Главная Обратная связь

Дисциплины:






Quot;Політичний лідер" як поняття. Концепція політичного лідерства за Максом Вебером ( за книгою "Політика як покликання і професія")



Слово «лідер» в перекладі з англійської мови означає «ведучий», «керівний», «керівник іншими людьми». Під лідерством розуміється механізм взаємодії лідерів і відомих. Основними аспектами лідерства є:

здатність лідера точно оцінити ситуацію, знайти оптимальне рішення проблем, що стоять, мобілізувати людей на виконання рішень;

ухвалення відомими ідей лідера, готовність свідомо і добровільно підкорятися йому.

Політичний лідер - це людина, яка керує політичними процесами, впливає на соціальну поведінку індивідів, груп, прошарків і суспільства в цілому.

Політичне лідерство - це процес взаємодії, в ході якої одні люди (лідери) знають і виражають потреби і інтереси своїх послідовників і через це володіють престижем і впливом, а інші (їх прихильники) добровільно віддають їм частину своїх владних повноважень для здійснення цілеспрямованого представництва і реалізації власних інтересів.

Політичний лідер - це і центр влади, і «мозок» і «візитна картка» тих сил, які його висувають на елітарні лідируючі позиції. І забезпечують йому постійну, тривалу підтримку. Він - політичний менеджер, що управляє, керівник своїх послідовників і прихильників.

В структурі політичного лідерства можна виділити три основні компоненти: особові якості лідера, інструменти здійснення влади, ситуацію, в якій діє лідер, і вплив якої випробовує. Залежно від комбінації цих трьох компонентів залежить ефективність його діяльності. Лідер повинен володіти певними якостями. Якості лідера дослідники об'єднують в три групи - природні, етичні і професійні. До числа природних якостей відносяться - сила характеру, рішучість, інтуїція, магнетизм особи. До числа етичних - гуманізм, відповідальність, чесність. До професійних якостей учені відносять аналітичні здібності, уміння швидко і точно орієнтуватися в обстановці, компетентність, гнучкість, готовність до компромісів.

Багато дослідників лідерства опираються на типологію, розроблену Максом Вебером. Він виділив три типи лідерства:

- традиційне лідерство – право на лідерство, приналежність до еліти, віра в святість традицій (характерно для індустріального суспільства);

- харизматичне лідерство – віра в здібності вождя, його винятковість, культ особи;

- раціонально-легальне лідерство – основане на вірі в законність існуючого порядку, бюрократичне лідерство.

Якщо в основі першого типу лежить звичка, другого — розум, то третій спирається на віру й емоції, що саме по собі здатне створювати ситуацію сліпого поклоніння мас, продукувати умови, коли індивідуальні якості лідера відіграють другорядну роль у формуванні його харизми. Як свідчить історія XX ст., практично всі тоталітарні режими спиралися саме на харизматичний тип політичного лідера (Ленін, Сталін, Гітлер, Тіто, Кім Ір Сен та ін.). До того ж цей тип спричиняє культ особи — крайню, максимально завищену оцінку функцій і ролі політичного лідера в історії, яка виникає внаслідок непомірної концентрації політичної, економічної і соціальної влади в руках певної людини, а також жорсткої залежності підлеглих не від результатів своєї праці, а від прихильності начальства. У поєднанні з постійною тотальною ідеологічною обробкою населення така ситуація, відображаючись у масовій свідомості, породжує в людей віру в надзвичайні здібності правителя, страх і рабську покірність. Однак, на думку основоположника даної класифікації, харизматичний лідер у кризові періоди розвитку суспільства здатен стати генератором його революційного оновлення.



Отже, головною фігурою у веберівській теорії виступає харизматичний лідер, обраний прямим голосуванням народу, перед яким він несе відповідальність. На думку Вебера, харизматичний лідер, який стоїть поза класами, статусами і демагогічною політикою, міг би, по-перше, об’єднати навколо себе націю і, по-друге, захистити індивіда перед лицем наступу бюрократії.

В концепції харизматичного лідера Макса Вебера розуміється лідер, який на відміну від бюрократа і лідера традиційного глузду, що діють на основі певних експертних професіональних знань, виходить із власного внутрішнього переконання у тому, що він знає (і тільки він) спосіб рішення поставлених проблем.

Подібний лідер вимагає від своїх послідовників безперечного підкорення своїй волі. Разом з тим свою концепцію харизматичного лідера М.Вебер жорстко прив’язує до плебіцитарної теорії демократії, розглядаючи останню як панацею від тиранії бюрократів. У рамках цієї теорії народу й окремим індивідам відводиться роль пасивного учасника політичного процесу. Єдина форма політичної участі для мас - це участь у виборах і реалізація права на голосування.

Основне значення плебісциту для Вебера зводиться до того, щоб у результаті прямої участі всього народу в голосуванні створити харизматичний авторитет. По суті виходить, що Вебер вірив у великого політичного лідера, здатного тільки звертатись прямо до мас, тобто, минаючи адміністративну демократію, проводити дальновидну і сміливу політику.





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...