Главная Обратная связь

Дисциплины:






Тоталитаризм як феномен ХХ ст 3 страница



Мажоритарна система абсолютної більшості передбачає, що вибраним є той кандидат, який отримав більше половини голосів виборців, які брали участь у голосуванні (50% плюс один голос).

У світовій практиці зустрічається кілька різновидів цієї системи:

• система двох турів. Якщо жоден з кандидатів не набрав більше половини голосів виборців, проводиться другий тур виборів, в якому, як правило, беруть участь два кандидати, які домоглися кращих результатів, що дозволяє одному з них отримати більшість голосів (абсолютне або відносне);

• альтернативне голосування. Використовується при виборах у нижчу палату парламенту Австралії. В одномандатному окрузі виборець голосує за кількох кандидатів, відзначаючи цифрами (1, 2, 3 тощо) навпроти прізвищ тих, кому віддається найбільша перевага (рейтингове голосування). Якщо жоден з кандидатів не отримує абсолютної більшості, з подальшого підрахунку виключаються кандидати з найменшими першими перевагами, а голоси, подані за них, передаються кандидатам других переваг. Потім виключаються кандидати з найменшою кількістю перших і других переваг. Перерозподіл голосів відбувається до того часу, поки один з кандидатів не набере абсолютну кількість голосів.

Дуже рідко використовується мажоритарна система кваліфікованої більшості, коли потребується підтримка двох третіх або трьох четвертих від загальної кількості поданих голосів (знайшла застосування у Чилі при виборі депутатів парламенту).

Пропорційна система. Пропорційна система передбачає голосування за списками партій, що означає виділення багатомандатного округу (округом є вся територія країни) або кілька округів. Це найбільш поширена система (країни Латинської Америки, Бельгія, Швеція тощо). Зміст цієї системи полягає в тому, щоб кожна партія отримувала у парламенті кількість мандатів, пропорційну кількості поданих за неї голосів. При всій демократичності у цій системі є один недолік. Вона гарантує представництво навіть дрібних партій, що при парламентській чи змішаній формах правління створює проблеми з формуванням уряду. Таке стає можливим, коли жодна партія не має у парламенті абсолютної більшості або не може її створити, не вступивши в коаліцію з іншими партіями. В багатьох країнах намагаються згладити цей недолік, а також надлишкову фрагментацію партій, вводячи "виборчий поріг" (бар'єр) — найменша кількість голосів, необхідна для обрання одного депутата. Як правило, в різних країнах це 2-5%. Існує багато варіантів пропорційної системи голосування:

• система із загальнонаціональним партійним списком (Ізраїль, Нідерланди). Голосування відбувається у масштабі всієї країни в межах єдиного загальнонаціонального округу;



• система з регіональними партійними списками передбачає формування кількох округів (Австрія, Скандинавські країни, Іспанія, Греція тощо);

• система з закритим списком: виборець голосує за партію і не може виразити свою перевагу окремим кандидатом, занесеним у партійний список. Кандидати у партійному списку розташовуються у порядку убутної важливості, і ті, що розташовані у кінці списку, мають менше шансів на перемогу;

• система з відкритим списком дозволяє голосувати за партію і виражати перевагу комусь з її кандидатів, тобто виборці можуть змінити розташування кандидатів у списку (преференційоване голосування). Робиться це різними способами: виборець ставить хрестик навпроти прізвищ кандидатів, яких він хотів би бачити (Бельгія); вписує прізвища кандидатів у бюлетень (Італія); розташовує кандидатів за ступенем значущості (Швейцарія, Люксембург тощо).

Ідеальної виборчої системи не існує. Кожна з них має свої плюси й мінуси.

51.Виборча система України.

Виборча система сучасної України розглядається як елемент політичної системи [5]. Завдяки такому підходу вдалося виявити кореляцію взаємозалежності між типом виборчої системи, партійноїсистеми та особливостями політичного режиму. Пропорційна виборча система сприяє розвитку багатопартійності і стимулює еволюцію партійної системи до системи поляризованого плюралізму.

. Із трьох виборчих систем, які вже практикувалися в Україні (мажоритарна, змішана, пропорційна), більш привабливо виглядає змішана система. Вона, з одного боку, дозволяє розвиватися партіям, а з іншого боку – з’явитися й виявитися певній політичній альтернативі, забезпечити зв’язок територій з конкретними депутатами.

