Проходження усіх етапів коректури у пришвидшеному темпі

З поданої вище схеми можна зробити висновок, що руху коректур у журнальному виданні властиві усі класичні етапи. Справді, здебільшого через руки журнального коректора проходять коректурні відбиткивсіх, без винятку, видів.

І це змушує проводити паралелі між жур­нальною та книжковою коректурами. Однак кількість читань у зверстаних шпальтах не дозволяє цілком їх ототожнювати: під час випуску книжкового видання версток буває мінімум дві, а при випуску журналу – максимум дві. Ще одна суттєва відмінність — терміни здійснення коректури: у журналі вони, як ми вже зауважили, набагато стисліші.

Виконання повної коректури

Журнальний коректор, як правило, виконує повну корек­туру, виправляючи і правописні помилки, і порушення технічних правил складання та верстання, причому робить це з оглядом на стиль видання, адже він знає, якими саме шрифтами зазвичай оформлено рубрики, які слова (жар­гонізми, діалектизми тощо) активно вживають, і нарешті, що вкрай важливо пам'ятати, за яким правописом працює жур­нал, адже зараз деякі журнали, наприклад, «Критика», «КнижникReview»,послуговуються скрипниківським правописом.

Щодо методики журнальної коректури, серед типів ко­ректорського читання в ній виразно домінує вичитування. Зчитування способом підчитуваннята кілька разів повто­рювані у ході редакційно-видавничого процесу звіряння у журнальній коректурі не застосовують: звіряння проводять здебільшого один раз після першої або другої верстки у підписному комплекті коректури.

Застосування різних технік коректури

Як відомо, книжкову коректуру виконують за допомо­гою традиційних коректурних знаків, а газетну – на «віжках». У журнальній коректурі ці дві техніки використовують однаково активно. Адже журнальні сторінки верста­ють на дві та більше колонок, що потребує застосування «віжок». Якщо ж коректор перше читання проводить у технічному складанні, то, зрозуміло, вдасться також до тра­диційної техніки коректури з використанням знаків.

Читання пруфів

Розглядаючи коректуру книжкового видання, ми акценту­вали увагу на складанні списку «Помічені друкарські по­милки», що складають у процесі читання сигнальних примірників. У журнальній коректурі є аналог цього етапу – читання пруфів.

Пруфи – це пробні журнальні аркуші, виготовлені друкарнею на замовлення редакції. Це, по суті, напівфабрикат майбутнього готового видання – нерозрізані і нескріплені аркушевідбитки, що містять абсолютно всі текстові й ілюст­ративні компоненти. Саме їх і переглядає востаннє перед друком журнальний коректор.

Якщо у номері таки пройде помилка (чи помилки), то спи­сок друкарських помилок не подають: у сучасних журналах така традиція фактично відмерла. Проте за суттєві помилки (фактичні, а не правописні) у наступному номері редакція пе­репрошує читача і доводить до його відома правильний варіант написания. До речі, у цьому журнальна коректура цілком уподібнена газетній.

Газетна коректура

Оскільки газета залишається актуальною значно корот­ший проміжок часу, порівняно з книгою, то, зрозуміло, коректурі у газетній редакції приділяють менше уваги, ніж у книжковому видавництві. У минулому газетну коректуру навіть не поділяли на друкарську та видавничу, а такий поділ був загальноприйнятим у тодішній книжковій корек­турі. Газетний коректор і сьогодні має обмежений час на читання, тому на нього покладено більшу відповідальність, на­дано більше самостійності у виконанні виправлень, ширші повноваження. Простежимо етапність випуску номера газети і виділимо курсивом ті етапи, на яких пра­цює коректорат.