Главная Обратная связь

Дисциплины:






Політичні й державні режими



Істотно розширює і поглиблює знання про особливості здійснення державної влади в різних країнах наближена до наведеної вище типологія політичних режимів залежно від форми правління і з розрізненням політичних і державних режимів. За цією типологією авторитарні політичні режими пов'язуються з абсолютною і дуалістичною монархією та деякими різновидами президентського республіканського правління, а демократичні - з парламентарною монархією і парламентарною республікою та президентським республіканським правлінням із досконалою системою стримувань і противаг.

Значно різноманітнішими за цих форм правління і типів політичного режиму є державні режими, в основі розмежування яких лежать особливості поділу влади. Так, державний режим в абсолютній монархії, де в руках монарха зосереджується вся повнота державної влади, визначається як абсолютизм. Відокремлення законодавчої влади від виконавчої й закріплення відповідних функцій за парламентом і наділеним широкими повноваженнями монархом у дуалістичній монархії дають можливість визначати притаманний їй державний режим як обмежений дуалізм влади.

Поділ влади за умови визнання принципу верховенства парламенту над виконавчою владою у парламентарній монархії і парламентарній республіці визначають притаманний цим формам правління державний режим як парламентаризм. Цей державний режим діє лише за умови, що в парламенті жодна політична партія не має абсолютної більшості й не може сформувати однопартійний уряд. Причому чим ширшою є партійна коаліція, що сформувала уряд, тим менш стійкий сам уряд, оскільки тим складніше досягати згоди між партнерами по коаліції стосовно різних політичних питань.

У тих країнах, де існує дво - або багатопартійна система з однією домінуючою партією і уряди є в принципі одно партійними, парламентарна модель відносин між парламентом і урядом практично перетворюється на свою протилежність. Юридично парламент здійснює контроль над урядом, та насправді уряд, сформований партією парламентської більшості, цілковито контролює роботу парламенту. Такий державний режим дістав назву системи кабінету, або міністеріалізму. Отже, за одних і тих самих форм правління - парламентарної монархії і парламентарної республіки - можливі два державних режими: парламентаризм або міністеріалізм. Визначаються ці режими за типом наявної в країні партійної системи.

Найпослідовніше принцип поділу влади проводиться у президентській республіці, де існують два центри влади - президент, який одночасно є главою держави і главою уряду, і формально незалежний від нього парламент. Завдяки цьому президентську республіку називають дуалістичною республікою, а притаманний їй державний режим - дуалізмом.



У соціалістичних країнах поділ влади не визнається навіть теоретично. Йому протиставляється принцип єдності влади трудового народу, втіленої в органах радянського типу. Такі ради поєднують у собі і законодавчі, й виконавчі функції. Реальна ж влада в радах на кожному рівні належить верхівці апарату комуністичної партії і часто одноособове першому секретареві відповідного партійного комітету. Такий державний режим називають партократичним.

Дещо інакше класифікує політичні режими французький політолог і правознавець Ж.-Л. Шабо. Він вважає, що "в основі класифікації політичних режимів - президентський, парламентський, режими асамблеї та авторитарний - лежить структура відносин між виконавчою і законодавчою владою. У першому варіанті зазначене розрізнення може набувати форми жорсткого поділу. Тоді наявний президентський режим. Якщо ж поділ є гнучким або обидві гілки влади співпрацюють, то ми маємо справу з парламентським режимом. Баланс у режимах змішаного типу може схилятися на користь органу - носія законодавчої влади (режим асамблеї) або на користь органу - носія виконавчої влади (авторитарний режим)".

В узагальненому вигляді такий поділ політичних режимів передбачає виокремлення режиму злиття влади (абсолютна монархія), режиму поділу влади (президентська республіка) і режиму співпраці гілок влади (парламентарна республіка і парламентарна монархія).