ЗУ Про вибори народних депутатів України ст. 1 ч. 3. Вибори депутатів здійснюються за змішаною (пропорційно-мажоритарною) системою: 1) 225 депутатів обираються за пропорційною системою у загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі за виборчими списками кандидатів у депутати від політичних партій 2) 225 депутатів обираються за мажоритарною системою відносної більшості в одномандатних виборчих округах

Встановлення результатів виборів депутатів у загальнодержавному окрузі

Право на участь у розподілі депутатських мандатів набувають кандидати у депутати, включені до виборчих списків партій, що отримали п'ять і більше відсотків голосів виборців, у відношенні до сумарної кількості голосів виборців, поданих за кандидатів у депутати, включених до виборчих списків партій.

Депутатські мандати розподіляються між виборчими списками партій пропорційно до кількості отриманих голосів виборців кандидатами у депутати, включеними до виборчих списків партій, які зазначені у частині третій цієї статті, у послідовності, визначеній частинами шостою - дев'ятою цієї статті. Кількість голосів виборців, необхідних для отримання одного депутатського мандата (далі - виборча квота), обчислюється шляхом ділення сумарної кількості голосів виборців, визначеної відповідно до частини шостої цієї статті, на число депутатських мандатів, яке дорівнює 225 (далі - загальна кількість депутатських мандатів у загальнодержавному окрузі).
Кількість голосів виборців, поданих за кандидатів у ь депутати, включених до виборчого списку цієї партії, ділиться на виборчу квоту. Ціла частина отриманого числа становить кількість депутатських мандатів, що отримали кандидати у депутати від цієї партії. Дробові залишки використовуються для розподілу мандатів, які залишаються нерозподіленими, Списки від політичних партій, виборчих блоків партій, які мають більші порівняно з іншими дробові залишки, після ділення отримують по одному додатковому мандату, починаючи зі списку, що має найбільший дробовий залишок

Встановлення результатів виборів депутатів у одномандатних округах

. Обраним вважається кандидат у депутати, який одержав більшу відносно інших кандидатів, які балотувалися у цьому одномандатному окрузі, кількість голосів виборців, які взяли участь у голосуванні у відповідному одномандатному окрузі.

Вадами ЗК про вибори народних депутатів є збереження норми, яка й надалі залишає право за трудовими колективами, зборами виборців бути суб'єктами висування; відсутність норми, яка виключала б можливість виборцям ставити підпис на підтримку одночасно кількох партій; право представників від партій і партійних блоків одночасно балотуватися кандидатами в депутати як за партійними списками, так і по одномандатних округах; недосконалий механізм контролю за формуванням і витрачанням коштів на передвиборну кампанію, а також брак чіткої відповідальності за порушення виборчого законодавства

5. Методи переведення голосів у владні повноваження.

ЗУ Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голівСт. 2 ч. 2. Вибори депутатів сільських, селищних рад проводяться за мажоритарною системою відносної більшості в одномандатних виборчих округах, на які поділяється територія відповідно села (кількох сіл, жителі яких добровільно об'єдналися у сільську громаду), селища.

3. Вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, міських, районних у містах рад проводяться за змішаною (мажоритарно-пропорційною) системою, за якою:

1) половина від кількості депутатів (загального складу) відповідної ради обирається за виборчими списками кандидатів у депутати від місцевих організацій політичних партій у багатомандатному виборчому окрузі, межі якого збігаються з межами відповідно Автономної Республіки Крим, області, району, міста, району в місті;

2) половина від кількості депутатів (загального складу) відповідної ради обирається за мажоритарною системою відносної більшості в одномандатних виборчих округах (далі - одномандатні мажоритарні виборчі округи), на які поділяється територія відповідно Автономної Республіки Крим, області, району, міста, району в місті.

. Вибори сільських, селищних, міських голів проводяться за мажоритарною системою відносної більшості в єдиному одномандатному виборчому окрузі, межі якого збігаються з межами відповідно села (кількох сіл, жителі яких добровільно об'єдналися у сільську громаду), селища, міста згідно з існуючим адміністративно-територіальним устроєм. Обраним по одномандатному виборчому округу вважається кандидат у депутати, на посаду сільського, селищного, міського голови, який одержав на виборах найбільшу, порівняно з іншими кандидатами, кількість голосів виборців, які взяли участь у голосуванні (плюральна або система відносної більшості в одномандатному виборчому окрузі

Обраними по багатомандатному виборчомуокругу вважаються ті кандидати у депутати районної та обласної рад, які на виборах одержали більшу порівняно з іншими кандидатами кількість голосів виборців, які взяли участь у голосуванні. При цьому загальна кількість обраних кандидатів не може перевищувати кількості встановлених депутатських мандатів по даному виборчому округу

 

52.Загальнодержавні вибори в Україні.

