Главная Обратная связь

Дисциплины:






Моделі державного регулювання економіки



На основі аналізу форм і методів господарювання в країнах з розвинутими ринковими інституціями виділено типові моделі та специфічні особливості їх функціонування. Основнимикритеріями, на базі яких визначалась специфіка різних моделей господарювання, прийнято наступні:

1. Цільова спрямованість ринкової моделі господарювання.

2. Форми власності (зокрема, питома вага державної власності у структурі ВВП).

3. Соціальна політика.

4. Підойми і форми втручання держави в економіку.

Отже, за моделями регулювання господарського життя в зарубіжних економіках розрізняють такі:

1. Американська (ліберальна) модель регулювання грунтується на максимальному рівні самозабезпечення фізичних і самофінансування юридичних осіб з низьким рівнем бюджетної централізації національного продукту (25-30 %).

2. Німецька (неоліберальна) модель регулювання спрямована на усунення перешкод для конкуренції, стимулювання малого бізнесу, зростання зайнятості і продуктивності праці, соціальної підпорядкованості дій ринку. При цьому рівень бюджетної централізації національного продукту становить 45-55 %.

3. Західноєвропейська модель (кейнсіанська) регулювання використовується у Великобританії, Франції, Австрії, Італії. Вона передбачає підвищену роль державного сектора в економіці країни і поміркований рівень бюджетної централізації національного продукту (35-40 %).

4. Шведська (скандинавська) модель регулювання має на меті забезпечення максимально сприятливих умов для суспільності кожного суб'єкта. Вона характеризується розгалуженою державною соціальною сферою і високим рівнем бюджетної централізації національного продукту (близько 60 %).

5. Японська модель регулювання передбачає досить високий рівень керованості господарства, створення сприятливих умов для розвитку приватного сектора економіки, повне державне фінансування інноваційної діяльності та поміркований рівень бюджетної централізації національного продукту (30-35 %).

6. Неоінституційна модель пропонує визначення точок зростання в економіці, пріоритетів у розвитку її секторальних регіональних підсистем, оскільки одночасно "підняти" економіку в принципі неможливо.

 

63. Економічні функції держави —це головні напрямки і види діяльності держави, спрямовані на регулювання сфери економічних відносин, створення умов для розвитку виробництва; організація виробництва на основі визнання і захисту різних форм власності, підприємницької діяльності; прогнозування розвитку економіки;

Економічні функції держави у розвинутих країнах.

