Рубрикація, колонтитули, зміст

Усі ці три елементи апарату книжкового видання тісно пов’язані між собою і потребують паралельної перевірки.

Рубрикацією називають систему заголовків книги, що певним чином виражають її структуру, зв'язок і підпорядкованість розділів тексту. Рубрика (заголовок) не лише називає поданий нижче текст, але й зовнішньо (шрифтом, способом розташування) має віддзеркалювати значення цього розділу серед інших.

Розрізняють:

1) німі рубрики, які позначаються пробілами, зірочками, лінійкою, іншими друкарськими способами;

2) так звані формальні рубрики, позначувані цифрою, літерою з крапкою, поставленою у пробіл, або словами «том», «частина», «розділ», зазвичай супроводжувані числівниками, вираженими словом або цифрою;

3) тематичнірубрики, які містять словесну характеристику (назву) розділу, їх можуть супроводжувати і формальні елементи.

Рубрики можуть бути розташовані на шмуцтитулі (окремій сторінці книги з пустим зворотом), угорі набірної шпальти – «шапкою», на спускові – перед початком тексту, врозріз тексту, у підбір до тексту з абзацу з крапкою в кінці, у вигляді «ліхтарика» (на зовнішньому полі сторінки) або «віконця» (в оборку всередині текстової шпальти), боковиком. Коректор має простежити під час вертикального перегляду за тим, щоб рубрики одного ступеня у виданні були розташовані однаково.

Німі та формальні рубрики потребують в основному вертикального перегляду, зіставлення й оцінки порядкових числівників і розділових знаків при них.

Особливої уваги потребують тематичні рубрики. Порівнюючи коректурний відбиток з оригіналом, коректор перевіряє, чи відповідає текст рубрик оригіналу і розмітці технічного редактора. Крім того, коректор проводить вертикальний перегляд і читання рубрик за змістом, тобто за зав’язком із текстом, який подано під цією рубрикою.

Під час вертикального перегляду:

- перевіряють одноманітність оформлення рубрик одного ступеня у всьому виданні: кегль і варіант накреслення, спосіб розташування, одноманітність цифрових і словесних позначень рубрик;

- порівнюють ступінь виразності між різними за значенням рубриками; так, рубрика розділу може бути менш виразною, ніж рубрика параграфу, тому на це звертають увагу технічного редактора поміткою «Техред?»; увагу приділяють і тому, що рубрика в одному виданні може мати різні позначення: параграф І, параграф 2.

Під час смислового контролю перевіряють:

- правильність поділу тематичних рубрик на рядки; він має бути синтагматичним; прийменники та сполучники переносять на нижчий рядок;

- відсутність кінцевих крапок;

- змістову відповідність рубрики нижчеподаному тексту;

- відсутність повтору слів рубрики, розміщеної вище тієї, що стоїть нижче (на повтор звертають увагу редактора);

- відповідність рубрики тексту, колонтитулу і рубрикам змісту.

Звісно, на всі ці об’єкти коректор має звертати увагу ще під час вичитування, але і при коректурі слід ще раз робити таку перевірку.

Колонтитулом називають довідковий текст, уміщуваний на кожній шпальті видання, крім спускової, що полегшує читачеві пошук потрібного місця у книзі у процесі вибіркового читання або після перерви у читанні. Необхідність колонтитулу, його текст й оформлення визначає редактор або оформлювач. Вони ж разом з вичитувачем готують список колонтитулів для набору.

Колонтитули бувають:

а) декоративними («мертвими») – зазвичай це лінійка з колонцифрою;

б) нерухомими, коли крім лінійки і колонцифри у ньому є який-небудь один для всього видання текстовий елемент (наприклад, на парній шпальті – ім’я автора, на непарній – назва твору);

в) рухомими – коли в колонтитул на парну шпальту виносять заголовок основної частини книги, а на непарній – підзаголовок.

Колонтитул складають так, щоб він займав не більше одного рядка. Тому часто текст заголовка скорочують за смислом. У колонтитулі в скороченому вигляді дозволяють подавати лише формальні елементи.

Складають колонтитули, дотримуючись таких правил:

- якщо є колонтитул, колонцифру розміщують у ньому;

- з кількох заголовків на шпальті у колонтитул виносять останній, розташований внизу шпальти;

- колонтитул не ставлять на спускових шпальтах або шпальтах, цілком зайнятих ілюстраціями;

- метод скорочення тексту в колонтитулі має бути одноманітним у всьому виданні.

Коректор зобов’язаний стежити:

1) за відповідністю між текстом у колонтитулі та заголовку;

2) одноманітністю тексту й оформлення повторюваних колонтитулів (орфографія, розташування і шрифт елементів, розміщення і характер колонлінійки);

3) правильністю вибору заголовка, вміщуваного у колонтитул;

4) правильністю скорочень заголовків у колонтитулі.

Названі умови формують методику роботи коректора над текстами колонтитулів. Оригінал використовують для загального ознайомлення з характером колонтитулів і прийомами їх оформлення. Перевіряють же колонтитули паралельно з читанням тексту. Починаючи читати парну шпальту (ліву), коректор перевіряє лівий колонтитул, закінчивши читати непарну (праву) шпальту – правий колонтитул.

У словникових виданнях дотримуються цієї ж методики, але відповідальність за текст колонтитулів несе коректор, адже тут скласти їх список неможливо. Слід мати на увазі, що у словникових виданнях тлумачного типу (енциклопедії, тлумачні словники) у колонтитул виносять ціле слово (вокабулу), а в інших словниках (двомовних, орфографічних і т. д.) – лише три перші літери. Тому зміст колонтитула змінюється від шпальти до шпальти, від колонки до колонки. За двоколонкового набору словника прийнято у колонтитул виносити перше пояснюване слово (або три літери) лівої колонки і ставити його ліворуч, а також останнє слово (або його перші три літери) правої колонки і ставити його праворуч. Колонцифру у такому випадку розміщують посередині колонтитула.

Змістом прийнято називати перелік розділів, статей і рубрик взагалі будь-яких частин видання, укладений у тому порядку, у якому вони йдуть у тексті. Кожну рубрику супроводжує вказівка на сторінку, де її вміщено. Зміст може знаходитись і у кінці видання, і на початку. Мета такого переліку – не лише допомогти читачеві знайти потрібне місце у виданні, але й дати уявлення про його структуру.

Приклад 1

З М І С Т

Стор.

Передмова……………………………………………………………………3

Видання й апарат……………………………………………………………5

Апарат у цілому (5). Елементи апарату (7). Вид літератури і вид

видання (8). Вибір елементів для окремих видів видань (10)

Характерні елементи видання …………………………………………….14

Приклад 2

З М І С Т