Встановлення результатів виборів депутатів у загальнодержавному окрузі

Право на участь у розподілі депутатських мандатів набувають кандидати у депутати, включені до виборчих списків партій, що отримали п'ять і більше відсотків голосів виборців, у відношенні до сумарної кількості голосів виборців, поданих за кандидатів у депутати, включених до виборчих списків партій.

Депутатські мандати розподіляються між виборчими списками партій пропорційно до кількості отриманих голосів виборців кандидатами у депутати, включеними до виборчих списків партій, які зазначені у частині третій цієї статті, у послідовності, визначеній частинами шостою - дев'ятою цієї статті. Кількість голосів виборців, необхідних для отримання одного депутатського мандата (далі - виборча квота), обчислюється шляхом ділення сумарної кількості голосів виборців, визначеної відповідно до частини шостої цієї статті, на число депутатських мандатів, яке дорівнює 225 (далі - загальна кількість депутатських мандатів у загальнодержавному окрузі).
Кількість голосів виборців, поданих за кандидатів у ь депутати, включених до виборчого списку цієї партії, ділиться на виборчу квоту. Ціла частина отриманого числа становить кількість депутатських мандатів, що отримали кандидати у депутати від цієї партії. Дробові залишки використовуються для розподілу мандатів, які залишаються нерозподіленими, Списки від політичних партій, виборчих блоків партій, які мають більші порівняно з іншими дробові залишки, після ділення отримують по одному додатковому мандату, починаючи зі списку, що має найбільший дробовий залишок

Вибори Президента України проводяться по єдиному загальнодержавному одномандатному виборчому округу, який включає в себе всю територію України. (M=I) (Закон України "Про вибори президента України", стаття 11). Обраним у день виборів Президентом України вважається кандидат, який одержав на виборах більше половини голосів виборців, які взяли участь у голосуванні.

53. Місцеві вибори в Україні.

Місцеві вибори в Україні — спосіб формування представницьких органів місцевого самоврядування в Україні та органів влади Автономної Республіки Крим (Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, міських, районних у містах, сільських, селищних рад, сільських, селищних, міських голів).

Місцеві вибори є вільними та відбуваються на основі гарантованого Конституцією України та Законом загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Вибори депутатів сільських, селищних рад проводяться за мажоритарною системою відносної більшості в одномандатних виборчих округах, на які поділяється територія відповідно села (кількох сіл, жителі яких добровільно об'єдналися у сільську громаду), селища.Вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, міських, районних у містах рад проводяться за змішаною (мажоритарно-пропорційною) системою.

Вибори сільських, селищних, міських голів проводяться за мажоритарною системою відносної більшості в єдиному одномандатному виборчому окрузі, межі якого збігаються з межами відповідно села (кількох сіл, жителі яких добровільно об'єдналися у сільську громаду), селища, міста згідно з існуючим адміністративно-територіальним устроєм.

Участь громадян України у місцевих виборах є добровільною. Ніхто не може бути примушений до участі або неучасті у виборах. Організація і проведення місцевих виборів здійснюються публічно і відкрито.

Виборчий процес здійснюється на засадах:

· законності та заборони незаконного втручання будь-кого у цей процес;

· політичного плюралізму та багатопартійності;

· публічності і відкритості;

· рівності суб'єктів виборчого процесу перед законом;

· рівності прав усіх кандидатів у депутати, кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови;

· свободи передвиборної агітації, рівних можливостей доступу до засобів масової інформації незалежно від форми власності;

· неупередженості органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, керівників підприємств, установ і організацій до місцевих організацій партій, кандидатів у депутати та кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови.

Місцеві вибори можуть бути черговими, позачерговими, повторними, проміжними або першими, що проводяться у разі формування нових місцевих рад.

Чергові вибори депутатів проводяться у зв'язку із закінченням визначеного Конституцією України строку повноважень депутатів відповідних рад.

Позачергові місцеві вибори призначаються Верховною Радою України у разі дострокового припинення повноважень депутатів рад.