Найпоширенішим у сучасній політології є поділ політичних режимів за ознакою демократизму на демократичні і недемократичні. Останні, у свою чергу, поділяються на тоталітарні та авторитарні.

Тоталітаризм

Термін "тоталітарний" вживається для позначення державного ладу, який здійснює всеосяжний (повний, тотальний) контроль над усіма сферами суспільного життя та особистим життям громадян, спираючись при цьому на систематичне використання насильства. Першими цей термін на початку 20-х років XX ст. ввели до наукового вжитку італійські критики Б. Муссоліні, під керівництвом якого в Італії почала формуватися однопартійна фашистська система. Та незабаром Б. Муссоліні й сам перехопив це слово й увів його до політичного лексикону, проголосивши своєю метою створення "тоталітарної держави". Пізніше термін "тоталітарна держава" (також у позитивному значенні) використовували нацистські правознавці в Німеччині. Паралельно формувалося уявлення про тоталітаризм як негативне політичне явище, яке характеризує не лише фашизм, а й політичний лад в СРСР.

Власне теорія тоталітаризму сформувалась у 50-х роках як наукове осмислення нацизму і сталінізму. У 1951 р. німецько-американський політичний мислитель Ханна Арендт опублікувала тритомну працю "Походження тоталітаризму", в якій містився філософський аналіз тоталітаризму як суспільно-історичного феномену. Вважається, що перша спроба систематизувати ознаки тоталітарного режиму була зроблена американським дослідником Карлом Фрідріхом у доповіді "Унікальний характер тоталітарного суспільства" (1954), в якій він сформулював п'ять ознак: офіційна ідеологія, якої всі зобов'язані дотримуватися і яка закликає до деякого кінцевого ідеалу суспільного устрою для всього людства; єдина масова партія, очолювана, як правило, вождем і організована суворо ієрархічно; повний контроль партії і бюрократії над збройними силами та громадськими організаціями; повний контроль над засобами комунікації; система тероризуючого поліцейського контролю з використанням фізичного і психологічного впливу. У 1956р. у спільній праці К. Фрідріха та іншого американського політолога - Збігнєва Бжезінського "Тоталітарна диктатура і автократія" до цих п'яти ознак була додана шоста - централізоване управління всією економікою.

У наступні роки концепція тоталітаризму набула подальшого розвитку. Було, зокрема, визнано, що головною ознакою тоталітарного політичного режиму є всеосяжний контроль держави над суспільством, який спирається на систематичне використання насильства. Це режим всеохоплюючого репресивного примусу громадян до виконання владної волі, цілковитого державного контролю за діяльністю громадян, їхніх об'єднань, соціальних груп та інститутів. У ньому поширена практика надмірного одержавлення суспільного життя, яке грунтується на адмініструванні, примусі й заборонах, на бюрократизмі суспільного управління.

Тоталітарними режимами вважаються фашизм і комунізм, а класичними тоталітарними державами - фашистська Німеччина та СРСР, особливо періоду сталінського правління. Основна відмінність між цими різновидами тоталітарного політичного режиму полягає в тому, що фашизм припускає існування недержавного сектора економіки, який хоча й перебуває під жорстким державним контролем, але ґрунтується на приватній власності, тоді як комунізм приватну власність на засоби виробництва заперечує принципово.

Всеосяжне одержавлення як суспільного життя, так і приватного життя громадян означає відсутність за тоталітарного режиму громадянського суспільства як сукупності недержавних суспільних інститутів і відносин. Держава фактично поглинає громадянське суспільство. Відсутність розвинених структур громадянського суспільства і його зворотного впливу на державу призводить до того, що держава вдається до довільних експериментів над суспільством, чинить над ним насильство, нехтує права і свободи громадян. За тоталітаризму державне свавілля не знає обмежень, оскільки держава не контролюється громадянами і не зважає на світову громадську думку.

Авторитаризм

Авторитаризмом називається політичний режим, який характеризується зосередженням державної влади в руках однієї особи чи групи осіб або в одному її органі.