1. Забезпечення правової бази та суспільної атмосфери, що сприяють ефективному функціонуванню ринкової системи. Ще А. Сміт стверджував, що держава є гарантом і захисником прав власності, цілісності національного суверенітету, законності і правопорядку, стабільності національної валюти. Більшість цих функцій можна віднести до “передекономічних”, бо без їх реалізації стабільний і ефективний ринок неможливий. Необхідна правова база передбачає такі засоби, як надання законного статусу приватним підприємствам, визначення прав приватної власності й гарантоване дотримання контрактів. Уряд установлює “правила гри”, що регулюють відносини між підприємствами, постачальниками ресурсів і споживачами. 2. Захист конкуренції. Конкуренція є основним регулюючим механізмом у капіталістичній економіці, силою, яка підкорює виробника і постачальника ресурсів диктату покупця чи суверенітету споживача. За конкуренції саме рішення багатьох покупців і продавців щодо попиту і пропозиції визначають ринкові ціни. За умов конкуренції: покупці — хазяїн, ринок — його агент, а підприємства — слуга. Зростання кількості монополій різко змінює ситуацію. Монополія — це стан, за якого кількість продавців стає такою малою, що кожен продавець може вплинути на загальний обсяг пропозиції, а тому й на ціну продукту, що продається. Коли монополія замінює конкуренцію, продавці отримують можливість маніпулювати цінами на власну користь і на шкоду суспільству. Монополія призводить до нераціонального розподілу економічних ресурсів. Уряд створює державні комісії для регулювання цін, встановлює стандарти на послуги, що пропонуються, приймає антимонопольні та антитрестівські закони. 3. Перерозподіл доходу та національного багатства. Ринкова система веде до нерівності у суспільстві: ті, що володіють значними капіталами, земельними площами, мають великі доходи, інші — досить незначні, крім того люди похилого віку, з фізичними чи розумовими вадами, безробітні взагалі не мають доходів в умовах ринкової системи. Ринкова система породжує значну нерівність у розподілі грошового доходу й, відповідно, у розподілі національного продукту між індивідуальними домогосподарствами. Держава виконує завдання щодо зменшення нерівності доходів у суспільстві. Трансфертні платежі забезпечують допомогу тим, хто її гостро потребує, здійснення різних програм соціального захисту. Уряд упорядковує структуру розподілу доходів шляхом ринкового втручання, тобто шляхом індикації цін. Законодавство щодо мінімальних ставок заробітної плати є прикладом того, як уряд фіксує ціни з метою підвищення доходів певних груп населення. 4. Коригування розподілу ресурсів для зміни структури національного прибутку. Різке порушення функціонування ринку пов’язується з такими негативними явищами: ринкова система виробляє не ту кількість певних товарів і послуг, неспроможна взагалі виділити будь-які ресурси на виробництво деяких товарів і послуг, випуск яких є економічно виправданим. Застосовуються два типи коригуючих заходів: законодавство та спеціальні податки, за допомогою яких уряд покладає на фірму-порушника побічні ефекти чи витрати.5. Стабілізація економіки, тобто стимулювання економічного розвитку, контроль за рівнем зайнятості та інфляції, що породжується коливанням економічної кон’юнктури. Історично склалося так, що найновішою та в певному розумінні найважливішою функцією уряду є стабілізація ринкової економіки, тобто допомога приватній економіці у забезпеченні і повної зайнятості ресурсів, і стабільного рівня цін. Рівень виробництва залежить від загального обсягу витрат. Можливим є виникнення двох несприятливих ситуацій:
а) безробіття, коли загальний рівень витрат у приватному секторі занадто низький для реалізації повної зайнятості. Уряд зобов’язаний так доповнити приватні витрати, щоб загальний обсяг витрат — приватних і державних — був достатнім для створення повної зайнятості. Уряд повинен підвищити власні витрати на суспільні блага й послуги, а з іншого боку — скоротити податки для стимулювання доходів приватного сектору; б) інфляції, коли суспільство намагається витрачати більше, ніж дозволяє виробнича потужність економіки. Коли сукупні витрати перебільшують величину продукту за повної зайнятості, надмірні витрати викликають підвищення цін. Уряд зобов’язаний ліквідувати надмірні витрати, скоротити власні витрати, а також підвищити податки з метою скорочення витрат приватного сектору.Деякі економісти звертають увагу ще на одну функцію уряду.
6. Виправлення вад ринкової системи. Однією з таких вад є проблема екстерналій. Підприємство викидає в атмосферу отруйні гази, виникає ризик для здоров’я населення. Оскільки повітря нікому не належить, підприємству ніщо не заважатиме продовжувати забруднення атмосфери доти, доки не буде запроваджений спеціальний закон, що встановлює допустимі екологічні норми шкідливих викидів.



 

64. Фінанси- це система економічних відносин між державою, юридичними та фізичними особами щодо акумуляції та використання грошових засобів на основі розподілу й перерозподілу ВВП і національного доходу.

Отже, фінанси безпосередньо пов'язані з грошовими відносинами, але не тотожні їм.

Функціонування фінансів забезпечується через фінансову систему.

На практиці ця система включає різноманітні фінансові інститути, які суспільство використовує з метою забезпечення кругообігу фінансових ресурсів різної цілеспрямованості, і поділяється на: державні фінанси; фінанси підприємств і організацій; фінанси населення.

Фінанси виконують наступні функції: регулюючу, розподільчу та контрольну.

Регулююча функція фінансів базується на правовій регламентації грошових відносин у суспільстві. Для забезпечення регулюючої функції застосовується набір фінансових інструментів, передусім податків. З їхньою допомогою держава впливає на різні сторони фінансово-економічного розвитку.

Розподільча функція фінансів пов'язана передусім з розподілом та перерозподілом суспільного продукту й національного доходу для задоволення різних потреб народного господарства й населення.

Контрольну функцію фінанси виконують у процесі утворення й використання грошових ресурсів. Цей контроль має встановлюватися за пропорціями в розподілі й раціональним використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів шляхом з'ясування відповідності розміру фондів наміченим цілям.