Повторні вибори депутатів (депутата) у відповідному багатомандатному, одномандатному, одномандатному мажоритарному виборчому окрузі призначаються відповідною територіальною виборчою комісією в порядку, встановленому Законом, у разі визнання відповідних виборів у цьому виборчому окрузі такими, що не відбулися, чи в разі визнання особи такою, яка відмовилася від депутатського мандата у відповідному одномандатному, одномандатному мажоритарному виборчому окрузі.

Проміжні вибори депутата призначаються територіальною виборчою комісією в порядку, встановленому Законом, у разі дострокового припинення повноважень депутата, обраного в одномандатному, одномандатному мажоритарному виборчому окрузі.

Перші місцеві вибори призначаються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласною, Київською, Севастопольською міською радою, якщо інше не передбачено законом.

Виборчий процес включає такі етапи:

· утворення виборчих округів;

· утворення виборчих дільниць;

· формування складу територіальних виборчих комісій, утворення дільничних виборчих комісій;

· складання списків виборців, їх перевірка та уточнення (див. Єдиний державний реєстр виборців);

· висування та реєстрація кандидатів у депутати та кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови;

· проведення передвиборної агітації;

· голосування у день виборів;

· підрахунок голосів виборців, установлення підсумків голосування і результатів місцевих виборів.

Факультативні стадії:

· повторне голосування;

· підрахунок голосів виборців, установлення підсумків повторного голосування і результатів місцевих виборів.

Виборчий процес завершується офіційним оприлюдненням результатів місцевих виборів у порядку, передбаченому Законом.

 

54. Поняття демократії, її витоки, зміст та основні функції.

Термін "демократія" перекладається з грецької мови як народовладдя, або, використовуючи визначення американського президента А. Лінкольна, "правління народу, вибране народом і для народу". Даним терміном в Стародавній Греції позначали державний лад, за якого вирішальна роль у прийнятті рішень і врядуванні належала народним зборам і голосуванню.

Ідея демократії вперше була висловлена Геродотом у V ст. до н.е.: це — держава, побудована на рівності (грецькою мовою така держава називалась "ізономія"). Вважають, що вперше слово "демократія" пролунало з уст афінського стратега Перікла: "Ми називаємо себе демократією, оскільки наше управління знаходиться в руках багатьох, а не кількох".

Зміст поняття "демократія" завжди мав конкретно-історичне наповнення, і з цієї причини його визначення залишається проблемою для теоретиків і практичних політиків. Починаючи з Великої Французької революції мислителі під демократією розуміли форму устрою держави. І тільки починаючи з кінця XVIII ст. поняття "демократія" вживається і в іншому значенні.

Можна виокремити різні ракурси її трактування і визначення:

1. Демократія — як різновид державного устрою, як народовладдя (античне розуміння).

2. Демократія — як форма діяльності і функціонування будь-якої організації, в основу якої покладена рівноправна участь її членів в управлінні та прийнятті рішень, виходячи з принципу більшості. В даному аспекті можна говорити про партійну, профспілкову, виробничу демократію.

3. Демократія — як політичний режим, спосіб організації владних відносин у суспільстві. Можна сказати, що демократичний політичний режим — це втілена єдність демократичної форми держави і повсякденної політичної практики демократії.

4. Демократія — як соціальні та політичні рухи за народовладдя, за реалізацію демократичних цілей та ідеалів.

Характерні риси:

1. Юридичне визнання і інституційне вираження верховної влади народу (народний суверенітет).

2. Періодична виборність органів влади, її представницький характер.

3. Рівність прав громадян на участь в управлінні державою (рівність виборчих прав громадян, свобода утворення об'єднань громадян для вираження своїх інтересів і т.д.).

4. Прийняття рішень, виходячи з принципу більшості та підпорядкування меншості при їх виконанні. Гарантія прав опозиції.

5. Розподіл влади на законодавчу, виконавчу та судову.

6. Розмежування компетенції центральних і місцевих органів влади.

7. Гарантія прав і свобод особистості.

Функції демократії — основні напрямки її впливу на суспільні відносини, метою яких є підвищення соціально-політичної активності громадян в управлінні суспільством і державою.

1. Організаційно-політичну — організація політичної влади на демократичних засадах. Вона містить у собі підфункцію самоорганізації народу як джерело державної влади і виражається у наявності організаційних зв'язків між суб'єктами демократії: органами держави, державними організаціями, громадськими об'єднаннями, трудовими колективами.

