини ще не існувало або людей було дуже мало, і час, коли людина гордовито здійняла свою голову і, уявивши себе незалежною від природи, заявила про своє існування. Людина з’явилася на світ, як частина природи, і тому її існування повністю від природи і залежить. Усе, що ми їмо і п’ємо, у що вдягаємось і де живемо, бере свій початок у довколишньому середовищі, його природних ресурсах. Усі джерела отримання людиною необхідних їй матеріальних статків містяться в обєктах живої та неживої природи. Природні ресурси використовуються як засоби праці і являють собою основу усіх матеріальних багатств людини та комфортного середовища її існування. кожна людина має право на відповідний рівень життя та добробуту. Я міг би навіть припустити, що головною метою існування держави, суспільства та цивілізації взагалі є забезпечення кожного відповідним рівнем життя . Але, як нам відомо, нічого з нічого не виникає, усе звідкись береться а потім у щось трансформується. Такий закон природи. Отож запитання: “ Якщо людині потрібна їжа, залізо, дерево чи вугілля, то звідки це усе взяти ? З повітря ? ”. Відповідь проста і усім нам відома: “ У природи взяти, а де ж ще !”. Так було, є і буде завжди. Бо так вкарбовано в людській свідомості: людина-споживач, користувач та перетворювач. Будь-який учений обмірковує головні поняття проблеми взаємодії природи та суспільства через призму своєї науки. Зокрема, географ розглядає проблему стосунків суспільства та природи під кутом просторових співвідношень територіальних комплексів, біолог – під кутом розвитку живої речовини тощо. Оскільки для сучасного стану суспільного розвитку характерне зростання залежності суспільства від стану природних ресурсів, то стає зрозумілим, що понятійний апарат суспільних наук повинен переважати у відображенні проблем взаємодії суспільства та природи. Людство вже значно взяло під свій контроль регіональні процеси біосфери та їхнє регулювання. Без сумніву, з часом уся біосфера буде охоплена регулятивною діяльністю людей, і система суспільство–природа стане самоорганізувальною системою в цілому, а не тільки в окремих частинах. Організаційним чинником цієї системи буде суспільство, а головними каналами зв’язку між цими частинами – природні кругообіги речовин та енергії, у структуру яких люди навчаться штучно вводити компоненти своєї діяльності. Сталий розвиток передбачає формування екологічного суспільства побудованого на принципі екологічного гуманізму – гармонії людини і природи і визнанні рівноцінності всього живого.

 

Людина і суспільство не можуть існувати і розвиватися паза природою, незалежно від них. Звідси виникає проблема взаємодії природи і суспільства, суспільного і природного. В широкому розумінні під природою мають на увазі весь навколишній матеріальний світ. Проте природа відрізняється від суспільства. Вона завжди існувала, а суспільство виникає на її основі в певний історичний проміжок часу. Природа є все те, що протистоїть суспільству, якісно від нього відрізняється. Це – вся сукупність природних умов існування людини і людства. Природа існувала і дали може існувати без суспільства. А суспільство без природи існувати не може. Тому, що воно є об’єктитвним сеоредовищем життя людей ( повітря, вода, земля тощо). Щоб жити, люди повинні задовольняти свої матеріальні та духовні потреби, а вони можуть їх задовольняти лише претворюючи природу на основі суспільного виробництва. В процесі виробництва між суспільством і природою вібувається обмін речовиною, енергією і інформацією. Природа є таким могутнім засобом морального і естетичного розвитку людини. Одже, існує не тільки фізичний але і духовний зв’язок людини з природою. Його проявом є пізнавальне ставлення, яке реалізується через природничі науки, оціночне ставлення, яке виражається за допомогою понять блага, краси та їм подібним. Нарешті, в сучасному світі людина змушена брати на себе відповідальність за збереження природи, якій вона досить часто завдає досить великої шкоди. Розрізняють природу натуральну і “олюднену”.



