Главная Обратная связь

Дисциплины:






Філософія постмодернізму.



В культурі ХХ ст. формується таке явище як постмодернізм, витоки якого пов’язані з ідеями С.Кірк’єгора, Ф.Ніцше, Ф. де Сосюра, З.Фрейда в філософії, Ш.Бодлера в мистецтві… Постмодернізм виникає спочатку в художній культурі США, Франції і поширюється на філософію, політику, науку, релігію…
Поняття постмодернізм не має однозначного визначення, воно використовується як для характеристики сучасного періоду культури (“постсучасність”), так і напрямку в сучасній філософії, що виявляється в критиці класичного раціоналізму і традиційних проблем метафізики.
Якщо культура “модерну” кожної епохи озиралась на античність, інколи і критикувала її, але ніколи з нею не поривала, не поривала з традицією. Постмодернізм протиставив себе історії і традиції , порвав з нею, відмовився від порівняння з минулим, висуває принцип “нового”, “нового” як такого, “нового” самого по собі. Негативне, навіть агресивне відношення до традиції, класики – норма культури постмодернізму.
Постмодернізм відмовився від “законодавчого” розуму, який направлений на пошук наукової істини, замінює його інтерпретативним розумом. Згідно якого один і той самий текст може бути по-різному тлумачитись, а критерій істинного тлумачення відсутній.
До специфічних особливостей постмодерністського діскурсу відносять:
- Відмова від категорій істина, причинність, сутність, мета означає відмову від категоріально-понятійної ієрархії, що характеризує науково-дослідницький і літературний текст в модерні.
- Поняттям “метафізика”, “трансцендентне”, які мали суттєве значення в дискурсі модерну, постмодернізм протиставляє “іронію”, “імманентне”.
- Якщо модерн намагався досягти “визначеності” (наука, філософія), то постмодерн робить поняття “невизначеність” одним із центральних.
- Потсмодернізм орієнтується не на створення, творчість, синтез, а на “деконструкцію”, “деструкцію” попередніх структур інтелектуальної практики.
Представниками філософії постмодернізму є: Р.Барт, Ж.Бодрійяр, Ж.Дерріда, Ж.Делез, Ж.Лакан, Ж.-Ф.Ліотар, Р.Рорті, М.Фуко…
Так, Дерріда рішуче пориває з філософською традицією. В його працях синтезуються найрізноманітніші тексти – філософські, літературні, лінгвістичні, соціологічні, психологічні. Тексти, що виникають при цьому, є чимось середнім між теорією і вимислом, філософією і літературою, лінгвістикою і риторикою. Дерріда ставить питання про вичерпність ресурсів розуму в тих формах, у яких вони використовувались провідними напрямками класичної і сучасної філософії. Головними об’єктами критичного аналізу в нього стають тексти західно-європейської метафізики. Умови подолання метафізики Дерріда вбачає в деконструкції особливої стратегії відносно тексту, щр включає в себе одночасно і його деструкцію, і його реконструкцію. Розпочавши деконструкцію філософії, Дерріда піддає критиці перш за все самі її основи, підвалини. Він визначає нинішню філософію як метафізику свідомості, суб’єкитвності й гуманізму. Головною її вадою, на його думку, є догматизм. У своїй деконструкції традиційної філософії Дерріда звертається до психоаналізу З.Фрейда, виявляючи цікавість до несвідомого. Але на відміну від класичного психоаналізу несвідоме у Дерріда – це явище, що не має якогось певного місця, воно одночасно перебуває скрізь і ніде. Несвідоме постійно втручається в діяльністьсвідомого, викликаючи в ній своєю грою сум’яття і безладдя.
Неоднозначно сприймається концепція французького філософа і соціолога Ж.Бодрійяра. Він розробив теорію історичного розвитку способу позначення. З його точки зору, ера знаків починається разом із епохою Відродження, коли коди отримують самостійність від референтів. Ця самостійність стає повною в кінці ХХ ст. Цікавою видається його концепція соціальної історії витіснення смерті. За нею, слідом за мертвими із соціального простору послідовно усуваються дикуни, божевільні, діти, старі люди, неосвічені, бідняки, збоченці, жінки, інтелектуали. Смерть, на думку Бодрійяра, є “іншим” у системі, яка прагне своєї досконалості. Він виділяє три стадії соціальної історії витіснення смерті: 1) підробка соціального з її метафізикою буття та видимості (від Ренесансу до промислової революції); 2) виробництво соціального з його діалектикою енергії (праці) і законів природи (промислова епоха); 3) симуляція соціального з її кібернетикою невизначеності і коду. На цій останній стадії, вважає Бодрійяр, стає можливим підрив системи.
Концепція постмодернізму була зустрінута неоднозначно у філософському і науковому світі. Багато хто оцінює її позитивно, проте є також і немало опонентів. Цим вона і викликає до себе особливу цікавість.






sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...