2. Регулятивно-компромісну — забезпечення плюралізму діяльності суб'єктів демократії в цивілізованих рамках співробітництва і компромісу, концентрації і консолідації різних політичних сил навколо інтересів громадянського суспільства і держави.

3. Суспільно-стимулюючу — забезпечення оптимального служіння держави суспільству, стимулювання, урахування і використання громадської думки і активності громадян при розробці та прийнятті державних рішень.

4. Установчу — формування органів державної влади і органів місцевого самоврядування демократичним шляхом.

5. Контрольну — забезпечення діяльності органів держави в межах їх компетенції відповідно до вимог нормативно-правових актів; підконтрольність і підзвітність усіх ланок державного апарату (наприклад, контроль представницьких органів за виконавчими органами, звіт останніх перед першими).

6. Охоронну — забезпечення державними органами безпеки честі і гідності кожної людини, охорони і захисту прав і свобод особи, меншості, форм власності, запобігання правопорушенням і припинення їх.

 

55. Сучасні концепції демократії.

З методологічної точки зору важливо розрізняти колективістське, плюралістичне та ліберальне бачення демократії у залежності від того, хто має пріоритет у здійсненні влади: народ, соціальна група чи особистість.

Колективістські концепції демократії мають загальні риси:

· заперечення автономності особистості;

· первинність народу у здійсненні влади;

· однорідність народу за складом;

· абсолютність влади більшості.

В цілому, колективістські концепції демократії не розрізняють особистість, суспільство, державу.

Плюралістичні теорії виходять з того, що ні особистість, ні народ не є головними рушійними силами політики в демократичному суспільстві. Тільки в групі, а також в міжгрупових відношеннях, формуються інтереси, ціннісні орієнтири та мотиви політичної діяльності індивіду. Загальні риси плюралістичноі концепції демократії зводяться до:

· відмові від прямої участі всіх у політичному процесі;

· визнанні зацікавленої групи центральним елементом демократичної політичної системи, яка гарантує права та свободи особистості;

· значного розширення діяльності держави, збереженню рівноваги конкурентних інтересів;

· турботі про формування демократичної культури, підтримки державою соціально-обмежених верств населення.

Елітарна концепція демократії.

· поділ суспільства на еліту і маси;

· тлумачення політичної нерівності як підвалини соціального життя;

· володіння владою завдяки приналежності до “обраної меншості”;

· розгляд історії як сукупності соціальних циклів, що характеризуються пануванням певних типів еліт.

Теорія партіципаційної демократії. Під “партіципацією” в західній політології розуміються всі види участі громадян (добровільної й вимушеної) в політичному житті з метою впливу і тиску на прийняття рішень владою. Автори концепції тлумачать необхідність участі більшості народу не тільки в виборних кампаніях, референдумах, але і в інших видах політичного процесу, включаючи формування владних груп і висування політичних лідерів.

Ліберальна (індивідуалістична) теорія демократії базується на ідеї автономності особистості, виділенні її з суспільства та держави.

· визнання особистості основним джерелом влади;

· пріоритет прав людини над правами держави;

· обмеження сфери діяльності держави, передусім, охороною суспільного порядку, безпеки громадян;

· пріоритет ринкового регулювання економікою над державним управлінням;

· розподіл влади як умова контролю громадян над державою.

Економічна теорія демократії. Вона заснована на образі людини всебічно інформованої, здібної діяти раціонально і добиватися для себе максимальної вигоди. Економічна демократія – це царина ринкових відносин, до якої зводяться політико-владні відносини. Ліберально мислячі теоретики та політики пов`язують разом демократію і ринок.

Таким чином, аналіз сучасних теоретичних концепцій демократії показує різноманітність підходів до визначення демократії. Кожний напрям має концептуально-нормативний характер, тобто характеризує той чи інший вид демократії в ідеалі.

 

56. Основні критерії, принципи та ознаки демократичної організації суспільства.

Суспільство не може бути демократичним, якщо його громадяни позбавлені таких можливостей.

Першочергове значення має впровадження самоуправлінських засад в економіці, яка є вирішальною сферою життя суспільства. Саме тому розвиток демократії на виробництві є важливою підоймою, здатною забезпечити широку та активну участь людей і в інших сферах суспільного життя.

Важливе значення має підвищення статусу і розширення повноважень місцевих органів влади, що є загальновизнаним показником демократизму суспільства. Центральна влада не втручається у сферу компетенції місцевої влади. Прерогативою місцевої влади є такі важливі сфери суспільного життя, як освіта, охорона здоров´я, підтримання правопорядку, будівництво доріг тощо.

