Главная Обратная связь

Дисциплины:






Філософія Реформації (М. Лютер, Ж. Кальвін).



Для епохи Відродження було характерне не лише підвищення інтересу до людини, але і великий інтерес до проблеми держави,пристроїв суспільства, взаємин Церкви і державних інститутів, віруючих. Дана проблематика знайшла віддзеркалення в соціально-політичній філософії епохи Відродження, основними напрямами якої були:

• філософія Реформації;

• політична філософія;

• філософія соціалістів-утопістів

Філософія Реформації мала своїй на меті реформу католицизму, демократизаціюЦеркви, встановлення справедливіших стосунків між Богом, Церквою і віруючими. Передумовами виникнення даного напряму були:

• криза феодалізму;

• зародження і зміцнення класу торговельно-промислової буржуазії;

• ослабіння феодальної роздробленості, становлення європейських держав;

• незацікавленість керівників даних держав, політичної еліти в надмірній, національній, загальноєвропейській владі Папи Римського і католицькій Церкві;

• кризаморальне розкладання католицької Церкви, її відірваність від народу, відставання від життя, практика видачі індульгенцій;

• поширення в Європі ідей гуманізму;

• зростання самосвідомості особи, індивідуалізм;

• зростання впливу антикатолицьких релігійно-філософських учень, єресі, містики, гусизма.

У Реформації виділяються дві основні течії:

• бюргерсько-євангельське;

• народне.

Лідерами бюргерсько-євангельської Реформації були М. Лютер, В. Цвінглі, Же. Кальвін. Основоположником Реформаціївважається доктор богослів'я Мартін Лютер (1483 - 1546). 31 жовтня 1517 року на дверях замкової церкви Віттенбергськой в Германії ним було прибито 95 тез проти індульгенцій, що поклало початок ідеологічній (а у ряді країн і озброєною) боротьбі проти католицизму.М. Лютерза­кликав повернутися до первісної «чистоти» християнського вчення, відкинути всі пізніші нашарування у вигляді папських бул і декретів. Висуваючи тезу про загальне «священство», він робив непотрібним духовенство, пропонуючи «прямий», індиві­дуальний шлях кожного віруючого до Бога. М. Лютер наполягає на ірраціональному характері релігійного знання, роблячи тим самим принципово неправомірною будь-яку спробу «світської» його критики. Він переклав Біблію німецькою мовою, зробивши тим самим її зміст ближчим і зрозумілішим для основної маси ві­руючих німців. Реформа М. Лютера позбавила церкву політично­го панування, підпорядкувала її світській владі.Основні ідеї М. Лютера зводилися до наступних:

• спілкування між Богом і віруючими повинне відбуватися безпосередньо;

• між Богом і віруючими не повинно бути такого посередника, як католицька Церква;

• необхідне спрощення обрядів;

•церква повинна стати демократичною, а обряди — зрозумілими людям;



• необхідне зменшення впливу на політику інших держав з боку Папи Римського і католицького духівництва;

• має бути відновлений авторитет державних інститутів і світської влади;

• справа служіння Богові — не лише професія, яку монополізувало духівництво, але і функція всього життя віруючих християн;

• необхідно звільнити культуру і освіту від засилля католицьких догм;

• необхідно заборонити індульгенції.

Іншим крупним лідером бюргерсько-євангельської Реформації був Жан Кальвін (1509 — 1564). Він продовжив справу Лютера і систематизував його ідеї. Згідно з Кальвіном:

• ключовою ідеєю протестантизму є ідея визначення;

• сенс даної ідеї в тому, що людям спочатку зумовлено Богом або бути врятованим, або загинути, не відбутися в житті;

• всі люди повинні сподіватися, що саме вони зумовлені до порятунку;

• вираженням сенсу життю на Землі для людини є професія;

•професія — це не лише спосіб зароблення грошей, але і місце служіння Богові;

• добросовісне відношення до своєї справи — дорога до порятунку;

• успіх в роботі — ознака богообраності;

• поза роботою необхідно бути скромним і аскетичним.

Кальвін не лише висунув власне теоретичне релігійно-філософське учення і систематизував ідеї Лютера, але і втілив протестантизм на практиці.. Від лютеранства кальвінізм відріз­нявся більш категоричним містицизмом та ірраціоналізмом.:

• очолив рух реформації в Женеві;

• добився визнання реформованої (кальвінізмом) Церквияк офіційна, скасував в Женеві католицьку Церкву і владу Римського Папи (сам Кальвін отримав прізвисько "Женевський Папа");

• підпорядкував Церкві кальвінізму світську владу;

• провів реформи як усередині власної Церкви, так і в місті: були заборонені пишні католицькі обряди, свята, яскравий одяг, розваги, танці, носіння прикрас, був встановлений строгий пасторський нагляд за населенням, метою якого було виховання громадян у дусі аскетизму, пуританізму, добросовісноговідношення до роботи. Результатом теоретичних досліджень Кальвіна і його практичної діяльності стала універсалізація Реформації, перетворення її з вузькогерманського в міжнародне явище.

 

 





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...