 

65. Фінансова система— це сукупність окремих її ланок, що ма­ють особливості в створенні та використанні фондів фінансових ресурсів, які зосереджені в розпорядженні держави, нефінансово­го сектора економіки, певних фінансових інститутів, домогоспо-дарств для фінансового забезпечення економічних і соціальних потреб суспільства в цілому, окремих його верств населення, гос­подарських структур, окремих громадян. Фінансові системи держав можуть вирізнятися за структу­рою та функціями. Це зумовлено видами форм власності, по­літичними орієнтирами правлячих еліт, рівнем економічного розвитку держави тощо. Нині у світі нараховується понад 20 різних моделей фінансових систем окремих держав. За наяв­ності певних відмінностей вони мають спільну основу в пере­ліку окремих ланок. Чільне місце у фінансовій системі посідають фінанси не­фінансового сектора економіки, тобто фінанси підприємниць­ких структур. Вони обслуговують створення валового внутріш­нього продукту — основного джерела фінансових ресурсів. До цієї ланки належать фінанси як виробничої, так і невиробни­чої сфер. Фінанси виробничої сфери можуть поділятися, за­лежно від форми власності, як на державні, акціонерні, колек­тивні, індивідуальні, орендні, спільні тощо, так і, залежно від виду діяльності, на машинобудування, будівництво, транс­порт, сільське господарство тощо. До цієї ланки належать також фінанси так званої невироб­ничої сфери, яка поділяється на фінанси освіти, охорони здо­ров'я, культури, науки, оборони й інших підрозділів. Харак­терною особливістю створення й використання фондів та фінансових ресурсів у цьому разі є наявність, поряд із власни­ми джерелами, бюджетного фінансування. У нефінансовому секторі економіки провідне місце нале­жить підприємствам державної форми власності. З розвитком ринкових реформ питома вага підприємств недержавної фер­ми власності зростатиме. Державний бюджет – це фінансовий план утворення і використання грошових фондів держави протягом року, інакше кажучи – це баланс доходів і витрат держави, який складає міністерство фінансів. Державний бюджет (місцеві бюджети) завжди складається з двох частин: доходної і витратної. Доходна частина показує обсяги і джерела доходів бюджету, а витратна – бюджетні видатки та їх обсяги. Доходи бюджету формуються насамперед за рахунок податків (понад 90 % центрального і 70 % місцевих бюджетів).

 

66. Податкова система — важлива складова системи державних фінансів, хоча і не виділяється в їх окрему ланку. Вона відіграє провідну роль у формуванні державних доходів, відчутно впливаючи на доходи юридичних і фізичних осіб. При цьому податкову систему можна розглядати у широкому і вузькому розумінні. У широкому розумінні вона охоплює всі обов’язкові платежі, з допомогою яких здійснюється перерозподіл доходів на користь держави і які концентруються в бюджеті та фондах цільового призначення. У вузькому розмінні це сукупність тільки податків як особливої форми мобілізації доходів бюджету. Податки являють собою обов’язкові платежі юридичних і фізичних осіб до бюджету. Історично це найдавніша форма фінансових відносин між державою і членами суспільства. За економічним змістом податки відображають фінансові відносини між державою і платниками податків з метою створення загальнодержавних централізованих фондів грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій. На відміну від фінансів загалом ці взаємовідносини мають односторонній характер — від платників до держави. Структура податкової системи, принципи її побудови та напрями розвитку визначаються багатьма факторами. У науковій літературі немає єдиного підходу до визначення змісту поняття "податкова система". Найважливіші підходи, що розкривають зміст аналізованого поняття, містять такі положення.

1. До складу податкової системи входять всі види податків, зборів та інших обов'язкових платежів, які встановлено чинним законодавством і запроваджено в країні.

2. Податковою системою визначається перелік суб'єктів, на яких покладається виконання функцій у сфері оподаткування.

3. Податкова система установлює порядок проведення операцій з оподаткування.

Ґрунтуючись на вищенаведених положеннях можна дати таке загальне визначення: податкова система визначає суб'єктів податкових відносин, сукупність податків, зборів (обов'язкових платежів) та порядок проведення операцій з оподаткування.

Принципи оподаткування — це універсальні категорії, дія яких проявляється в усіх інститутах податкового права: в системі податків і зборів, їх встановленні і введенні, виконанніподаткового зобов'язання, правовому статусі учасників податкових правовідносин, механізмі податкового контролю і відповідальності, оскарженні. В цьому полягає базовий характер будь-якого принципу – закласти правовий «фундамент» відокремленої групи норм, не зливаючись з ними по змісту.

Принципи оподаткування виконують ряд функцій:

доктринально-орієнтаційну;

нормативно-орієнтаційну;

індивідуально-орієнтаційну.

 





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...