Серед головних критеріїв демократичності суспільства — наявність фундаментальних прав і свобод людини. Нормою сучасної політичної культури стає розуміння пріоритетності прав людини над будь-якими іншими правами та інтересами, розуміння цих прав і свобод як абсолютної цінності, без якої демократія неможлива.

У демократичному суспільстві внаслідок волевиявлення народу стосовно якогось питання утворюється більшість, яка врешті-решт і визначає позицію влади. Іншими словами, демократія - це не просто влада народу, а влада саме його більшості, що є суттю народного суверенітету.Принцип більшості. У демократичному суспільстві і більшість, і меншість громадян є цілком рівними у своїх правах і свободах.

Принцип плюралізму. Демократична організація суспільства неможлива без його дотримання. Він дає можливість управляти на основі врахування множинного характеру громадської думки і позицій різних суб´єктів політики. У плюралістичному суспільстві з цією метою меншості надається гарантоване законом право на опозицію. Підкоряючись законам та іншим рішенням державної влади, прийнятим за волею більшості, меншість має узаконену можливість виражати свою незгоду з такими рішеннями, знімати з себе відповідальність за ті з них, які можуть мати негативні наслідки.

Принцип рівності. Демократія передбачає лише політичну рівність усіх перед законом, незалежно від соціального і матеріального становища, але не може гарантувати однакового рівня життя.

Принцип поділу влади. Згідно з ним законодавча, виконавча і судова гілки влади відокремлені та достатньо незалежні одна від одної. Водночас вони постійно взаємодіють у процесі формування і здійснення державної політики.

Виборність основних органів державної влади. Демократія передбачає забезпечення вільних виборів, які докорінно відрізняються від виборів недемократичних і формальних. Усі громадяни за таких умов мають виборчі права і реальну можливість брати участь у виборах.

Гласність. Вона є однією з передумов свободи слова. Передбачає вільний доступ преси і громадськості до інформації про діяльність органів влади, господарських, політичних, громадських організацій.

Незалежний контроль. Здійснюється не тільки «згори», а й постійно та ефективно «знизу». Відсутність контролю за діяльністю державних структур з боку громадськості породжує бюрократизм, корупцію тощо.

Головною силою, що гарантує законність і збереження демократичних норм і цінностей, є міцна державна влада.

 

57. Проблеми розвитку демократії в сучасній Україні.

Нинішня політична ситуація в нашій країні яскраво демонструє хиткість і вразливість молодої демократії, а іноді, беззахисність перед викликами тоталітаризму і авторитаризму. Зокрема, розвиток демократії в Україні гальмують такі основні проблеми:

– посилення протистояння владних інститутів і конфліктність у політичній системі держави;

– відособленість органів державної влади та їх посадових осіб від виборців, наслідком чого є суттєва відірваність від нагальних потреб державного та суспільного розвитку;

– руйнування традиційного типу комунікації між виборцями та обраними до Верховної Ради України і місцевих рад депутатами;

– відхід політичних партій, представники яких посіли місця в органах державної влади, від положень передвиборчих програм;

– непрозорість процесів підготовки та ухвалення рішень виборними органами державної влади;

– ухвалення законів, підзаконних, а також локальних нормативно-правових актів, які прямо чи опосередковано ускладнюють чи скасовують процедури, спрямовані на максимальне залучення громадян до процесів прийняття рішень;

– фактична відсутність механізмів політичної відповідальності депутатів рад різного рівня перед своїми виборцями;

– стрімке зниження довіри до органів представницької влади та суспільна апатія.

Основними причинами цих тенденцій є:

а) відсутність сучасної державної еліти, представники якої мали б спільне бачення національних інтересів України, а також основопожних принципів, основних завдань та перспектив її політичного розвитку;

б) низький рівень демократичної політичної культури та громадянської свідомості населення;

в) недостатність і суперечливість окремих положень Конституції України та інших чинних державних нормативно-правових актів;

г) нерозвиненість механізмів доступу громадян до процесів підготовки та прийняття рішень органами державної влади та місцевого самоврядування, а також громадського контролю за їх виконанням;

д) невідповідна вимогам сьогодення система державного управління та місцевого самоврядування;

е) відсутність дієвої судової влади в державі, що не дає можливості громадянам якісно та оперативно відстоювати свої права в органах правосуддя;





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...