строк його виконання.

Прокурор: Хто давав?

Віра: Мені завжди здавалося, що це була якась партія. Хоча ми не мали ніякого

відношення до опозиції і ніколи навіть не хотіли його мати. У нас були свої каса, явки,

адреси та квартири. У наші внутрішні справи ніхто не втручався.

Прокурор: Як ви отримували завдання?

Віра: Нам їх просто передавали.

Прокурор: Хто?

Віра: Завжди були різні люди. Це була ціла система кодування. Завдання проходило не

через одні руки, поки доходило до нас. Так було безпечніше.

Прокурор: Цю систему кодування розробили вони чи…

Віра: Ні.

Прокурор: Ви?

Віра: Так.

Прокурор:Що це були за люди? Що їх об’єднувало?

Віра: За це відповідав Клод. Я лише розробляла схему. Людей знаходив Клод. Це їх і

об’єднувало – вони всі знали Клода.

Прокурор: Добре. Тоді як вам перераховували гроші?

Віра: Ну не через банк же.

Прокурор: Тоді як?

Віра: Так само. Та ж сама система кодування?

Прокурор: … Ви казали, що ніколи не вбивали мирних? А як же той ресторан на розі 3-ої

та 10-ої вулиць?

Віра: Це сталося після тих двох інсценованих вибухів біля метро. Нам вже було все одно,

наша репутація вже була підмочена.

Прокурор: Ви підірвали його разом?

Віра: Не зовсім.

Клод: Клод зробив це сам?

Віра:Що ви хочете знати?

Клод: Я хочу знати про перебіг операції. Хто встановив бомбу…

Віра починає сміятися.

Віра: Хто встановив бомбу…

В такому разі я все зробила сама. Від початку і до кінця. Так, Клод був зі мною. Але ця

операція була моя. Стиль мій. Ми не повинні були померти – те ж моя ідея. Винахід як

пронести бомбу – теж мій.

Клод: Як?

Віра: За що вам платять?

Клод: За те, що я зараз вас допитую.

Віра: Ви не дасте мені підкурити?

Вона обережно дістає з пачки, що лежала перед нею на столі, цигарку. Клод простягає

до неї вогонь.

Віра: Дякую.

Віра робить затяжку. Вона не поспішає.

Віра: Вам ніколи не казали, що з терористами не варто йти на переговори?

Прокурор: Хтось же мусить робити брудну роботу… І чомусь ви вирішили, що цю

Брудну роботу повинен зробити саме я.

Віра: А ви ще не здогадалися, чому?

Прокурор: …

Віра: Ви так легко забули той судовий процес, в якому обвинуватили дівчину до

пожиттєвого? А вона потім повісилася у своїй камері?...

Ми пронесли бомбу у ресторан у моїй маленькій сумочці. Сіли за столик, що замовили

напередодні. Він був навпроти стола того покидька. Потім ми влаштували скандал.

Точніше я влаштувала. Я вийшла з ресторану і забула свою пачку цигарок на столі. Клод

вийшов трохи пізніше. Перед цим він спитав в офіціанта, де можна подзвонити. Так все і

сталося. Через три хвилини, після того, як я вийшла.

У вас є останнє бажання? Тому що в мене його немає.

… Кожного разу ми закладали бомби у пачки цигарок. Це саме я вигадала закладати

Бомбу у пачку цигарок.

Пачка Lucky Strike як символ життя. І ще по пачці у десяти смітниках кожного з чотирьох

міжнародних аеропортів…

Клод дивиться на неї, а потім на пачку цигарок на столі. Він відсуває стілець.

Віра: Запізно. Ви не встигнете. Welcome to my world…

І лунає вибух.

Пил осідає. Віра лежить напівжива в уламках кімнати. Вся у крові. Ридає.

Віра: Мамочка!

І заплющує очі. Але поки що жива.

М