Форма буття людини

Феноменолого-экзистенциалистско-герменевтическая мысль последнего столетия подошла к пониманию наддеятельностного содержания в бытии человека совсем с другой стороны. Апеллируя к экзистенциальным состояниям человека-индивида (чувственное созерцание - Л. Фейербах; человечески-чувственная деятельность - К-Маркс; состояния аффекта - Ф. Ницше;

изнено-творческий порыв - А. Бергсон; откровение вместо философского умозрения - Л. Шестов;

экстраординарные психические и психологические состояния - 3. Фрейд, К. Юнг; поток сознания - Э. Гуссерль; критические духовные состояния человека в так называемых пограничных ситуациях - К. Ясперс; состояния сознания под названием "озарение", "инсайт" и другие), мыслители этих направлений в философии, психологии, психоанализе и современной трансперсональной психологии предприняли попытку понять человека в актах его бытия в особом Пространственно-Временном континууме под названием "Здесь-и-Сейчас". В таких состояниях человека деятельность как процесс "вырождается" в один из моментов, сосуществующий наряду и вместе (в единстве) со всеми иными экзистенциалами человеческого существования. Единство всего сосуществующего в данный момент линейного времени и в данном месте есть состояние, являющее себя так, как оно есть. Оно не предзадано. Оно всегда едино. Единственно и уникально. Это особый род бытия человека. Именно эти состояния следует отнести ко всему тому, что возникает, образуется, рождается в отличие от того, что производится, проектируется, достигается в .

оответствии с ранее поставленной целью.

Выделение состояний человека такого рода, обладающих самостоятельным статусом, но дополняющих деятельностно-процессуальные состояния , позволяют понять существование человека в двух измерениях: социально-историческом и экзистенциально-герменевтическом. Человек в этих двух измерениях выглядит одновременно и как деятельносто-производящий, и как созидательно-порождающий, а вместе с тем и сам порождающийся. Следует обратить внимание на то, что эти два рода состояний не редуцируемы, то есть не сводимы одно к другому. Они находятся во взаимодополнении, а характер их взаимодействия может быть выражен в неологизме "взаимоотношение" В актах состояния (возникновения, образования, рождения) присутствуют моменты деятельности, а в деятельностном процессе имеют место и время акты возникновения, образования и рождения. Благодаря наличию последних возможны качественные изменения. То есть имеют место новообразования, переходы одних качественных состояний в Другие понятые как акты, но не как процессы.

Представленное и выраженное таким образом взаимоотношение Двух рассматриваемых родов состояний позволяет уяснить и понять существо практики как универсальной формы бытия человека в мире.

 

Феноменолого-екзістенциалістсько-герменевтічеськая думка останнього століття підійшла до розуміння наддеятельностного вмісту в бутті людини зовсім з іншого боку. Апелюючи до екзистенціальних станів людину-індивіда (плотське споглядання - Л. Фейєрбах; человечеськи-плотська діяльність - До-Маркс; стани афекту - Ф. Ніцше; ізнено-творчий порив - А. Бергсон; одкровення замість філософського умогляду - Л. Шестов;

екстраординарні психічні і психологічні стани - 3. Фрейд, До. Юнг; потік свідомості - Е. Гуссерль; критичні духовні полягання людини в так званих пограничних ситуаціях - До. Ясперс; стани свідомості під назвою "осяяння", "інсайт" та інші), мислителі цих напрямів у філософії, психології, психоаналізі і сучасній трансперсональной психології зробили спробу зрозуміти людину в актах його буття в особливому Просторово-часовому континуумі під назвою "Тут-і-зараз". У таких станах людини діяльність як процес "вироджується" в один з моментів, що співіснує наряду і разом зі всіма іншими екзістенциаламі людського існування. Єдність всього лінійного часу, що співіснує в даний момент, і в даному місці є стан, що виявляє себе так, як воно є. Воно не предзадано. Воно завжди єдине. Єдино і унікально. Це особливий рід буття людини. Саме ці стани слід віднести до всього того, що виникає, утворюється, народжується на відміну від того, що виробляється, проектується, досягається в . оответствії з раніше поставленою метою. Виділення станів людини такого роду, що володіють самостійним статусом, але доповнюючих деятельностно-процесуальні стани, дозволяють зрозуміти існування людини в двох вимірах: соціально-історичному і екзістенциально-герменевтічеськом.

Людина в цих двох вимірах виглядає одночасно і як що деятельносто-віробляє, і як що творчий-породжує, а в той же час і що сам породжується. Слід звернути увагу на те, що ці два роди станів не редуцируєми, тобто не сводіми одне до іншого. Вони знаходяться у взаємодоповненні, а характер їх взаємодії може бути виражений в неологізмі "взаємовідношення" В актах стану (виникнення, утворення, народження) присутні моменти діяльності, а в деятельностном процесі мають місце і час акти виникнення, освіти і народження. Завдяки наявності останніх можливі якісні зміни. Тобто мають місце новоутворення, переходи одних якісних полягань в Інші поняті як акти, але не як процеси. Представлене і виражене таким чином взаємовідношення Двох даних пологів станів дозволяє з'ясувати і зрозуміти істоту практики як універсальної форми буття людини в світі.

 





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...