Авторитарним політичним режимам притаманні такі ознаки: скасування або значне звуження політичних прав і свобод громадян; обмеження діяльності політичних партій та громадсько-політичних організацій, особливо опозиційних; відсутність поділу влади, зосередження державної влади у виконавчій гілці, наділення її функціями нормотворчості; звуження сфери гласності й виборності державних органів, сувора регламентація їх діяльності; рекрутування політичної еліти шляхом призначення згори; застосування політичних репресій.

Авторитаризм є режимом жорсткого примушування до дотримання законів та виконання непопулярних, але формально легальних вимог. А тому головною опорою авторитарних режимів є силові структури влади - армія, поліція, служба безпеки тощо.

Авторитаризм властивий політичній владі, яка постійно виявляє тенденцію до розширення своїх повноважень і встановлення тотального контролю над суспільством. Нейтралізувати цю тенденцію може лише спротив громадянського суспільства, наявність у нього реальних важелів впливу на державу.

Причинами встановлення авторитарних політичних режимів можуть бути риси загальнонаціонального харизматичного політичного лідера як авторитарної особистості, надзвичайні обставини - соціальні конфлікти, стан війни, стихійні лиха тощо. Об'єктивні підстави авторитаризму можуть бути пов'язані також з активною перетворюючою діяльністю влади, особливо в умовах переходу від одного суспільного ладу до іншого. Авторитарні режими вважаються природними або виправданими в умовах зламу старих суспільних структур, у процесі переходу від традиційного до індустріального стану суспільства або від тоталітаризму до демократії. Це пов'язано зі здатністю авторитарного правління забезпечити суспільний порядок, особливо в екстремальних ситуаціях, швидко здійснити реорганізацію суспільних структур, сконцентрувати зусилля й ресурси на вирішенні актуальних конкретних завдань.

На відміну від тоталітаризму авторитарним формам влади притаманні певні елементи демократизму, зокрема автономія особи й суспільства в неполітичних сферах, відмова від тотального контролю над суспільством, єдиної загальнообов'язкової ідеології. За авторитарних режимів зберігається недержавний сектор економіки, держава безпосередньо не втручається в економічні процеси. Пом'якшені варіанти авторитаризму допускають поділ влади, багатопартійність, діяльність громадсько-політичних організацій, проведення виборів до представницьких органів влади. Однак при цьому домінує виконавча влада, апарат правлячої партії зрощується з державним апаратом, переважають силові методи правління. Це означає наявність за авторитарного політичного режиму громадянського суспільства, підпорядкованого державі. За авторитаризму громадянське суспільство не контролює державу.

Авторитарні політичні режими є найпоширенішими як в історії людства, так і в сучасному світі. Вони встановлюються в умовах абсолютної і дуалістичної монархії, диктатури, правління військових хунт тощо. Авторитаризм означає різке посилення влади глави держави, який так чи інакше виконує і функції глави уряду, фактичне позбавлення парламенту прерогатив контролю за політикою держави, послаблення інститутів тиску на урядову політику, пристосування виборчої системи до потреб режиму особистої влади, зокрема використання референдумів для створення ілюзії єдності народу з главою держави. За сучасних умов авторитарними є політичні режими у так званих суперпрезидентських республіках, які переважають у країнах Латинської Америки, та монократичних республіках, що переважають в Африці. Елементи авторитаризму досить виразно проявляються в багатьох колишніх республіках СРСР, які стали незалежними державами, зокрема в Росії, Білорусі, Туркменістані, Узбекистані, Казахстані. Республіки з президентською і особливо змішаною (президентсько-парламентарною) формами правління взагалі тяжіють до авторитаризму глави держави - президента. Це пов'язано як з обранням президента на загальних виборах, що надає йому рис харизматичного лідера і дозволяє виступати від імені всього народу, так і з наданням йому широких повноважень.





sdamzavas.net - 2022 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...